Особистість тифлопедагога як фактор реалізації принципів виховання сліпих і слабозорих дітей

У гуманізації виховного процесу особлива роль належить вихователю.

Вплив вихователя на формування особистості учня підкреслював в своїх роботах К.Д. Ушинський, який писав: “У вихованні все повинно базуватися на особистості вихователя, тому що виховна сила випливає тільки з живого джерела людської особистості. Ніякі статути і програми, ніякий штучний організм закладу, як би хитро він не був придуманий, не може замінити особистості в справі виховання… Без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця справжнє виховання, яке проникає в характер, неможливе. Тільки особистість може вплинути на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна сформувати характер”.[3]

Вихователь-тифлопедагог повинен бути професійно компетентним, оскільки його діяльність полягає у створенні оптимальних умов для розвитку або відновлення здатності особи з порушеннями зору до активного життя в суспільстві. Професійна компетентність тифлопедагога включає його соціально-особистісну, теоретичну та практично-методичну компетентність.

Під соціально-особистісною компетентністю мають на увазі наявність у тифлопедагога професійної самосвідомості, професійного інтересу та професійної мотивації діяльності, професійно-значущих рис особистості.

Теоретична компетентність включає науковий світогляд та психолого-педагогічні знання, спеціальні знання (тифлопсихології, тифлопедагогіки), міждисциплінарні знання.

Практично-методична компетентність пов’язана з наявністю у тифлопедагога гностичних (пізнавальних), корекційних, комунікативних та перцептивних вмінь, вмінь прогнозувати та проектувати педагогічні явища,

Праця вихователя пов’язана з цілодобовим перебуванням дітей у школі-інтернаті та їх психологічними особливостями.

У таких умовах вихователь-тифлопедагог, володіючи тими ж якостями особистості, що і педагог масової школи, повинен усвідомлювати всі проблеми і труднощі своїх вихованців і відповідним чином визначати своє ставлення до них, до своєї роботи.

Вплив на особистість учнів вихователь здійснює не лише через організацію їх діяльності, але і в безпосередньому контакті з ними. Тому важливо виділити як постійну сторону його роботи особистий вплив на учнів. Адже сліпі та слабозорі діти, майже постійно перебуваючи в інтернаті, позбавлені вражень від широкого соціального оточення, що ще більше поглиблює їх соціальну депривацію. Враховуючи ці проблеми дітей, тифлопедагогіка надає особливого значення особистісним якостям вихователя та висуває особливі вимоги до його роботи.

Вихователь-тифлопедагог, перш за все, повинен мати високий рівень професійних знань, бути високо культурною людиною, розбиратись в основних проблемах культури та політики.

Вихователь школи для дітей з порушеннями зору - активний та ініціативний, майстер своєї справи. Він повинен знайти правильний підхід до кожної дитини в різних життєвих ситуаціях, вміти показати дітям свій культурний рівень і здібності, наприклад, який він спортсмен, як красиво читає або складає вірші, як співає або грає на музичному інструменті, який він кулінар та ін. Діти поважають вихователя, у якого є певні здібності, і прагнуть наслідувати йому.

Дуже важливим для вихователя є вміння організовувати діяльність дітей і правильно будувати взаємостосунки з ними. Тому тифлопедагог повинен мати організаторські знання, вміння та навички, вміти сформулювати і поставити перед учнями мету і завдання спільної діяльності, захопити їх справою, розподілити обов’язки між дітьми, дати доручення, стимулювати, контролювати і вносити корективи в діяльність і поведінку, підводити підсумки.

Дітям з порушеннями зору дуже подобаються вихователі, які до них уважні, добрі, оптимістичні, з почуттям гумору, емоційно стійкі та витримані. Вихователь-тифлопедагог повинен любити дітей такими, які вони є, з їх проблемами і особливостями, проявляти турботливість, готовність виконувати материнські обов’язки (надавати дітям безпосередню допомогу в самообслуговуванні і просторовому орієнтуванні, дбати про їх одяг, взуття, харчування тощо).

Наведений перелік не вичерпує якостей, необхідних вихователю-тифлопедагогу, оскільки неможливо передбачити всі складні психологічні ситуації, які виникають у процесі його роботи.

Ефективна організація виховної роботи передбачає володіння тифлопедагогом інформацією про кожного учня, знання анамнезу його розвитку, офтальмологічного діагнозу та зорових можливостей, інтересів та здібностей дітей.

Налагоджуючи життєдіяльність дітей, вихователь зацікавлений у взаємодії з іншими педагогами і з батьками учнів. Це допомагає йому координувати виховний вплив, сприяти утворенню соціально необхідних якостей особистості.

Вихователь бере участь у навчальному процесі, проводячи з дітьми заняття з самопідготовки. Він повинен давати дітям знання, розвивати їх мислення, формувати пізнавальні вміння та навички.

Вихователь керує групою дітей, відповідає за виконання ними правил і розпорядку дня школи-інтернату, контролює їх діяльність.

Враховуючи зорові недоліки дітей, їх недостатню адаптованість до життєвих умов, вихователь несе відповідальність за безпеку дітей, їх життя і здоров’я.

У роботі зі сліпими та слабозорими учнями особливого значення має педагогічна етика та педагогічний такт вчителя, які є складовою їх загальної педагогічної культури.

Педагогічна етика - наука про різнобічні аспекти моральної діяльності вихователя. Проявами педагогічної етики є моральні настанови, норми, оцінки, стимули, моральні орієнтири, які слугують вихованню моральної особистості вихованця. Педагогічна мораль вимагає і від самого вихователя особливого рівня вихованості. Для цього вихователь повинен мати такий внутрішній світ, манеру поведінки, звички, які відповідають принципам, нормам і правилам суспільства.

Педагогічна етика бере початок від грецької та римської культури. У Древньому Римі ще в першому столітті нової ери започаткувалась гуманна педагогіка, в якій питання взаємин вчителя і учнів посідають значне місце. Так, відомий римський філософ Марк Фабій Квінтіліан розробив своєрідний кодекс педагогічної етики. На його думку дотримання правил цього кодексу вчителем повинно було призвести до поваги і шани з боку вихованців. Провідними позиціями цього кодексу були такі:

1. Нехай учитель викличе в собі батьківські почуття до своїх учнів і постійно уявляє себе на місці тих людей, які довіряють йому своїх дітей.

2. Нехай він сам не має вад і не переносить їх на інших.

3. Нехай суворість його не буде гнітючою, а ласкавість не буде розслабливою, щоб звідси не виникла ненависть або презирство.

4. Нехай будуть тривалими бесіди про моральне і добре, адже чим частішими будуть умовляння, тим меншою буде потреба в покараннях.

5. Нехай учитель не буде роздратованим і водночас не потурає тим, хто потребує виправлення.

6. Нехай він буде доступним у викладанні, терплячим у роботі, більш старанним і вимогливим.

7. Нехай відповідає тим, хто запитує, і нехай запитує мовчазних.

8. На похвалу нехай не буде надто скупим, але й не буде надто щедрим, оскільки перше відбирає бажання до праці, а друге народжує безпечність.

9. При виправленні того, що потребує усунення, він не повинен бути надто суворим, тим більше сварливим. Адже у багатьох з’являється відраза до вчителя завдяки тому, що докори деяких учителів перетворюються ніби у ненависть.

10. Нехай він кожен день скаже учням що-небудь таке, що у них назавжди лишиться в пам’яті.[4]

Педагогічна етика в роботі з дітьми, які мають порушення зору, особливої уваги приділяє формуванню понять, які їм часто незрозумілі через недостатність життєвого досвіду, а саме: добро і зло, моральна відповідальність, гідність, щастя тощо. Найважливішим критерієм педагогічної етики є краса та гармонія взаємостосунків вихователів і дітей. Об’єктивними критеріями краси взаємовідносин є такі якості особистості вихователя[5]: терпіння, доброзичливість, чуйність, рівновага, делікатність, милосердя, любов до кожного учня.

До роботи вихователя-тифлопедагога ставиться ряд етичних вимог:

1. Формування у вихованців наукових уявлень про навколишню дійсність, відповідального ставлення до навчання та інших обов’язків.

2. Неможливість порушення етики стосунків у спілкуванні з учнями та їх батьками, приниження людської гідності вихованців. Увага до їх запитів і потреб, допомога у навчанні, праці, особистому житті.

3. Використання особистого прикладу у формуванні моральних якостей, почуття відповідальності.

4. Вимогливість і справедливість в оцінці діяльності вихованців.

Педагогічний такт визначається особливим почуттям міри в процесі спілкування з вихованцями, їх батьками та колегами. У процесі спілкування тактовний вихователь-тифлопедагог враховує проблеми дитини, пов’язані з порушеннями зору, та психічні стани, викликані зоровою депривацією. Педагогічний такт у роботі зі сліпими та слабозорими дітьми ґрунтується на знаннях тифлопсихології та індивідуальних особливостей дітей, особливостей їх виховання в сім’ї.

У роботі вихователя чільне місце займає педагогічна техніка. У загальній педагогіці виділяють перелік вмінь, які мають специфічність в роботі тифлопедагога, зокрема такі:

- Мовленнєва культура: правильне професійне дихання, чітка дикція, належний темп, ритм, логічна побудова та емоційність мовлення. У роботі зі сліпими та слабозорими дітьми мовленнєва культура тифлопедагога має особливе значення, оскільки сприймання ними вербальної інформації позбавлене такого важливого компоненту, як емоційне підкріплення зоровими враженнями.

- Оптимальний темп, ритм і стиль роботи, оскільки діти відчувають труднощі у просторовому орієнтуванні, мають загальмований темп навчальної роботи, вимагають більшої кількості пояснень, пов’язаних з візуальною інформацією та ін.

- Вміння писати і читати рельєфно-крапкові тексти за системою Брайля, використовувати спеціальні наочні посібники, оцінювати діяльність дітей з урахуванням їх пізнавальних можливостей, пов’язаних з глибиною порушення зору.

- Уміння пересуватись в просторі школи, класу з урахуванням зорових можливостей учнів. Сліпі та слабозорі учні впізнають педагога за його ходою, за звуком кроків та голосом встановлюють місце його знаходження в класі, орієнтуються на вчителя при пересуванні в приміщенні.

- Уміння правильно одягатися, так, щоб діти із залишками зору могли його використовувати для впізнавання вчителя за зовнішністю.

Планування роботи вихователя в школах-інтернатах для дітей з порушеннями зору

Різноманітна і насичена робота вихователя, необхідність постійно враховувати стан та розвиток дітей і групи, оперативно координувати свої дії з діями інших працівників школи та батьками дітей - все це вимагає від вихователя постійного розподілу уваги до усіх сторін своєї діяльності. Тут не обійтись без планування. Планування виховної роботи відбувається на підставі урахування наявних інтересів, досягнень і недоліків у житті та навчанні колективу школи-інтернату та виваженого підбору найбільш ефективних форм роботи, це - одна із найскладніших ланок у роботі вихователя.

Без живого, конкретного, змістовного плану, що виступає керівництвом до дії, вихователь не зможе систематизувати свою роботу, забезпечити цілеспрямований вплив на вихованців, досягнути необхідної ефективності в педагогічної праці.

План є вираженням цілей і завдань конкретної діяльності. У процесі планування виховної роботи в групі проявляються педагогічна культура вихователя, глибина розуміння цілей і завдань виховання, вміння вирішувати практичні завдання на науковій основі, готовність до максимального задоволення різноманітних інтересів дітей.

У практичній роботі трапляються два підходи до планування - творчий і догматичний.

Вихователі, які дотримуються догматичного підходу, ставляться до складання плану як до бюрократичної необхідності. Таке планування орієнтує на проведення не пов’язаних єдиною метою заходів.

Творчий підхід до планування передбачає створення єдиної системи педагогічного впливу, що відповідає цілям і завданням виховання особистості, ґрунтується на принципах наукового планування, знанні педагогічних основ та джерел планування.

Важливими принципами наукового планування виховного процесу є:

- патріотичне спрямування;

- послідовне ускладнення справ з урахуванням набутого досвіду, знань умінь та навичок;

- насиченість плану конкретними справами, що задовольняють фізичні, побутові та духовні потреби дітей;

- педагогічна обґрунтованість вибору форм і методів роботи;

- врахування вікових особливостей дітей та стану їх здоров’я;

- точне визначення часу виконання запланованих заходів та їх виконавців;

- врахування далеких, середніх і близьких перспектив життя колективу;

- масова участь дітей в обговоренні і виконанні плану, а також у підбитті його підсумків;

- відображення в плані науково-методичної роботи вихователів.

Педагогічні основи планування роботи вихователя в школах для сліпих та слабозорих містять:

- логічний розподіл всіх заходів, що плануються;

- врахування загальношкільних заходів і традицій;

-- врахування традицій первинного колективу;

- рівномірність щоденного розподілу заходів з урахуванням навчальних, трудових і психологічних навантажень дітей;

- організацію заходів з врахуванням пори року;

- періодичне підбиття підсумків виконання плану за тиждень, місяць чи навчальну чверть.

Планування виховного процесу можна вважати гнучким, якщо вихователь для здійснення загальних цілей їх конкретизує, видозмінює, не порушуючи, однак, загальної логіки виховної роботи.

Для того, щоб план відбивав реальну ситуацію в дитячому колективі, був оперативним керівництвом до дії, він повинен базуватись на певних педагогічних джерелах. Підбір їх залежить від особистості вихователя, від його педагогічного світогляду і навичок творчої роботи.

Педагогічні джерела планування можна об’єднати у п’ять груп:

1. Результати аналізу контингенту учнів:

- загальні відомості про кожного учня;

- відомості про сімейні умови;

- стан зору та загальний стан здоров’я;

- старанність, виявлена в навчальній і фізичній праці;

- здібності, інтереси, нахили учнів тощо.

2. Дані про рівень вихованості учнів:

- ставлення до людей: учителів, батьків і товаришів;

- ставлення до громадської роботи;

- відповідність між переконаннями і поведінкою;

- рівень громадянської свідомості;

- здатність до самовиховання тощо.

3. Відомості про інтереси дітей:

- інтереси, виявлені в результаті анкетування;

- інтереси, виявлені дітьми на диспутах, вечорах запитань і відповідей;

- результати конкурсів на кращу пропозицію до плану;

- результати виконання дітьми практичних завдань з розробки окремих розділів плану тощо.

4. Дані аналізу найважливіших особистісних якостей учнів:

- воля до подолання труднощів;

- витримка і рішучість в критичних ситуаціях;

- самооцінка;

- гнучкість мислення, стійкість уваги і пам’яті;

- розвиненість мовлення тощо.

5. Довідкові джерела:

- календарі і довідкова література;

- місячні та тижневі кіно-, радіо- і телепрограми;

- плани видовищних заходів театрів, консерваторії, музеїв, планетарію, екскурсійно-туристичних бюро тощо.

У практиці роботи шкіл для сліпих дітей та дітей зі зниженим зором склалося два основних види планування виховної роботи: перспективний план на навчальне півріччя і план-щоденник.

Перспективний план є єдиним документом, що визначає колективну працю вихователів кожної виховної групи.

Перспективний план виховної роботи в групі складається колективно вихователями, вчителями й учнями. На перше півріччя наступного навчального року план повинен розроблятися в травні-червні попереднього навчального року, він має відображати результати виховної роботи і передбачати розвиток досягнутих успіхів. До середини вересня, після обговорення з учнями та внесення необхідних уточнень, він передається адміністрації на затвердження.

Перспективний план роботи на друге навчальне півріччя розробляється в грудні, є логічним розвитком плану роботи на перше півріччя і до середини січня передається на затвердження.

У процесі роботи до плану можуть вноситися необхідні корективи, оскільки він не догма, а керівництво до дії.

Наводимо фрагменти з перспективного плану виховної роботи Харківської обласної школи-гімназії для сліпих дітей імені В.Г. Короленка. [6]