Сліди рук. Типи папілярних візерунків і їх окремі ознаки

Шкірні візерунки на пальцях і долонях рук належать до перших об’єктів, про які навіть первісні люди мали певні відомості. Серед малюнків печерної людини є й такі, що зображують відбитки руки людини. Так, у 1832 р. під час розкопок курганів на Гавр-Інісе, малень­кому острові в Морбіганській затоці (Франція), було виявлено підзем­ний коридор завдовжки 13 м з двома рядами кам’яних стовпів, на 23 з них було знайдено малюнки у вигляді повної колекції папілярних ліній рук людини.

Велике значення слідам рук приділялося у східних народів. Так, в Японії та Китаї здавна була відома дактилоскопія. Згідно з сімейним правом Японії, аби розірвати шлюб, чоловік повинен був видати жінці документ, який мав бути написаний його рукою, а у разі його непись­менності на ньому проставлявся відбиток його пальця. У ХІІ-ХІІІ ст.ст. китайці використовували відбитки пальців не тільки під час розірван­ня шлюбу, а й при розслідуванні злочинів.

Сучасний стан криміналістики дає можливість з високою достовір­ністю встановити особу за слідами її долоней чи пальців рук. Сліди рук, що виявлені на місці події, є незаперечним доказом того, що пев­на особа знаходилася на цьому місці. Останнім часом в Україні ви­словлювалися пропозиції щодо необхідності введення системи загаль­ного дактилоскопіювання та створення відповідного банку даних.

Дактилоскопія — це розділ трасології, що вивчає властивості і будову папілярних візерунків з метою використання їх відбитків для ототожнення особи та розкриття злочинів.

У криміналістиці важливе значення приділяється слідам рук, оскільки:

1) контактування руки з яким-небудь об’єктом відбувається пере­важно долонною поверхнею кисті;

2) на пальцях і долонях рук є потожирові виділення, які залишають сліди нашарування;

3) шкіра руки має специфічні властивості.

Шкіра на долонній поверхні рук людини складається з двох осно­вних шарів: верхнього — епідермісу та нижнього, що розташований під епідермісом, — дерми. Дерма має будову у вигляді сосочків, роз­міщених рядами, кожен з яких має незмінну структуру протягом усьо­го життя людини. Епідерміс копіює рельєф сосочків і утворює папі­лярні лінії — лінійні пагорби, розділені борозенками. Папілярні лінії становлять основу рельєфу шкіри долонної поверхні руки і підошви стопи. У дорослої людини ширина папілярної лінії сягає 0,4-0,6 мм, а висота — 0,1-0,4 мм.

Основними властивостями папілярних ліній є їхня індивідуаль­ність, стійкість та відновлюваність. Індивідуальність папілярних ві­зерунків полягає в тому, що у кожної людини свої рисунки папілярних ліній, а будова їх ліній має таку сукупність ознак, яка дає змогу від­різнити один візерунок від іншого. Цікавий (і поки ще єдиний) випадок зафіксовано у мешканців Швеції Андреаса Даніельсона та його донь­ки Марі, у яких зовсім відсутні папілярні лінії на пальцях рук. Та навіть відсутність папілярних ліній — це яскрава індивідуальність відбитків пальців рук людини, яка дає можливість їх ідентифікувати.

Стійкість папілярних візерунків виявляється в тому, що протягом усього життя людини їх будова не змінюється. На нігтьових фалангах вони виникають на третьому-четвертому місяці розвитку плода люди­ни, а остаточне їх формування відбувається на шостому місяці. Розви­ток організму людини пов’ язаний зі збільшенням ширини, висоти та довжини папілярних ліній, але малюнок, його окремі деталі, кількістьпапілярних ліній залишаються незмінними. В експертній практиці тра­плялися випадки виявлення пересадження злочинцям, які перебували на дактилоскопічному обліку, ділянок шкіри папілярного візерунка. Од­нак і в цих випадках є певні ознаки, що дають змогу встановити факт пересадження шкіри та ідентифікувати особу. Про відновлюваність папілярних ліній свідчать такі дані. Ушкоджений епідерміс через певний час відновлюється у початковому вигляді, а ушкодження дерми призво­дить до порушення папілярних ліній та утворення шрамів або рубців.

На різних ділянках долонної поверхні папілярні лінії утворюють різні за складністю візерунки. Більшість візерунків на нігтьових фа­лангах пальців складається з таких потоків папілярних ліній: 1) вну­трішнього рисунка у вигляді петель, кругів, завитків чи інших фігур;

2) верхнього потока зовнішнього рисунка; 3) нижнього потока зовніш­нього рисунка; 4) дельти — місця зближення чи з’єднання всіх трьох груп папілярних ліній; 5) основи, яка підкреслює рисунок.

Папілярний візерунок — узор на нігтьових фалангах пальців рук, утворений папілярними лініями. Папілярні візерунки поділяються на три основні типи: дугові, петльові та завиткові (рис. 4). Якщо візерун­ки за своєю будовою не належать до жодного з основних типів, то це атипові (аномальні) візерунки.

 

Дугові папілярні візерунки є найпростішими за своєю будовою і складаються з одного-двох потоків папілярних ліній, які беруть початок біля одного бічного краю пальця та продовжуються до другого, утво­рюючи в середній частині візерунка дугоподібні фігури. Дугові візе­рунки поділяються на два види: прості дугові візерунки і дугові візе­рунки із зародковим внутрішнім малюнком. Дугові візерунки станов­лять близько 5 % від загальної кількості пальцьових візерунків.

Петльові папілярні візерунки мають не менше трьох потоків ліній і одну дельту, а в їхньому внутрішньому малюнку є хоча б одна папілярна лінія, що утворює вільну петлю. Петльові візерунки поділяють­ся на ульнарні (основи петель звернено до мізинця) і радіальні (осно­ви петель звернено до великого пальця). Розрізняють такі види петльо- вих візерунків: прості, половинчасті, замкнуті, вигнуті, рівнобіжні, зустрічні. Петльові візерунки становлять близько 65 % від загальної кількості пальцьових візерунків.

Завиткові папілярні візерунки — найскладніші за будовою, їх вну­трішній малюнок має хоча б одне коло, повний оберт спіралі або дві-три системи петель, голівки яких огинають одна одну, або хоча б одне пів­коло, опуклість якого звернена до основи візерунка. Завиткові візерун­ки мають дві дельти (іноді три-чотири). Завиткові візерунки поділя­ються на кругові, спіралеподібні, неповні зі складною будовою вну­трішнього малюнка. Завиткові візерунки становлять близько 30 % від загальної кількості візерунків.