Формування особистості молодшого школяра

Розумові особливості.

У процесі керованої учбової діяльності відбувається розумовий розвиток молодших школярів,

виникають зміни в структурному складі розуму школярів, у співвідношенні його основних

компонентів. У структурі розумової діяльності першокласників спочатку провідними є

компоненти сприймання і пам'яті. Третє місце посідає мовлення, четверте — мислення і п'яте —

фантазія. Під впливом навчання в інтелекті учнів перших і других класів підвищується питома

вага мислительних і мовних компонентів. Змінюється і їх взаємозв'язок. У третьокласників також

провідними стають мислительні і мовні складові. Третє і четверте місце посідають компоненти

пам'яті й фантазії. Тенденція до зміцнення взаємозв'язків різних компонентів розумової діяльності

учнів виявляється у формуванні в них перших узагальнених розумових дій, способів їх виконання,

які переносяться з однієї навчальної ситуації в іншу, з одного навчального предмета на інший.

До ознак, за якими можна судити про розумовий розвиток учнів, належать такі, як якість

знань, вміння застосовувати їх у навчальній роботі, орієнтування у матеріалі, самостійне

набування знань, знаходження нових способів навчальної роботи, темп і легкість засвоєння нового

матеріалу, а також міцність запам'ятовування матеріалу, самостійна постановка запитань, які

логічно випливають з відомих у задачі співвідношень, знаходження можливих способів

розв'язування нових задач, виділення серед них найраціональніших і т. п.

Ці ознаки доповнюються показниками розвитку окремих сторін інтелекту. Такими є точність

зорового, слухового, дотикового -сприймання, повнота і детальність описування картини, яку

учень бачить уперше, способи свідомого запам'ятовування навчального матеріалу (групування

його під час запам'ятовування, самоконтроль під час заучування тощо), здатність помічати

помилки або неточності в міркуваннях ровесників, гнучкість мислення, що виявляється в

доцільному варіюванні способів дій, легкість і швидкість переходу від мислення, що спирається на

реальні або зображені предмети, до мислення з опорою на графічні схеми, числові й буквенні

формули.

У розумовому розвитку в учнів початкових класів є індивідуальні відмінності. Вони

виявляються в загальних здібностях учитись і в спеціальних здібностях (до математики,

малювання, музики, технічного конструювання та ін.) індивідуальні відмінності проявляються в

швидкості виконання навчальних завдань, в їх якості, в успішності, хоч остання залежить не

тільки від здібностей учнів, зокрема від їх ставлення до навчання, уміння вчитися.

Як зазначалось, майже всі першокласники приходять до школи з бажанням учитися, у них

більш-менш успішно проходить адаптація до школи. Проте, з часом у частини молодших школярів

відбувається "шкільна дезадаптація", яка виявляється у відхиленнях у навчальній діяльності —

відставання у навчанні, недисциплінованість, конфлікти з ровесниками тощо. Виявлені три

основних причини "шкільної дезадаптації" молодших школярів: 1) Коли в учня процес

формування навчальних умінь і навичок проходить важко, непродуктивно, учень починає

відставати від навчальної програми, а вчитель і батьки не враховують індивідуальні особливості

дитини. 2) Коли дитина не вміє довільно регулювати свою поведінку, увагу, адекватно сприймати

вимоги, коли учень виконує навчальні завдання не за власною ініціативою, а внаслідок зовнішньої

стимуляції (коли її лають, змушують). Подібне виявляється у емоційної дитини, яка відзначається

високою чутливістю, збудливістю, неадекватністю переживань. Такий учень, як правило,

неуважний, загальмований. 3) Коли дитина ослаблена, часто хворіє, втомлюється, невитривала,

пасує перед труднощами, недооцінює свої можливості (О.А. Головко).

Емоційні особливості.

Основним джерелом емоцій у молодших школярів є учбова та ігрова діяльність. Формуванню

почуттів сприяють успіхи і невдачі в учінні, взаємини з ровесниками і батьками, читання

художньої літератури, сприймання телепередач, кінофільмів, інтелектуальні ігри і т.п. Л.С.

Виготський відмічав, що вже 6—7-літні діти досить добре усвідомлюють свої переживання, які

зумовлені оцінкою дорослих.

До емоційної сфери особистості молодших школярів належать переживання нового,

здивування, сумніву, радощів пізнання, які стають основою формування пізнавальних інтересів,

допитливості учнів. Групові заняття та ігри сприяють розвитку в учнів моральних почуттів і

формуванню таких рис характеру, як відповідальність, товариськість.

Розвивається в учнів усвідомлення своїх почуттів і розуміння їх виявлення в інших людей.

Для молодших школярів загалом характерним є життєрадісний, бадьорий настрій. Причиною

афективних станів, які іноді бувають у них, є розходження між домаганнями і можливостями

задовольнити їх прагнення домогтися високих оцінок своїх якостей і дійсним ставленням

ровесників до нього. У такій ситуації він може виявити грубість, запальність, забійкуватість та

інші форми емоційної нестійкості. Якщо вчитель і батьки залишають такі випадки без належної

уваги, то вони можуть призвести до ізоляції дитини в колективі, формування в неї негативних рис

характеру.

Молодші школярі емоційно вразливі. У них відбувається подальша диференціація

соромливості, яка виявляється в тому, як діти реагують на людину, оцінка якої має певне значення

для них. Розвивається далі почуття самолюбства, що виявляється в гнівному реагуванні на будь-яке приниження їх особистості й позитивному емоційному переживанні визнання тих чи інших

позитивних їх особистих якостей.

У молодшому шкільному віці розвиваються почуття симпатії. Воно відіграє важливу роль в

утворенні малих груп та позакласних об'єднань.

У дівчаток 10—12 років більше проявляється турбота і співчуття, ніж у хлопчиків цього віку.

За цими показниками хлопчики наздоганяють дівчаток переважно у юнацькому віці (А.

Айзенберг).

На емоційний стан молодших школярів впливають взаємини у сім'ї та жорстоке ставлення

батьків до дитини (відмовлення у задоволенні потреб дитини, яке супроводжується сильною

неприязню; зайва холодність батьків, нездатність їх відповісти на спроби дитини спілкуватись з

батьками; прилюдне приниження дитини; загроза застосовувати фізичне насилля, яка викликає

страх у дитини; заборона спілкуватись з ровесниками чи брати участь у родинних заходах тощо).

Вольові якості.

Помітних успіхів досягають молодші школярі в набуванні здатності здійснювати

цілеспрямовані дії, долати при цьому зовнішні та внутрішні труднощі. Формуванню їх вольових

якостей сприяє передусім шкільне навчання, яке вимагає від учнів усвідомлення й виконання

обов'язкових завдань, підпорядкування їм своєї активності, довільного регулювання поведінки,

вміння активно керувати своєю увагою, слухати, думати, запам'ятовувати, узгоджувати свої

потреби з вимогами вчителя.

Підвищена емоційна збудливість негативно впливає на волю і особливо на самоволодіння.

Для деяких молодших школярів характерна нестримність бажань, мінливість настрою, яким вони

не можуть керувати.

Виховувати волю дитини означає: 1) організовувати її діяльність, навчати розумної поведінки,

тренувати в хороших вчинках; 2) формувати здатність до інтенсивної й систематичної роботи, до

переборення труднощів у житті і праці; 3) виробляти звичку завжди і в усьому бути енергійною,

рішучою, наполегливою людиною; 4) прищеплювати вміння підпорядковувати свою діяльність

свідомо поставленим цілям, переборюючи сторонні бажання, страх, лінощі тощо.

Форма вимог буває різною: нагадування, заклик до дії, застереження, заборона. Всяка вимога

мусить бути: 1) правильною, бо непродумані, нерозумні вимоги можуть лише зашкодити

вихованню; 2) зрозумілою для учня, до того ж висловленою коротко, бо багатослів'я знижує

спонукальну силу і затемнює зміст; 3) посильною для дитини, бо непосильні вимоги призводять до

невдач, породжують невпевненість і слабовілля; 4) безапеляційною, рішуче висловленою, без

натяку на упрошування, яке шкідливо впливає на учня; 5) висловленою спокійним, доброзичливим

тоном, цілком серйозно — крик, роздратованість, глузування неприпустимі, бо викликають

протидію та інші небажані реакції (В.І. Абраменко).

Розвиток здібностей.

Уже на початку навчання в школі першокласники відрізняються один від одного рівнем

обізнаності з навколишнім світом, спостережливістю, вмінням думати, запам'ятовувати й

відтворювати, висловлювати свої думки за допомогою усного мовлення та ін.

Індивідуальні відмінності виявляються і в шкільній учбовій діяльності молодших школярів, в

її результативності. Діапазон цих відмінностей у одних галузях навчання звужується, а в інших—

розширюється. У процесі оволодіння технікою читання, обчислювальними навичками у І класі та

в першій чверті II класу він зростає, а потім зменшується, в оволодінні розв'язуванням

математичних задач — розширюється (О.В. Скрипченко).

У процесі навчання здібності в учнів не тільки використовуються, а й розвиваються.

Виробляються уважність, спостережливість, якості пам'яті, мислення й мовлення, а також

емоційні й вольові властивості.

Розвиток цих компонентів відбувається в молодшому шкільному віці нерівномірно.

Повільніше розвиваються перцептивні, мнемічні компоненти, порівняно більших прогресивних

змін зазнають якості, пов'язані з уявою, мисленням та мовленням. Формуються й емоційні, вольові

компоненти здібностей учнів. До них належать упевненість, наполегливість, самоконтроль у

роботі, терпеливість, витримка, здатність чинити опір навіюванню.

В окремих випадках в учнів проявляються значні здібності до математики, до музики, до

живопису. Математичні здібності виявляються, наприклад, у швидкому оволодінні складними

обчислюваннями в умі, самостійному знаходженні закономірних відношень у рядах чисел,

узагальнених способів розв'язування задач, оволодіння основами алгебри. Випадки прояву

математичних здібностей у молодшому шкільному віці описані в літературі (В.А. Крутецький та

ін.). Той факт, що в молодшому шкільному віці ті чи інші діти не виявляють спеціальних

здібностей, не дає підстав говорити, що в них немає цих здібностей. Біографії талановитих людей

(математиків, письменників, художників, винахідників та ін.) свідчать про те, що в молодшому

шкільному віці деякі з них не відзначалися великими здібностями, що їх можливості оволодіння

математикою, малюванням, музикою кваліфікувалися педагогами як посередні.

Індивідуального підходу потребують усі учні, як сильніші, так і слабші. Здібні до навчання

учні, як правило, легко засвоюють знання, уміння й навички, але іноді зазнаються (особливо, коли

їх дуже захваляють), що негативно позначається на їх успіхах і розвитку здібностей.

Особливої уваги потребують учні, що відзначаються невисокою здатністю вчитися, відстають

у навчанні. Серед невстигаючих, звичайно, виділяють такі групи: діти педагогічно занедбані; ті,

що перенесли захворювання у передродовому періоді свого розвитку, при народженні чи в самому

ранньому віці, що значно знизило їхню здатність учитися; діти з ослабленою, внаслідок

захворювання, працездатністю та ін.