Формування патріотичних почуттів дошкільників як феномен наукового дослідження

Реалізація державності залежить від дієвої державницької позиції кожного громадянина. Тому найголовнішим завданням суспільства завжди було, є і буде виховання поколінь гуманістів і патріотів, для яких найвищим ідеалом є єдність особистих та національно-державних інтересів.

В сучасних умовах в нашій країні зростають вимоги до виховання і навчання підростаючого покоління.

Так, однією з найважливіших педагогічних задач, визначених Законом України «Про дошкільну освіту», є виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля [29].

Базовий компонент дошкільної освіти, як державний стандарт, визначає ознайомлення дітей з поняттями «держава»; «народ»; «людство», з правами та обов’язками громадян України [3].

Згідно Концепції громадянського виховання, її програмою передбачається розвиток у дітей національної культури, яка є внеском у загальнолюдські надбання демократичності, гуманізму, совісті, честі, гідності, громадянськості; виховання дітей на історичному минулому, яке формує у них патріотизм та інтернаціоналізм [46].

Актуальність проблеми обумовлена необхідністю виховання патріотизму, починаючи з дошкільного віку. В цей період відбувається формування культурно-ціннісних орієнтації духовно-етичної основи особистості дитини, розвиток її емоцій, відчуттів, мислення, механізмів соціальної адаптації в суспільстві, починається процес національно-культурної самоідентифікації, усвідомлення себе в навколишньому світі.

Даний відрізок життя людини є найсприятливішим для емоційно-психологічної дії на дитину, оскільки образи сприйняття дійсності, культурного простору дуже яскраві і сильні і тому вони залишаються в пам’яті надовго, а іноді і на все життя, що дуже важливо у вихованні патріотизму. В той же час слід зазначити, що цілісна наукова концепція формування громадянина, патріота України в сучасних умовах ще не створена. У педагогів-практиків у зв’язку з цим виникає немало питань, у тому числі: що входить сьогодні в зміст патріотичного виховання, якими засобами потрібно його здійснювати [39].

Дана проблема не знайшла поки належного віддзеркалення в сучасних психолого-педагогічних дослідженнях. Більшість авторів вказує на важливість і значущість патріотичного виховання дітей дошкільного віку, але не пропонують цілісну систему роботи в даному напрямі. Характерною особливістю досліджень, пов’язаних з вихованням патріотизму дітей дошкільного віку, є звернення до окремих аспектів проблеми. Так, в роботах Т. Доронової досить виразно простежується ідея патріотичного виховання, але поняття «виховання патріотизму» не використовується. В дослідженні С. Николаєвої патріотичне виховання розглядається в руслі екологічного виховання. Т. Комарова, Т. Ротанова, В. Логінова, Т. Бабаєва, Н. Ноткіна, О. Князєва, М. Маханєва, Е. Пчелінцева; Л. Ніконова, Е. Корнєєва роблять акцент на залучення дітей до культурної спадщини народу. Дослідники С.Козлова, Т. Кулікова пропонують одним з рішень проблеми виховання патріотизму дітей-дошкільників пізнання ними Батьківщини.

Формування національної свідомості та самосвідомості передбачає: виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовності до праці в ім’я України, освоєння національних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню національної гідності, залучення дітей до практичних справ розбудови державності, формування почуття гідності й гордості за свою Батьківщину.

У вихованні почуття національної гідності велике значення має правдиве висвітлення історії культури та освіти народу, повернення до культурних надбань минулого, відкриття невідомих сторінок нашої спадщини.

Патріотичні почуття зміцнює героїко-патріотичне виховання, покликане виробляти глибоке розуміння громадянського обов’язку, готовність у будь-який час стати на захист Вітчизни, оволодівати військовими знаннями, а також вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії народу, його Збройних сил.

Наголошуючи на важливості формування почуття любові до країни в людині, К. Ушинський писав: «Є лише одна загальна для всіх природжена схильність, на яку завжди може розраховувати виховання: це те, що ми звемо народність. Як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові до Батьківщини, і ця любов дає вихованню ключ до серця людини і могутню опору для боротьби з її поганими природними, особистими, сімейними і родовими нахилами. Звертаючись до народності, виховання завжди знайде відповідь і допомогу в живому і сильному почутті людини, яке впливає багато сильніше за переконання, сприйняття тільки розумом, або за звичку, вкорінену страхом покарань. У лиходія, в якого погасли всі благородні людські почуття, можна ще дошукатися іскри любові до Батьківщини: поля батьківщини, її мова, її перекази і життя ніколи не втрачають незбагненної влади над серцем людини. Є приклади ненависті до батьківщини, але скільки любові буває іноді в цій ненависті!» [92].

Сучасне розуміння патріотизму зумовлене соціальним замовленням української держави в галузі освіти й виховання, котра конкретизується у «Державній національній програмі «Освіта» (Україна XXI століття), «Концепції виховання дітей та молоді в національній системи освіти» й «Концепції громадянського виховання особистості в умова розвитку української державності». Зокрема, щодо останнього, документу, то в ньому під патріотизмом розуміється любов до свого народу, до України. Також зазначається, що «важливою якістю українського патріотизму повинна бути турбота про благо народу, сприяння становленню і утвердженню України як правової демократичної соціальної держави, готовності відстояти незалежність Батьківщини» [46].

Сьогодні багато авторів прямо і опосередковано розглядають визначення сутності таких понять, як «патріотична свідомість», «любов до Батьківщини» в контексті дослідження патріотичного виховання. Даній проблематиці присвячені фундаментальні праці вчених-філософів В. Бичка, О. Забужка, І. Надольного, І. Стогнія, В. Шинкарука. Психологічну складову патріотизму досліджують у своїх наукових працях І. Бех, А. Богуш, М. Боришевський, В. Котирло. Питання формування військового патріотизму певною мірою розглянуто в роботах А. Абрамова, В. Баранівського, В. Лутовінова, В. Стасюка, Ю. Красильника.

Майже в усіх наукових роботах, публіцистичних статтях автори дотримуються думки, що патріотизм – це, перш за все, любов до Батьківщини і діяльність на її користь. Дані погляди збігаються із визначенням одного із найавторитетніших енциклопедичних видань Larousse про те, що патріотизм – любов до вітчизни, тобто країни,міста, місця де народився, спільноти індивідів, які мешкають на одній землі, єдині у своїх культурних прив’язаностях і в прагненнях захищати свої цінності.

Навіть короткий аналіз довідкової літератури дозволяє стверджувати, що загальним для визначення патріотизму, незважаючи на термінологічну відмінність є його сутність: любов до батьківщини і безкорисливе служіння її інтересам та готовність до жертовності за неї. Незалежно від форми існування патріотизму загальними елементами його прояву є любов, віра й готовність до діяльності з метою реалізації їх у житті.

Ю. Руденко розглядає любов і віру як загальні універсали в змісті самого патріотизму та й духовності особистості в цілому. У свідомому патріотизмі ідеали усвідомлюються, оцінюються, верифікуються, любов конструюється, актуалізується, логічно осмислюється. Людина як суб’єкт патріотизму немовби обґрунтовує для себе, чому вона віддана даним, а не іншим ідеалам, чому вона любить батьківщину, чому зберігає їй вірність [82].

Автор О. Лещенко пропонує включити в зміст патріотизму наступні складові: по-перше, шанування місця власного народження і місця постійного мешкання як своєї батьківщини, любов і турбота про дане територіальне формування, поважання місцевих традицій, відданість до кінця життя цьому місцю. Залежно від особистого сприйняття, залежного від інтелектуального розвитку і глибини самосвідомості, межі батьківщини особистості можуть поширюватись від власного будинку до обласних масштабів [73].

В. Кузь, базуючись на формаційному поділі історії суспільства, виділяє античний, християнський, буржуазний і радянський патріотизм. У науковому світі існують інші підходи. У випадку, коли держава розглядається як об’єкт патріотизму, виникає форма «державного патріотизму» [49].

О. Мокрогуз неодноразово наголошує, що формулою нового українського патріотизму має стати принцип: Україна – держава для всіх громадян. Український громадянин, отримавши цей статус, повинен усвідомлювати, що він бере на себе певні обов’язки. Таким чином, сучасний український патріотизм слід визначати не лише за ознаками спілкування рідною мовою чи любові до певних культурних цінностей, а і як мислення з повагою до країни і з любов’ю до малої батьківщини [64].

Окремі автори виокремлюють форму громадянського патріотизму. Як пише В. Гонський «Україна вступила в нову епоху – епоху громадянського патріотизму. Це передбачає спокійне сприйняття факту, що всі українці різні. Але всі вони також рівні і однаково цінні для Батьківщини. Рівні перед державою, перед законом, перед працедавцем, перед культурними смаками тощо» [24, с. 10]. В основі громадянського патріотизму «лежить свобода, рівноправність, почуття причетності до проблем суспільства і держави, громадянська мораль і природна підтримка природних рефлексів: гордість за власну оселю, двір, сусіда, спортивну команду, місто, регіон» [24, с. 11].

Наступною формою патріотизму, що знайшла відображення в науковій літературі є військовий патріотизм. Раніше зазначалось, що патріотизм найяскравіше проявлявся у критичні для Батьківщини моменти.

Патріотизм як інтеграційна якість особистості є структурною моделлю, яка включає когнітивний, емоційний і діяльнісний рівні, які реалізуються у сфері соціуму і природи. При цьому для дошкільнят ведучим є емоційний компонент.

Емоційний рівень патріотизму ґрунтується на тому, що всі сторони життя дошкільника забарвлені яскравими переживаннями. Емоції для дитини – матеріал для узагальнення уявлень про рідний край і формування на їх основі патріотичних почуттів. Вивченням емоційного розвитку дитини займалися такі психологи як А. Захаров, Э. Ізард, Р. Кеттел, В. Мухіна, Е. Новікова, М. Панфілов, М. Раммер та ін.

В результаті спілкування і діяльності формуються емоції вищого рівня – людські почуття: співчуття і співпереживання, інтелектуальні і естетичні почуття, а також почуття, що детермінуються діяльністю і мораллю: почуття обов’язку, честі, патріотизму

Когнітивний рівень «забезпечує» зміст, а поведінковий виконує перевірочно-діагностичну функцію. Включає оволодіння дітьми доступним для їх віку об’ємом уявлень і понять про Батьківщину – це багато в чому можливо завдяки формуванню і вдосконаленню в дошкільному дитинстві найважливіших пізнавальних процесів психіки (Л. Божович, П. Якобсон, А.Люблінська та ін.).

Дошкільне дитинство – вік, найбільш сприятливий для розвитку пам’яті. Вона виконує домінуючу функцію серед інших пізнавальних процесів. У цей період дитина з легкістю запам’ятовує найрізноманітніший матеріал. Цікаві для дошкільника події, дії, образи швидко відображаються, мимоволі запам’ятовується і словесний матеріал, якщо він викликає емоційний відгук (казки, оповідання, діалоги з фільмів).

Таким чином, когнітивний рівень патріотизму спирається, передусім, на пізнавальні функції психіки дошкільнят, багато хто з яких ще не сформовані. Цим обумовлені труднощі в оволодінні уявленнями про Батьківщину. Спілкування з дорослим сприяє розвитку у дітей пізнавальних інтересів, про що свідчать дитячі питання, теми розмов, ігор, малюнків. Дорослий як би підтягує дитину на новий, ще не доступний йому рівень пізнавальної діяльності, створюючи «зону найближчого розвитку.

Діяльнісний рівень патріотизму припускає реалізацію емоційно відчутих і усвідомлених знань в діяльності, а також наявність комплексу морально-вольових якостей. У дошкільному віці відбувається перехід від бажань, спрямованих на предмети сприйманої ситуації, до бажань, пов’язаних з предметами, що представляються. Дії дитини вже не пов’язані прямо з привабливим предметом, а будуються на основі уявлень про предмет, про бажаний результат, про можливість його досягти в найближчому майбутньому. Поява представлень дає можливість дитині відволіктися від безпосередньої ситуації, у нього виникають переживання, з нею не пов’язані, і миттєві утруднення сприймаються не так гостро [11].

Світ дорослих і однолітків, світ культури представлені у внутрішньому світі дитини, яка інтенсивно розвивається під впливом різноманітних видів діяльності. У зв’язку з цим велике значення для формування основ патріотизму у дітей дошкільного віку набуває як власна, так і спільна з дорослими активність.

Таким чином, до старшого дошкільного віку у дітей збільшується загальна довільність поведінки на основі активного розвитку вольових процесів. Розвивається здатність стримувати безпосередні спонукання, підпорядковувати свої вчинки висуненим вимогам. Діяльність дитини починає визначатися громадськими цілями. Складаються дієві стосунки до Батьківщини, що проявляються в умінні піклуватися про рідних і близьких людей, робити потрібне для інших, берегти те, що створено працею людини, відповідально відноситися до дорученої справи, дбайливо поводитися з природою. Крім того, в цьому віці у дитини з’являється супідрядність мотивів, на основі чого формуються громадські мотиви різних видів діяльності. Це має велике значення для виховання патріотизму у дошкільнят, оскільки поява соціальних мотивів діяльності є основою розвитку моральних якостей особи [23].

Виховання патріотизму як інтеграційної моральної якості особи повинно здійснюватися комплексно через розвиток і збагачення емоційної, когнітивної і мотиваційної сфер психіки дошкільника.

У вихованні дошкільнят велике значення має приклад емоційного відношення дорослих до дійсності. Від багатства проявів почуттів дорослих залежить емоційне сприйняття дітьми того або іншого явища дійсності.

Вітчизняні психологи підкреслюють важливість виникнення паростків патріотизму, які складають «минулий досвід» людини, досвід почуттів, стосунків до навколишньої дійсності. Якщо дитина в дитинстві випробувала почуття жалості до іншої людини, радість від хорошого вчинку, гордість за своїх батьків, повагу до людини трудящого, захоплення подвигом, під’йом від зіткнення з прекрасним, він тим самим набув «емоційного досвіду», «фонд емоційних переживань», який матиме величезне значення для його подальшого розвитку. Тим самим будуть «уторовані шляхи для асоціацій емоційного характеру», а це є основою, фундаментом глибших почуттів, умовою повноцінного емоційного розвитку людини.

В той же час вітчизняні психологи стверджують, що моральні почуття не можуть виникнути шляхом природного визрівання. Їх розвиток залежить від засобів і методів виховання, від умов, в яких живе дитина. При цілеспрямованому вихованні почуття дитини набагато багатіше, різноманітніше і проявляються вони раніше, ніж у дітей, що не отримали правильного виховання.

У старшому дошкільному віці значно розширюється обсяг знань про навколишній світ, які опановують діти, що пов’язано з їх збільшеними можливостями в розумовому розвитку. Старшим дошкільнятам доступні знання, що виходять за рамки безпосередньо сприйманого.

Проте самостійно дитина дошкільного віку не може проникнути в суть громадських явищ. Тільки під керівництвом дорослих діти старшого дошкільного віку можуть засвоїти систему знань на основі розуміння природних, дійсно існуючих у навколишньому світі зв’язків і стосунків між окремими предметами і явищами. Для цього педагогові потрібний зміст системи знань побудувати за ієрархічним принципом: виділити ядро, центральну ланку знань, які могли б стати основою цілеспрямованої системи. В процесі формування у дошкільнят такої системи знань необхідно враховувати особливості змісту цих знань і засвоєння їх дітьми [32].

У дітей старшого дошкільного віку можуть бути сформовані не лише повноцінні представлення, але і прості моральні поняття, а також здатність до аналізу, порівняння, класифікації, угрупування знань за певними ознаками. У дошкільнят формуються пізнавальні інтереси, виборча спрямованість особистості на предмети і явища дійсності. Дитина починає ставити перед собою пізнавальні завдання, шукає пояснення явищам. Відбувається перехід від простої цікавості до допитливості, яка викликається внутрішньою стороною предмета або явища. Дитину починають цікавити соціальні явища, про що свідчать дитячі питання, теми розмов, ігор, малюнків. У дітей старшого дошкільного віку можна сформувати систему узагальнених знань про явища громадського життя, які є основою їх свідомого відношення до того, що оточує, передумовою патріотичного виховання. Цьому сприяє збільшення об’єму уявлень і понять про навколишній світ у дошкільнят. До старшого дошкільного віку у дітей збільшується загальна довільність поведінки на основі активного розвитку вольових процесів. Розвивається здатність управляти своєю поведінкою, стримувати безпосередні спонукання, підпорядковувати свої вчинки висуненим вимогам. У дошкільному віці складаються начала дієвого в повному розумінні цього слова стосунки до Батьківщини, що проявляються в умінні піклуватися про рідних і близьких людей, робити потрібне для інших, берегти те, що створено працею людини, відповідально відноситися до дорученої справи, дбайливо поводитися з природою. Однією з істотних особливостей дітей старшого дошкільного віку є те, що в цьому віці у дитини з’являється супідрядність мотивів і на цій основі складаються громадські мотиви трудової діяльності, прагнення зробити щось потрібне, корисне для оточення. Цей факт має велике значення для виховання начал патріотизму у дошкільнят, оскільки поява соціальних мотивів діяльності є основою формування моральних якостей особи, призводить до зміни змісту почуттів. Останні починають виникати не лише у зв’язку із задоволенням вузько особистих потреб, але і у зв’язку з інтересами колективу. Соціальна мотивація праці дітей старшого дошкільного віку сприяє підвищенню ефективності діяльності дітей. У дошкільному віці тільки починається формування волі, моральних ідеалів, важливих для патріотичного виховання.