Специфічні принципи тифлопедагогіки

Принцип педагогічного оптимізму. Цей принцип обумовлений, з одного боку, рівнем сучасного наукового та практичного знання про потенційні можливості людей зі зниженим зором, з іншого - уявленнями про сучасні педагогічні можливості абілітації та реабілітації цієї категорії осіб. Принцип базується на сучасному гуманістичному світогляді, який визнає право кожної людини, незалежно від її особливостей та обмежених можливостей життєдіяльності, бути включеною в навчальний процес.

Тифлопедагогіка виходить з того, що навчатися можуть усі діти, незважаючи на стан їх зору, психічні особливості тощо. При цьому під здатністю до навчання розуміється не лише і не стільки традиційне значення засвоєння знань загальноосвітніх предметів, скільки здатність до засвоєння будь-яких, доступних дитині, соціально та особистісно значущих навичок життєвої компетенції, що забезпечує її адаптацію в навколишньому середовищі та самостійну життєдіяльність.

Принцип педагогічного оптимізму спирається на ідею Л.С.Виготського про “зону найближчого розвитку” дитини. Тифлопедагог будує корекційно-педагогічну роботу з дитиною, спираючись не лише на актуальний рівень розвитку, але й знаючи та враховуючи потенційні можливості дитини.

Цей принцип не приймає теорії “стелі”, відповідно до якої розвиток людини з обмеженими можливостями здоров’я зупиняється на якомусь досягнутому рівні, вище за який вона піднятися не може.

В оцінці перспектив розвитку такої дитини тифлопедагогіка стверджує, що найбільших успіхів корекційно-компенсаторний процес досягає за умов врахування типологічних, вікових та індивідуальних особливостей дітей з вадами зору і відповідного спрямування системи безпосередніх впливів на них, виходячи із закономірностей формування психіки на своєрідній психофізіологічній основі.

За цим принципом ми сприймаємо людину зі зниженим зором не як збиткового, соціально малоцінного індивіда, а як людину, яка успішно розвивається, як соціально повноцінну особистість.

 

Принцип ранньої педагогічної допомоги. Сучасна тифлопедагогіка вважає однією з основних умов успішної корекційно-педагогічної допомоги забезпечення максимально раннього виявлення та діагностики відхилень у розвитку дитини і раннього втручання спеціалістів-тифлопедагогів у цей процес. Сучасна спеціальна освіта передбачає максимальне скорочення розриву між моментом виявлення первинного порушення в розвитку дитини та початком цілеспрямованої корекційно-педагогічної допомоги.

Раннє втручання базується на наукових відкриттях про формування мозку та психіки. З¢ясувалося, що вже у новонародженої дитини діють складні програми спілкування з іншими людьми, а також програми спостереження та дослідження навколишнього. За допомогою цих програм дитина отримує та організовує інформацію. У неї формуються поняття та правила, що стосуються як зовнішнього світу, так і власної поведінки. Виникає та починає використовуватися мовлення. Виявлено також, що зв’язки між нейронами вищих відділів мозку, які реалізують обробку інформації, закладені генетично. Вони створюються в період бурхливого росту мозку, який починається у дитини приблизно в двомісячному віці. Для збереження цих зв’язків необхідне постійне надходження інформації ззовні. Якщо надходження інформації не буде відбуватися, то ці зв’язки швидко зруйнуються. Таким чином, майбутній розвиток дитини майже повністю залежить від життєвого досвіду, який набувається в період від народження до трьох років життя. Відомо також, що значну частину інформації про навколишнє середовище людина отримує через зір, який у основної частини осіб зі зниженим зором порушений від часу народження.

Із психології відомі сензитивні періоди (періоди найбільш сприятливого, легкого, швидкого розвитку певних психічних процесів). Ці періоди недовготривалі і значна їх частина припадає саме на ранній період життя. А якщо з якихось причин у цей період не сформувалася передбачувана структура, то у подальшому, після його закінчення, знадобиться спеціальна допомога у її формуванні.

Сучасна наука має необхідні діагностичні та корекційно-педагогічні технології, які дозволяють попередити негативні тенденції розвитку дітей раннього віку.

 

Принцип соціально-адаптуючої спрямованості навчання. Корекція та компенсація недоліків розвитку розглядається тифлопедагогікою не як самоціль, а як засіб забезпечення людині з обмеженими можливостями життєдіяльності максимально можливої для неї самостійності та незалежності в соціальному житті, оскільки відхилення у розвиткові є, насамперед, порушенням взаємозв’язків дитини з навколишнім середовищем.

Соціально-адаптуюча спрямованість тифлопедагогіки дозволяє подолати або значно зменшити “соціальне випадіння”, сформувати різноманітні структури соціальної компетентності і психологічну підготовленість до життя в оточуючому людину соціокультурному середовищі, допомогти знайти ту соціальну нішу, в якій недолік розвитку і обмеження можливостей компенсувались би, дозволяючи вести незалежний соціально та матеріально достойний спосіб життя.

Соціально-адаптуюча спрямованість спеціальної освіти забезпечується змістом її стандартів, формами й засобами корекційно-навчального процесу, що передбачають довготривалу та складну систему корекційно-педагогічної і психологічної роботи по засвоєнню вихованцем необхідних для участі в соціальному житті норм поведінки та життєдіяльності, а також вироблення відповідних навичок і звичок, починаючи від елементарних гігієнічних та завершуючи складними соціальними - моральними, етичними, філософськими тощо.

 

Принцип необхідності спеціального педагогічного керівництва. Навчально-пізнавальна діяльність дитини з порушеннями зору відрізняється від діяльності дитини з нормальним зором, оскільки має особливий зміст, своєрідність протікання та потребує особливої організації і способів її реалізації. Вона спрямована на корекційно-компенсаторне перетворення різних психічних функцій та задоволення особливих навчальних потреб дитини з порушеннями зору.

Особливості розвитку сліпих і слабозорих учнів вносять специфічні зміни у зміст та способи їх навчально-пізнавальної діяльності.

Природно, що лише тифлопедагог, знаючи закономірності та особливості розвитку дитини, з одного боку, та можливі шляхи корекційної та компенсаторної допомоги їй, з іншого, може організувати навчальний процес та керувати ним.

Принцип індивідуального та диференційованого підходу. Дослідники-тифлопедагоги (М.І. Земцова, А.І. Каплан, Л.О. Новікова та ін.) вказують на неправомірність розробки методів індивідуального підходу до учнів з кожним окремим захворюванням чи відхиленням нейрофізіологічної сфери. Індивідуальний підхід передбачає врахування таких відхилень, які найчастіше зустрічаються та утруднюють процес навчання, оскільки, за наслідками різних за категорією, локалізацією, перебігом захворювань, можуть спостерігатися подібні вторинні відхилення у пізнавальній діяльності та особистісному розвитку.

Диференціація передбачає формування в процесі навчання невеликих груп, на які розбивається клас за певними істотними ознаками: за рівнем пізнавальних можливостей, за поведінкою тощо.

Між можливостями учнів шкіл для сліпих дітей та дітей зі зниженим зором існує більша різниця, ніж між можливостями учнів масових загальноосвітніх шкіл. Учитель веде роботу з цілим класом, але повинен завжди враховувати особливості невеликих груп і окремих учнів. Поділ учнів на мікрогрупи умовний та непостійний.

У школах для сліпих в одному класі часто навчаються сліпі, осліплі, частковозорі та слабозорі діти. Все це вчителеві необхідно враховувати. У роботі з незрячими потрібно виявити увагу до поповнення і уточнення просторових уявлень. При навчанні осліплих не можна ігнорувати їх зорових уявлень, які треба систематично використовувати з метою їх уточнення та утворення нових уявлень. Займаючись з частковозорими і особливо зі слабозорими дітьми, обов’язково треба використовувати їхні зорові можливості з дотриманням вимог охорони зору. Диференційований підхід до цих груп не є обов’язковим для його залучення на кожному уроці чи під час виконання будь-якої роботи, він застосовується лише тоді, коли в ньому є необхідність.

У широкому значенні диференціація передбачає класифікацію дітей за гостротою зору, станом інтелекту та способам сприймання навчального матеріалу. Виходячи з цього, на сьогодні існують школи для сліпих дітей, для дітей зі зниженим зором та створюються окремі класи в них для дітей, які мають складні вади розвитку (порушення зору в поєднанні з розумовою відсталістю, затримкою психічного розвитку). Кількість учнів у класі не має перевищувати 12 осіб, а в школах для розумово відсталих з порушеннями зору - 5-7 дітей. У школах передбачені малогрупові та індивідуальні заняття з лікувальної фізкультури, корекції мовлення, розвитку зорового сприймання.

У значної частини сліпих і слабозорих дітей (29,2%) порушення зору ускладнене іншими дефектами та формами захворювання: психоневрологічні, внутрішніх органів, порушення мовлення, рухової сфери, зниження слуху тощо. Це вимагає індивідуального підходу в роботі з дітьми, з урахуванням учителем наявних у них ускладнень.

 

Принцип корекційно-компенсаторної спрямованості навчання. Цей принцип передбачає опору на здорові сили вихованця, побудову навчального процесу з використанням збережених аналізаторів, функцій і систем організму відповідно до специфіки природи недоліку (природовідповідно). Необхідний системний характер компенсаторно-корекційних впливів на різні сфери психічного та фізичного розвитку дитини у поєднанні, при потребі, з медичною допомогою. Корекційна робота, спрямована на виправлення чи послаблення недоліків психофізичного розвитку (мовлення, просторового орієнтування тощо), створює додаткові можливості для процесу компенсації втрачених чи неповноцінних функцій або систем організму. Навчання та розвиток дитини зі зниженим зором будується у відповідності до її специфічних природних можливостей та на їх основі.

Суть реалізації цього принципу полягає в тому, що на кожному уроці загальноосвітнього циклу розв’язуються також і корекційні завдання, які найчастіше пов’язані зі змістом навчального матеріалу. При цьому вчитель має здійснювати корекцію цілеспрямовано. Педагог повинен вміти виділяти предмет корекції при підготовці до кожного уроку. У тифлопедагогіці вивченням цього питання займалися І.С. Моргуліс та Т.П. Свиридюк.

Виділяють 4 напрями корекції, якщо говорити про акцентований вплив:

- предметна корекція;

- сенсорна корекція;

- мовленнєва корекція;

- особистісна корекція.

Предметна корекція забезпечує уточнення функціонального призначення предметів, автоматизацію співвідносних, знаряддєвих дій. Вона має місце на всіх уроках, але домінує на уроках праці, фізкультури, тобто на тих, де є автоматизація дій, де словник дитини дозволяє уточнювати її дію.

Корекція сенсорного розвитку передбачає уміння вилучати інформацію про предмет, використовуючи систему сенсорних еталонів (наприклад, підказок у вигляді карток або алгоритму).

Після певної кількості вправ потреба в цих підказках зникає, діти навчаються тримати в пам’яті еталони, як план дій.

Уміння вважається сформованим тоді, коли сенсорні еталони засвоєні і перейшли у внутрішній план дій. Перевірити це можна, якщо дати учневі предмет і запропонувати розповісти про нього.

І.С. Моргуліс навіть запропонував принцип сенсорного виховання, враховуючи важливість сенсорної корекції.

Цей вид корекції домінує на уроках образотворчого мистецтва, праці, фізкультури.

Мовленнєва корекціявключає 4 складові:

- корекція вимови;

- збагачення і уточнення словника;

- семантична корекція;

- зв’язне висловлювання на рівні розповіді, роздуму, опису, доведення.

Мовленнєва корекція має бути здійснюватися на всіх уроках.

Особистісна корекція забезпечує подолання невпевненості в своїх можливостях, шкідливих звичок, негативізму, егоцентризму, егоїзму. Домінуючою є на уроках читання, на виховних заходах тощо.

Хочемо наголосити, що вчителю необхідно уникати формальної постановки корекційних завдань уроку, слід чітко уявляти, як буде реалізоване поставлене завдання, на якому матеріалі тощо.

Корекційно-компенсаторна спрямованість навчання забезпечується сучасною системою спеціальних технічних засобів навчання та корекції, комп’ютерними технологіями, особливою організацією навчального процесу. Вона відображена у змісті, методах, організації та організаційних формах спеціального навчання. Це менша наповнюваність класів, охоронний лікувально-педагогічний режим, наявність індивідуальних занять, спеціальні предмети для корекційної та компенсаторної роботи, спеціальні методи та прийоми навчальної діяльності тощо.

Принцип корекційно-компенсаторної спрямованості навчання має у тифлодидактиці провідне значення, але, незважаючи на це, не варто його абсолютизувати і тим самим послаблювати значення інших. До того ж усі специфічні тифлопедагогічні принципи повинні бути тісно пов’язані з загальнодидактичними принципами побудови навчально-виховного процесу. Без цього зв’язку та взаємообумовленості неможливо якісно та ефективно розв’язувати завдання спеціального навчання дітей з порушеннями зору. Лише комплексне застосування тифлодидактичних та загальнодидактичних принципів дозволить розв’язати завдання спеціальної школи.

Запитання та завдання для самостійного опрацювання

1. Порівняйте педагогічні та тифлопедагогічні принципи, знайдіть їх подібність та різницю. Яку специфічну реалізацію отримують загальнодидактичні принципи у тифлопедагогіці?

2. Виділіть основний, найбільш важливий, на ваш погляд, принцип для тифлопедагогічної практики та поясніть свою думку.

3. У чому виражається зв’язок навчання з життям?

4. Подумайте, які вимоги до підручника та до процесу навчання висуває принцип систематичності.

5. Опишіть особливості індивідуального підходу до дітей з порушеннями зору в умовах корекційно-розвиваючого навчання.

Література

1. Акимушкин В.М., Моргулис И.С. Учебно-методические материалы по тифлологии. - К., 1990.

2. Ермаков В.П., Якунин Г.А. Основы тифлопедагогики. Развитие, обучение и воспитание детей с нарушениями зрения. - М., 2000.

3. Каплан А.И. Офтальмологический аспект проблемы дифференцированного подхода к обучению детей с нарушениями зрения //Дефектология. - 1973. - № 6.

4. Коваленко Б.И., Коваленко Н.Б. Тифлопедагогика. - М.,1962.

5. Кулагин Ю.А. Восприятие средств наглядности учащимися школ слепых. - М., 1969.

6. Спеціальна педагогіка. Понятійно-термінологічний словник / За ред. Бондаря В.І. - Луганськ, 2003.

7. Специальная педагогика / Под ред. Назаровой Н.М. - М., 2005.

8. Тупоногов Б.К. Основы коррекционной педагогики. - М., 2004.

9. Тупоногов Б.К. Теоретические основы тифлопедагогики. - М., 2001.

2.4. МЕТОДИ НАВЧАННЯ СЛІПИХ ТА СЛАБОЗОРИХ ДІТЕЙ