Класифікація і криміналістична характеристика шахрайства

Останнім часом в Україні шахрайство набуло значного поширення і характеризується зміною форм, видів та способів. З економічними перетвореннями в країні, розвитком ринкових відносин пов’язано про­никнення шахрайства до сфери підприємницької діяльності: інвести­ційної, довірчої, страхової, банківської. За видом шахрайства можна розрізнити: шахрайство у сфері обігу житла; у сфері страхових послуг; у сфері вексельних відносин; у сфері високих технологій; у сфері теле- комунікацій; на ринку цінних паперів; інтернет-шахрайство та ін.

Шахрайство — це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (ст. 190 КК). Предметом шахрайства може бути не тільки майно, а й право на таке майно (наприклад, заволодіння шляхом шахрайства такими докумен­тами, що надають право вступити у спадщину, одержати майно за за­повітом, вимагати виконання майнових зобов’язань та ін.).

З метою відмежування шахрайства від інших видів посягань на власність важливо встановити наявність обману чи зловживання дові­рою. Під обманом розуміється повідомлення неправдивих відомостей або приховування, умовчування певних обставин, повідомлення про які було обов’язковим у даних ситуаціях. Шахрайський обман — це такий вплив на поведінку власника майна або особи, що відає майном чи охороняє його, який здатний ввести цю особу в оману відносно до­бровільних дій з передання майна винному. Шахрайський обман перед­бачає передання злочинцю майна самим потерпілим або іншою особою. Пленум Верховного Суду України в постанові від 25 грудня 1992 р. звернув увагу судів на те, що «обман (повідомлення потерпілому не­правдивих відомостей або приховування певних обставин) або зло­вживання довірою (недобросовісне використання довіри з боку по­терпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність і обов’язковість передачі йому майна чи права на нього. Обов’язковою ознакою шахрай­ства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього».

Обманні дії повинні передувати заволодінню майном. За своїм зміс­том і формами обман буває різноманітним і може стосуватися предмета, подій, дій та фактів. Формою шахрайського обману може бути катего­рична думка чи припущення про будь-яку обставину. Такий обман може набирати форми письмової або усної мови, руху чи жестів.

Зловживання довірою полягає у тому, що злочинець для заволодін- ня майном потерпілого використовує близькі, довірчі стосунки з ним. Довіра може породжуватися службовими, родинними стосунками, особливою довірливістю потерпілого.

Способи вчинення злочину. Існують різноманітні способи шахрай­ства, що можуть бути класифіковані за різними підставами. Так, за­лежно від спрямованості шахрайського посягання розрізняють такі основні способи шахрайства:

1) з метою заволодіння майном юридичних осіб (підприємств, установ, організацій):

заволодіння матеріальними цінностями шляхом одержання цього майна за підробленими документами на базах, складах та інших об’ єктах з використанням упущень відповідних службових осіб;

заволодіння грошовими коштами шляхом незаконного одержання державних пенсій або інших виплат від органів соціального захисту за допомогою підроблених документів про стаж роботи, заробіток та інші дані, необхідні для одержання пенсії;

заволодіння майном шляхом придбання тих або інших товарів у кредит за підробленими документами та ухилення від сплати решти суми;

привласнення майна, помилково відпущеного у великій кількості чи кращої якості;

одержання авансу за обіцянку виконати певні роботи чи за поста­чання товарів з наступним ухиленням від виконання зобов’язань за договором;

постачання товарів у меншій кількості та нижчої якості, ніж перед­бачено договором;

заволодіння великими грошовими сумами у банківських установах шляхом використання у банківських розрахунках між організаціями фальшивих чекових (та інших платіжних) документів;

2) з метою заволодіння приватним майном громадян:

підміна предметів продажу, обміну та грошових коштів, що під­лягають переданню контрагенту (використання шахраями грошових і майнових «ляльок»);

продаж виробів нижчої, ніж передбачено домовленістю, якості (продаж прикрас з міді, латуні чи бронзи як золотих);

заволодіння предметами правочину без наміру виконати зобов’язання за договором (залишення потерпілого під якимось при­водом і зникнення через прохідний двір — «протяг»);

обрахування потерпілого при розміні великих купюр грошей або при купівлі;

підкидання потерпілому фіктивних цінностей, втягнення його у «розподіл» знахідки та видурювання грошей як частини вартості «знай­деного»;

обман під час азартних ігор;

проведення лотерей, ворожіння чи знахарство як форми обману;

позичання грошей без наміру повернути борг;

шлюбні афери;

збирання «пожертвувань»;

продаж невідчужуваного майна.

Способи шахрайства можуть бути поділені на види залежно від сфери соціально-економічної діяльності:

1) соціальної допомоги (підроблення документів з метою одержан­ня пенсій чи допомог, надання довідки про значно завищену заробітну плату з метою підвищення пенсії та ін.);

2) побутового обслуговування (одержання речей, що дорого кошту­ють, за документами своїх родичів, викраденими чи знайденими до­кументами);

3) страхування (завищення суми шкоди, що підлягає сплаті клієн­тові внаслідок обумовлених страхових подій);

4) туризму (туристичні афери);

5) вивезення робочої сили за кордон (афери зі збирання грошей у бажаючих поїхати на заробітки) та ін.

Способи шахрайства поділяють залежно від характеру «стосунків», що виникають між підприємствами чи господарськими товариствами:

1) фіктивне представництво (використання фіктивних документів про належність до тієї чи іншої фірми з метою укладення договорів та одержання товару без оплати);

2) фіктивне посередництво (особа чи група осіб діють від імені неіснуючої фірми з метою укладення договору з підприємством на закупівлю в нього сировини, матеріалів тощо для іншого підприємства; від першого підприємства шахрай одержує матеріальні цінності, а від другого — гроші);

3) одержання позик під фіктивні проекти (шахрай пред’являє до­кументи, що нібито підтверджують його наміри).

Залежно від тривалості злочину можна виділити такі способи шах­райства:

1) одноразові (одержання товару в кредит без наміру наступної виплати грошей);

2) тривалі (незаконне одержання пенсії або грошової допомоги).

Залежно від характеру локалізації шахрайства можуть бути назва­ні такі способи:

1) спрямовані на вузьке коло жертв;

2) спрямовані на широке охоплення населення.

Місце та обстановка. Місце вчинення злочину обирається з ура­хуванням можливості реалізації обраного способу злочину, предмета посягання, особи жертви. Деякі спроби шахрайства можуть реалізува­тися у декількох місцях, не пов’язаних між собою. Може йтися і про територіальне поширення будь-якого виду шахрайства. Шахраї можуть створювати «спеціальні фірми», в яких збираються гроші від громадян (оформлення віз чи паспортів для виїзду за кордон, різні туристичні афери, довічне страхування, підтримка клубів, побудова класичних фінансових пірамід, благодійні заходи та ін.).

Шахрайські посягання з метою заволодіння майном юридичних осіб вчиняються за місцезнаходженням власників чи зберіганням їх цінностей. У сучасних умовах все частіше шахрайські діяння вчиня­ються в установах (чи на підприємствах), де укладаються правочини: на біржах, у брокерських конторах, посередницьких фірмах, агентствах з нерухомості, адвокатських і нотаріальних бюро, під час аукціонів. Шахрайство, спрямоване на заволодіння майном фізичних осіб, вчи­няється у місцях купівлі-продажу предмета посягання, на вулицях, вокзалах, за місцем проживання злочинця чи жертви.

Обстановка вчинення шахрайства тісно пов’язана зі способом зло­чину. При вчиненні шахрайства може мати місце створення злочинцем обстановки, що сприяє досягненню мети заволодіння цінностями шля­хом обману чи зловживання довірою. Шахрай може демонструвати своє удаване знайомство із впливовими людьми (пред’ являти візитні картки, фотографії, автографи), виявляти поінформованість із певних питань, пропонувати дружбу, запрошувати до ресторану, розповідати про себе. Шахрайський обман може виявлятися в конклюдентних діях, що вводять потерпілого в оману стосовно необхідності передачі майна. Такими прийнято визнавати: використання форменого одягу особою, яка не має права його носити, і заволодіння на цій підставі майном; споживання продуктів під виглядом готовності сплатити їх вартість; зміну зовніш­нього виду, форми чи властивостей різних предметів і видання їх за інші предмети з метою заволодіння майном.

Час вчинення злочину. Час є не тільки елементом криміналістич­ної характеристики злочину, а й дозволяє встановлювати черговість, розвиток різних явищ і процесів у часі. Важливо з’ясувати початок і закінчення шахрайського діяння, його протяжність у часі. Шахрайство може мати тривалий часовий період, складатися з декількох часових відрізків.

Здебільшого шахрайство вчиняється у денний час. Воно може бути пов’язано з часовим інтервалом діяльності тієї або іншої установи, організації чи підприємства.

Предмет посягання. Предметом посягання при шахрайстві можуть бути матеріальні цінності в усій їх різноманітності, грошові кошти, право на майно. Це можуть бути готівка чи безготівкові гроші, товари, сировина, напівфабрикати та ін. Характеристика предмета посягання має значення для встановлення особи злочинця.

Особа злочинця. Суб’єктом шахрайства може бути відповідно до чинного кримінального законодавства України лише фізична особа, яка досягла на момент вчинення злочину 16 років. Більшість шахраїв мають сильний дар уяви, здатність впливу і вміння переконувати. До особистих якостей шахрая належать його хитрість, брехливість, умін­ня прихилити до себе оточуючих, знання способів підроблення доку­ментів. За своїм зовнішнім виглядом — це звичайно поважні люди, які вміють себе «подати», обізнані в галузі психології. Вони спостереж­ливі і мають швидку реакцію на обстановку, що змінюється. Шахраї використовують можливості перевтілення, встановлюють контакт з людьми різних типів, обирають відповідну манеру поведінки.

Шахраї можуть бути поділені на певні групи:

1) «нові» шахраї, які використовують механізми ринкових відносин, можливості кредитно-банківських операцій, псевдофірм, страхової, інвестиційної та довірчої діяльності;

2) шахраї-гастролери, які постійно роз’їжджають і негайно зника­ють з місць вчинення злочинних діянь;

3) шахраї-гравці, які використовують азартні ігри (карточні шулери, «катали», «червоні валети» та ін.);

4) шахраї, які не мають постійного місця роботи чи проживання, неодноразово судимі за шахрайство та інші злочини;

5) шахраї, які вчинили злочин вперше, за легковажністю, під впли­вом інших осіб чи ситуацій;

6) шахраї-одинаки і шахраї, які вчиняють злочин групою, у тому числі з розподілом ролей.

Особа потерпілого. Дані про жертву злочину мають важливе зна­чення в системі криміналістичної характеристики шахрайства. Спо­стерігається певний зв’язок між особливостями особи потерпілого і особи злочинця, простежується відома вибірковість з боку шахрая. Система ознак, що належать до особи потерпілого, містить:

1) демографічні відомості (стать, вік, місця проживання, роботи та ін.);

2) дані про спосіб життя, риси характеру, схильності, зв’язки та стосунки;

3) відомості про віктимність.

Сліди злочину. Для злочинної діяльності у формі шахрайства вза­галі не характерні сліди, залишені на місці події. Може не існувати й місця події. Здебільшого сліди злочинної діяльності зберігаються в документах та їх реквізитах, вони часто містять відомості, важливі для розслідування. Ці документи використовуються для обману та введен­ня в оману державних службовців, посадових чи матеріально відпо­відальних осіб.

Сліди можуть бути виявлені на предметах, залишених шахраєм (сліди рук, мікросліди, запахові сліди). Характерними слідами при шахрайстві є ідеальні сліди (ті, що збереглися в уявних образах). Це пов’язано з тим, що злочинець і жертва спілкуються значний час у спокійний та невимушеній обстановці.