Мікрооб’єкти: поняття, значення, виявлення, дослідження

Мікрооб'єкти як джерела доказів здавна використовуються в криміналістичному судочинстві. Їх визначають як невидимі або -чаловидимі неозброєним оком об'єкти, котрі в усіх вимірах не перевищують 2 мм (Р.С. Бєлкін). Мікрооб'єкти можуть бути органічного, неорганічного і синтетичного походження.

Мікрооб'єкт — це частина якогось фізичного тіла, що юерегла властивості цілого. В трасологічному розумінні мікрооб'єкт — це слід-предмет, тобто мікроскопічна частка, котра зберігає свої зовнішні ознаки форми і розміру, які характеризують й як індивідуальний об'єкт дуже малих розмірів. Така частка може бути вимірена, зберігати форму, а при взаємодії з іншими об'єктами виступати як слідоутворюючий об'єкт.

Різноманітність фізичних тіл (твердих, сипких, рідких), здатних ділитися і утворювати мікроскопічні частки цілого, сприяла появі в спеціальній літературі та на практиці багатьох термінів, які визначають одне й те ж поняття. Крім терміна "мікрооб'єкти", зустрічаються також терміни "мікротіла", "мікрочастки", "мікро-деталі", "мікросубстанції", "мікроречовини", "мікротраси", "мікро-включення" тощо.

Найбільш повне дослідження мікрооб'єктів здійснили М.Б. Вандер та 0.0. Кириченко. Останній запропонував класифікувати їх за такими підставами: а) за характером зв'язку з подією злочину — мікросліди та мікроутворення; б) за доказовим значенням — мікроречові та мікроматеріальні; в) за розмірністю — парамікрооб'єкти, ультрамікрооб'єкти та субмікрооб'єкти; г) за зв'язком зі слідоутворювальним об'єктом — мікросубсташщ та мікротраси; д) за сукупністю властивостей — мікротіла, мікрочастки та мікроречовини '.

Така класифікація є теж недосконалою. Найбільш доцільно як підстави використовувати філософські посилки, які розрізняють речі та їх відображення. Тому мікрооб'єкти слід поділяти на мікрооб'єкти-частки і мікрооб'єкти-сліди.

Перша група поділяється на мікрочастки і мікроречовини.

Мікрочастки — це матеріальні тіла малого розміру, які мають певну просторово-геометричну форму одиничного тіла. До них відносяться тверді частини різного походження, що відділилися від цілого, наприклад волокна тканин, ошурки, відщепи деревини, насіння рослин, частки лакофарбових покрить, а також сипкі тіла, кожна частка яких зберігає свою форму, розміри і відображає їх при взаємодії з іншими об'єктами. Тому мікрочастку можна інтерпретувати як слід-предмет.

Мікроречовини —це мікрогалькості (порція, об'єм) речовини, що відділилися від твердих, сипких, рідких тіл, не мають зовнішньої форми і втратили власну індивідуальність.

У разі взаємодії твердих тіл вони є слідами металізації, нашарування і відшарування, упресування часток контактуючих тіл одна в одну, наприклад при зіткненні автомашини з перепоною, наїзді на пішохода, контакті одягу злочинця і жертви. Такі сліди мікрочасток нерідко називають перехідними частками, або слідами накладення. Отже, мікроречовини — це рідкі або газоподібні частини цілого (твердого, сипкого, рідкого), які втратили геометричну форму зовнішньої будови і характеризуються лише якісно-кількісними даними речовини.

Друга група мікрооб'єктів — це мікрооб'єкти-сліди у трасо-логічному розумінні. Слід мікрооб'єкта є його відображенням на якомусь носії, що виникає на мікрорівні внаслідок взаємодії (механічної, фізичної, хімічної, біологічної). Це можуть бути сліди тиснення, ковзання, тертя. Мікрооб'єкт є слідоутворювальним до тих пір, поки зберігає певну зовнішню форму. В разі втрати ознак зовнішньо визначеного об'єкта останній перетворюється в певну мікрокількість речовини.

Зараз в експертній практиці використовуються в основному мікросліди механічного походження — сліди тиснення і ковзання на металі (сліди на гільзах, кулях, замках, сліди відмичок і т.п.).

Сліди мікроречовин є матеріальними утвореннями — частинками, що відділилися від цілого. Це різні нашарування у вигляді плям, часточок, що відшарувалися, тощо. Отже, сліди мікрооб'єктів-часток можуть бути трьох видів: слід-предмет, слід-відображення, слід-речовина.

Робота з мікрооб'єктами на місці події. Практика нагромадила певний досвід використання мікрооб'єктів при розслідуванні убивств, зґвалтувань, злочинів, пов'язаних з наркобізнесом, вимагательством та ін. Локалізація мікрооб'єктів на предметах обстановки місця події дає змогу встановлювати механізм здійснення злочину, групову належність матеріалів і речовин. Разом з тим мікрооб'єкти ще недостатньо використовуються як джереча доказів. З урахуванням розмірів мікрооб'єктів, які утруднюють їх безпосереднє сприймання органами чуттів людини, запропоновано три методи їх виявлення: імовірнісний, інструментальний та фотографічний.

При використанні імовірнісного методу рекомендується вивчити конкретну обстановку та механізм вчинення злочину і на підставі його аналізу встановити імовірні місця контакту учасників злочину з матеріальною обстановкою, дослідити ці місця із застосуванням оптичних засобів (лупи, мікроскопи).

Інструментальний метод припускає дослідження слідів контакту не тільки на місці події із застосуванням технічних засобів, а й перенесення інструментального дослідження в лабораторію, кабінет слідчого. Для цього місце контакту, тобто місце, де прогнозується наявнісгь мікрооб'єктів, необхідно вилучити разом із слідоносієм.

Фотографічний метод також є інструментальним, застосовується у поєднанні з імовірнісним.

Наприклад, виявивши місце співудару об'єктів, його необхідно оглянути за допомогою мікроскопа МБС або 10-кратноїлупи, потім крупномасштабно сфотографувати, вилучити сліди разом з предметами або зробити зі-скоби речовини, перенести їх на дактилоплівку, скотч.

Пошук мікрооб'єктів треба розпочинати зразу ж після початку огляду. При цьому рекомендується вжити заходи, щоб запобігти втраті мікрочасток. Необхідно уникати створення протягів, не переміщувати недоглянуті предмети, не торкатися і'х голими руками, не палити, не пересуватися на місці події без дозволу слідчого. Для пошуку мікрооб'єктів треба забезпечити потужне спрямоване освітлення, використовувати світлофільтр, лупу з підсвітленням.

Предмет, що оглядається, перш за все необхідно зафіксувати на місці його виявлення, потім покласти на аркуш чистого паперу і дослідити. Тоді мікрооб'єкти, що випадково відділилися, залишаться на білому папері. Засоби вчинення злочину, одяг, предмети, тканини не можна класти один на одного, поміщати в одну упаковку. Неприпустимим є попереднє контактне поєднання слідоутворювального об'єкта зі слідом — уведення знаряддя в канал речового доказу, "примірювання" взуття підозрюваного до слідів на місці події.

Проте під час огляду трупа необхідно вжити заходи щодо зберігання слідів грунту та інших часток на одязі трупа. Останній треба помістити в поліетиленовий пакет або покласти на чисте простирадло, рулон чистого паперу, і тільки тоді транспортувати. Треба дуже уважно обстежити ґудзики, застібки, гаплики, пряжки — саме на них нерідко залишаються волокна одягу злочинця. Пошук мікрооб'єктів доцільно здійснювати в ультрафіолетових променях, особливо на темних предметах, оскільки багато які мікрооб'єкти природного і синтетичного походження добре люмінесціюють. На одязі потерпшого на місці ДТП треба шукати частки фарного скла, лакофарбових покрить, сліди волочіння, грунту, мастильних речовин тощо.

У першу чергу оглядають одяг, спочатку лицьовий бік, а потім виворітний, звертаючи особливу увагу на манжети, кишені, складки. Взуття досліджують ззовні та зсередини, особливо старанно треба оглянути каблук і підметку, на яких можуть бути трасологічні сліди ковзання під час наїзду на пішохода.

Вилучений предмет, мікрооб'єкт потрібно упакувати з дотриманням таких правил: кожний з них упаковують окремо;вологі об'єкти попередньо сушать; знаряддя вчинення злочину та інші малогабаритні предмети (пляшку, ніж, стамеску) закріплюють нерухомо у тарі, щоб не пошкодити мікрооб'єкти при транспортуванні; плями крові, рідких речовин на одязі можна зконту-рувати білими нитками або прикрити шматком кальки, поліетиленової плівки. Кожна упаковка наділяється засвідченими надписами.