Поняття і завдання обшуку, його види та учасники

Розслідування злочинів передбачає використання пошукових дій, що сприяють виявленню джерел доказової та орієнтуючої інформації. Відшукання прихованих об’єктів (знарядь злочину, речових доказів, трупів, осіб, які переховуються від суду і слідства) може бути здійсне­но під час проведення обшуку, процесуальний режим якого визначено кримінально-процесуальним законодавством (ст. ст. 177, 179-186, 188, 189 КПК).

Обшук має на меті виявити знаряддя злочину, речі та цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, що мають значення для встановлення істини у справі. Метою обшуку може бути також виявлення розшукуваних осіб, трупів, тварин. Додатковою метою обшуку є виявлення і вилучення речей та предметів, вилучених з цивільного обігу і заборонених для використання, а також пошук майна для забезпечення відшкодування заподіяних збитків або з метою можливої конфіскації.

Обшук має примусовий характер і посідає особливе місце в систе­мі слідчих дій. У Конституції України передбачено певні гарантії у додержанні прав та законних інтересів громадян при провадженні об­шуку. Зокрема, в ст. 30 встановлено недопущення проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи об­шуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Обшук житла чи ін­шого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводить­ся лише за вмотивованою постановою судді (ст. 177 КПК).

Примус під час обшуку полягає в тому, що обстеження приміщень або інших об’єктів можливе без згоди особи, у розпорядженні якої ці об’єкти знаходяться. Згідно з чинним кримінально-процесуальним законодавством (ст. 183 КПК) слідчий, коли він проводить обшук, має право розкривати замкнені приміщення і сховища, якщо володілець відмовляється їх відкрити. Слідчий має право заборонити особам, що перебувають у приміщенні під час обшуку або виїмки, виходити з при­міщення і зноситись один з одним або з іншими особами до закінчення обшуку чи виїмки. Обшук пов’язаний зі втручанням у сферу осо­бистих інтересів громадян та обмежує їх права.

Обшук починається з того, що слідчий оголошує обшукуваній осо­бі постанову про провадження обшуку, яка засвідчується підписом обшукуваного на постанові. Слідчий пропонує обшукуваній особі до­бровільно видати всі предмети, документи та інші матеріальні об’ єкти, що мають значення для справи. Видання слідчому матеріалів, що мають значення для справи, не позбавляє його права провести обшук та здій­снити суцільне обстеження. У разі відмови обшукуваного добровільно видати ті або інші предмети вилучення здійснюється в примусовому порядку.

Обшук — це самостійна слідча дія, яка проводиться з метою ви­явлення об’ єктів, що мають значення для встановлення істини у спра­ві. Це положення викликало до життя існування підходу у визначенні поняття обшуку, що припускає перерахування різних об’ єктів пошуку. Такий підхід найчастіше зустрічається в кримінально-процесуальній і криміналістичній літературі. Такі визначення розкривають мету об­шуку, але не його сутність.

Обшук — це слідча дія, змістом якої є примусове обстеження приміщень і споруд, ділянок місцевості, окремих громадян з метою відшукання і вилучення предметів, що мають значення у справі, а також виявлення розшукуваних осіб.

Обшук займає своєрідне положення в класифікації слідчих дій на вербальні та невербальні. Він може характеризуватися присутністю і, навпаки, відсутністю обшукуваного. Ця дія може мати елементи вза­ємодії з обшукуваним, а може відрізнятися протидією.

Обшук є невідкладною слідчою дією й у випадках, що не терплять зволікання, може бути проведений без санкції прокурора, але з наступ­ним повідомленням прокурора в добовий строк про проведений обшук та його результати (ст. 177 КПК). Водночас, як відзначається в кри­мінально-процесуальній літературі, до проведення обшуку варто вда­ватися лише за наявності вагомих підстав, для цього завжди повинні бути вагомі, або, як сформульовано в законі, «достатні підстави» (ст. 177 КПК).

Проведення обшуку залежить від багатьох чинників: особливостей процедури (кримінально-процесуальних розпоряджень); слідчої ситу­ації (ситуації розслідування і ситуації обшуку); предмета пошуку та об’ єктів обшуку; організації пошукових дій; обраної тактики обшуку;

специфіки взаємодії суб’єктів обшуку та ін. Індивідуальність кожного обшуку не виключає можливості встановлення якихось загальних рис, виявлення типового.

Обшуки можна класифікувати за видами залежно від:

1) виду злочину;

2) етапу розслідування;

3) принципу повторності;

4) принципу одночасності (груповий і одночасний);

5) характеру об’єктів обшуку;

6) характеру об’єктів пошуку;

7) обсягу обстеження об’єктів обшуку (основний і додатковий).

У криміналістичній літературі залежно від принципу одночасності

розрізняють одиночний і груповий обшуки.

Груповий обшук — це не єдина слідча дія, а комплекс одночасних об­шуків. Груповий обшук є системою однойменних слідчих дій у межах одного акту розслідування з метою реалізації певного тактичного за­вдання. Тому груповий обшук — це тактична операція, комплекс (система) узгоджених між собою слідчих дій.

Під час підготовки до групового обшуку слід передбачити засоби зв’язку між учасниками, єдине керівництво та єдиний план його про­ведення, порядок обміну інформацією та одночасність здійснення обшуків. Його проведення має свою специфіку: 1) одночасно працю­ють кілька слідчо-оперативних груп; 2) реально існує кілька об’єктів обшуку; 3) має місце єдине керівництво в проведенні обшуку кількох об’єктів; 4) існує єдність часу початку обшуку на всіх об’єктах; 5) за­пропоновано єдиний план проведення обшуку; 6) визначено засоби зв’язку між учасниками обшуку і порядок обміну інформацією між ними.

Залежно від характеру об ’єктів обшуку можуть бути названі такі види: 1) обшук приміщень: житлових, нежитлових, приміщень дипло­матичних представництв; 2) обшук ділянок місцевості; 3) обшук осо­би; 4) обшук транспортних засобів; 5) обшук комп ’ютерних засобів.

Учасники обшуку. Його проводить слідчий або особа, у провадженні якої знаходиться кримі­нальна справа, а обшук також може здійснюватися органом дізнання в порядку виконання окремого письмового доручення слідчого (ч. 3 ст. 114, ч. 4 ст. 104 КПК). Кримінально-процесуальне законодавство визначає осіб, в присутності яких проводиться обшук (ст. ст. 181, 182 КПК): 1) обшук провадиться в присутності не менше двох понятих. Понятими не можуть бути працівники органів досудового слідства і дізнання, а також інші зацікавлені у результатах справи особи; 2) обшук провадиться в присутності особи, яка займає це приміщення (у разі неможливості забезпечити її участь — у присутності кого-небудь із повнолітніх членів її сім’ї, а у разі неможливості участі таких — у присутності представника житлово-експлуатаційної організації або органу місцевого самоврядування). Обшук у приміщеннях, що їх за­ймають підприємства, установи та організації, провадиться в присут­ності їх представників; 3) у разі проведення обшуку в приміщеннях, що займають дипломатичні представництва, а також у приміщеннях, де проживають члени дипломатичних представництв та їх сім’ ї, обов’язково потрібна присутність прокурора і представника Міністер­ства закордонних справ. Провадження обшуку за відсутності зазна­чених осіб законом не допускається.

Для проведення обшуку можуть залучатися різні спеціалісти, опе­ративні працівники органів внутрішніх справ, представники громад­ськості.

Спеціалісти залучаються до участі в обшуку в тих випадках, коли необхідно застосування спеціальних знань. Допомога спеціаліста при проведенні обшуку може бути виражена у таких формах: консультації з питань техніки безпеки, застосування спеціальної техніки, виявлення тих або інших об’ єктів і поводження з ними; поради зі специфіки пере­вірки різних місць під час провадження пошукових дій; виконання до­ручень, що потребують спеціальних навичок (верхолаз, водолаз, будівель­ник та ін.); використання спеціальних пошукових приладів тощо.