Основні напрямки психічного розвитку дітей у навчально-виховному процесі

а) зміст навчання і психічний розвиток

Головною і визначальною стороною розвитку дітей у процесі навчання є ускладнення знань і

способів діяльності. На сьогоднішній день багатьма дослідниками доведено, що, змінюючи зміст

навчання, тобто ті знання і способи діяльності, які передаються дитині, можна суттєво змінити і

розвиток дитини.

У багатьох дослідженнях (П. Гальперін, Д. Ельконін, В. Давидов та ін.) отримано дані, які

свідчать, що включення в зміст навчання спеціальних засобів призводить до принципових змін тих

стадій інтелектуального розвитку, які вважались абсолютними і незмінними. Наприклад, коли

дітей 6—7 років навчали використовувати зразок-еталон для об'єднання предметів за певною

ознакою, то це суттєво змінювало у дітей механізми і стадії розвитку операції класифікації.

Отримані в дослідженнях дані говорять про те, що діти молодшого шкільного, а інколи і

дошкільного віку, можуть засвоїти науковий зміст навчальних предметів. Оволодіння науковими

знаннями обумовлює кардинальну перебудову мислення дітей.

Знання, що відповідають певному предмету науки, характеризується складною структурою,

яка включає особливі завдання, об'єкти і операції. Необхідно, щоб діти засвоювали нові операції в

їх специфічних функціях, тобто в зв'язку з тією діяльністю, засобом виконання якої є дана

операція.

Отже, зміст навчання — особливості способів діяльності і знань, що засвоюються дітьми,

певна послідовність у навчанні характеризує одну з основних сторін розвитку дітей. Зміст

навчання визначає загальний тип і структуру розумового розвитку дитини.

б) розвиток психологічних механізмів застосування способів і знань

Одні й ті ж способи, визначаючи загальний тип діяльності, можуть застосовуватись дітьми з

різною мірою успішності. Останнє залежить від особливостей психологічних механізмів, які

лежать в основі здійснення конкретної діяльності. Дані, отримані в психологічних дослідженнях,

показують, що ці механізми не зводяться до операцій і стосунків, які специфічні Для окремих

навчальних предметів, а мають узагальнений характер. Так, Н. Менчинською, Богоявленським,

Кабановою-Меллер показано значення узагальнених прийомів розумової діяльності

(абстрагування, порівняння, аналізу, синтезу) в загальному процесі розумового розвитку дітей.

Тип чи рівень розвитку психологічних механізмів мислення у одного й того ж учня, як

правило, виявляється одним і тим же при виконанні різних діяльностей, навіть, в різних

навчальних предметах. Наприклад, діти, які орієнтуються переважно на конкретний зміст

матеріалу і не можуть виділити абстрактне узагальнене значення, нерідко виявляють це і в

математиці, і в фізиці, і в історії і т.п. Точно так же тенденція до формалізму, переважання

абстрактних схем шкодить аналізу і врахуванню конкретних особливостей матеріалу і може

проявитися у дітей у різних видах діяльності.

Отже, розвиток узагальнених дій (порівняння, аналіз, синтез і т.д.) визначає успішність

застосування засвоєних засобів. Формування даних психологічних механізмів складає важливу

сторону процесу розвитку дітей.

в) розвиток загальних властивостей особистості

В процесі розвитку відбувається не лише зміна, ускладнення знань і способів дій. Психічний

розвиток дитини включає і зміну її особистості в цілому, тобто розвиток загальних властивостей

особистості.

В процесі розвитку змінюються різні сторони психічної діяльності дітей, відбувається

накопичення і зміна способів, умінь виконувати все більшу кількість різноманітних дій,

змінюються знання і уявлення, формуються нові мотиви і інтереси. Серед цих змін можна

виділити найбільш загальні. До них відносяться:

1. загальні властивості особистісної спрямованості дитини;

2. особливості психологічної структури її діяльності;

3. рівень розвитку механізмів свідомості.

В розвитку особистісної спрямованості виділяють типи: навчальна спрямованість, пізнавальна

і спрямованість на взаємовідносини з іншими людьми.

Провідна спрямованість дитини визначає основні особливості її поведінки.

Дітям з провідною навчальною спрямованістю важливо добре вчитись, виконувати вимоги

вчителя, отримувати хороші оцінки.

При пізнавальній спрямованості діти проявляють інтерес до процесу навчання, люблять

розв'язувати задачі, але не з усіх предметів однаково старанні, оскільки на першому плані у них

інтерес до певних знань.

Якщо для дитини найбільш значущими є взаємовідносини з іншими, то вона прагне зайняти

певний статус в колективі, завоювати позитивне ставлення до себе.

Провідна спрямованість визначає і інші сторони психічного розвитку дітей.

З віком може відбуватись зміна провідної спрямованості учня. Так, у молодших школярів

поступово підвищується значущість навчальної діяльності, а до 4-ого класу — значущість

взаємовідносин з іншими людьми.

Розвиток психологічної структури діяльності. Структуру діяльності, як відомо, складають такі

елементи: мотив (те, ради чого виконується дана діяльність); мета (уявлення про кінцевий

результат діяльності); операції і способи, необхідні для досягнення мети та об'єкт (матеріал, з

якого отримується результат).

Визначальним в діяльності є зв'язок мети з мотивами. Молодші школярі можуть виконувати

якусь діяльність, керуючись різними мотивами, але, незважаючи на це, мета у них ще легко

втрачається. В розвитку дитини цілеспрямованість діяльності формується поступово. В три роки

діти ще не можуть організувати свої дії відповідно до наміченої мети, вони легко її втрачають. В

5—7 років дії дітей багато в чому визначаються матеріалом та предметною ситуацією. І якщо

дитина приходить в школу, маючи низький рівень розвитку цілеспрямованості, організованості, то

це значно ускладнює процес її навчання. Уміння встановлювати стосунки між метою діяльності та

мотивом у учнів встановлюється лише на кінець молодшого шкільного віку. З віком розвивається

також уміння планувати свою діяльність і реалізовувати свої плани. Все це стосується і навчальної

діяльності.

Розвиток змісту, структури і механізмів свідомості. Перш за все це проявляється в зміні

особливостей мислительної діяльності дитини: дошкільники відображають ситуації в цілому і

лише зовнішні ознаки предметів, поступово вони навчаються виділяти функції предметів, їх

будову, формуються поняття. Один і той же об'єктивний зміст відображається дітьми по-різному,

виділяються різні сторони і ознаки цього змісту, а це означає, що змінюється об'єктивний зміст

свідомості дитини.

Рівень розвитку свідомості і мислення дитини визначає і складність тих понять, які

використовує дитина, оскільки свідомість являє собою не механічне відображення зовнішніх

властивостей предметів, а синтез різних ознак в єдине ціле. А тому, здатність дитини зв'язувати

різні ознаки в єдиному, цілісному предметі і є показником розвитку свідомості.

Важливим критерієм розвитку свідомості дитини є усвідомлення самої себе, свого "Я", рівень

розвитку рефлексії.

Отже, основними напрямками процесу психічного розвитку дитини с:

— розвиток знань і способів діяльності в процесі навчання;

— розвиток психологічних механізмів їх застосування;

— розвиток загальних властивостей особистості. Взаємозв'язок та взасмообумовленість цих

ліній призводять до змін, які називають психічним розвитком.

Кожна з цих ліній розвитку характеризується як загальними для всіх, так і специфічними для

кожної особливостями. Основною загальною закономірністю і умовою є розвиток всіх психічних

утворень на основі діяльності та активності самого суб'єкта.

28. Загальна характеристика підліткового віку

Підлітковий вік — це один з найважливіших етапів життя людини. В ньому багато джерел і

починань всього подальшого становлення особистості. Вік цей нестабільний, ранимий, важкий і

виявляється, що він більше, ніж інші періоди життя, залежить від реальностей довкілля.

Загальна характеристика підліткового віку варіює в різних теоріях залежно від їх основної

ідеї. Так, в психоаналізі домінують ідеї статевого дозрівання і пошуку ідентичності, в когнітивних

теоріях — зростання розумових здібностей, в діяльнісному підході — змін провідної діяльності.

Однак, всі ці і багато інших підходів об'єднує те, що в них існують загальні показники, які

характеризують даний вік. Вони визначаються численними соматичними, психічними і

соціальними змінами.

В підлітковому віці відбувається втрата дитячого статусу, хоч зберігаються нереалістичні

уявлення про власні привілеї і статус дорослих. Такому становищу сприяють і суб'єктивні

враження: різкі фізичні зміни, мрії та ідеали, які починають уявлятися вже менш реальними,

кризові зіткнення з самим собою і сім'єю, почуття самотності та прагнення швидше досягнути

статусу дорослої людини.

Взагалі життєві етапи розвитку людини включають три часові модальності: хронологічний,

соціальний та історичний вік. Перший відображає розвиток когнітивного, соціального, статевого

та інших планів у онтогенезі. Другий — систему норм, соціальних вимог і правил поведінки, що

засвоюються у певному віці конкретного суспільства. Третій — положення людини в тих чи інших

вікових групах, які послідовно розвиваються в ході історії.

В сучасних умовах стало очевидним, що життєвий досвід підліткового віку, його домінуючі

цінності і норми поведінки набули історичних змін. За короткий історичний період в нашому

суспільстві відбулися глибинні зміни в різних сферах життя, які вплинули на процес становлення

підростаючої особистості. В результаті на очах сучасного покоління відбулася суттєва перебудова

загальної спрямованості особистості підлітка.

Основна проблема встановлення тривалості підліткового віку в процесі індивідуального

розвитку полягає у визначенні своєї межі. Більшість вчених прийшла до думки, що його початок

пов'язаний з появою перших статевих ознак. Закінчується підлітковий вік з входженням людини в

світ дорослих. Однак загальноприйнятих критеріїв досягнення дорослого статусу не існує.

В традиційній класифікації підлітковим прийнято вважати період розвитку індивіда від 10—

11 до 14—15 років. У психологічній літературі навколо даного віку існує широка термінологія, яка

має цілий синонімічний ряд: "критичний вік", "критичний період", "зламний вік", "перехідний

вік". Підлітково-знавці схиляються до думки, що лише останній термін адекватно визначає суть

тих явищ, які протікають у цей період. "Перехідний вік" характеризується якісними змінами, що

виникають у психіці дитини на стику двох віків і визначається зміною новоутворень. У перехідний

від дитинства до дорослості період індивід проходить великий шлях у своєму психічному

розвитку: через внутрішні конфлікти з самим собою та іншими, через зовнішні зриви і внутрішні

сходження до "придбання" почуття особистості.

"Підйоми" і "падіння" в цьому віці обумовлені якісними змінами, які, з одного боку,

супроводжуються появою у самого підлітка значущих суб'єктивних труднощів різного порядку, а з

іншого — виникненням об'єктивних перешкод при його взаємодії з довкіллям. Така варіативність

змін пов'язана з протиріччями підліткового віку. У підлітків висока активність може призвести до

раптового знесилення, шалена радість змінюється смутком, впевненість у собі переходить у

зніяковіння, егоїзм чергується з альтруїстичністю, високі моральні прагнення змінюються

низькими спонуканнями, пристрасть до спілкування — замкнутістю в собі, тонка чутливість

переходить в апатію, жива зацікавленість — у розумову байдужість, прагнення до читання — в

зневагу до нього, устремління до нового, до реформувань — в любов до стандартів, шаблонів,

захоплення спостереженнями — в безконечні розмірковування.

Сучасні дослідники підліткового віку зійшлися у важливості визначення одного протиріччя. З

одного боку, підлітковість — це вік соціалізації, врощування в світ людської культури та

суспільних цінностей, а з другого — це вік індивідуалізації, відкриття та утвердження власного

унікального і неповторного Я.

Ранній вік (2-3 рік життя).

Немовлячий період озброїв дитину вміннями: бачити, слухати, управляти рухами. Наступні

два роки принесуть дитині нові значні досягнення. Основними досягненнями раннього дитинства,

що визначають розвиток її психіки, є: оволодіння прямою ходою; розвиток предметної

діяльності; оволодіння мовою.

Новоутворення, що виникають в кінці першого року життя, викликають побудови

нової соціальної ситуації розвитку. Це ситуація сумісної діяльності з дорослою

людиною. Зміст цієї діяльності – засвоєння суспільно вироблених способів вживання предметів,

які відкрились дитині і стали її світом. Соціальна ситуація розвитку в ранньому віці така: «дитина

– ПРЕДМЕТ – дорослий». Дитина починає опановувати значення речей, що її оточують – іграшки,

меблі, одяг, посуд.

Предметна діяльність має вирішальний вплив на розвиток початкових форм мислення.

Розвиток мислення в цей період носить наочно-дійовий характер. Дитина вчиться

виділяти предмет як об’єкт діяльності, переміщує його в просторі, усе це створює умови для

знайомства з раніше незнаними властивостями предметів. Значним досягненням цього віку є

оволодіння мовою. На початку 2 року життя в активній мові дитини було 10-12 слів, а в 2 роки –

близько 300 слів, в 3 роки – 1200-1500 слів. Темп збагачення словника індивідуальний. На другому

році життя у дитини з’являються перші дво-трислівні речення, перші запитання.

У дітей 2-го року життя спостерігається зародження ігрової діяльності, причому віддають

перевагу реальному предмету перед іграшкою. Емоції дитини не стійкі: сміх змінюється плачем,

після сліз знову радість, дитину легко відволікти від негативних емоцій, показавши цікавий

предмет.

Розвиток емоційно-вольової сфери дитини тісно пов'язаний із зароджуваною в цей

час самосвідомістю. Приблизно в два роки дитина починає впізнавати себе в дзеркалі. Новий етап

у розвитку самосвідомості починається, як ми вже згадували, коли дитина починає себе називати

спочатку по імені, в третій особі, а потім в 3 роки з’являється займенник «Я». у цьому віці дитина

нерідко заявляє «Я сам» у тих випадках, коли дорослі роблять за неї те, що вона вже може сама

зробити.

Предметна діяльність має вирішальний вплив на розвиток початкових форм мислення.

Розвиток мислення дитини в ранньому віці носить наочно-дійовий характер. Дитина вчиться

виділяти предмет як об'єкт діяльності, переміщує його в просторі, діє кількома предметами

відносно один одного. Усе це створює умови для знайомства з раніше незнаними властивостями

предметів, вчиться діяти з предметами не лише безпосередньо, але і опосередковано тобто з

допомогою інших предметів або дій.

Практична предметна діяльність дітей є важливим етапом переходу від практичного

опосередкування до розумового. Створює умови для подальшого розвитку понятійного, мовного

мислення. У процесі виконання дій з предметами і називання дій словами формуються мисленнєві

операції дитини. Найбільше значення серед них має узагальнення. Але у зв'язку з тим, що досвід

дитини невеликий і вона не вміє виділяти суттєві ознаки в групі предметів, то і узагальнення часто

буває невірним. Наприклад, словом куля дитина називає всі предмети, які мають округлу форму.

Діти цього віку можуть узагальнювати за функціональною ознакою: шапка — це шляпа, косинка,

кепка та інше.

Відокремлюючи дії від предметів і узагальнюючи їх, порівнюючи свої дії з діями інших

людей, малята починають усвідомлювати їх як власні дії, ними самими спричинені, що

виражається в появі на 3-му році життя займенника першої особи однини — "Я" замість "він",

"вона", як говорила про себе дитина раніше. Так виникає особиста дія, пов'язана з виразною

тенденцією до самостійності, що виявляється у постійних заявах і вимогах дитини "Я сама!" Ці

новоутворення, що виникають у ході предметної діяльності, стають основою нових стосунків

дитини з дорослими, які складаються у дошкільному віці.