Тема 9: Психологія виховання і самовиховання як цілеспрямованого процесу формування особистості



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема 9: Психологія виховання і самовиховання як цілеспрямованого процесу формування особистості



 

  1. Психологічна сутність виховання особистості.
  2. Психологічні механізми і умови формування особистості під впливом виховання.
  3. Мотивація поведінки та шляхи її формування.
  4. Психологічна характеристика самовиховання.
  5. Психологічні основи методів і форм виховної роботи.
  6. Психологічні основи виховного впливу праці.
  7. Психологічні обґрунтування виховних впливів.

 

Література:

1. Крутецкий В.А. Основы педагогической психологии. – М., 1972. – С.202-235.

2. Крутецкий В.А. Психология обучения и воспитания школьников. – М., 1976. С. 209-248.

3. Богословский В.И. Психология обучения и воспитания школьников. - М., 1974.

4. Орлов Ю.М. и др. Психологические основы воспитания и самовоспитания. - М., 1989.

5. Ковалев С.М. Воспитание и самовоспитание. - М., 1986.

6. Рувинский Л.И., Соловьева А.Е. Психология самовоспитания. - М., 1982.

7. Педагогічна психологія / За ред. Л.М. Проколієнко, Д.Ф. Ніколенка. – К., 1991. - С.50-92.

Словник: виховання, установка, самовиховання, громадська думка, перевиховання, навіювання, заохочення, покарання, переконання.

  1. Психологічна сутність виховання особистості

 

Психологія виховання, як найважливіша складова частина педагогічної психології, основними своїми завданнями має вивчення закономірностей активного і цілеспрямованого формування особистості людини в онтогенезі. Значення цих закономірностей є необхідною передумовою побудови програми і методів формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості, якій притаманні широкий світогляд, моральна переконаність, естетична і фізична завершеність, активне і творче ставлення до дійсності.

Розробка психологічних основ наукової організації виховного процесу дає можливість забезпечити повноцінне формування особистості кожної дитини, попередити виникнення тих чи інших негативних рис.

Виховання - це багатогранний процес впливів на людину найрізноманітніших природних і соціальних факторів - сім'ї, школи, літератури, мистецтва, засобів масової інформації тощо. Воно може бути стихійним і організованим. У педагогіці виховання розглядається як спеціально організований суспільними інституціями (закладами) процес формування у людини фізичних, розумових, світоглядних, моральних, естетичних особливостей, якостей волі, рис характеру.

Психологія виховання розв'язує такі складні питання:

1) джерела, рушійні сили, психологічні механізми формування особистості;

2) з'ясовує, як дитина оволодіває суспільним досвідом, практикою міжлюдських взаємин, перетворюється на зрілого, активного члена суспільства.

Одне з найважливіших завдань психології виховання полягає у вивченні психологічних механізмів формування особистості. Воно є необхідною умовою успіху перетворення виховних вимог суспільства у внутрішні регулятори поведінки і діяльності зростаючої особистості.

 

  1. Психологічні механізми і умови формування особистості під впливом виховання

 

Шепель В.М. виділяє такі механізми формування особистості під впливом виховання:

1) фізіологічні механізми;

2) психічні механізми;

3) психологічні механізми.

Фізіологічні механізми являють собою складне безпосереднє відображення нервовою системою людини зовнішнього світу. До фізіологічних механізмів належать рефлекторний механізм і механізм тимчасових нервових зв'язків. Завдяки діяльності цих первинних механізмів утворюються такі елементи психічного стану людини, як інстинкти ( в тому числі і соціальні, найпростіші емоції, потяги, навички, звички. Їх не можна віднести безпосередньо до духовного світу людини, проте разом з тим всі вони дуже тісно пов'язані з цим духовним світом. Головне в тому, що у виховній діяльності не можна не рахуватися з цими елементами, недооцінювати їх роль у формуванні духовного світу особистості.

Психічні механізми – це механізми чуттєвого і раціонального пізнання. Чуттєве пізнання – це пізнання людиною навколишньої дійсності за допомогою відчуття і сприймання. Раціональне пізнання – це пізнання людиною об'єктивного мислення за допомогою пам'яті, мислення та уяви. В процесі виховної роботи слід враховувати індивідуальні та вікові особливості відчуття, сприймання, пам'яті, мислення та уяви дітей, створювати у процесі виховання сприятливі умови для позитивного впливу тих чи інших виховних засобів на перелічені вище психічні пізнавальні процеси дитини з метою формування у неї важливих елементів внутрішнього духовного світу. Наприклад, на основі відчуттів формуються емоції учня, а на основі сприймання – почуття, і ці сформовані емоції та почуття дитини потрібно враховувати при організації виховного процесу, а також створювати сприятливі умови для розвитку позитивно забарвлених емоцій та почуттів учня під впливом виховання.

Психологічні механізми є найбільш складними, оскільки:

1) вони базуються на роботі фізіологічних і психічних механізмів. В силу цього якість роботи названих механізмів має безпосереднє значення для функціонування психологічних механізмів;

2) завдяки психологічним механізмам здійснюється більш якісне пізнання суспільних умов життя, всього, що пов'язане з соціалізацією і вихованням людини;

3) психологічні механізми ніби завершують роботу раніше названих механізмів, активно сприяють формуванню самосвідомості.

Психологічні механізми включають:

1) повсякденну (емпіричну) свідомість;

2) теоретичну (науково-систематизовану) свідомість.

Повсякденна свідомість включає в себе результати діяльності пізнавальних процесів (чуттєвого і раціонального пізнання) на рівні власних можливостей людини сприймати інформацію, оцінювати її, робити свої узагальнення. На формування повсякденної свідомості впливає характер емоційно-чуттєвого складу особистості, індивідуальні якості її мислення, пам'яті, уяви, особисті схильності та актуальні потреби. На зміст повсякденної свідомості здійснюють вирішальний вплив власний життєвий досвід людини, сім'я, учнівський чи трудовий колектив, товариські компанії. Для повсякденної свідомості важливим є «особистий смисл» у засвоєнні знань, у спілкуванні, у трудовій діяльності. Особливо повсякденної свідомості слід враховувати у процесі виховання.

Теоретична свідомість – це той рівень психічної діяльності, в результаті якої у духовному світі особистості формується система вищих почуттів (інтелектуальних, моральних, естетичних) та науково-світоглядних переконань. Технологія роботи цієї свідомості така: засвоєння інформації особистістю за допомогою прийомів наукової логіки і з позицій наукових знань. Теоретична свідомість – результат всього процесу суспільного формування особистості, найважливішими складовими частинами якого є соціалізація, виховання та самовиховання.

У вихованні не можна недооцінювати повсякденну свідомість школярів, оскільки пряме звертання вихователя до теоретичної свідомості учнів без врахування їх особистих поглядів, соціальних установок і стереотипів, настроїв веде до помилок у процесі виховання.

Крім механізмів формування особистості у науковій літературі виділяють також умови формування особистості під впливом виховання:

1. Особистістю людина не народжується, а стає в процесі життєдіяльності при оволодінні людиною соціальним досвідом людства. Кожний віковий період є сензитивним для розвитку певних властивостей і якостей особистості. Процес виховання повинен будуватися таким чином, щоб у кожний віковий період максимально використовувати його можливості для становлення особистості.

2. Особистість являє собою єдине ціле, в ній всі властивості і якості взаємопов'язані, тому певна властивість, якість особистості дитини набуває своє значення в залежності від поєднання цієї властивості з іншими властивостями і якостями особистості. Вся виховна робота повинна бути спрямована на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

3. Для формування особистості головною є її власна діяльність. У вихованні важливою є організація правильного морального, суспільного життя дитини.

4. Формування особистості дитини відбувається за своїми внутрішніми законами і умовами, які слід враховувати в процесі виховання.

5. Для формування особистості важливою є не лише власна діяльність дитини, але й формування мотивів цієї діяльності.

6. На формування особистості дитини впливає значною мірою співвідношення самооцінки, рівня домагань особистості та її реальних можливостей.

 

  1. Мотивація поведінки та шляхи її формування

 

Вітчизняні психологи (насамперед Л.І. Божович та її співробітники) довели, що вирішальною у формуванні особистості дитини школяра є не лише правильна організація його діяльності, накопичення школярем досвіду правильної поведінки, але й виховання правильних мотивів його поведінки (системи думок, почуттів, цілей, які спонукають до дії). Н.Ф. Добрині та його послідовники у цьому зв'язку говорять про суспільну та особисту значимість для дитини виконуваних нею дій. При цьому суспільна значимість переживається як об'єктивна необхідність діяти певним чином.

За даними вітчизняних психологів, в одній і тій же діяльності можуть формуватись різні (і навіть протилежні) якості особистості в залежності від того, чим і як мотивується для дитини ця діяльність. Наприклад, вихователь привчає школярів відкрито і сміливо критикувати інших. Вважається, що тим самим формується принциповість, чесність, критичність. Але чи завжди вихователь досягне цієї мети, якщо не буде враховувати мотиви поведінки учнів? Ні, оскільки на основі цієї правильної форми поведінки можуть формуватися різні якості в залежності від мотивів, якими при цьому керується школяр, від того, який смисл для нього особисто має ця поведінка, якщо учень критикує свого товариша за принциповими мотивами, то це може виробити у нього такі риси характеру, як принциповість, твердість, чесність; якщо із бажання перекласти свою провину на плечі товариша, то це сприяє формуванню егоїзму, індивідуалізму, якщо критика ведеться заради зведення особистих рахунків, то на цій основі формуються мстивість, безчесність. Якщо це, нарешті, викликано страхом перед вчителем і бажанням йому догодити, то можуть формуватися такі риси, як лицемірство, підлабузництво. Отже, досвід правильної поведінки лише тоді приведе до мети, коли ця поведінка може здійснюватися за певними мотивами. Важливого значення тому набуває виховання і закріплення у досвіді правильних мотивів поведінки.

В структуру будь-якої якості особистості входять:

1) мотив, що забезпечує позитивне ставлення школяра до відповідної поведінки;

2) закріплений спосіб поведінки.

Отже, якість особистості являє собою, за виразом Л.І. Божович, своєрідне поєднання мотивів і відповідних форм поведінки. Система стійких домінуючих (переважаючих) мотивів поведінки позначається Л.І. Божович, М.С. Неймарк як спрямованість особистості. М.С. Неймарк виділила три основні види спрямованості школярів:

1) Особистісна може бути позитивною і негативною. Особистісна спрямованість як спрямованість на особисті досягнення за рахунок власних зусиль школяра з метою самовдосконалення, самовиховання власної особистості є позитивною. Якщо ж у школяра переважає спрямованість на особисті досягнення з метою досягнення престижного положення у класі, яке дозволить диктувати свою волю іншим членам колективу або дозволить демонструвати свою зверхність, зарозумність перед товаришами, то це негативна особиста спрямованість, яку в процесі виховання слід піддавати корекції (виправленню).

2) Колективістська спрямованість може також бути позитивною і негативною. Колективістська спрямованість як спрямованість на інтереси даного колективу при врахуванні інтересів інших колективів є позитивною. Колективістська спрямованість як визначення інтересів лише одного колективу (групи, класу) при повному зневажанні та ігноруванні інтересів інших колективів називається «груповим егоїзмом», є негативною і повинна піддаватись корекції в процесі виховання.

3) Ділова спрямованість – це спрямованість на справу, на процес діяльності, захопленість творчою діяльністю.

 

  1. Психологічна характеристика самовиховання

 

Починаючи з підліткового віку з'являється новий фактор виховання - самовиховання – свідома, систематична робота школярів по формуванню у себе суспільно цінних якостей особистості, подоланню недоліків поведінки, негативних рис і якостей. І.П. Павлов вказував, що людина є системою, єдиною за найвищою саморегуляцією, яка сама себе вдосконалює.

Потреба у самовихованні та можливість його реального здійснення виникають лише на певному, досить значному рівні розвитку особистості учня. За даними психолого-педагогічних досліджень, здатність до самовиховання вперше з'являється в учнів підліткового віку, у невеликої частини учнів-підлітків в середині цього вікового періоду, значно частіше під кінець підліткового віку.

Варто зауважити, що виникнення у підлітковому віці потреби у самовихованні значною мірою зумовлюється особливостями виховання дітей на більш ранніх вікових етапах – у дошкільному та молодшому шкільному віці, що є необхідною підготовчою «базою», яка – залежно від її суті – може мати різний вплив на самовиховання дитини у наступні вікові періоди. Керування процесом самовиховання вимагає від учителя особливої майстерності і такту в індивідуальній роботі з учнями. Справа в тому, що самовиховання – процес інтимний і поряд з загальними. Спільними для багатьох учнів особливостями, характеризується індивідуальною своєрідністю у кожної дитини, що зумовлюється конкретними цілями, специфікою засобів і форм самовдосконалення. Допомагаючи учням в здійсненні самовиховання, вчитель ні в якому разі не може нав'язувати їм своєї волі, тим більше ставити з власної ініціативи якісь регламентовані ним цілі або влаштовувати перевірку процесу самовиховання учнів.

В цій справі доречно у тактовній формі давати учням поради у виборі цілей самовиховання, у плануванні, в оволодінні формами самоконтролю, схвально оцінювати, підтримувати досягнуті успіхи.

Вчитель повинен допомогти підліткам не допустити помилок у самовихованні.

Помилки школярів у здійсненні самовиховання:

1) Багато підлітків і старших школярів неправильно розуміють і оцінюють деякі якості особистості: позитивно оцінюють, наприклад, впертість, грубість, негативно оцінюють скромність, чуйність. В результаті виникає прагнення розвивати якості, які школярі оцінюють як позитивні, але які об'єктивно є негативними, і долати негативні, з їх точки зору, але об'єктивно позитивні якості.

2) Школяр не може знайти правильні шляхи самовиховання і використовує неправильні прийоми, наївні засоби чи штучні, відірвані від життя вправи.

У керівництві самовихованням школярів вчитель, вихователь повинні досягти таких завдань:

1) збудити (чи підтримати) прагнення школяра розвинути в себе позитивні риси особистості і позбавитися від тих чи інших негативних сторін своєї поведінки;

2) допомогти школяреві критично поставитись до своєї особистості, уважно і об'єктивно розібратися в особливостях своєї поведінки, чітко побачити свої недоліки, усвідомити свої прорахунки;

3) вчитель, вихователь допомагають школяреві класти програму самовиховання, помітити і вирішити, які особливості слід розвивати, а які долати;

4) вчитель, вихователь вказують розумні шляхи самовиховання, озброюють школяра найбільш доцільними та ефективними прийомами роботи по формуванню позитивних рис особистості і подоланню недоліків.

 

  1. Психологічні основи методів і форм виховної роботи

 

Формування справжніх переконань неможливе поза оволодінням певною системою знань – моральних уявлень і понять. Найважливіший шлях формування моральної свідомості – це шлях збагачення і узагальнення школярами морального досвіду через організацію їх правильної поведінки. Різні форми моральної просвіти учнів можуть суттєво доповнити цю роботу. Виділяють такі методи і форми виховної роботи:

1) індивідуальні і колективні етичні бесіди;

2) лекції;

3) диспути;

4) читацькі конференції;

5) вікторини, конкурси, літературні вечори.

Встановлені певні принципи, у відповідності з якими повинні будуватися бесіди на моральні теми (етичні бесіди):

1. Етичні бесіди за змістом повинні бути доступні відповідному віку. Недопустиме перевантаження бесіди абстрактними поняттями, складними розмірковуваннями.

2. Необхідно добре знати колектив, в якому проводиться бесіда, його спрямованість, взаємини його членів, ставлення до учіння, вчителів тощо.

3. Не слід проводити такі бесіди часто. Доцільно проводити такі бесіди з певного приводу, тобто бесіди повинні бути присвячені певним подіям країни чи школи.

4. Починати бесіду доцільно з аналізу яскравих, добре підібраних конкретних прикладів, життєвих чи літературних фактів і спостережень і від них переходити до узагальнення і висновків.

5. Необхідна розумна опора на емоційно забарвлений, яскравий образ (використання творів живопису, літератури, колективне відвідування чи колективне пригадування кінофільмів чи театральних вистав).

6. Велике значення має гарна аргументованість, доказовість тих положень, які доводяться до свідомості учнів.

7. Необхідно збуджувати у школярів максимальну активність і викликати жвавий обмін думками, активізувати думку учнів, вчити замислюватись над питаннями моралі.

8. Початково викликати в учнів глибокі і дійові емоції, що можливе лише в тому випадку, якщо вчитель проводить бесіду не байдуже, а емоційно і жваво.

Важливе значення у формуванні особистості школяра має особистий приклад вихователів. Головним, основним у вихованні особистості є організація практичного досвіду в правильній поведінці. Вихователь повинен формувати у школярів форми, способи поведінки, в яких реалізувались би переконання школярів, що активно формуються під впливом виховання. Саме в цьому смислі А.С. Макаренко говорив про необхідність організації «гімнастики поведінки», вправ у правильних вчинках. Вправа – це організоване і цілеспрямоване повторення дій, вчинків у різних варіантах, у схемах по суті ситуаціях.

 

  1. Психологічні основи виховного впливу праці

 

Досвід трудового виховання, матеріали психолого-педагогічних досліджень дозволяють сформулювати основні умови, при яких праця стає справді сильним виховуючим фактором:

1. Праця школярів повинна бути суспільно корисною, тобто школярі повинні усвідомлювати, що їх праця має певну суспільну цінність, суспільну значущість, приносить користь людям, колективу, суспільству.

2. Результатом праці повинен бути корисний продукт, який має певну суспільну цінність: школяр повинен ясно бачити реальні результати своєї праці.

3. Праця школярів повинна бути колективною. Колективна праця – це спільне виконання загальних трудових завдань, це праця, об'єднана загальною метою, загальними завданнями.

4. Праця школярів повинна бути ініціативною і творчою.

5. Там, де можливо, у праці (особливо підлітків і старших школярів) повинні застосовуватись різні форми самоорганізації і самодіяльності.

6. Праця школярів повинна бути цікавою для них.

7. Праця школярів повинна бути посильною для них. Вона не повинна приводити до перенапруження сил, перевтоми школярів.

8. Там, де можливо, праця учнів повинна бути пов'язана з їх учбовою діяльністю.

9. Абсолютно недопустиме покарання учнів працею. Виховувати працею необхідно, карати працею забороняється, інакше у свідомості учнів праця буде асоціюватись з неприємними переживаннями і у дітей неминуче виникне негативне ставлення до праці.

10. Необхідно вимагати від школярів не просто виконання роботи, а ретельного, акуратного, добросовісного виконання, бережливого ставлення до обладнання, матеріалів, знарядь праці.

 

7. Психологічне обґрунтування виховних впливів

 

Виховні впливи, які здійснює педагог, повинні бути психологічно обґрунтованими.Це означає, що вони повинні відповідати таким основним вимогам:

  1. Вчитель повинен враховувати вікові особливості психічного та особистісного розвитку школярів (соціальну ситуацію розвитку, провідну діяльність у даний віковий період, основні психічні новоутворення віку).
  2. Педагог повинен також враховувати при здійсненні виховного впливу індивідуально-психологічні особливості дітей ( рівень розвитку та особливості потребово-мотиваційної, моральної, емоційно-вольової та ціннісно-смислової сфер особистості, сфери самосвідомості, властивостей темпераменту, рис характеру, якісної та кількісної характеристики здібностей).
  3. Вчитель повинен також враховувати рівень соціально-психологічного розвитку учнівського колективу.
  4. При здійсненні виховного впливу педагог повинен брати до уваги особливості сімейного виховання школяра.
  5. Здійснення виховного впливу вчителем передбачає врахування ним таких конкретних умов: психічний стан вчителя та учня на момент проведення цього впливу; оптимальний вибір місця і часу здійснення впливу; наявність сторонніх осіб під час проведення впливу.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.185.78 (0.045 с.)