ТОП 10:

Поняття і завдання криміналістичного документознавства



Загальновідомо, оскільки це підтверджено судово-слідчою практикою, що кримінальне судочинство нерозривно пов'язане з процесом дослідження різноманітних документів і викорис­танням наявної в них інформації.

Криміналістична документалістика (документологія, документознавство, документоскопія) - це система наукових знань про різновиди документів, що функціонують у кримінальному судочинстві, а також про засоби, способи, методи їх дослідження, використан­ня цієї інформації у правових і криміналістичних цілях.

До системи криміналістичної документалістики входять де­кілька підгалузей:

- техніко-криміналістичне дослідження документів: коли, на чому, чим виготовлено документ;

- письмовомовно-криміналістичне дослідження докумен­тів, яке, своєю чергою, утворюється з почеркознавства та авторознавства.

Письмовомовне криміналістичне дослідження документів, тобто авторо- і почеркознавство, у сучасній спеціальній літера­турі ще називають криміналістичною скриберологією.

Скриберологія - складова частина криміналістичної доку­менталістики, що вивчає й розробляє проблеми дослідження письмової мови і почерку як носіїв інформації, що має значен­ня для кримінального судочинства.

Серед загальних завдань криміналістичної документалістики можна вирізнити три групи таких:

• Установлення функції документа в можливій конкретній зло­чинній діяльності. Йдеться про встановлення місця та ролі доку­мента й наявної в ньому інформації в усій сукупності матеріалів розслідуваної події. А саме, чи наявний документ - носій змістов­ної інформації про обставини злочину, або ж він виступав свого часу, об'єктом чи знарядям посягання, або зберіг на собі його слід.

• Установлення виконавця документа (суть почеркознав­ства).

• Установлення автора документа (суть авторознавства).

Конкретним завданням техніко-криміналістичного дослі­дження документів виступають:

- установлення способу виготовлення документа чи окре­мих його фрагментів;

- виявлення наявних у документі змін (ознак підроб­лення);

- відновлення видозмінених або ушкоджених (напів- або майже знищених, наприклад, спалених, залитих фарбою чи ін­шими барвниками, змитих, витравлених хімічними препарата­ми тощо) документів або текстів документів;

- дослідження посвідчувальних ознак на документах (від­тисків, печаток);

- установлення засобів і знарядь, що застосовувалися для виготовлення документів, і ряд інших завдань;

Почерко- та авторознавство теж має свої конкретні завдання ідентифікаційного та діагностичного характеру.

Отже, предметом криміналістичної документалістики є вивчення закономірностей щодо виготовлення та функціону­вання різноманітних документів, які потрапили до сфери кри­мінального судочинства.

Під криміналістичним і навіть кримінально-процесуальним кутом зору документом є будь-який матеріальний носій за­фіксованої в ньому інформації, що має значення для кримі­нального судочинства.

Коло документів, що функціонують у кримінальному судо­чинстві, є різноманітним.

Документи у криміналістиці поділяються на такі види:

> За способом і засобами фіксації інформації:

- письмові документи;

- кінодокументи;

- фотодокументи;

- відеодокумеити;

- ізодокументи (наприклад, ізоробот розшукуваного зло­чинця; мальований, мальовано-композиційний і фотокомпозиційний портрети);

- фоно- або тонодокументи (фонограми або тонограми тощо).

> Письмові документи за формою письма:

- машинописні;

- рукописні;

- комп'ютерні.

> За видом матеріалу, на якому зафіксовано документологічні об'єкти:

- документи, виготовлені на стандартному матеріалі з вико­ристанням стандартних речовин і приладів на папері - газетно­му, для рукописів, для машинопису, на обгортковому; на карто­ні з використанням чорнил, пасти для кулькових ручок, туші, штемпельної фарби тощо;

- документи, виконані нестандартним способом на нестан­дартному матеріалі (металі, дереві, фанері, камені, цеглі, різно­манітних пластівках тощо з використанням пишучої речови­ни, крові, сечі, калу, молока, речовин тайнопису, дряпанням тощо).

> За метою виготовлення документа останні можна поділя­ти на ті, що:

- виготовлені у злочинних цілях;

- виготовлені у правомірних цілях.

> За співвідношенням часу виготовлення документа і вчи­нення розслідуваного злочину:

- виготовлення до вчинення злочину;

- під час учинення злочину;

- після вчинення злочину, але під час провадження у справі.

Цей вид класифікації документів застосовується на практи­ці у випадках підбору зразків документів: зразків почерку чи письма для проведення почеркознавчої чи авторознавчої екс­пертизи.

> За зв'язком виготовленого документа із діями злочинця чи інших учасників кримінального процесу:

- документи, пов'язані з діями злочинця;

- документи, не пов'язані з діяльністю.

> За суб'єктом виготовлення документа:

- документи, складені злочинцем;

- документи, складені іншими учасниками подій;

- документи, складені слідчим;

- документи*, складені прокурором.

> За змістом і характером інформації документи поділяються на такі групи:

- письмові акти, які можуть слугувати доказами юридичних відносин або фактів, що обумовлюють правові наслідки;

- історичні достовірні письмена (архівні документи);

- матеріальні об'єкти, в яких міститься певна інформація (перфокарта, дискета тощо).

> Письмові документи за джерелом складання та реквізит­ними ознаками можуть поділятися на:

- офіційні документи (публічні);

- неофіційні документи (приватні).

Офіційні - це публічні документи юридичних і фізичних осіб, що є в матеріалах державних і громадських організацій, а також ті, що засвідчені державними органами і містять необхід­ні реквізити.

Офіційні документи повинні бути достовірними, незалеж­ними й допустимими, а за формою відповідати певним рекві­зитам.

Це означає, що:

- офіційні документи повинні містити відомості про певні обставини й факти;

- одночасно джерело цих відомостей повинно бути таким, щоб його можна було виявити і в разі потреби перевірити, тобто встановити;

- відомості про факти та обставини, відображені в докумен­тах, повинні стосуватися справи;

- ці відомості мають бути викладені та засвідчені закладом або посадовою особою в межах їхньої компетенції, а якщо доку­мент виходить від громадян - у межах їхніх повноважень і фак­тичної обізнаності;

- в документах мусять бути реквізити (обов'язкові дані, що відповідно до встановлених вимог відображаються в докумен­ті), а саме: відтиски штампів, печаток; підписи уповноважених осіб; відомості про порядок складання й виготовлення доку­мента (номер типографського замовлення, обсяг тиражу тощо); форма, що є обов'язковою для певних документів (довіреність, накладна тощо).

Неофіційні документи - це приватні документи (особисті листи, щоденники, рукописи).

> За юридичним значенням документи поділяють на:

- справжні;

- несправжні.

Справжній документ - той, що виконаний згідно з установле­ною або прийнятою за обов'язкову формою. Він може бути:

• дійсним, тобто це - документ, що має на момент досліджен­ня юридичну силу (наприклад, довіреність, строк дії якої не сплив);

• недійсним, тобто документ, що втратив юридичну силу че­рез сплив строків чи зміну інших обумовлених обставин.

Несправжні (фіктивні, підроблені) документи - це ті, що ні­коли не мали юридичної сили, оскільки їх зміст і/або їхні рек­візити не відповідали дійсності.

За видом підроблення несправжні документи можуть:

• містити ознаки матеріальної підробки;

• містити інтелектуальну підробку.

Інтелектуальна підробка полягає у складанні та виданні до­кумента, що є формально правильно оформленим (наявність і правильність усіх реквізитів), але містить неправдиву інформа­цію (відомості), наприклад, фіктивну підроблену накладну, яку складено за формою, на належному бланку повноважною осо­бою на перевезення фактично необлікованого або незаконно виготовленого товару.

Матеріально підроблені документи - ті, в яких змінено зміст справжнього документа, тобто має місце внесення завідомо не­правдивих відомостей, замість тих, що містились або повинні міститись у цьому документі, способом певних маніпуляцій, виправлень, дописок, підтирок, виправлень тощо.

> Матеріально підроблені документи за обсягом підроблен­ня поділяються на:

- такі, що містять ознаки часткової підробки;

- повністю підроблені, зокрема виготовлені довільно.

> За стосунком до джерела походження або складання доку­ментів:

- оригінали;

- копії.

> За доказовим значенням:

- документи, що мають доказове значення;

- документи, що не мають доказового значання.

> У кримінальному судочинстві документи, які мають дока­зове значення, за видом джерел доказів поділяються на:

- власне документи як самостійне джерело доказів; письмо­ві докази, як їх ще називають (не зовсім правомірно, бо в законі вони так не називаються) у криміналістичній, а подеколи навіть у процесуальній літературі;

- документи - речові докази, коли документам притаманні ознаки речових доказів: документи зберегли на собі сліди зло­чину, були об'єктом злочинних посягань, були знаряддям вчи­неного злочину, гроші (банкноти), цінні папери тощо, нажиті злочинним способом, а також інші носії документологічної інформації, за допомоги якої можна вирішувати завдання кри­мінального судочинства.

>• Своєю чергою документи - речові докази, попри їхню різ­номанітність, можуть бути поділені на такі види:

- документи як засоби вчинення злочинів: підробні рахунки, відомості, лікарняні листки тощо;

- документи як засіб приховування злочину: лист про само­губство особи, яка немовби покінчила життя самогубством;

- документи, як засіб, що сприяє розкриттю злочину і вста­новленню суттєвих обставин справи.

І перші, і другі характеризує те, що їх збирання й викорис­тання у доказуванні має свої правила, ігнорування яких позбав­ляє джерело доказового значення.

Документи-предмети специфічно віображають інформацію, не в останню чергу, завдяки своїм властивостям, а не лише спо­собом закріплення на собі інформації.

Ось чому виникла потреба введення в криміналістичний обіг більш широкого, запозиченого з кібернетики, тлумачення змісту документа, наслідком чого є можливість переділу доку­ментів на:

а) об'ємні;

б) площині;

в) стрічкові.

Об'ємні документи - матеріальні предмети, що становлять собою фізичне тіло, яке відбиває інформацію зміною своїх зов­нішніх ознак і функціональних властивостей.

Це, власне, документи-предмети у вигляді певних матері­альних знаків (нагрудних, фірмених, дорожніх тощо), які своїм виглядом і зафіксованою в ньому інформацією породжують правові (а отже, в разі порушень і деліктні, зокрема криміналь­ні) наслідки. Наприклад, наявність нагрудного знака у пра­цівника ДАІ надає йому право здійснити огляд траспортного засобу тощо; проїзд на червоне світло світлофора чи з пору­шенням іншого заборонного дорожнього знака породжує адмі­ністративні, а за певних умов - кримінально-правові наслідки.

Площинні документи - це матеріальні предмети-документи, що відображають інформацію на площині у двох вимірах (довжина й ширина) різними формами письма (рукопис, полі­графія, машинопис, магнітний запис тощо).

Матеріальним носієм такого документа може бути будь-яке тверде тіло органічного чи неорганічного походження (камінь, метал, дерево, синтетичні матеріали), в якому площини склада­ють основну частину зовнішньої поверхні предмета (аркуш паперу, лист металу, картону, полімеру тощо).

Стрічкові (лінійні) документи - це такі матеріальні предме­ти, що мають форму стрічки, на якій послідовно фіксується ін­формація (перфострічка, перфокарта, магнітна стрічка, ком­пакт-диск, де інформацію записано на спіральній доріжці).

Враховуючи викладену класифікацію документів, можна запропонувати криміналістичне визначення цього поняття так.

Документ - це носій матеріально-фіксованої інформації, яка своїм змістом і власивостями відображає юридично значу­щі відносини й факти, які породжують правові наслідки під час використання її носіїв як джерела доказів.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-06-23; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.215.62.41 (0.011 с.)