Криміналістичне дослідження письма

Судове почеркознавство та його наукові основи

Ідентифікаційні ознаки письма та їх класифікація

Піготовка матеріалів для с удово-почеркознавчої експертизи

Методика судово-почеркознавчої експертизи

Особливості авторознавчого дослідження

§1. Судове почеркознавство та його наукові основи

Судове почеркознавство - це галузь криміналістичної тех­ніки, яка вивчає закономірності письма, процес його досліджен­ня, можливість ідентифікації людини за почерком та вирішує інші завдання почеркознавчої експертизи.

Наукові основи судового почеркознавства складають:

♦ психофізіологічне вчення академіка І.П. Павлова про вищу нервову діяльність людини та її динамічний сте­реотип;

♦ вчення про навички письма, їх стійкість та відносну незмінність;

♦ вчення про індивідуальність письма, яка відображена у су­купності ознак письма, що фіксуються на матеріальних носіях.

У структуру судового почеркознавства входять такі понят­тя, як: письмо, почерк, навик, ознака. Письмо - один із способів матеріальної фіксації думок і мови людини. Розрізняють письмо­ву та усну мову. Відмінність писемної від інших способів фіксації мови полягає в тому, що зміст мови відображається у вигляді літер, символів, знаків. У письмі визначені дві сторони: змістов­на - писемна мова та графічна - почерк. Писемна мова - це зміст документа, виконаний мовними засобами; почерк - сис­тема автоматизованих рухів, які використовуються для вико­нання письмових знаків.

Основу письма складає навик, тобто рух, який характе­ризується високим ступенем засвоєння та відсутністю поеле- ментної свідомої регуляції. Навик письма формується під впливом мовного середовища, навчання та виробничої пись­мової діяльності, фізичшіх та психологічних особливостей, а також людини. Для формування навика необхідне свідоме, цілеспрямоване зусилля вибору лексичних засобів із дотри­манням граматичних та стилістичних норм і правил виконан­ня письмових знаків. Розрізняють навики периептивні (по­чуттєві), інтелектуальні та рухові (що лежать в основі фор­мування ознак письма).

У результаті іривалого тренування навик письма стає автома­тичним, тобто під час виконання письмового документа увага лю­дини зосереджується не на графічному виконанні, а на змістовній стороні тексту. Автоматичність навику письма обумовлена діяльн­істю вищої нервової системи людини. Зазначені посилання склада­ють основу індивідуального та постійного навиків письма

Динамічний стереотип - це розроблене І.П. Павловим пси­хофізіологічне вчення стосовно формування навиків. I.II. Пав­лов довів, що сформований навик письма становить «кістяк», тобто майже ніколи не змінюється, закріпившісь у вищій не­рвовій системі у вигляді динамичного стереотипу. Саме це вчення про динамічний стереотип навиків письма покладено в основу криміналістичної ідентифікації людини за почерком.

Письмо - це засіб фіксації думки людини за допомогою системи спеціально створених умовних знаків - алфавітів (абеток). Системи письма (літерні, клиноподібні, ієрогліфічні тощо) забезпечують спілкування людей, обмін інформацією, дозволяють кожній особі набувати нові знання. До особли­востей літерного письма належить просте опанування ним та зв'язок його з фонетикою мови, що дозволяє під час дослід­ження вирішити багато питань, які пов'язані з станом особи в момент мовного спілкування чи висловлювання, зафіксо­ваного на магнітних носіях.

Почерк - це технічна сторона письма, зафіксована в руко­пису системи звичних рухів, в основі формування якої лежить письмово-руховий навик. Почерк - це система рухів під час виконання письмових знаків. Почерк - це зорово-руховий об­раз графічної техніки письма, який реалізується за допомогою системи рухів у рукопису.

Почерк має дві властивості: індивідуальність та відносну стійкість. Криміналістичне дослідження почерку складає само­стійне вчення - судове почеркознавство, що є окремою теорією науки криміналістики.

§2. Ідентифікаційні ознаки письма та їх класифікація

Для ідентифікації людини за її почерком користуються іден­тифікаційними ознаками (Схема 13).

Ідентифікаційна ознака письма - це особливість письмово- рухових навиків, що відображнені в рукопису. Ідентифікаційні ознаки поділяють на ознаки письмової мови та ознаки почер­ку. Для ідентифікації людини необхідно спочатку визначити ознаки письмової мови і почерку, а потім сформувати їх комп­лекс, який оцінити як неповторний. Лише це дає підстави зро­бити висновок стосовно тотожності виконавця тексту.

Ідентифікаційні ознаки за ступенем відображення рухо­вих навиків поділяють на загальні та окремі. Загальні харак­теризують об'єкт, що досліджується, в цілому, наприклад, письмову мову або почерк. Вони дозволяють поділити об­'єкти за класами, видами, групами, тобто визначити групову належність. Окремі ознаки - це індивідуальні особливості, властивості окремого об'єкта. Окремі ознаки у сукупності із загальними утворюють ідентифікаційне поле, характерне для конкретного об'єкта.

Ознаки писемної мови - це письмово-мовні навики, які поділяються на граматичні, лексичні та стилістичні.

Граматичні ознаки - це ступінь володіння правилами нор­мованого ладу мови. Вони виявляються в порушенні правил орфографії, пунктуації, синтаксису, граматичного ладу мови.

Лексичні ознаки - це ступінь володіння сукупністю мов­них засобів для вираження думок на папері. До цих засобів відносять фразеологію, тобто стійке поєднання слів, зворотів, виражальних засобів - метафор, гіпербол, алегорій. Вира­жальні засоби посилюють дію мови, створюють образ люди­ни, події, що запям'ятовуються. Вони дозволяють робити висновок щодо загального розвитку та ступеня грамотності людини, про її навики володіння мовними засобами під час письма, і за цими ознаками робити висновок про належність автора до будь-якої професії.

 

Стилістичні ознаки характеризують манеру викладання ав­тором своїх думок, побудови речень у тексті в цілому, викори­стання різних мовних стилів - наукового, публіцистичного, офіційно-документального, канцелярського, виробим чо-техніч- ііого, художнього, епістолярного, побутового.

Граматичні, лексичні та стилістичні ознаки письмової мови складають загальні ознаки письма. Окремими ознаками можуть бути стійки граматичні, стилістичні особливості письмової мови, які постійно повторюються у великому обсязі матеріалу і слугують основою для встановлення автора.

До топографічних ознак письма відносяться форма і розмір полів, відступів, розташування рядків, наявність нових, перено­си слів, розташування вставок у пропущених словах, нумера­ція сторінок тощо.

Топографічні ознаки відносяться до загальних ознак пись­ма. Вони відображені в рукописних і друкарських текстах. Цим вони відрізняються від ознак усної та письмової мови, які мо­жуть і не мати графічної форми.

Ознаки почерку поділяють на загальні й окремі. Загальні ознаки характеризують у цілому. До них відносять:

♦ виробленість почерку - здатність до швидкого, біглого письма. За цією ознакою почерк поділяється на високий, середній та низький;

♦ загальний тип почерку характеризується його побудовою - учнівський, вигадливий, ускладнений, стилізований;

♦ загальний напрям рухів. Більшість українських почерків мають лівоокружний рух (за годинниковою стрілкою), правоокружні рухи зустрічаються рідко, головним чином у підрядкових петлях;

♦ розмір - висота рядкових елементів літер. Крупний по­черк - висота літер складає 5 мм і більше, середній - від 2 до 5 мм, дрібний - менше 2 мм;

♦ нахил почерку - буває прямий, правий, лівий;

♦ розгін - відношення двоштрихової букви до її ширини. За розгоном почерк поділяють на розмашистий, середній, стислий;

♦ ступінь зв'язності — це кількість букв, що викопуються без відриву знаряддя письма від паперу. За зв'язністю почерк поділяють на високий - зв'язність більше 5 букв, середній — до 5 букв, низький (відривний) — 2 букви.

До окремих ознак почерку відносять індивідуальні особливості виконання окремих письмових знаків з точки зору відхилення їх від типових прописів та загальних характеристик почерку:

♦ спрямування руху в ході виконання літер;

♦ зв'язність знаків, штрихів;

♦ співвідношення елементів у письмових знаках за висотою і розташуванням;

♦ розташування точок початку та закінчення штрихів у письмових знаках і літерах;

♦ форма траєкторії рухів під час виконання письмових знаків (дуго-, круго-, петлеподібна);

♦ протяжність рухів;

♦ спосіб початку та закінчення руху;

♦ кількість рухів;

♦ послідовність рухів;

♦ складність рухів.

Окремі ознаки почерку мають важливе ідентифікаційне значення, оскільки відрізняються своєрідністю та стійкістю.

§3. Підготовка матеріалів для судово-почеркознавчої експертизи

Під час підготовки матеріалів для судово-почеркозиавчої експертизи основним завданням слідчого є надання в розпо­рядження експерта доброякісних порівняльних зразків. У даній експертизі розрізняють також два види зразків - вільні та екс­периментальні.

Вільними називаються рукописи, виконані до порушення кри­мінальної справи. Судова і експертна практика падають їм вели­кого значення, оскількі матеріали, представлені для порівняння, написані в обстановці, що виключає умисну зміну почерку.

 

 

Вільні зразки почерку слічий відбирає шляхом виїмки, об­шуку, огляду.

В якості вільних зразків необхідно надсилати декілька до­кументів, оскільки за одним документом (незалежно від його розмірів) важко робити висновок щодо фактів зміни почерку в рукописах даної особи.

Вільні зразки почерку повинні відповідати таким вимогам: відповідність документу, що досліджується; достовірність (без­сумнівність) походження; відповідність за часом виконання документа; формою і змістом; достатність зразків за кількістю.

Внаслідок інтенсивних вправ у писанні, в залежності від умов роботи та інших причин, почерк людини може стати більш виробленим і, навпаки, деградувати внаслідок тяжкої хвороби чи старості тощо. Тому вільні зразки за часом повинні відпов­ідати документам, що досліджуються.

Інколи можуть використовуватись умовно-вільні зразки почерку, тобто такі, що виконані після порушення криміналь­ної справи, але без зв'язку з експертизою (скарги, заяви тощо).

Експериментальними називаються рукописи, виконані за пропозицією слідчого, судді чи прокурора спеціально для по­рівняльного дослідження. Експертні зразки одержують: під диктування та шляхом самостійного написання за пропози­цією слідчого чи судді й обов'язково у їх присутності. Найк­раще диктувати текст документа, що досліджується. Якщо з урахуванням змісту документа це неможливо, то рекомен­дується завчасно підготувати текст, в який могли б бути вклю­чені в інших співвідношеннях слова, що знаходяться в дослі­джуваному документі.

Під час підготовки порівняльного матеріалу необхідно дот­римуватися загального правила: чим коротший рукопис, що досліджується, тим більше вимагається зразків. Якщо текст до­кументу, що досліджується, виконаний лівою рукою, з насліду­ванням друкованого шрифту чи зміненим почерком, то експер­ту надсилають вільні й експериментальні зразки звичайного швидкопису, а також експериментальні зразки, одержані відпо­відно до особливостей виконання документа, що досліджуєть­ся (відбирають зразки, виконані лівою рукою, з наслідуванням друкованого шрифту тощо). Під час відбирання зразків недо­пустимо пропонувати особі писати певним чином - крупно, дрібно, широко чи відтворювати будову букв та їх частин відпо­відно до оригіналу.

В ході вирішення питання, чи виконано підпис певною осо­бою, необхідні такі зразки:

♦ вільні й експериментальні зразки підписів особи, від імені якої виконано підпис;

♦ вільні зразки підозрюваного у вигляді текстів;

♦ вільні зразкі підписів підозрюваного;

♦ експериментальні зразки підозрюваного, виконані у вигляді накреслень прізвища особи, від імені якої зна­читься підпис.

Експериментальні зразки підписів одержують на декількох аркушах паперу з незначним інтервалом у часі.

Вільні й експериментальні зразки завіряються слідчим чи суддею.

У разі необхідності дослідити рукописний текст експерту надсилають:

♦ вільні зразки письма підозрюваного (обвинуваченого) на 8-10 аркушах;

♦ екпериментальні зразки - на 5-10 аркушах.

У разі призначення експертизи підписів рекомендується експерту надавати:

♦ вільні та експериментальні зразки почерку на 8-10 ар­кушах;

♦ по 10-15 вільних і 20-30 експериментальних зразків підписів особи.

Експериментальні зразки відбираються на окремих аркушах паперу (по 5-6 підписів на кожному аркуші) або на таких са­мих бланках, що й досліджувальний документ.

Почеркознавча експертиза призначається за мотивованою постановою слідчого або судді.

§4. Методика судово-почеркознавчої експертизи

Почеркознавча експертиза призначається як за криміналь­ними, так і за цивільними справами. Тому вона є найбільш поширеною і вирішує такі завдання: ідентифікаційні, які пов'я­зані з встановленням конкретного виконавця тексту, підпису, цифрового запису; класифікаційні - пов'язані з встановленням за почерком деяких властивостей чи ознак особи, характерних для певних груп населення; діагностичні - пов'язані з розпіз­наванням часу та умов виконання конкретного рукопису, а також із визначенням емоційного стану виконавця.

Питання, які вирішуються експертизою, можуть бути двох видів: ідентифікація виконавця тексту чи підпису; встановлен­ня обставин, за яких вони були виконані.

Для вирішення ідентифікаційних завдань експерту можуть поставлені такі запитання:

♦ ким написаний текст документа, що досліджується;

♦ ким виконані цифрові записи;

♦ хто виконав підпис від певної особи;

♦ однією особою чи різними особами виконані тексти (підписи) в кількох документах чи окремі частини в одному документі.

Під час вирішення неідентифікаційних питань експерту- почеркознавцю може бути запропоновано встановити:

♦ чи виконаний рукопис у процесі вільного письма або з застосуванням технічних засобів (копіювального паперу, шляхом перетискування з наступним обведенням тощо);

♦ чи не виконаний рукопис умисно зміненим почерком;

♦ чи не виконаний текст з наслідуванням почерку пев­ної особи;

♦ чи не виконаний рукопис у незвичайних обставинах (в незвичайній позі, при низькій температурі тощо);

♦ чи не виконаний рукопис під час незвичайного стану особи, яка його писала (в стані фізичної втоми, сп'яні­ння, збудження);

♦ особою якої статі виконано рукопис, і яка відносна давність написання.

Методика судово-почеркознавчої експертизи складається з чотирьох стадій:

1) попереднє дослідження - включає огляд матеріалу, що над­ійшов на експертизу, фіксацію його цілісності, визначення характеру атакування, наявність засвідчених підписів;

2) роздільне дослідження - це визначення кількості співстав­лених зразків, виділення загальних та індивідуальних оз­нак в тексті, що досліджується, та зразках, визначення ча­стоти їх повторів (стійкості); розроблення ознак тексту документа та зразків почерку на окремих аркушах;

3) порівнювальне дослідження - співставлення розробок ознак почерків, що досліджувалися, виділення схожих та розрізшовальних ознак. Математичними методами підра­ховують ступінь надійності ознак, що співпадають, і фор­мують ідентифікаційний комплекс, оцінюють його як не­повторний, враховуючи розрізнювальиі ознаки;

4) оцінка результатів порівнювального дослідження та фор­мування висновків експерта - стадія, на якій виявлений та сформований комплекс співпадаючих та розрізшоваль­них ознак оцінюється з позиції їх індивідуальності та зна­чущості для встановлення тотожності виконавця тексту. На даній оцінці базуються відповіді на ці питання, що поставлені слідчим.

Особливості дослідження підписів. Методика дослідження підписів у принцип не відрізняється від дослідження текстів, але можливості встановлення виконавця за ними більш обме­жені. Підпис відображає прізвище особи і має иосвідчувальне значення. Підпис викопується власноручно. Його особливістю є малий обсяг графічного матеріалу та графічні ознаки.

До графічних ознак підпису відносяться: розташування підпису відносно тексту документа; напрям завершального штриха (розчерк); співвідношення рядків основи письма та верхніх закінчень штрихів; зменшення розміру штрихів до кінця підпису (гладіолаж).

Підписи можуть мати різну транскрипцію - літерну, без- літерну, змішану.

Дослідження підпису необхідно розпочинати з таких ознак, як транскрипція, загальний вигляд, ступінь виробленості. У ході дослідження підпису, виконаного з наслідуванням чи спотворен­ням, виявляються ознаки, які є відмінними або збігаються.

§5. Особливості авторознавчого дослідження

Дослідження, що здійснюється криміналістами з метою вста­новлення автора тексту документа, відноситься до компетенції криміналістичної авторознавчої експертизи. Даний вид кримі­налістичної експертизи сформулювався на основі криміналі­стичного дослідження почерку з використанням даних спеціаль­них наук, що вивчають закономірності письмової мови.

Під час вирішення питання стосовно виконавця тексту оз­наки письмової мови мають лише допоміжне значення. В авто- рознавчому дослідженні вони є основними і слугують підставою для висновку щодо особистості автора, що виготовив документ. Це особливо важливо, коли виконавець та автор - різні особи.

Наукову основу криміналістичної авторознавчої експерти­зи становить система знань щодо умов і закономірностей мов­ної поведінки людини, що обумовлюють індивідуальність, ди­намічну стійкість, варіаційність його письмової мови, а також щодо методів її дослідження, з метою розслідування злочинів. Криміналістичне авторознавство синтезує дані галузевих наук: лінгвистики, психології, соціолінгвістики і психолінгвістики - теорії комунікації і дані криміналістики (теорію ідентифікації, криміналістичного почеркознавства), транформуючи їх відпо­відно до завдань авторознавчої експертизи.

У найбільш загальному вигляді пі завдання полягають:

♦ у встановленні конкретного автора одного чи декількох анонімних документів;

♦ у встановленні групової належності автора, його освітнь­ого рівня, професії, наявності навиків певного стилю пись­мової мови, соціально-демографічного портрета тощо.

Об'єктами криміналістичної авторознавчої експертизи є тек­сти різних документів, причому не лише рукописних, а й ма­шинописних, а також одержаних за допомогою множних пол­іграфічних засобів. Текст документа представляє собою склад­не структурне утворення, елементи якого пов'язані певними за­кономірними взаємодіями. Мінімальний обсяг тексту для ідентифікаційного дослідження повинен становити 500 слів.

Для авторознавчого дослідження необхідні зразки письмової мови осіб, що перевіряються, які, як і в почеркознавчій експертизі, можуть бути вільними, експериментальними та умовно вільними.

Вільні зразки письмової мови повинні бути виконані у тому самому функціональному стилі і в тій самій письмовій формі, що і досліджуваний текст (побутовим, діловим, публіцистичним, науковим). Побутовий стиль відображається зазвичай у приват­них листах, записках; діловий - у доповідних, пояснювальних записках, рапортах, протоколах тощо; публіцистичний - у допо­відях на суспільно-політичну тематику, статтях такого самого змісту; науковий - у статтях, текстах доповідей, рецензіях тощо.

Експериментальні зразки пиьмової мови - це тексти, одер­жані від осіб, що перевіряються, в присутності слідчого чи судді спеціально для авторознавчої експертизи.

Вільні зразки повинні надаватися не менш, як на 25 арку­шах. Умовновільні зразки надаються як доповнення до вільних, особливо якщо останні не вдалося зібрати в достатньому обсязі.

Експериментальні зразки повинні бути виконані мовою документа, що досліджується. Загальний обсяг експерименталь­них зразків повинен становити 25-30 сторінок тексту.

Методами авторознавчої експертизи є:

♦ лінгвістичні, пов'язані з установленням мовних еле­ментів і структур;

♦ психолінгвістичні, що дозволяють аналізувати мовні структури з точки зору особливостей психічних процесів, що впливають на мовну поведінку особи;

♦ соціолінгвістичні, що вказують на зв'язок мови з різними соціальними факторами;

♦ логіко-психологічні, спрямовані на аналіз логічних еле­ментів і структур тексту, що визначають властивості та особливості мовних й інтелектуальних навиків автора;

♦ математичні кількісні методи виділення ступенів розвит­ку мовних навиків, методи статистичного аналізу загаль­них та окремих мовних навиків письмової мови, у тому числі на базі електронно-обчислговальної техніки.

Авторознавче експертне дослідження складається з чотирьох стадій: попереднє дослідження; роздільне дослідження; порівняль­не дослідження; оцінка результатів та формулювання висновків.

Контрольні запитання

1. Що таке письмова мова?

2. Що таке почерк?

3. Які ознаки почерку?

4. У чому полягає суть підготовки матеріалів для судово- почеркознавчої експертизи?

5. Назвіть та охарактеризуйте стадії методики судово-почер­кознавчої експертизи.

6. Що відноситься до графічних ознак підпису?

7. У чому полягає суть авторознавчого дослідження?

8. Охарактеризуйте методи авторознавчого дослідження.

Теми рефератів і курсових робіт

1. Судове почеркознавство і його роль у розкритті, розслі­дуванні та попередженні злочинів.

2. Підготовка та проведення судово-почеркознавчої експертизи.

3. Авторознавча експертиза: поняття, завдання, можливості.

Література

1. Криминалистика. Учебник / Под ред. И.Ф. Пантелеева и Н.А. Селиванова.- М„ 1984. - С. 203-216.

2. Криміналістика. Підручник / За ред. В.Ю. Шепітька. - К., 2001. - С. 141-152.

3. Салтевсъкий М.В. Криміналістика. Навчально-довідковий посібник. - К, 1996. - С.65-70.

Тема 12.