Емпіричні методи дослідження

Розглянемо більш детально емпіричні методи дослідження, які можуть і повинні

використовуватись в практиці вчителя.

Метод спостереження. Науково-психологічне спостереження вимагає певних знань і

підготовки. Щоб успішно вивчати психічне життя дітей, потрібно виробити вміння точно

спостерігати всі зовнішні прояви (дії, рухи, мову, міміку), а головне — навчитися правильно

тлумачити психологічне значення цих зовнішніх проявів. Недостатньо помітити зміну у виразі

обличчя, потрібно зрозуміти, шо вона означає.

Вивчення психіки дитини не повинно зводитись до випадкових спостережень окремих дій,

висловлювань. Тільки систематичне, ретельно продумане вивчення ряду вчинків і висловлювань

може виявити дійсні особливості психіки людини, встановити закономірності розвитку і зміни.

Спостереження проводиться в природних умовах, без втручання в хід діяльності дитини.

Вчинки і слова дітей детально записуються, а потім піддаються аналізу.

Записи можуть бути суцільними і вибірковими.

Суцільні записи використовуються, наприклад, при вивченні індивідуальних особливостей

даної дитини, її поведінки протягом дня. Ці записи оброблюються після ретельного аналізу та

узагальнення і служать матеріалом для складання характеристики дитини.

Вибірковий запис використовується там, де потрібно знати лише окремі прояви психічної

діяльності. В даному випадку зошит для записів розділяється на графи: в одній записується все,

що показує ставлення до однолітків, в другій — ставлення до старших, в третій — ставлення до

сім'ї і т.д.

Педагогу для пізнання дітей необхідна спостережливість. Досвідчений педагог за незначними

зовнішніми показниками може визначити психічний стан учня. Спостерігаючи зовнішні прояви,

вчитель в деякій мірі здатний передбачити поведінку дитини.

Однією із різновидностей спостереження є самоспостереження. Це вивчення психіки на

основі спостереження за власними психічними явищами. Самоспостереження — один із

допоміжних методів психології. Воно використовується як компонент інших методів у вигляді

словесного звіту піддослідного.

Експериментальний метод. Експеримент — вивчення психічного явища, умови виявлення і

розвитку якого створюються штучно, спеціально. Експерименту, як правило, передує вироблення

гіпотези, за допомогою якої визначається задум експерименту і його мета.

Лабораторний експеримент довгий час застосовувався як єдиний експериментальний метод,

коли дослідження психічних процесів відбувається в штучних умовах, в лабораторіях, із

застосуванням спеціальних приладів.

Залежно від ступеня втручання в протікання психічних явищ експеримент можна розділити на

констатуючий і формуючий.

Констатуючий експеримент в процесі природної, але спеціально організованої діяльності

виявляє певні психічні особливості і дає попередній матеріал про рівень розвитку відповідної

якості.

Формуючий експеримент передбачає цілеспрямовану дію на учня з метою формування у

нього певних якостей.

В експериментальних дослідженнях дитячої психології певне значення мас "близнюковий

метод". Як відомо, однояйцеві близнюки мають одну і ту ж спадковість. Вони являють собою ніби

два екземпляри одного й того ж організму. У випадках, коли потрібно перевірити деякі умови і

можливості розвитку, проводять дослідження на близнюках.

Близнюковий метод — це порівняльне вивчення умов розвитку і навчання близнюків. Суть

його полягає у співставленні особливостей їхнього розвитку та успішності у засвоєнні ними знань.

Зважаючи на те, що монозиготні (однояйцеві) близнята мають однаковий генетичний код, різниця

в їхньому розвитку і поведінці дає підставу для висновку про роль впливу певних факторів

середовища, зокрема навчально-виховних, на розвиток психічних функцій.

Залежно від того, що є завданням експерименту — якісна чи кількісна характеристика

психічного явища чи одержання даних для характеристики певної особи (групи осіб), експеримент

поділяється на дослідницький і випробувальний. Випробувальний експеримент називають тестом.

Тести — це короткі експериментальні прийоми, які застосовуються для виявлення рівня

психічного розвитку особистості.

Окрім того тести мають ще ряд недоліків. Так, в них не обґрунтовується, чому для

дослідження взяті саме ці якості, а не інші. Іншим їх недоліком є відсутність психологічного,

якісного аналізу відповідей учнів.

Анкета — метод збору статистичного матеріалу шляхом прямого опитування піддослідних.

Дитині пропонують дати відповідь на ряд запитань. Анкета може бути розрахована також на

одержання матеріалу, що стосується інших осіб.

Цінність матеріалу, який отримують при анкетуванні, знаходиться в прямому зв'язку із

ступенем природності умов, в яких відбувається опитування. Для успішної роботи необхідний

інтерес і відсутність упередженості до дослідження, довір'я до дослідника.

При анкетуванні слід враховувати, що людська думка, висловлена у формі запитання, завжди

має той чи інший навіювальний вплив на опитуваного, тому потрібно максимально відмежувати

його від навіювання. Надзвичайно важливою у методичному відношенні е проблема

формулювання запитання. Перед масовим анкетуванням необхідно провести пробні досліди з

анкетами-проектами. Після цього анкети піддаються остаточній редакції.

Референтометрія — один із соціометричних методів, спрямований на виявлення

референтності кожного з членів групи. Референтометрія включає дві процедури: попередня

(допоміжна) являє собою з'ясування за допомогою опитувального листка позиції (оцінок,

відносин, думок) кожного члена групи з приводу значущого об'єкта, події або людини. Друга

процедура виявляє особистостей, позиція яких відображена в опитувальному листку, є

найпривабливішою та найцікавішою для інших піддослідних. Даний метод дає змогу виявити

мотиви міжособистісних відносин та вибору, переваг у групі. Дані, отримані за допомогою

референтометрії, опрацьовуються математично і можуть бути виражені графічно.

Бесіда і вивчення продуктів діяльності. Для вивчення учнів часто використовують бесіду, яка

може дати цінний матеріал для пізнання дитини. Успішність бесіди залежить від міри її

підготовленості та від відвертості відповідей.

В системі методів психологічного дослідження суттєве місце займає вивчення продуктів

діяльності. Аналіз продуктів діяльності — метод опосередкованого емпіричного вивчення людини

через розпредмечування, аналіз, інтерпретацію матеріальних та ідеальних (тексти, музика,

живопис і т.д.) продуктів діяльності. Цей метод широко використовується в педагогічній практиці

у формі аналізу учнівських переказів, творів, конспектів, коментарів, виступів, малюнків і т.д.

Проте з метою наукового дослідження метод аналізу продуктів діяльності передбачає певну мету,

гіпотезу і способи аналізу кожного специфічного продукту (наприклад, тексту, малюнка,

музичного твору).

Пізнанню психічних особливостей дитини допомагає і біографічний метод — збір та аналіз

даних про життєвий шлях особистості. Знаючи основні періоди життя дитини, можна зрозуміти, в

результаті яких обставин сформувались ті чи інші риси характеру.

Підліток

Розвиток "Я" і набуття ідентичності.

В підлітковому віці в процесі формування цінностей, ідеалів, цілей, професійних і

особистісних планів особливого розвитку набуває складова основа особистості, її "Я". Це

організована система поглядів, установок і мотивів особистості, які обумовлюють її

неповторність, незмінність та самототожність. В період дорослішання, певної консолідації у

структурі особистості досягають і інші її компоненти.

Ідентифікаційна поведінка та ідентичність розвиваються безперервно, починаючи з раннього

дитинства і тривають протягом всього життя. Ідентифікація відбувається завжди в межах певних

суспільних взаємин (вплив сім'ї, референтних осіб, засобів масової комунікації). Вона також

пов'язана з конкретними людьми, які протягом певного періоду можуть слугувати "ідеалом",

"зразком", "еталоном" для наслідування.

Непростим завданням на даному періоді стає пошук ідентичності, що означає усвідомлення

підлітком тотожності" самого себе, безперервність у часі власної особистості та виникнення у

зв'язку з цим відчуття, що інші також це визнають. Ідентичність — це стан особистості, а

ідентифікація — це процес її формування.

Розвиток "Я" та ідентифікація виступають як взаємозалежні процеси, які доповнюють один

одного. "Я" удосконалюється, завжди зберігаючи свою компонентну структуру; воно асимілює

різноманітні впливи, що його змінюють, але його ядро, серцевина (ідентичність) залишаються

незмінними.

Становлення "Я" підлітка являє собою безперервний розвиток процесів, які беруть свій

початок ще з дитинства. По-перше, це досягнення значної вольової саморегуляції: незалежність у

плануванні свого часу і прийнятті рішень; засвоєння нових значущих цінностей, безвідносно до

поглядів референтних осіб; зростання довіри до групи однолітків; більший реалізм у формуванні

цілей; підсилена потреба впливати на інших; зростання стійкості до фрустрацій. По-друге, це

зміна цілей на основі ціннісних уявлень; потреба в самостійності; підвищення вимог до самого

себе; поглиблення самооцінки, прийняття на себе відповідальності з урахуванням загальних

цінностей. По-третє, це заміна гедоністичних мотивів більш віддаленими цілями, які спрямовані

на досягнення у майбутньому певного соціального статусу.

Головною особливістю набуття особистісної ідентичності у підлітковому віці стає поглиблене

вивчення самого себе. Відбувається це завдяки особистісній рефлексії. Вивчаючи свої

особливості, розмірковуючи про самого себе у минулому, теперішньому і майбутньому,

аналізуючи свої домагання у взаємовідносинах і діяльності, підліток реалізує свою потребу в

самоідентифікації.

Специфічність мислення підлітка полягає в тому, що в його індивідуальній свідомості

починають будуватися тонкі рефлексії не тільки на оточуючий світ, але й на самого себе, на свої

міркування ("Я думаю про те, що я думаю"). Підліток може відійти на якийсь час від захоплень,

від спілкування з друзями і зануритися у самого себе, тобто займатися рефлексією про власний

темперамент, характер і можливості. Особистісна рефлексія може продукувати важливі для

підлітка відкриття власної персони. В той же час підліткова рефлексія відрізняється вільною

асоціативністю — думки течуть в різних напрямках залежно від зовнішніх подразників і

внутрішніх переживань. Цілісність рефлексії надає виключна спрямованість підлітка на самого

себе. Куди б він не прагнув у своїх асоціаціях, він обов'язково повернеться до самого себе —

знайде шлях до власної ідентичності.

В цей віковий період ідентифікація з попереднім образом фізичного "Я" порушується, і

підліток відчуває невпевненість у собі. Ідентифікація такого рівня часто ускладнюється, оскільки

підліток набуває значних змін у власній конституції тіла і зовнішній виразності. Останній

надається особливої значущості — вона повинна збігатися з канонами референтної спільноти —

відповідністю зачіски, одягу, манерам поведінки, лексикону та ін.

На основі особистісної рефлексії підлітки вперше починають прагнути пізнати власну

індивідуальність як таку. Оцінюючи неповторні і значущі для себе та інших риси, відкрито

пропонуючи свої істинні можливості зараз, або характеризуючи потенціали на майбутнє, підлітки,

в той же час, здатні розуміти і приймати в собі власні недоліки. Процес ідентифікації як з

позитивним, так і з негативним у собі стверджує положення: "Приймайте мене таким, яким я є!"

Це не виклик оточуючим, це нормальне набуття ідентичності.

Рефлексії на себе та інших відкривають підлітку глибини власної недосконалості. І він може

потрапити в нелегке становище — в стан психологічної кризи. Набуття ідентичності збагачує

підлітка такими знаннями і почуттями, про які він, навіть, і не підозрював у дитинстві.

Підліток завдяки міжособистісній рефлексії проходить важку школу взаємної ідентифікації з

однолітками, вперше оволодіваючи досвідом цілеспрямованого відокремлення. Загальна

ідентифікація об'єднує підлітків у "Ми" і створює відчуття захищеності. До того ж, прагнення

ідентифікуватися з собою і подібними породжує особливо ціннісну потребу — потребу в друзях.

Саме у дружбі підліток засвоює механізми позитивних взаємодій: співучасть, взаємодопомогу,

ризик заради іншого. Дружба через довірливі стосунки дає можливість пізнати інших, в Ній він

також проходить через глибинні переживання, які викликаються неприпустимими у дружбі

проявами: розголошенням таємниць, зрадництвом, невмінням дотримуватися слова і виконувати

обіцянки тощо. Взагалі, дружба у даному віці, як і спілкування, завдяки прагненню підлітків до

ідентифікації, підвищує конформність у взаємовідносинах.

Проходження через власні душевні страждання і збагачення сфери своїх почуттів і думок у

процесі набуття особистісної ідентичності надає підлітку можливості таким чином відстоювати

своє право бути і вважатися особистістю.

Особливості розвитку особистості у ранньому юнацькому віці

Новий віковий період — рання юність (15—17 років) — вважають третім світом, що існує між

дитинством та дорослістю. У цей час старшокласник опиняється на порозі реального дорослого

життя і дивиться на теперішнє з позиції майбутнього, шукає смисл свого життя. Якщо розглядати

розвиток тільки як зміну психічних функцій, то всі основні новоутворення вже закінчились у

підлітковому віці, закріплюючись та удосконалюючись у старшокласника.

Нова соціальна позиція старшокласника змінює для нього значущість учіння. У порівнянні з

підлітками інтерес до навчання у них підвищується. Це пов'язано з тим, що складається нова

мотиваційна структура учіння. Домінуюче місце займають мотиви, пов'язані з самовизначенням та

підготовкою до самостійного життя. Ці мотиви отримують особистісний смисл та стають

дійовими. Старшокласники, для яких головною є навчально-професійна діяльність, починають

розглядати навчання як необхідну базу, передумову майбутньої професійної діяльності. Саме у

старшому шкільному віці проявляється свідоме позитивне відношення до навчання. їх цікавлять

переважно ті предмети, які будуть потрібні у подальшому житті, їх знову починає хвилювати

успішність навчання. Звідси і недостатня увага до "непотрібних" предметів, відмова від

зневажливого ставлення до оцінок, що властива підліткам.

Закінчуючи школу, старшокласники повинні бути психологічно готовими до дорослого

життя. Поняття "психологічної готовності" передбачає у даному випадку наявність потреб та

здібностей, що дозволяють випускнику школи найповніше реалізувати себе у професійній

діяльності, громадському житті, майбутньому сімейному житті. Передусім, це потреба у

спілкуванні з іншими людьми, потреба та здатність творчо працювати, по-друге, вміння

теоретично мислити, орієнтуватися у різноманітних подіях, що відбуваються у сучасному світі, що

виступає у формі наукового, теоретичного світогляду, по-третє, наявність розвиненої рефлексії, за

допомогою якої забезпечується свідоме та критичне ставлення до себе.

Сформувавшись, ці якості утворюють психологічну базу для соціального та особистісного

самовизначення школярів — центрального новоутворення раннього юнацького віку.

Головною ознакою цього періоду є потреба юнака зайняти внутрішню позицію дорослої

людини, вибрати професію, усвідомити себе членом суспільства, виробити світогляд, вибрати свій

життєвий шлях.

Самовизначення означає не автономію від дорослих, а чітку орієнтацію та визначення свого

місця у дорослому світі.

Поняття "самовизначення", яке використовується у вітчизняній психології, подібне до

поняття "ідентичність", розробленого американським вченим Е. Еріксоном.

Ідентичність — психосоціальна тотожність — дозволяє особистості усвідомлювати себе у

всьому багатстві своїх ставлень до навколишнього світу та визначає її систему цінностей, ідеалів,

життєвих планів, соціальних ролей з відповідними формами поведінки.

Ідентичність — умова психічного здоров'я, і якщо вона не сформується, то людина не

знаходить себе, свого місця у суспільстві, почувається "втраченою".

Канадський психолог Ж. Марша встановив чотири типових варіанти формування

ідентичності:

1. Невизначену, ще не сформовану, "дифузну" ідентичність.

2. Наперед зумовлений, "приречений варіант розвитку".

3. Проба ролей або "мораторій" у спроб] виробити ідентичність.

4. Реалізована або "зріла ідентичність".

Перший варіант означає, що молода людина не пройшла через випробування, пов'язані з

самовизначенням; другий варіант передбачає, що індивід раніше визначеного терміну включився у

"дорослу" систему взаємин, зробивши це під чужим впливом,— це розцінюється як

несприятливий фактор для формування його особистісної зрілості. У третьому випадку юнак

знаходиться у процесі інтенсивного пошуку себе; "зріла ідентичність" свідчить про те, що криза

пройшла, відчуття самоідентичності, тобто власної визначеності, сформовано, і молода людина

перейшла до самореалізації. Вказані варіанти формування ідентичності виступають в двох своїх

значеннях: це етапи розвитку особистості і одночасно її типи. Пройшовши стадію невизначеної

ідентичності, юнак може підійти до інтенсивного випробування різноманітних ролей, але може

залишитися й на початковому рівні, так і не переживши усіх труднощів та радощів процесу

самовизначення.

Дифузна ідентичність пов'язана з інфантильним бажанням якомога довше не вступати у

доросле життя, з стійким станом тривоги, почуттям ізоляції та спустошення. Дифузна ідентичність

може виявлятися у відкритому несприйнятті соціальних ролей, бажаних для сім'ї та найближчого

оточення, у неповазі до всього вітчизняного та переоцінці закордонного, у прагненні стати "нічим"

(якщо це єдиний спосіб самоствердження, що залишився).

Тільки реалізована, сформована ідентичність особистості (довіра до світу, самостійність,

ініціативність, компетентність) дозволяє старшокласнику вирішити, головне завдання,* яке

ставить перед ним суспільство, — завдання самовизначення, вміння розробити свій життєвий

план.

Життєвий план — явище одночасно соціального та етичного порядку, тобто, ким бути

(професійне самовизначення) та яким бути (моральне самовизначення). Життєвий план виникає,

на думку І.С. Кона, тільки тоді, коли предметом роздумів стає не тільки кінцевий результат, але Й

способи його досягнення, шлях, яким збирається йти людина, ті об'єктивні та суб'єктивні ресурси,

які йому для цього знадобляться.

Життєвий план —- це план діяльності, тому він "заземлюються", в першу чергу, на вибір

професії.

У професійному самовизначенні у віковій психології розрізняють ряд етапів.

Перший етап — дитяча гра, протягом якої дитина приймає на себе різні професійні ролі,

"програючи" окремі елементи пов'язаної з ними поведінки.

Другий етап — підліткова фантазія, коли підліток бачить себе у мріях представником тієї чи

іншої привабливої для нього професії.

Третій етап, який охоплює весь підлітковий та більшу частину юнацького віку,— попередній

вибір професії. Різні види діяльності сортуються та оцінюються спочатку з точки зору інтересів

підлітка ("Я люблю читати художню літературу", "Стану філологом"), потім — з точки зору його

здібностей ("В мене гарні справи з математикою; може, зайнятися нею?") і, нарешті, з точки зору

його системи цінностей ("Хочу допомагати людям, стану юристом").

Четвертий етап — практичне прийняття рішення, власне вибір професії включає в себе два

головних компоненти: визначення рівня кваліфікації майбутньої діяльності, обсягу та часу

підготовки до неї, вибір конкретної спеціальності. Вибір спеціальності — багатоступеневий

процес. Вже до кінця IX класу школярі повинні зробити вибір між трьома соціальними

орієнтаціями: на загальну освіту (вступ у X клас), на професійну освіту (вступ в ПТУ або

технікум), безпосередньо на роботу (з наступним завершенням або не завершенням освіти). Крім

інтересів, здібностей та ціннісних орієнтацій, важливу роль у прийнятті рішення має оцінка своїх

об'єктивних можливостей — матеріальних умов сім'ї, рівня навчальної підготовки, стану здоров'я і

т.д. Той, хто вибирає професійну освіту або роботу, повинен відразу ж доповнити соціальну

орієнтацію професійною — куди саме поступити та що робити. У інших таке рішення

відкладається до закінчення XI класу, до того ж у одинадцятикласників, як і у дев'ятикласників,

вибору професії передує більш широка соціальна орієнтація: установка на вуз, спеціальну

професійну освіту або роботу.

Вибір професії передбачає наявність у школярів інформації двоякого роду: про світ професій

(в цілому) взагалі та можливості і вимоги кожної з них; про себе, свої здібності та інтереси. І такої

інформації старшокласнику не вистачає. В основі ставлення до світу професій лежить запозичений

досвід — відомості, отримані від батьків, знайомих, друзів, однолітків, з книжок, кінофільмів,

телепередач. Досвід цей звичайно абстрактний, тому що не пережитий, не вистражданий

людиною. Переважна більшість старшокласників обирає професію більш-менш стихійно. Суттєві

фактори професійного самовизначення — це віковий період, в якому здійснюється вибір професії,

рівень інформованості і рівень домагань старшокласників.

Вибір професії — складний та довгий процес, під час якого існує певна небезпека. Наприклад:

відкладання у часі професійного самовизначення у зв'язку з відсутністю стійких інтересів (це

відповідає етапу дифузної ідентичності по Ж. Марша).

Звичайно, невизначене майбутнє не дає можливості йти до нього. Спроби батьків прискорити

цей процес за допомогою прямого психологічного впливу, як правило, дають негативні

результати, викликаючи у старшокласників зростання тривожності, а іноді і відмову від будь-якого самовизначення, небажання взагалі щось вибирати (що відповідає стадії "приречення" або

"дифузії" ідентичності за Ж. Марша).

Раннє самовизначення вважається позитивним, хоча теж має свої недоліки. Підліткові

захоплення нерідко обумовлені випадковими факторами. Категоричність вибору та небажання

розглянути інші варіанти часто служить психологічним захисним механізмом, засобом втечі від

сумнівів. У майбутньому це може призвести до розчарування. Іноді рання професіоналізація

пов'язана з несприятливими сімейними умовами, низькою успішністю та іншими негативними

факторами, які знижують рівень свідомого та добровільного вибору.