Значення патріотичного виховання для формування особистості

Виховання у розвитку особистості виступає важливим чинником поряд зі спадковістю і навколишнім середовищем. Воно забезпечує соціалізацію особистості, програмує параметри її розвитку з урахуванням багатогранності впливу різних факторів. Виховання - це спланований, довгостроковий процес спеціально організованого життя дітей в умовах навчання і виховання.

Існує декілька видів виховання: розумове, фізичне, трудове, політехнічне, естетичне, моральне або патріотичне.

Патріотичне виховання підростаючого покоління та громадян у цілому – запорука стабільного розвитку країни в майбутньому. Цей процес тривалий за часом, складний за змістом і достатньо розбалансований з погляду методичного здійснення. Формування патріотичних почуттів багато в чому залежить від розвитку емоційної сфери людей.

Зміни військово-політичної ситуації в світі вимагають налагодженої роботи всієї системи патріотичного виховання. У зв'язку з цим значно зросла роль освітніх установ, дитячих і молодіжних організацій, що сприяють морально-патріотичному становленню дітей та молоді, підготовці їх до самостійного життя.

Мета патріотичного виховання – розвиток в особистості високої соціальної активності, цивільної відповідальності, духовності, становлення особистості, що володіє позитивними цінностями і якостями, що здатні проявити себе в творчому процесі в інтересах Вітчизни.

Патріотизм як важливий елемент вітчизняної гуманітарної науки і культури має багату історію і глибокі традиції. Він завжди розглядався як втілення мужності, доблесті і героїзму. Це необхідна умова єдності, величі і могутності держави.

Сутність патріотизму у всі часи по-різному трактувалася філософами. У концепціях виховання Древньої Греції характерною рисою був розгляд людини тільки у відношенні його до держави, а не до самого себе. Громадяни дрібних самостійних рабовласницьких держав-полісів не могли мислити себе поза Батьківщиною, яка гарантувала їх існування, і тому вищою метою кожного громадянина і всієї держави вважалося благо поліса. Демокріт стверджував, що результатом виховання повинна бути моральна людина, помірна у всьому, та яка діє відповідно до громадським обов'язком [1, с. 239].

Незважаючи на давність походження, поняття «патріотизм» (від грец. Patriotes - співвітчизник, patris - Батьківщина, Вітчизна) досі не має чіткого сутнісного універсального визначення.

Сучасне розуміння патріотизму різноманітне та неоднозначне. Багато в чому воно пояснюється складною природою даного явища, багатим його змістом і розмаїттям форм прояву. Крім того, проблема патріотизму розглядається різними дослідниками в різних історичних, соціально-економічних і політичних умовах, залежно від особистої громадянської позиції, ставлення до своєї Вітчизни, від використання різних сфер знань та інше.

Так, наприклад, Володимир Даль тлумачить «патріотизм» як «любов до Вітчизни». Військовий енциклопедичний словник розглядає патріотизм як «відданість своїй Батьківщині, любов до Батьківщини, прагнення служити її інтересам, захищати від ворогів».

На сучасному етапі розвитку українського суспільства патріотизм покликаний дати новий імпульс духовному оздоровленню народу, модернізації економіки, формуванню в Україні єдиного громадянського об’єднання. Державно-патріотична ідея пронизує всю діяльність державних органів по створенню нового вигляду Збройних Сил, зміцненню обороноздатності країни. Тому розкриття сутності патріотизму, розробці його теоретичних основ надається винятково велике значення.

Термін «патріотизм» вживається не тільки в науково-дослідній літературі, а й у виступах, дискусіях, статтях, передвиборних програмах політиків і політичних партій, рухів, діячів культури, мистецтва та інших органах. Діапазон тлумачення терміну дуже великий: від ідеально-піднесеного до лайливо-принизливого.

На особистісному рівні патріотизм виступає як найважливіша, стійка характеристика людини, що виражається в його світогляді, моральних ідеалах, нормах поведінки.

На макрорівні патріотизм являє собою значиму частину суспільної свідомості, яка виявляється в колективних настроях, почуттях, оцінках, у відношенні до свого народу, його способу життя, історії, культурі, державі, системі основоположних цінностей.

Патріотизм проявляється у вчинках і в діяльності людини. Зароджуючись з любові до своєї малої батьківщини, патріотичні почуття, пройшовши через цілий ряд етапів на шляху до своєї зрілості, піднімаються до загальнодержавної патріотичної самосвідомості, усвідомленої любові до своєї Вітчизни.

Також, патріотичне виховання повинно орієнтуватися не тільки на любов до Батьківщини, але й віри у себе, у власні сили, в великі звершення наших батьків і дідів. Це любов до кожного громадянина нашої багатонаціональної України. Це велике почуття треба виховувати на перемогах, а не поразках, на створенні, а не на руйнівній силі.

Найважливішою складовою частиною виховного процесу є формування патріотизму та культури міжнаціональних відносин, які мають величезне значення в соціально-цивільному та духовному розвитку особистості людини. Тільки на основі національних святинь зміцнюється любов до Батьківщини, з'являється почуття відповідальності за її могутність, честь і незалежність, збереження матеріальних і духовних цінностей суспільства, розвивається гідність особистості. Наприклад, К.Д.Ушинський вважав, що патріотизм є не тільки важливим завданням виховання, але і могутнім педагогічним засобом: «Як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові до батьківщини, і ця любов дає вихованню вірний ключ до серця людини і могутню опору для боротьби з її поганими природними, особистими, сімейними і родовими нахилами» [2].

Істинний патріотизм включає у себе повагу до інших народів і країн, до їх національних звичаїв і традицій і нерозривно пов'язаний з культурою міжнаціональних відносин. У цьому сенсі патріотизм і культура міжнаціональних відносин найтіснішим чином пов'язані між собою, виступають в органічній єдності і визначаються як «така моральна якість, яка включає в себе потребу щиро служити своїй батьківщині, проявляти до неї кохання і вірність, усвідомлювати і переживати її величі та слави, бути у духовному зв'язку з нею, прагнути берегти її честь і гідність, практичними справами зміцнювати могутність і незалежність»[3].

 

Рис. 1.1. Складові поняття патріотизму [4]

Справжній патріотизм включає формування та тривалий розвиток цілого комплексу позитивних якостей. Основою цього розвитку є духовно-моральний і соціокультурний компоненти. Патріотизм виступає як єдність духовності та соціальної активності особистості, яка усвідомлює свою неподільність, нерозривність з Вітчизною.

Природа, батьки, родичі, Батьківщина, народ – не випадково однокореневі слова. За визначенням А.Н. Вирщікова, це «своєрідне простір патріотизму, в основі якого лежать почуття Батьківщини, спорідненості, солідарності, любові, яка обумовлена на рівні інстинктів. Воно необхідне, бо ми не обираємо батьків, дітей, Батьківщину, місце свого народження» [5].

Патріотизм формується в процесі навчання, соціалізації та виховання кожної людини. Однак соціальний простір для розвитку патріотизму не обмежується шкільними стінами. Велику роль тут виконують сім'я та інші соціальні інститути суспільства, такі як: засоби масової інформації, громадські організації, установи культури та спорту, релігійні організації, заклади охорони здоров'я, правоохоронні органи, військові організації, установи соціального захисту населення, корпоративні об'єднання, кровноспоріднених, діаспорні зв'язку і відносини. Все це необхідно враховувати у процесі патріотичного виховання особистості.

Патріотичні почуття закладаються в процесі життя і буття людини, що знаходиться в рамках конкретного соціокультурного середовища. Люди з моменту народження інстинктивно, природно і непомітно звикають до навколишнього середовища, природи та культури своєї країни, до побуту свого народу. Тому базою формування патріотизму є глибинні почуття любові та прихильності до своєї культури, свого народу, своєї землі, що сприймаються в якості рідного, природного та звичного середовища проживання людини. Важливим елементом патріотичного виховання в формуванні особистості є вплив батьків та сім'я у цілому – збагачення дітей знаннями, розвиток їх мислення, а також почуттів, пов'язаних з любов'ю і відданістю батьківщині.

Перш за все потрібно формувати у дітей знання про рідний край і почуття прихильності до тих місць, де вони народилися і виросли і з якими в них пов'язані яскраві емоційні переживання. Дуже істотним методичним прийомом в даному випадку є звернення до творів відомих письменників і поетів, які в емоціонально-яскравій формі виражали це почуття.

Великий потенціал для розвитку інтелектуально-емоційного компонента патріотизму і культури міжнаціональних відносин містить рідна мова. При формуванні патріотичних почуттів велике місце повинна займати ознайомча робота з культурною спадщиною українського народу та його внеском у духовний розвиток суспільства.

Уявлення та почуття прихильності до рідних місць розширюються і поглиблюються в процесі пізнання природи рідного краю, її краси і неповторності. Вивчення рідного краю повинне займати важливе місце в сімейному вихованні. Для цього використовуються екскурсії та туристичні походи по рідному краю.

Ступінь зрілості моральної свідомості досягається тільки тоді, коли знання в області патріотизму та культури міжнаціональних відносин будуть емоційно пережиті і придбають форму глибоких особистих поглядів і переконань.

Важливу роль у формуванні патріотичного виховання відіграють меморіальні пам’ятники. Ці історичні об’єкти, в сучасному світі, відображають події минулих часів, зберігають досвід минулого та допомагають розвивати любов та повагу до своєї Батьківщини.

Історична пам'ять є важливою складовою ідентичності нації. Тому її стан суттєво впливає на консолідованість суспільства і державну безпеку країни.

Колективні уявлення про минуле формують чимало складових, однією з яких є зорові образи. Візуальний компонент історичної па м'ятівключає: монументи,пам'ятні знаки, меморіальнікомплекси, визначні архітектурні споруди, історичні заповідники та місцевості, музейніекспозиції й окремі меморіальні речі, цвинтарі загаломчи певні поховання та інше. Вказані матеріальніоб'єкти вважаються найбільш видовищною і наочною формою пам'яті індивіда та суспільства загалом. Саме проблема збереження, деконструкції або пристосування вже існуючих пам'яток до сучасних реалій, будівництво та встановлення нових монументів у сучасній Україні викликає відчутне соціальне напруження. Ігнорувати такий стан речей не припустимо, адже меморіальний простір не лише відображає історичне минуле, а й активно формує суспільні погляди громадян.