Методи організації життя та діяльності, формування та корекції досвіду нормативної суспільної поведінки

Використання цієї групи методівсприяє накопиченню кожною особистістю досвіду правильної поведінки, розвиває і зміцнює волю, впливає на формування звичної поведінки відповідно до соціальних норм і вимог.

Умовами успішного застосування методів організації життя та діяльності, формування та корекції досвіду нормативної суспільної поведінки є:

· усвідомлення вихованцями доцільності та обґрунтованості правил поведінки, що регулюються різними документами і приписами (статути, правила внутрішнього розпорядку виховного закладу, накази, розпорядження, інструкції тощо);

· стабільність вимог щодо поведінки;

· конкретність і зрозумілість правил поведінки;

· систематичність і регулярність дотримання правил поведінки;

· чітка організація життя і різноманітної діяльності, що сприяла б виробленню у вихованців стереотипів правильної поведінки;

· єдність вимог до виконання правил поведінки усіх вихователів та колективу.

При застосуванні цієї групи методів вихователь використовує такі прийоми та засоби:

· залучення дітей до різних видів діяльності, в яких формуються навички поведінки;

· створення психологічних ситуацій, що сприяють закріпленню певних рис особистості та детермінують відповідну поведінку;

· створення системи постійних, повсякденних доручень, завдань;

· контроль за виконанням завдань;

· розбір та аналіз помилок учнів у виконанні правил поведінки.

Основними методами цієї групи є привчання та вправи, організація корисної практичної діяльності, творча гра.

Метод привчання передбачає певну, до деталей продуману, організацію життя учнів, залучення їх до виконання норм і правил поведінки з метою їх перетворення на звичні форми поведінки, які самою дитиною сприймаються позитивно.

Привчання відіграє особливу роль в школах для дітей з порушеннями зору, оскільки більшість учнів до вступу в школу не мали досвіду життя та діяльності в колективі. Привчання дітей починається з молодших класів шляхом показу зразка поведінки самим вихователем, через читання казок та оповідань. При цьому вихователь повинен викликати у дітей позитивне ставлення до тої чи іншої форми поведінки, що досягається образністю викладу та емоційним ставленням самого вихователя до того, що він демонструє дітям.

Прийоми показу зразка різноманітні і залежать від характеру звичок, які виховуються. Це можуть бути спеціально організовані дії, наприклад, як потрібно поводити себе за столом, на вулиці, в театрі тощо. Якщо йдеться про формування моральних звичок, наприклад, допомога товаришеві, доцільно непомітно звернути увагу дітей на позитивний приклад в їх житті або використати яскравий приклад з розповіді чи мультфільму, ввести показ зразка поведінки в гру дітей.

Якщо діти засвоюють звички тільки за примушенням, це слабко впливає на виникнення потреби поводити себе відповідним чином.

У створенні позитивного ставлення до виконання певних дій використовуються різноманітні емоційні прийоми, наведення яскравих фактів, демонстрація переваг даної форми поведінки із залученням самих дітей до її виконання.

Засвоєння певної звички відбувається особливо успішно за умови виділення окремих дій, з яких складається ця форма поведінки. Це надає сліпій чи слабозорій дитині можливість точно орієнтуватись у змісті і послідовності дій, полегшує її самоконтроль.

Виховуючи у дитини з порушеннями зору певну звичку, важливо знайти зовнішні засоби, які можуть слугувати орієнтиром в оволодінні нею. Так, наприклад, формуючи звичку швидко і добре здійснювати ранкове вмивання і прибирання ліжка, можна запропонувати дітям, як зовнішні орієнтири, зміну фрагментів з музичних творів, що лунають в школі. Так, під час звучання музики з мультфільму “Мийдодір” діти повинні встигнути вмитися, а під час звучання іншого музичного фрагменту - прибрати в спальні, застелити ліжко.

Метод привчання вимагає від тифлопедагога контролю за характером виконання учнями дій. Контроль може здійснюватись різними прийомами, але не можна доводити його до простої констатації виконання або покарання за невиконання. Контроль вимагає доброзичливого, зацікавленого ставлення вихователя до вихованців, спільного з ними аналізу поведінки, виявлення труднощів, обговорення прийомів подальшого удосконалення. Ще важливіше організувати самоконтроль учнів, знайти його переконливі форми, які полегшать дитині подальший шлях самовиховання.

Під час вироблення звичок поведінки усьому педагогічному колективу необхідно обов’язково дотримуватись єдності вимог. Це знаходить своє вираження в розробці розумного, доцільного режиму школи-інтернату. Виконання режиму дозволяє одночасно дотримуватись багатьох вимог до прийомів привчання: створення обстановки, яка стимулює формування потрібних звичок; залучення самих учнів до розробки режиму; необхідність повсякденного повторення дій; участь дітей в контролі та ін.

Використання методу привчання сліпих та слабозорих дітей до форм суспільної поведінки здійснюється в трьох варіантах:

1) перед дітьми прямо не ставиться завдання оволодіння тим чи іншим способом поведінки, а так організується їх діяльність, щоб діти, виконуючи її, відчували задоволення і прагнули повторити ці дії ще і ще, звикаючи до цього непомітно для себе;

2) пряма, відкрита постановка перед учнями завдання оволодіти певною звичкою як важливою і цінною. Тут особливе місце займає пояснення дітям суті важливості звички та показ зразка поведінки, оскільки сліпі чи слабозорі діти обмежені в можливості спостерігати це в житті візуально;

3) учні захоплюються певним моральним ідеалом, перспективою оволодіти не окремою звичкою, а якістю особистості. Це може бути витриманість, скромність, мужність тощо. У такому разі учень сам відшукує для себе взірець і можливість розвивати в собі потрібні якості.

Метод вправ застосовується з метою спеціального відпрацювання способів поведінки у конкретно заданих умовах (як привітати старшого, як правильно поводити себе у місцях громадського відвідування, дотримання правил етикету тощо), а також з метою розвитку вмінь вольової саморегуляції поведінки, самозаспокоєння, володіння собою тощо. Такі вправи можна вводити в ігрову діяльність, в повсякденні прогулянки та ін.

Отже, метод вправ є підпорядкованим методу привчання та може розглядатися як його складовий елемент, хоча в багатьох випадках виступає як самостійний. Наприклад, привчання вітатися можна проводити з використанням слова, підкріпленого конкретною дією.

Метод організації корисної практичної діяльності учнів є найбільш ефективним методом формування правильної поведінки. Головна мета цього методу - набуття дітьми практичного досвіду колективних стосунків, необхідного для формування у них соціально цінних якостей особистості.

Цей метод набуває особливого значення в роботі шкіл для дітей з порушеннями зору, оскільки, як вже зазначалося вище, ці діти мають обмежений суспільний досвід, і навіть сам факт їх навчання в школі-інтернаті передбачає розширення цього досвіду лише в межах даного закладу. Проте, випускникам шкіл даного типу належить бути особистісно підготовленими до життя в широкому соціумі.

У таких умовах підвищується роль тифлопедагога, здатного до формування у дітей позитивних якостей особистості, а значить і винайдення шляхів наближення умов виховання в школі-інтернаті до звичайних умов функціонування людини в суспільстві.

Використовуючи цей метод, тифлопедагог організовує виконання кожним учнем доручень колективу в процесі спільної практичної діяльності. При цьому важливо, щоб учень звик сприймати доручення колективу не як особисте доручення вчителя.

Цей метод використовується у різних видах діяльності учнів (трудовій, культурно-масовій, спортивній, навчальній тощо), різного змісту (самообслуговування, шефство, загально-шкільні заходи тощо). Участь в такій діяльності розширює досвід спілкування дітей, а отже й досвід суспільної поведінки. Цінність даного методу полягає в тому, що він дозволяє вихователю використовувати такий зміст і форми діяльності колективу, які будуть найбільш ефективними в формуванні у дітей необхідних якостей. Але при цьому вихователь повинен враховувати, що спільна діяльність дітей посилює виховний вплив тоді, коли вона захоплює дітей, коли вони самі беруть участь в її плануванні і винайденні способів виконання, мають можливість самостійно контролювати і оцінювати виконання запланованого.

Систематичне використання цього методу в різних галузях діяльності учнів одночасно сприяє накопиченню колективного досвіду і зростанню особистості.

Творча гра є дуже цінним методом створення у дітей позитивного досвіду суспільних відносин.

Творча гра - це діяльність, в якій діти беруть на себе певні ролі і виконують рольові дії в удаваній ситуації. В грі дитина переживає певні ситуації, проявляє себе у високих, благородних якостях, як смілива, рішуча, чуйна, скромна людина, виконує дії, властиві тій чи іншій ситуації.

Своєрідністю творчої гри дитини з порушеннями зору є те, що вона в молодших класах ще недостатньо розвинена через вже згадувану обмеженість життєвого досвіду. Тому використання цього методу має подвійне значення: корекцію ігрової діяльності дітей, а значить і збагачення життєвого досвіду та розвиток моральних якостей в процесі гри.

Використання творчої гри як методу виховання доцільно в тих випадках, коли:

· завдання формування певної якості та вмінь недостатньо усвідомлені дітьми і не викликають емоційного відгуку. Це може бути, наприклад, формування звички доглядати за одягом, лагодити його. Доцільним буде введення цих дій в гру, наприклад, “Майстерня з лагодження одягу”, або підготовка до конкурсу краси тощо. Особливо корисні такі ігри для тих сліпих та слабозорих дітей, які не вміють себе обслуговувати, оскільки за ними добре доглядають дорослі;

· мета діяльності всім зрозуміла як важлива і досить цікава (чергування на перервах), але процес досягнення її має ряд незрозумілих для виконання елементів. У наведеному прикладі це може бути нерозуміння сліпою дитиною власних дій по чергуванню.

Використовуючи метод творчої гри у виховній роботі, тифлопедагог має дотримуватись ряду умов:

· не можна нав’язувати дітям незрозумілу за змістом і рольовими діями гру;

· з’ясовувати та враховувати, чи достатньо зрозумілі ролі і чи зможе учень в них проявити свої позитивні якості;

· необхідно враховувати, чи близькі дітям ролі й сюжет гри, чи розуміють вони його;

· для того, щоб закріплювалися у звичках моральні якості, які дитина проявила в грі, необхідно після її завершення зосередити увагу учнів на реальних позитивних результатах.