ТОП 10:

Поняття, об’єкти, види, форми і суб’єкти криміналістичної ідентифікації. Ідентифікаційні ознаки та їх класифікація



Термін «ідентифікація» походить від пізньолат. identifico — ототож­нюю. Теорія ідентифікації вивчає технічні засоби, методи та прийоми встановлення тотожності об’єктів, що мають значення для розсліду­вання злочину.

Питання про тотожність вирішується при розслідуванні різних злочинів. Водночас встановлення тотожності є встановленням істотних у справі обставин. Встановлення тотожності різних об’єктів дає змогу встановити факти, важливі для розслідування злочину, тобто доказові факти, одер­жати докази.

Процес встановлення тотожності об’єктів (взуття — за слідами, особи — за прикметами зовнішності, знаряддя злому — за відбитками тощо) здійснюється за допомогою різних методів. Теорія ідентифікації вивчає загальні прийоми, методи та принципи, притаманні усім ви­падкам встановлення тотожності, і тому називається загальною теорією криміналістичної ідентифікації.

Для того щоб вирішити питання про тотожність або відмінність, необхідно в одних випадках здійснити більш-менш складне досліджен­ня (криміналістичну експертизу), в інших — провести слідчі дії (на­приклад, пред’явлення для впізнання). Тому розрізняють оперативно- слідчу та експертну ідентифікації.

В усіх випадках встановлення тотожності являє собою процес, який охоплює дослідження, порівняння або зіставлення ознак, — такий процес називається ідентифікацією, або ототожненням. Отже, кримі­налістична ідентифікаціяце процес встановлення індивідуальної тотожності об’єктів, що мають значення для розслідування злочину або розгляду кримінальної справи.

В ідентифікації беруть участь дві групи об'єктів:

1) ті, що підлягають ідентифікації (шукані, ототожнювані, себто ідентифіковні). У цих об'єктах вивчаються властивості, притаманні їм самим.

2) ті, за допомогою яких проводиться ідентифікація (ото-тожпювальиі тобто ідентифікувальні). У цих об'єктах вивча­ються властивості інших, відображених у них об'єктів.

Серед ідентифіковних можуть бути:

• люди (запідозрені, підозрювані, обвинувачені, свідки, по­терпілі);

• тварини (звичайно домашні тварини, сільськогосподарська худоба);

• предмети, речі (цілі, їх елементи, частини, взаємопов'язані комплекси предметів);

• населені пункти;

• ділянки місцевості, шляхів, доріг тощо;

• витвори мистецтва;

• соціальні та природні об'єкти (споруди, будови, житлові кімнати, підсобні приміщення, водойми тощо);

• інші дискретні об'єкти (себто ті, що можуть бути вирізнені з маси об'єктів за властивими лише їм кількісно-якісними про­сторово-структурними характеристиками).

Ідентифікувальними об'єктами виступають: матеріально фіксовані відображення, а саме:

- сліди рук, ніг, зубів та інших частин тіла людини, предме­тів, її одягу, взуття; знаряддя злочину; часточки зброї на кулях і гільзах;

- копії цих слідів у вигляді зліпків, відтисків, фотознімків;

- картотеки відбитків пальців, колекції куль та гільз, вилуче­них із місця події тощо;

- документи, в яких у письмовій формі зафіксовано резуль­тати проведеного ототожнення, приміром, печаток і штампів за їх відтиском, осіб - за почерком, друкарських машинок - за друкованим текстом тощо;

- документи, що містять інформацію криміналістичних обліків (дані реєстрації злочинців, невпізнаних трупів, безвісти зниклих);

ідеальні відображення (уявні образи, тобто сліди пам'яті, збе­режені про подію злочину свідками, потерпілими, підозрювани­ми, обвинуваченими, підсудними);

описи (словесні портрети - мальовані, композиційні).

У процесі ототожнення, крім названих двох груп об'єктів, ви­користовуються у багатьох випадках ще й порівняльні зразки.

Такі зразки потрібні тоді, коли безпосереднє порівняння -розпізнання шуканого і наявного - неможливе або ускладнене.

Так, під час ідентифікації цілого за частинами, коли є мож­ливим спостерігати і зіставляти ці частини за лініями їх роз'єд­нань, порівняльні зразки не потрібні.

Коли ж, наприклад, ототожнюють (ідентифікують) людину за її почерком, окрім рукопису з її почерком (про що можна тільки припускати), потрібні ще й експериментальні порів­няльні зразки почерку цієї особи.

Зразки для порівняльного дослідження мають відповідати певним вимогам:

- бути достовірними (тобто не повинно бути жодних сумні­вів щодо походження порівняльних зразків, тобто мусить бути повна впевненість, що ці зразки отримано від об'єктів, які під­лягають ідентифікації;

- зразки повинні повно відображати властивості досліджу­ваного об'єкта;

- бути придатними для зіставлення з ідентифікованими об'єктами.

Порівняльні зразки поділяються на три групи:

1) вільні;

2) умовно-вільні (або відносно-експериментальні);

3) експериментальні.

Вільними зразками називаються об'єкти, не пов'язані з кри­мінальним процесом (їх походження зазвичай пов'язане з подією, що передувала вчиненню злочину та порушенню кри­мінальної справи);

Умовію-вільні зразки - такі об'єкти, що виникли не з розслі­дуваною подією, а вже під час розслідування порушеної кримі­нальної справи;

Експериментальні порівняльні зразки становлять собою об'єкти, походження яких пов'язане з виконанням ідентифіка­ційного дослідження. їх спеціально отримують для порівняль­ного дослідження від підозрюваного чи обвинуваченого, від свідка або потерпілого, проведенням спеціальної процесуальної дії, яка так і називається - отримання зразків для порівняльного дослідження, передбаченого ст. 199 КПК України.

Завершуючи розгляд питання про об'єкти ідентифікації, не можна залишити поза увагою питання про ідентифікаційні ознакиоб'єктів ідентифікації. Під ознакою розуміють вираз (прояв) певної властивості, прикмети конкретного предмета, здатні відповідно та адекватно характеризувати об'єкт. Оскільки ознака є невід'ємною від об'єкта, вона саме вико­ристовується як головний інструмент його ототожнення. Кожному об'єкту матеріального світу, як уже згадувалося, притаманна сукупність ознак (властивостей). Вони характеризують будову, форму, розміри, структуру ма­теріалу об'єкта та і п. Комплекс ознак, що сприяє отриманню необхідної та достат­ньої уяви про ідентифікований та ідеитифікувальний об'єкт, називають ідентифікаційними ознаками. Такими можуть бути ознаки зовнішньої будови предмета, або його внутрішніх властивостей (хімічний склад, щільність, твердість, електропровідність тощо). Окрім цього, ідентифікаційні ознаки можуть бути перетво­реним відображенням властивостей об'єкта ідентифікації. Наприклад, ототожнення людини за почерком - це ідентифіка­ція за ознаками, що містяться в рукописному тексті й відобража­ють систему рухових павичок, які сформувались у конкретної людини для письма.

Для результативного ототожнення ідентифікаційні ознаки повинні відповідати певним вимогам або властивостям:

- бути оригінальними, специфічними або дискретними (тоб­то, наскільки ознака специфічна, оригінальна, конкретно зовні виражена і наскільки повно й точно відображає властивість (певну) об'єкта, настільки вона неспростовно підтверджує то­тожність об'єкта. Наприклад, родима пляма, шрам тощо.

- бути здатною до відтворення, тобто до багаторазового відображення (наприклад, малюнок папілярного візерунка у відбитку пальця);

- наявність чіткої вираженості ознаки, її яскравість, очевид­на примітність (косоокість, великий ніс, криві зуби тощо);

- простота виявлення ознаки;

- відносна стійкість, оскільки всі об'єкти матеріального світу з часом або залежно від умов використання, зберігання тощо -видозмінюються.

Усі об'єкти матеріального світу з часом змінюються.

Під час конкретного ідентифікаційного дослідження вико­ристовують не всі об'єктивно існуюючі ідентифікаційні ознаки ідентифікованого та ідентифікувального об'єктів, а їх певну су­купність. Цю сукупність у криміналістиці позначено поняттям «ідентифікаційне поле» та обумовлено найбільшою індивіду­альною визначеністю, стійкістю і неповторністю ознак для цих об'єктів з урахуванням характеристик відповідного ідентифіка­ційного періоду.

Ідентифікаційне поле - це сукупність усіх ідентифікаційних ознак, використовуваних під час конкретного ототожнення.

Ідентифікаційні ознаки можуть бути класифіковані за різни­ми критеріями:

За відношенням до об'єкта в цілому:

- загальні (групові) ознаки - відображають найбільш суттє­ві, постійні властивості об'єктів або груп об'єктів: форму, роз­мір, колір, функціональну належність. Наприклад, за структу­рою паперу встановлюють завод-виготовлювач або ж за загаль­ними ознаками машинописного тексту (наповненість і форма шрифту, розмір шрифту, величина кроку головного механізму, величина інтервалів тощо) можна встановити модель друкар­ської машинки тощо;

- окремі - специфічні для конкретного об'єкта ознаки, за якими можна вирізнити цей об'єкт із групи однорідних об'єктів та ідентифікувати його (наприклад, щодо машинописного тек­сту - за вертикальним нахилом знаків, рівнем деформації пло­щини знаку, характером зношеності, нерівностями рядкової лі­нії та ін.- встановлюють конкретну друкарську машинку, якою було виготовлено текст).

За структурною природою:

- внутрішні ознаки;

- зовнішні ознаки.

За характером установлення ознак:

- якісні (атрибутивні) - визначаються якісними характе­ристиками. Наприклад, якісна характеристика типу і виду папі­лярного візерунка: завитковий круговий; завитковий простий чи складний; петлевий ульнарний чи петлевий радіальний то­що; характеристика форми знаряддя злому: прямокутна форма сліду - відтиску від леза долітця; характеристика способу напи­сання літери (лівоокружне, правоокружне та ін.);

- кількісні ознаки - виражаються числовими величинами, за якими встановлюються розмір сліду, кількість нарізів у каналі дула зброї, нахил цих нарізів, розмір шрифту друкарської ма­шинки тощо.

За причинами виникнення:

- закономірні (необхідні) - ті, в яких проявляється сутність об'єкта; без них об'єкт не був би тим, чим він є. Наприклад, ознаки пістолета, гвинтівки як вогнепальної зброї.

- випадкові - які не характеризують сутність предмета, мають випадковий характер, хоча виникли під дією закономірних фак­торів (наприклад, нерівності в каналі дула пістолета закономірно залишають на кулі слід у вигляді трас - потертостей тощо).

За походженням:

- власні;

- набуті.

За зв 'язком з іншими ознаками:

- залежні;

- незалежні.

За тривалістю періоду, протягом якого ознака є характер­ною для об'єкта:

- стійкі;

- відносно стійкі.

За кількістю об'єктів, яким притаманні однакові ознаки:

- родові (групові) ознаки;

- індивідуальні ознаки.

За значенням (роллю) в ідентифікаційному процесі:

- ті, які потрібно ідентифікувати (шукані, пізнавальні);

- ті, яким ідентифікують (ідентифікуючі).

Коло суб'єктів криміналістичної ідентифікації достатньо широке:

- експерт;

- слідчий, суддя, працівник органу дізнання;

- спеціаліст;

- будь-який інший учасник кримінального процесу (свідок, потерпілий, підозрюваний та ін.)

Але обсяг і значення ідентифікаційних дій цих суб'єктів не є однаковими.

Експерт. Проводить ідентифікацію тільки у процесуальній формі, результатом якої є його висновок щодо проведеної іден­тифікаційної експертизи.

Висновок про наявність або відсутність тотожності вна­слідок дослідження матеріально-фіксованих відображень об'єк­та має значення джерела доказу у матеріалах кримінальної справи.

Слідчий і суд (суддя). Можуть здійснювати криміналістич­ну ідентифікацію як у процесуальній, так і в не процесуальній формі. Наприклад, коли слідчий або суд перед початком проце­суальної дії впевняються, що перед ними саме викликана ними особа,- має місце елементарний акт криміналістичної ідентифі­кації. Вилучення з місця обшуку шуканих речей, ознаки яких відомі слідчому з матеріалів справи,- теж не процесуальна ідентифікація.

Ідентифікація має місце і під час пред'явлення для впізнан­ня (людей, предметів), під час якого впізнаючий ототожнює об'єкт за уявним образом. На підставі такої опосередкованої ідентифікації слідчий, суд (суддя) роблять висновки про то­тожність певних об'єктів, що може виступати підставою для прийняття відповідних процесуальних рішень: про проведення допиту, арешту, вилучення предмета тощо.

Знайшовши на місці події відбиток - слід пальця із завитко­вим візерунком, слідчий буде враховувати це під час відібрання порівняльних зразків. І якщо в тих осіб, котрих перевіряють на предмет залишення саме ними знайденого сліду, не виявиться такого типу папілярного візерунка, то відбитки їхніх пальців слідчий не відправить на експертизу.

Деякі види ідентифікації слідчий, суддя можуть проводити па основі доказів, що вже містять відомості про ототожнення. Наприклад, висновок експерта про наявність тотожності, про­токол пред'явлення для впізнання.

Ідентифікація може проводитись і спеціалістом (не екс­пертом).

Утакому разі вона може відбуватись як у процесуальній, так і в не процесуальній формі.

Якщо спеціаліст дає усний висновок, що фіксується в прото­колі відповідної слідчої дії, до якої він залучався слідчим, то результати такої криміналістичної ідентифікації матимуть про­цесуальну форму.

Якщо висновки мають консультативний характер - то вони використовуються лише для конструювання версій, вибору тактики, організації оперативно-розшукової діяльності тощо.

Свідки, потерпілі та інші учасники процесу, що залуча­ються, проводять ідентифікацію наприклад, під час впізнання об'єктів, зіставлення опису ознак предмета з самим предметом у натурі.

Перед тим як назвати види криміналістичної ідентифікації, тобто навести її класифікацію (а щодо цього питання, як і щодо багатьох інших, серед криміналістів немає загальноприйнятої позиції) потрібно зазначити, що ідентифікацію можна класифі­кувати з двох позицій:

• як вид діяльності;

• як загальнонауковий метод.

Враховуючи, що метод є складовим елементом і важливим інструментарієм процесу (процедури) криміналістичної іденти­фікації (під якою, нагадаємо, розуміють спеціальні дослідження тотожності конкретного об'єкта за його відображеннями), до­цільно навести спільну (змішану) класифікацію ідентифікації за рі з 11 омаї і і тни м и рубриками.

Ідентифікацію як загальнонауковий метод у криміналістиці прийнято поділяти:

За рівнем досягнутої індивідуальності на:

- родову;

- видову;

- групову;

- індивідуальну (або власне криміналістичну). За природою ідентифікувальних об'єктів на:

- загальну;

- знакову.

За способом відображення ідентифікаційної інформації на:

- ідентифікацію цілісних структур;

- ідентифікацію розділеного цілого;

- ідентифікацію джерела пошкодження.

Залежно від форм відображення матеріальних об'єктів під час їхньої взаємодії (а таких форм дві) на:

- матеріально фіксовану, коли ознаки відображеного об'єкта закріплюються в матеріальних об'єктах (слідах, кресленнях, описаннях тощо);

- психофізіологічну, коли уявний образ фіксується в пам'яті конкретної людини. У цьому випадку суб'єктом ідентифікації, тобто особою, яка може здійснити ототожнення, може бути тіль­ки ця конкретна особа - свідок, потерпілий, обвинувачений (наприклад, свідок бачив злочинця, запам'ятав його зовнішність і в змозі впізнати його за уявним образом; на відміну від цього, ідентифікацію за матеріально фіксованим відображенням може виконати інша особа, наприклад, слідчий, суддя, експерт).

Криміналістичну ідентифікацію як дослідницьку діяльність поділяють на два види:

- ідентифікація за матеріально фіксованим відображенням;

- ідентифікація за ідеальними (не матеріальними) слідами відображення (уявними образами, слідами пам'яті).

Розрізняють такі сфери застосування криміналістичної іден­тифікації.

Сфера процесуальної діяльності, що охоплює:

-дізнання і досудове слідство;

- судовий розгляд кримінальної справи. Сфера непроцесуальної діяльності, що охоплює:

- оперативно-розшукову діяльність;

- адміністративну діяльність.

Для кожної сфери застосування ідентифікації є характер­ними відповідні її форми.

Так, формами ідентифікації під час процесуальної діяльнос­ті можуть бути:

- пред'явлення для впізнання;

- ідентифікаційні експертизи;

- слідчі та судові огляди, освідування;

- обшуки і виїмки;

- очні ставки, допити;

Формами ідентифікації для непроцесуальної діяльності є:

- криміналістичні та оперативні обліки;

- ідентифікаційні дослідження за оперативними матеріа­лами;

- перевірка (встановлення) особи за документами;

- різноманітні оперативно-розшукові міроприємства та за­ходи.

Людину можна ідентифікувати за:

- слідами рук, ніг, зубів та іншими частинами тіла;

- фото-, відео- і рентгенівськими зображеннями;

- уявним образом;

- описом ознак;

- рукописними текстами і підписами;

- текстами, що виготовлені розмножувальною технікою;

- за фонограмами;

- за кістковими залишками;

- за біологічними виділеннями.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-06-23; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.45.196 (0.015 с.)