Поняття і завдання криміналістичної тактики, її джерела та співвідношення з кримінальним процесом

Поняття «криміналістична тактика» та «слідча тактика» хоча й ототожню­ються деякими криміналістами (М. П. Яблоков), однак вони нерівнозначні.

Криміналістична тактика - це розділ криміналістики, який становить со­бою систему положень і практичних рекомендацій з організації та планування розслідування й визначення оптимальної лінії поведінки осіб, які здійснюють розслідування з урахуванням їх відносин та взаємодії з іншими учасниками розслідування на основі норм і принципів кримінального процесу.

Таким чином, криміналістична тактика вивчає тактику діяльності всіх учас­ників розслідування - слідчого, прокурора, працівників органів дізнання, спе­ціаліста, експерта, громадських помічників, обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого, свідка та ін.

Слідча тактика - це галузь криміналістики, яка містить систему наукових положень і рекомендацій щодо організації та планування розслідування й тактики слідчих дій. Це поняття значно вужче, ніж перше, тому більш точно визначає призначення тактики - служити розслідуванню злочинів, яке здійс­нюють органи досудового слідства та дізнання.[1]

Теоретичні основи тактики: вчення про закономірності поведінки осіб, за­лучених до орбіти кримінального процесу, виявлення у зв'язку з цим їх психіч­них якостей, розробка на цій основі прийомів збирання та дослідження дока­зової інформації. Тому слідчу тактику визначають як лінію поведінки слідчого, дії, вибір їх послідовності та умов виконання найбільш доцільних тактичних прийомів і слідчих дій у певних ситуаціях.

Головне завдання криміналістичної тактики полягає в сприянні більш ефек­тивної організації криміналістичної діяльності згідно з цілями розслідування.

Окремим завданням слідчої тактики є розроблення найбільш ефективних тактичних прийомів на основі використання сучасних наукових даних, уза­гальнення слідчої та судової практики.

Науковими джерелами криміналістичної тактики виступають сучасні досяг­нення філософії, логіки, психології, науки управління, інформатики та обчис­лювальної техніки, теорії ігор, прийняття рішень та інших галузей знань.

Практичні джерела криміналістичної тактики - це матеріали судово-слід­чої практики, звідки криміналістична тактика переймає ідеї, які потребують наукового обґрунтування. Наукові та практичні джерела криміналістичної так­тики лежать в основі розроблення тактичних прийомів і принципів слідчої діяльності (поведінки службових осіб) у розслідуванні злочинів.

Не менш важливим практичним джерелом криміналістичної тактики є та­кож оперативно-розшукова практика з розкриття злочинів та діяльності орга­нів дізнання на досудовому слідстві.

Криміналістична тактика тісно пов’язана з іншими розділами криміналістики — криміналістичною технікою та методикою розслідування злочинів. Тактика прова­дження тих або інших процесуальних дій змінюється залежно від характеру задіяних за­собів та прийомів криміналістичної техніки. Використання технічних засобів передба­чає їх тактичне обґрунтування та доцільність. Взаємозв’язок криміналістичної тактики і методики розслідування окремих видів злочинів визначається тим, що рекомендації тактики реалізуються тільки через методику розслідування з урахуванням специфічних рис конкретного виду злочинів. Криміналістична тактика щодо методики є первісною базою.

З юридичних наук криміналістична тактика тісно пов'язана з кримінальним процесом. Так як розробка положень криміналістичної тактики, що ведеться, для практики боротьби зі злочинністю, повинна враховувати процесуальні форми цієї боротьби, а результати такої розробки (прийоми та рекомендації) - повинні відповідати принципу їхньої допустимості в кримінальному судочинстві. Тому криміналістична тактика розвивається у відповідності з положеннями кримінально-процесуальної науки, та теорією доказів у цілому.

 

31. Поняття, значення та класифікація криміналістичних версій. Принципи їх побудови і перевірка 

Методом організації розслідування виступає планування дій осіб, які провадять це розслідування, а логічною основою пла­нування слугує версія.

Версія - обгрунтоване припущення про наявність і обстави­ни розслідуваної події або окремих фактів, що мають значення для цього розслідування та які пояснюють походження, зміст і зв'язки між цими обставинами і фактами.

За логічною природою версія або, як її ще узагальнено нази­вають, криміналістична версія є різновидом гіпотези, яка, своєю чергою, буває: а) науковою; б) окремою; в) робочою (тимчасовою).

Наукова гіпотеза - припущення про закономірності розвит­ку природи, суспільства або мислення, тобто явищ, які мають за­гальний характер і слугують предметом наукового дослідження.

Окрема - таке припущення, що співвідноситься лише з пев­ним одним або декількома фактами, явищами і пояснює тільки їх.

Робоча (тимчасова) гіпотеза, маючи стосунок, як і окрема, лише до одного чи декількох фактів, слугує лише їх умовним поясненням, яке має тимчасове значення і призначене для по­дальшого дослідження.

Версія - різновид окремої гіпотези. Вона пояснює суть, походження і зв'язки лише окремих фак­тів, вона має значення тільки для окремого випадку - щодо роз­слідуваної події чи певних її елементів (на відміну від робочої гіпотези, версія не має тимчасового характеру; будучи сконстру­йованою, вона претендує на істинність, тобто на постійність по­яснення). Отже, версії замінюються не через свою тимчасовість, а тому, що вони після перевірки відпадають як неправильні, помилкові).

Практичне значення версії полягає в тому, що ними забезпе­чується планування розслідування, а перевірка версій забезпе­чує повноту і всебічність розслідування. Уявивши собі (щодо предмета кримінальної справи) всі можливі варіанти фактичного перебігу подій, зв'язки між фак­тами методом їх вилучення (або поступового аналізу), слідчий з'ясовує для себе і встановлює справжню картину події (не обов'язково тільки минулу, можливо й майбутню). Розробивши на основі наявної інформації, використовуючи свій досвід, набуті знання, типові описання тощо, відповідні припущення про характер і перебіг розслідуваної події, слідчий намічає способи відшукування фактів, які мають у природі існувати, за умови, що його те чи інше припущення правильне. Виявлення або невиявлення таких фактів буде орієнтиром, що вказуватиме на подальший напрям розслідування. У ході розроблення й перевірки версій, сконструйованих у тій чи іншій справі, вони поступово деталізуються.

Структура версії охоплює такі обов'язкові елементи:

а) основу, базис, тобто достовірні відомості, якими володіє компетентна особа, що буде конструювати версію;

б) логічне опрацювання інформації, обдумування (обмірковування) її;

в) припущення, тобто об'єктивне пояснення події, дії, явища, процесу, висунуті внаслідок усвідомлення інформації – власне конструювання версії;

г) мисленнєве дослідження версій, що полягає в умовному передбаченні всіх можливих наслідків;

д) практичну перевірку та оцінювання всіх сконструйованих версій.

Через складну внутрішню структуру версії необхідно класи­фікувати за різними критеріями.

> За обсягом понять або пояснюваних ними фактів версії поділяються на:

1. Загальні.

2. Окремі.

Загальні пояснюють подію в цілому, а також причиновий зв'язок між фактами, які входять до складу злочину.

Окремі стосуються наявності й характеру окремих фактів, які підлягають доказуванню (суб'єкт злочину, спосіб учинення злочину, форма, вид вини тощо).

Тобто, окремі версії конструюються для пояснення окремих обставин: мотиву, часу, місця, особи злочинця або потерпілого; знарядь злочину або предметів кримінального посягання, місця переховування викраденого, а також трупа і його частин; похо­дження й механізму утворення окремих слідів тощо.

Під час розслідування конкретного злочину версії повинні утворювати систему. Системність версій полягає в тому, що для розкриття злочи­ну конструюється не одна, а декілька загальних версій, всереди­ні яких, своєю чергою, будується система окремих версій, яка охоплює всі елементи предмета доказування щодо цього злочи­ну: крім цього, ні одна з окремих версій не повинна суперечити конкретній загальній.

> За розповсюдженістю.

1. Типові.

2. Нетипові, або конкретні (специфічні).

Типові - найбільш характерні для конкретної слідчої ситуа­ції уявно-припустимі пояснення розслідуваної події чи окре­мих її елементів.

(Наприклад, під час розслідування крадіжки з магазину ти­повою загальною версією буде припущення про можливе інсце­нування матеріально відповідальною особою крадіжки, щоби приховати привласнення тощо; виявивши труп па полотні за­лізниці - версія про вбивство з подальшим інсценуванням не­щасного випадку).

Типові версії зазвичай конструюються в умовах браку вихід­них даних, частіше за все на перших етапах процесу розкриття злочину, вони дають лише наближене, найбільш характерне і загальне пояснення наявних даних.

У ході подальшої перевірки помилкові варіанти відкидають­ся, а та версія, шо підтверджується, деталізується й конкретизує­ться, на її базі будуються специфічні (конкретні) версії.

Провідну ролі) у побудові типових версій відіграє теоретич­на база, згідно з якою існує залежність між типовими слідчими ситуаціями і типовими версіями, що перевіряються типовими слідчими діями та онеративно-розшуковими заходами.

> За сферою використання або суб'єктом конструювання:

1. Слідчі.

2. Оперативно-розшукові.

3. Судові.

4. Експертні.

5. Версії інших учасників кримінального процесу.

У слідчих версіях - суб'єктом конструювання виступає слід­чий; до слідчих можуть також належати всі версії, що конструю­ються під час проведення слідства (підозрюваними, обвинува­ченими, потерпілими тощо).

Оперативно-розшукові версії в основному перевіряються непроцесуальиим способом, а тому отримані дані (орієнтовно­го плану) ніяк не завжди трансформуються в докази.

Експертні версії, що конструюються для вирішення неюри-дичних питань, попри виняткове їх значення, часто відіграють в основному допоміжне (проміжне) значення - роль у ході і процесуального встановлення елементів предмета доказу­вання.

Судові версії у більшості випадків мають перевірковий характер, який змінюється лише у випадках спростування або сумнівності висновків обвинувального документа.

Оперативно-розшукові версії можуть трансформуватись у слідчі та бути прийнятими до перевірки оперативним працівни­ком; імовірний висновок експерта, що становить собою різновид експертної версії, може бути використаний слідчим як орієнтовна інформація і перевіряється ним під час виконання слідчих дій; суд, будуючи судові версії, вправі зобов'язати слідчого проводити їх перевірку.

Усі основні функції версій: пояснювальна, встановлювальна, неревіркова, найбільш повно притаманні слідчим версіям.

> За ступенем імовірності:

1. Малоймовірні.

2. Більш імовірні.

Такий поділ проводиться суб'єктом конструювання версій і залежить від результатів його оцінювання, його знань, навичок і вмінь. Однак, незалежно від ступеня ймовірності тієї чи іншої вер­сії, їх треба перевіряти паралельно. Часом саме опрацювання малоймовірних версій і приводить до розкриття злочинів.

> За часом побудови (конструювання):

1. Початкові.

2. Подальші.

> За стосунком до предмета доказування:

1. Виправдувальні.

2. Обвинувачувальні.

3. Нейтральні.

Обвинувачувальпа версія - лише одне з імовірних пояснень учиненого злочинного акту, альтернативною якій є виправду­вальна версія, що передбачає невинуватість (або меншу вину) конкретної особи.

Обидві версії вимагають рівноцінної об'єктивної перевірки.

Нейтральна щодо предмета обвинувачення версія є такою, що не містить припущення про обставини обвинувачення, а стосується інших обставин, наприклад, місця перебування свід­ків, предметів тощо.

> Похідним поділом від поділу за предметом обвину­вачення є поділ за пріоритетністю припущення, взятого за основу.

1. Основні версії.

2. Контрверсії.

Основні завжди повинні мати перевіркові (заперечувальні), які, виступаючи контрприпущеннями, забезпечують уникнен­ня однобічності, психологічної інерції та інших небажаних мо­ментів розслідування.

> За спрямованістю:

1. Ретроспективні версії, що пояснюють минулі події, обста­вини тощо.

2. Перспективні (прогностичні) версії, які пояснюють події майбутнього, наприклад, поведінку злочинця, який перехову­ється від слідства; появу слідів тощо.

Конструювання і перевірка версій - це результат логічного усвідомлення фактів, для чого використовуються усі форми ло­гічного мислення: аналіз і синтез із застосуванням усіх відомих мисленнєвих операцій, таких як індукція, дедукція, аналогія, конкретизація, порівняння, узагальнення тощо.

Конструювання версій не утворює самостійного орга­нізаційного або процесуального етапу в розслідуванні злочи­ну і починається від моменту отримання вихідної інфор­мації.

Найбільш інтенсивна побудова версій має місце в період про­вадження початкових слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, коли конструювання версій та їх перевірка відбувають­ся практично паралельно.

Побудова і перевірка версій може мати місце і в ході судово­го розгляду: за наявності сумнівів щодо висновків попередньо­го слідства, коли вони відкидаються, або коли розглядається справа, що не мала досудового слідства тощо.

Побудова і перевірка версій базуються на аналізі вихідної (початкової, наячзної на момент побудови) слідчої ситуації та криміналістичної характеристики злочину.

Цей аналіз дозволяє:

- вирізнити фактичні підстави для всіх можливих загальних та окремих версій;

- сконструювати ймовірні за цієї ситуації загальні та окремі версії;

- встановити ступінь фактичної обумовленості побудованих і взятих за основу загальних та окремих версій (шляхи, методи, засоби, прийоми).

Побудова версій має відповідати таким вимогам - правилам (що за суттю можуть розглядатись як вимоги, яким повинні відповідати сконструйовані версії):

1) версії повинні бути реальними, обґрунтованими фактами;

2) вони не повинні суперечити науковим даним;

3) версія повинна бути конкретною;

4) вона мусить бути логічно правильно побудованою і не суперечливою сама собі;

5) кожна версія повинна мати контрверсію, тобто протилеж­не пояснення факту;

6) у справі повинні бути побудовані всі можливі за наявної ситуації версії.

Суттєвою перешкодою творчому підходові до конструю­вання версій є вже згадувана психологічна інерція, під якою розуміють певну специфічну для окремого слідчого тощо схильність до певного конкретного методу або способу мис­лення.

Психологічна інерція веде до стереотипності мислення, до ігнорування всіх можливостей, окрім єдиної, якої від самого по­чатку дотримується автор версій.

Під час конструювання версій треба пам'ятати про психоло­гічну інерцію й переконувати себе в тому, що способів учинен­ня злочинів і методів їх розкриття багато, і що немає двох абсо­лютно однакових злочинів.

Способи боротьби з психологічною інерцією можуть бути різними:

- колективне обговорення перспектив розкриття й розсліду­вання;

- спільне конструювання версій за участі працівників ді­знання (оперативного) та слідства;

- критичне оцінювання доказів;

- передання розслідування кримінальної справи іншому слідчому.

У жодному випадку психологічну інерцію неприпустимо ототожнювати з методом аналогії, на якому ґрунтуються мето­дики розслідування різних видів злочинів.

За аналогії хід думок буде відбуватися таким чином: «... як­що той злочин було розкрито таким способом, тоді й цей може бути розкритий так само».

Одним із способів побудови (конструювання) нових версій є метол інверсії, яким означає пояснення досліджуваного факту з діамстральио протилежної позиції.

Цей метод вимагає свідомого переборення психологічної інерції, повної свободи й незалежності від попередніх поглядів.

Так, отримавши повідомлення про вчинену крадіжку з мага­зину, метод інверсії передбачає версію про можливе інсцену­вання крадіжки, якщо мала місце пожежа - версію про підпал, є явка з повинною - версію про самообмову, за заяви про зник­нення дружини - про можливе вбивство.

Для конструювання версій може бути використано і метод емпатії, що полягає в ототожненні особи однієї людини з осо­бою іншої.

За цього методу треба поставити себе на місце іншої людини, ототожнити себе з нею, ввійти в її образ, змусити себе мислити як вона, її категоріями.

Так можуть бути зрозумілі мотиви, знайдені пояснення вчинків людини.

Метод емпатії широко застосовується слідчими під час про­ведения таких слідчих дій, як обшук і допит.

Важливе місце в мислениєвій діяльності слідчого в побудові версій посідає інтуїція - практично не прослідковуваний процес дискурсивного мислення, початковий етап процесу пізнання.

Правомірність існування інтуїції пояснюється її матеріаліс­тичним тлумаченням як реально існуючого способу мислення.

Такі способи пізнання як здогади, раптово виниклі ідеї, зали­шаються непросдідкованими тільки в ході їх створення, але во­ни є логічно закономірними.

Щодо цього слідча інтуїція як здатність раптового і швидко­го вирішення складних мисленнєвих задач (завдань) має свою природну основу.

Джерелом слідчої інтуїції передовсім є значний досвід роз­слідування злочинів та знання, що дозволяють правильно і швидко вирішувати мислеинєві задачі, пов'язані з розслідува­ною подією.

Для забезігечепия успіху розслідування важливо не тільки правильно намітити всі можливі для певного випадку версії, а й розробити правильну тактику перевірки кожної з них.

Перевірка версій являє собою зміст усього процесу розсліду­вання і розкладається на два етапи:

1. Аналіз версій.

2. Практична перевірка версій, а також перевірка отриманих із цієї перевірки наслідків.

Другий етап охоплює чотири стадії:

1) прорахування всіх можливих наслідків із перевірки версії;

2) визначення слідчих дій і встановлення їхньої черговості з метою перевірки наслідків;

3) виконання запланованих слідчих дій;

4) оцінювання отриманих фактичних даних і висновок про істинність або неправильність версії.

Логічним завершенням цього процесу буде утвердження єди­ної версії як єдино можливого пояснення розслідуваної події.

Перевірка версій означає, отже, що після конструювання версій та визначення питань, що підлягають з'ясуванню, слід­чий намічає, які, де, як він буде відшукувати докази, що під­твердять або спростують ту чи іншу версію.

Планування шляхів перевірки версій, як планування взагалі, носить творчий характер, який є несумісний із нав'язуванням слідчому наперед визначених схем, котрі він зобов'язаний авто­матично виконати.

Процес пізнання невідомого, яким є розслідування, завжди є творчим, атому шаблон, пошуки «універсальної відмички» не­ухильно приведуть до невдачі (поразки).

Отже, перевірка версій - це діяльність, спрямована па вста­новлення фактичних обставин, які підтверджують або спросто­вують припущення, що утворювало зміст версії.

Перевірка, як і побудова версій, повинна також відповідати певним вимогам - правилам:

- із версій повинні бути отримані всі наслідки;

- наслідки повинні бути логічно обумовлені між собою;

- результати перевірки окремих версій використовуються як підстави для конструювання загальних версій;

- послідовність перевірки визначається практичними умо­вами розслідування;

- перевірка версії може бути здійснена як слідчим, так і опе­ративним способом.

Під час конструювання і перевірки версій слідчому можуть за­грожувати дві проблеми: по-перше, захопившись однією версією, він може і торувати необхідність побудови й перевірки інших, а як наслідок розслідування буде необ'єктивним та однобічним.

По-друге, слідчий може захопитися розробленням і переві­рянням нереальних версій і цим утруднити пізнання справжніх обставин справи, невиправдано утривалити строки розсліду­вання, заповнити слідство зайвим матеріалом, що не стосується до справи.

Щоб не порушувати меж версій (тобто не виходити за межі та не звужувати їх), необхідно під час конструювання викорис­товувати всі без винятку наявні матеріали, а не тільки ті, які відповідають найбільш імовірній, на думку слідчого, версії.

Деякі особливості мають розроблення й перевіряння версій за­лежно від того, на прямих чи побічних доказах вони ґрунтуються.

У справах, що базуються на прямих доказах, версій буває менше, якщо достовірність прямого доказу установлено, тоді інші версії, крім версії, що будується на підставі цього доказу, немає потреби конструювати.

Коли ж у справі панують побічні докази - не уникнути бага­тьох версій, бо така вже природа побічних доказів, які можуть тлумачитися по-різному.