Особливості розвитку особистості у ранньому юнацькому віці

Розвиток особистості у період дорослішання йде швидше поступово, ніж стрибками,

підкреслює X. Ремштідт, зберігаючи свої відносно постійні важливі особливості та ознаки.

У ранній юності відбуваються зміни в мотивації, зокрема, в потребах, інтересах. Деякі

потреби виникають вперше або змінюються. Передумовами для цього виступають біологічні та

когнітивні зміни. Наприклад, потреба в сексуальному задоволенні з'являється тільки після

розвитку відповідних біологічних механізмів, а потреба в самореалізації — тільки з певними

когнітивними та соціальними передумовами.

А. Маслоу розробив ієрархічну класифікацію потреб, згідно з якою вищі потреби як

ситуативно, так і генетично виникають тільки після задоволення потреб попередніх рівнів.

Ця ієрархія має такий вигляд:

1) фізіологічні потреби; 2) потреба у безпеці; 3) потреба в коханні; 4) потреба у суспільному

статусі (повазі); 5) потреба у самореалізації та індивідуальному розвиткові.

Спираючись на дану концепцію, можна описати сферу потреб старшокласника таким чином:

1. Фізіологічні потреби, серед яких особливо виділяються потяги до фізичної та сексуальної

активності, до високої оцінки свого фізичного розвитку.

Старшокласникам властива хвороблива увага до уявлень про норму у відношенні зростання

тіла, його розміру, ваги, пропорцій, зачіски, обличчя, поведінки та рухів. Близько половини дівчат

та третини юнаків, за даними І.С. Копа, X. Ремштідта, заклопотані своїми розмірами тіла, фігурою

та вагою. Юнацька тривога з приводу свого зовнішнього вигляду нерідко пов'язана з суб'єктивною

конформністю, тобто бажанням виглядати адекватно своїй статі. Юнаки рідко схвильовані

збільшенням ваги, а дівчата в цьому віці вважають, що мають зайву вагу, тому намагаються

схуднути.

Громадська думка відносить до ознак мужності фізичну силу, спортивні досягнення та

струнку, підтягнуту фігуру. Ці фізичні дані дуже важливі для юнака, в той час як для дівчини вони

є другорядними. Дівчата звертають увагу на своє обличчя, фігуру та шкіру. Особливо сильні

хвилювання випадають на долю хлопчиків, що пізно розвиваються.

Вченими встановлений взаємозв'язок у обох статей між фізичним виглядом та Я-концепцією.

Якщо старшокласниці вважають себе зовнішньо малопривабливими, то вони негативно оцінюють

й інші риси свого "Я". Юнаки ж різко розрізняють ці аспекти: вони можуть негативно оцінювати

свою зовнішність, але високо оцінювати свої соціальні та інтелектуальні якості. Дівчатам

притаманна занижена самооцінка. Старшокласниці схильні до негативних оцінок своїх теперішніх

та майбутніх сексуальних ролей (наприклад, гарна дівчина, приваблива дівчина та ін.), надаючи

надзвичайного значення жіночій красі та її канонам.

Потреба в безпеці у ранньому юнацькому віці підсилюється і реалізується не тільки у групі

однолітків і в родині, але й з дорослими за межами родини.

У старших класах виникає особливий інтерес до спілкування з дорослими. Емансипація від

родини завершується у ранній юності. При конструктивному стилі відношень у родині після

підліткового віку звичайно встановлюються довірливі стосунки з батьками, до того ж на трохи

вищому рівні старшокласники потребують життєвого досвіду та допомоги дорослих, тому сім'я

стає тією малою соціальною групою, де вони відчувають себе спокійно та впевнено.

З батьками вони обговорюють життєві перспективи, особливо професійні. Життєві плани

обмірковують і з учителями, і зі своїми дорослими знайомими, чия думка для них важлива. Але

відношення з дорослими зберігають певну дистанцію, а спілкування "на рівних" реалізується

тільки з однолітками.

Потреба в незалежності у молодих людей усвідомлюється завдяки зростанню когнітивних

здібностей, настанню фізіологічної зрілості та вимогам з боку суспільства. Відбуваються зіткнення

з батьківськими бажаннями, внаслідок чого виникає багато сімейних конфліктів як протидія

нав'язаних думок, заперечення авторитетів, сумніву щодо соціальних норм.

Спілкування з однолітками найповніше реалізує потребу в коханні, тому що спілкування з

друзями стає інтимно-особистісним (дружба, кохання). Старшокласник прилучає однолітка до

свого внутрішнього світу; з другом обговорюються розчарування, взаємини з однолітками

протилежної статі. Змістом спілкування стає реальне життя, а інформація, що передасться другу,

— секретною.

Юнаки та дівчата знаходяться у постійному очікуванні спілкування, і цей душевний стан

змушує їх активно шукати спішування з однолітками, яке відрізняється особливою довірою,

інтенсивністю, відповідальністю. Тому стає зрозумілим, чому так важко переживаються невдачі.

Як з'ясувалось при опитуванні, тільки 33% хлопців з випускних класів вважають, що справжня

дружба серед однолітків їхнього віку зустрічається часто. Юнацька дружба — перша самостійно

обрана прив'язаність, яка передує коханню з притаманною йому високою емоційністю та

безкомпромісністю.

Передумовою дружби стає усвідомлена потреба в ній, обумовлена відчуттям самотності та

дефіцитом емоційного тепла; а іноді дружба поступово виростає з товариських відносин.

Основою для вибору друга є відображення неусвідомлених потреб старшокласника,

підтвердження свого "Я" у друзях, ідентифікація з другом, іноді аж до втрати власної

індивідуальності, підтвердження в друзях свого доповнення; пошуки психологічного захисту,

зразків для наслідування та ін. Вибір друзів, характер взаємовідносин з ними залежать від цих

неусвідомлених психологічних потреб. У справжньої дружби є одна незвичайна ознака — ніколи

не виникає бажання переробити, перевиховати іншу людину. Друг допомагає бути справедливим у

ставленні до власного "Я", власної позиції.

Пробачення до кінця — це також властивість справжньої дружби, це прояв безмежної довіри

до іншої людини. Іноді втрачена довіра в дружбі не відновлюється. Моральна природа дружби

заключається у її безкорисливості. Друзі оцінюють одне одного за моральними законами, тому що

в основі дружби є свобода. Дружба не може існувати без моральних взаємовідносин; вона

заснована на справедливості, вона не потребує від людини неможливого. Від друга чекають

розуміння, другу дають розуміння. Друг стверджує реальність існування "Я" іншої людини.

Юнацьке кохання передбачає більшу міру інтимності, ніж дружба, і вона ніби включає в себе

дружбу, а також потребу людської близькості, пов'язану з фізіологічним дорослішанням.

Юнацька сексуальність відрізняється від сексуальності дорослої людини, у якої гармонійно

виражена єдність чуттєво-сексуального і духовного. Ці два потяги дозрівають не одночасно, до

того ж по-різному у юнаків і дівчат. Дівчата раніше дозрівають фізіологічно, але потреба у

ніжності, розумінні у них сильніша, ніж бажання фізіологічної близькості. У юнаків же все

навпаки. Як пише І.С. Кон, юнак не кохає жінку, яку жадає, але він відчуває потяг до неї. Юнаки

перебільшують фізичні аспекти сексуальності, а іноді намагаються від них відмежуватися, тоді

"включається" психологічний захист — аскетизм (зневажати тому, що це тваринні імпульси),

інтелектуалізм (зневажати тому, що чуттєвість примітивна). Дівчата вважають, що кохання може

бути тільки платонічним, чистим.

У зв'язку з різноманітними особливостями сексуального дозрівання дівчат та юнаків можуть

виникнути взаємні непорозуміння, даремні ілюзії, а згодом і розчарування. Кохання в юності

повинне назавжди залишатися для людини найсвітлішим, найнедоторканішим. Старшокласники

повинні навчитися контролювати прояви своєї чуттєвості, сформувати ставлення до кохання — це

та пристрасть, яка вища слави і нагород.

Юнацька дружба і кохання визначають моральну свідомість особистості і те, кого і як буде

любити вже доросла людина.

Потреба в повазі, досяганні — це прагнення до успіху в діяльності. Реалізується вона

старшокласниками по-різному: як бажання перевірити нові когнітивні здібності, добитися поваги

та високої соціальної оцінки, намагання показати себе з кращого боку перед представниками іншої

статі та ін. Дана потреба визначається попереднім досвідом. В юності вона домінує у тих, хто ще в

дошкільному віці звик добиватися успіху, а у віці 8—10 років не відчував жорсткого зовнішнього

контролю.

На думку А. В. Мудрика, у старшокласників, у яких особливо розвинена ця потреба, слабше

виражена потреба у спілкуванні. До того ж, потреба в досягненні в юності може бути спрямована

на досягнення успіху у тій чи іншій сфері спіч кування.

Потреба у самореалізації та розвиткові власного "Я" означає прояв своїх здібностей та їх

подальше удосконалення. Вона пов'язана з мотивацією досягнення та перегукується з потребою у

визнанні та прийнятті як члена суспільства. Юнацький вік, як вважає Г.С. Абрамова, —.це вік

зростання сили "Я", його здатності не втратити, зберегти своє "Я" та проявити свою

індивідуальність в умовах групової діяльності та інтимної близькості, дружби. Дійсно, така

загроза існує, коли самореалізація старшокласника підміняється юнацькою субкультурою.

Виявлення вищезазначених потреб залежить від статі. Наприклад, у дівчат сильніше виражена

потреба у безпеці Юнаки більше спрямовані на успіх і здатні підкорятися правилам жорстко

організованої малої групи. Хоча ці відмінності пов'язані із статевими стереотипами. Дівчата

менше впевнені в собі, частіше чекають невдач і не прагнуть до високих досягнень. Можливо,

високі досягнення та успіх вважаються нежіночою справою, і це змушує дівчину або подобатися

хлопцям, бути гарною ученицею. "Боязнь успіху" юнакам не властива. Дівчина ж, як того вимагає

громадська думка, повинна відмовитися або приховати своє прагнення до індивідуального успіху;

від неї чекають, як пише М. Кле, відмови від самореалізації або зменшення своєї амбіції заради

свого призначення — стати жінкою та матір 'ю.

Проблема жіночої самореалізації — одна з основних тем диференціальної психології. Пишуть

на цю тему переважно чоловіки, думку яких узагальнив М. Кле таким чином. Дівчата

переконуються, шо краше не йти занадто далеко, що змагання агресивне і нежіноче і що

відхилення від західних стандартів загрожує гетеросексуальним відношенням.

Однак лише 20% чоловіків та жінок бачать себе як маскулінних чи фемінних. Переважна

більшість включає до своєї статтєвої ідентичності риси протилежної статі та поєднує у собі такі

особливості поведінки особистості, що виходять за рамки "класичних" статевих ролей. Так,

наприклад, юнак може виявляти емоційність, не ставлячи під сумнів свою мужність, а дівчина —

бути спрямована на успіх, не сумніваючись у своїй жіночності.

В останні десятиліття у сучасному світі намітилась і явно прогресує тенденція, коли сім'я і

домашнє господарство для жінки втрачає абсолютний характер. До того ж, подвійна орієнтація (на

професію і на сім'ю) потребує балансу обох орієнтацій у повсякденному житті і в планах на

майбутнє, а дівчата у цьому віці недостатньо готові до вирішення таких проблем. Реалізація

основних потреб у ранній юності призводить до становлення якісно нової самосвідомості або "Я-концепції". За визначенням Р. Бернса, цілісна "Я-концепція" — це сукупність всіх уявлень

індивіда про себе, поєднання з їх оцінкою. Даний автор виділяє у "Я-концепції".такі 3 складові:

"Я-образ" — уявлення індивіда про самого себе (когнітивний компонент);

Самооцінка — емоційна оцінка цього уявлення (афективний компонент);

Потенційна поведінкова реакція, тобто можливі дії, викликані "Я"-образом та самооцінкою

(поведінковий компонент).

Старшокласник хоче знати, хто він такий, на що він здатний, співставляючи рівень своїх

домагань з досягнутими результатами. Але обмеженість соціального досвіду у цьому віці

ускладнює таку поведінку, і тоді різні витівки, нерідко ганебні вчинки диктуються саме бажанням

самоперевірки своєї рішучості, мужності, дорослості. При самооцінці старшокласники

співставляють думки оточуючих про себе, роблять вибір. Наприклад, вчинок, сміливий з точки

зору однокласників (за розбиту шибку відповідає один), вчитель називає псевдо дружбою.

Пошуки себе для старшокласників завершуються формуванням "Я-концепції", яка поділяється на

"Я-реальне" та "Я-ідеальне". Між "Я-ідеальним" та "Я-реальним" існує істотна різниця: якщо у

старшокласника високий рівень домагань і недостатньо усвідомлені можливості, то це призводить

до невпевненості у собі, що зовні може виражатися в агресії, роздратованості. І.С. Кон пише, що

різноманітні "Я" у різних людей або на різних етапах в однієї людини можуть розрізнятися за

змістом, спрямованістю (негативна, позитивна, амбівалентна); інтенсивністю (глибиною почуттів);

контрастністю (значимістю для самооцінки); послідовністю; якістю тощо. Вчені розрізняють такі

"Я-образи": "теперішнє Я", "майбутнє Я", "бажане Я", "фантастичне Я", "зображуване Я",

"ідеалізоване Я".

Формування несприятливої "Я-концепції" призводить у подальшому до різноманітних

порушень поведінки. Розглянемо деякі з них.

Зниження рівня самоповаги. І як наслідок — соціальна дезінтеграція, агресивність,

злочинність.

Стимуляція конформістських реакцій у складних випадках. Такі юнаки та дівчата легко

піддаються впливу групи, стають учасниками злочинних дій.

Глибока зміна сприймання. Наприклад, молоді люди з негативною самооцінкою нерідко з

труднощами усвідомлюють, що здійснюють гарні вчинки, тому що вважають себе нездатними до

них.

При досягненні ідеального образу у старшокласника і з'явиться потяг до самовиховання, що

перетворює самопізнання у свідоме формування нових, бажаних елементів поведінки.

Незважаючи на різноманітні варіанти особистісного розвитку старшокласників, можна говорити

про загальну стабілізацію особистості в цей період.

Старшокласники у більшій мірі, ніж підлітки, сприймають самих себе, їх самоповага вище, а

саморегуляція розвивається інтенсивніше. Настрій у них стає значно стійкішим та

усвідомленішим. Незалежно від темпераменту, старшокласники виглядають стриманішими,

врівноваженішими. У період ранньої юності відбувається становлення моральної самосвідомості,

яка характеризується переходом на новий рівень — конвенційний та постконвенційний (за Л.

Кольбергом).

Загальну теорію морального розвитку особистості розробив американський психолог Л.

Кольберг, який вважав, що еволюція моральної свідомості дитини йде паралельно її розумовому

розвитку. Він виділяв три рівні морального розвитку: доморальний (доконвенційний),

конвенційний (рольовий конформізм) та постконвенційний (автономної моралі, власних

моральних суджень, принципів). Кожний рівень включає по два ступені.

Доморальний рівень (4—10 років) — вчинки визначаються зовнішніми обставинами, а їхня

мотивація конформна — уникнути покарання і отримати нагороду.

На першому ступені (гетерономна мораль) судження про вчинок залежить від тієї нагороди

або покарання, які можуть статися за даним вчинком.

На другому ступені (індивідуалізм) — судження про вчинок виноситься у відповідності з тією

користю, яку з нього можна отримати.

Конвенційний рівень (10—13 років) — людина дотримується умовної ролі, орієнтуючись при

цьому на принципи інших людей.

На третьому ступені (конформність у міжособистісних відношеннях) судження грунтуються

на тому, чи отримає вчинок схвалення інших людей. Дана ситуація "гарного хлопчика і гарної

дівчинки" визначається золотим правилом: "Не роби іншим того, чого б не бажав самому собі".

На четвертому ступені судження виносяться у відповідності з встановленим порядком,

повагою до влади та встановлених нею заходів.

Постконвенційний рівень (приблизно 13 років) — людина розглядає поведінку, виходячи з

власних критеріїв, "автономної моралі", що передбачає і високий рівень розумової діяльності.

Справжня моральність досягається лише на цьому рівні розвитку і не раніше 20 років.

На п я тій стадії (суспільний договір та індивідуальні права) виправдання вчинку засновується

на повазі демократично прийнятого рішення або взагалі на повазі прав людини, наприклад,

свобода повинна захищатися незалежно від думки більшості.

На шостій стадії (універсальних стійких моральних принципів) вчинок кваліфікується як

правильний, якщо він продиктований совістю, незалежно від його законності. Визначається

рівність людей та повага до людської гідності. Тут відбувається відмова від егоцентризму. X.

Ремшмідт вказує, що звільнення від егоцентризму означає формування таких особливих

моральних здібностей, як застосування до самого себе тих же критеріїв оцінки, що й до інших;

використання загальних принципів як основи моральної поведінки та оцінка за ними як себе, так і

інших; здатність враховувати потреби оточуючих тією ж мірою, як і свої власні.

У юності починається поступовий перехід до "автономної моралі" (3 рівень), хоча менше 10%

юнаків старше 16 років, на думку Кольберга, досягають шостої стадії. Більшість людей, на думку

цього психолога, так ніколи і не переходять четверту стадію. Встановлені міжстатеві розбіжності

(відмінності) у моральному розвитку: дівчата досягають четвертого ступеня (конформної

поведінки) швидше, ніж хлопці та затримуються на ньому довше. Ці відмінності пов'язані з

особливостями соціалізації дівчат. Сучасному поколінню старшокласників притаманний більш

тверезий, розумно-практичний погляд на життя, значно більша незалежність, ніж юнакам, що

жили кілька десятків років тому.

Складнощі та протиріччя життя актуалізують проблему вибору, вміння активно шукати сенс

свого життя. Старшокласники мають більш відкритий і сміливий погляд на світ, включаючи

проблеми морально-етичного характеру. Переважна більшість сучасних старшокласників

трактують принцип справедливості таким чином: "Від кожного по можливості, кожному - за його

справами та реальним внеском у загальний добробут людей".

Релятивістська моральна позиція сучасної шкільної молоді не є моделлю вседозволеності та

моральної розпусти (анархії"), а с скоріше більш глибоким поглядом на моральні проблеми.

Закінчуючи школу, більшість старшокласників — це молоді люди, практично морально

сформовані, із зрілою та достатньо стійкою мораллю. Становлення особистості, самовизначення в

ранній юності пов'язані з формуванням світогляду — системи узагальнених поглядів, знань,

переконань, уявлень, цінностей, ідеалів тощо.

Світоглядні позиції в ранній юності будуються на інтелектуальному розвитку, інтересі до

особистості, рефлексії, що веде до формування власних переконань. Старшокласники, пізнаючи

світ, повертаються до власного "я", вирішуючи світоглядне питання: "А що я значу в цьому світі?"

Вони шукають відповіді на всі запитання; вони категоричні в своїх поглядах, що засвідчує

максималізм. Картина світу в ранній юності може бути матеріалістичною чи ідеалістичною,

релігійною чи науковою. Безумовно, стаючи дорослішою, молода людина буде повертатися до

світоглядних проблем, але вже на вищому рівні. Для світогляду старшокласників характерне

усвідомлення соціальної перспективи, яка виражається в діалектиці минулого-теперішнього-майбутнього "я". Критичність по відношенню до минулого дитинства супроводжується відносно

високою самооцінкою та спрямованістю життєвих перспектив у майбутнє. Таким чином, у

ранньому юнацькому віці, у порівнянні з підлітковим, відбувається часткова гармонізація

особистості, її подальше становлення.

Для юності характерна вікова інтровертованість, коли самотність дає можливість реалізувати

здібності (музичні, художні, літературні, технічні). На думку А.В. Мудрика, ця особливість

юнацького віку має відмінність від усамітнення дорослих. Дорослі наодинці з собою відкидають ті

ролі, які вони грають в житті, стають самими собою. Юнаки, навпаки, наодинці програють ролі,

які їм не доступні у реальному житті. Але моральна самотність, як вважає Е. Фромм, так само

важко переноситься, як і фізична; більше того, фізична самотність стає нестерпною лише в тому

випадку, якщо веде за собою і самотність моральну. При встановленні гарних особистісних

контактів з людьми у старшокласників самотність швидко зникає.

Таким чином, старшокласники, опинившись на порозі дорослості, спрямовані у майбутнє.

Реалізація основних потреб цього віку призводить до відносної стабілізації особистості,

формування "Я-концепції", світогляду. Центральним новоутворенням стає самовизначення —

професійне та особистісне. Саме в період ранньої юності виявляється свідоме позитивне ставлення

до навчання. Все це дає можливість в цей віковий період здійснювати пошуки сенсу життя.