Поняття спеціальних знань та форми їх використання в розслідуванні злочинів.

У процесі розкриття і розслідування злочинів, судовому розгляді кримінальних, цивільних і арбітражних справ нерідко виникають питання, вирішення яких потребує використання спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла. Такі питання вирішують досвідчені особи, наділені в цих цілях посадовими повноваженнями.

Спеціальними є пізнання, придбані суб'єктом в процесі практичної діяльності шляхом спеціальної підготовки або професійного досвіду, засновані на системі теоретичних знань у відповідній галузі (наприклад, знання технології швейного виробництва).

Спеціальні пізнання можуть використовуватися і в процесуальній, і в непроцесуальних формах. Суб'єктами їх використання є:

слідчий; особи, що виробляють дізнання; начальник слідчого відділу; прокурор-криміналіст; прокурор у досудового розслідування; фахівці; експерти; особи, які володіють знаннями в галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла, але не наділені процесуальними правами експерта або фахівця; оперативні працівники.

У криміналістці форму використання спеціальних знань потрібно розуміти як зовнішній прояв їх суті, що обумовлена їх змістом та знаходить своє практичне вираження при розслідуванні злочинів.

Комісарчук сказав:

4 форми використання спеціальних знань:

1. залучення спеціаліста (перекладач теж спеціаліст)

2. залучення експерта

3. призначення експертизи

4. консультування

Вивчення праць щодо форм використання даних знань дозволило зробити певні узагальнення.

Так, всі вчені до зазначених форм відносять призначення експертизи та участь спеціаліста при провадженні слідчих дій). Із даною позицією важко не погодитись, адже і експертиза, і така участь спеціаліста прямо передбачені кримінально-процесуальним законодавством і у нормах закону безпосередньо зазначено, що для здійснення цих дій необхідні спеціальні знання.

У вивчених нами працях більше половини науковців серед форм використання спеціальних знань називають консультацію у фахівців. Консультація може бути як складовою частиною зазначених вище двох форм, так і самостійною дією.

46 % криміналістів до форм використання спеціальних знань відносять ревізію, яка призначається в порядку ст. 66 КПК Дійсно, проведення такої дії передбачено кримінально-процесуальним законодавством, а для її здійснення необхідні особливі знання.

Можливість слідчим (особою, що здійснює розслідування) безпосередньо застосовувати спеціальні знання передбачає 37 % дослідників.

Інші форми використання таких знань згадуються із такою частотою:

- отримання довідкової інформації у спеціалістів - 29 % авторів;

- попереднє дослідження речових доказів у рамках проведення слідчих дій - 23 %;

- здійснення аудиторських та інших перевірок, ревізій, не передбачених ст. 66 КПК - 17%; -участь різних фахівців в слідчих діях, за винятком ст. 1281 КПК (особи, що розуміє знаки

глухого, німого, перекладача, педагога тощо) - 14 %;

- надання технічної допомоги спеціалістом слідчому - 11 %;

- проведення відомчого розслідування - 11 %;

- так зване доекспертне дослідження - 9 %;

- використання спеціальних знань у ході здійснення оперативно-розшукових заходів - 9 %;

- перевірка за криміналістичними обліками - 6 %;

- витребування документів - 3 %;

- допит експертів, спеціалістів - 2 %;

- застосування спеціальних знань у роботі паспортних апаратів, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, дільничних інспекторів міліції- 1 %;

- залучення спеціалістів до аналізу причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів - 1 %;

- залучення спеціаліста до удосконалення та розробки нових науково-технічних засобів та методів виявлення, дослідження, вилучення та закріплення речових доказів - 1 %.

Незважаючи на те, що деякі науковці як окрему форму виділяють використання спеціальних знань у роботі паспортних апаратів, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, дільничних інспекторів міліції [6, 17], можливо, доцільно віднести зазначене до використання цих знань у ході здійснення оперативно-розшукових заходів.

Така різноманітність форм потребує їх певного впорядкування, систематизації, тобто зведення різноманітних відомостей в єдину наукову систему, встановлення їх єдності [14, 195].

Певні спроби систематизації були зроблені ще Г. Гроссом. Так, він згрупував форми використання спеціальних знань залежно від суб’єктів. Однак чіткої структури це не мало, як і не було назв у груп цих форм [4, 3].

У сучасній криміналістичній літературі широкого розповсюдження набуло віднесення форм використання спеціальних знань у залежності від доказовості результатів їх застосування. Так говорять про процесуальні та непроцесуальні форми.

Хотілось би зупинитись на дискусії щодо допустимості існування поняття “непроцесуальні форми використання спеціальних знань”.

На заперечення цієї позиції можна сказати, що непроцесуальні форми не можуть існувати і використовуватись при встановленні істини по справі, адже розслідування злочинів є кримінально-процесуальною діяльністю.

Із таким спростуванням можна погодитись, однак лише частково. Дійсно, такий елемент класифікації є недопустимим з точки зору кримінального процесу, адже в даному випадку використання спеціальних знань, яке не передбачено кримінально-процесуальним законодавством, виходить за межі дії кримінального процесу.

Вважаємо, що у криміналістиці такі форми мають право на існування:

- по-перше, те що такий термін відсутній у кримінальному процесі, це ще не значить, що він недопустимий у криміналістиці. Незважаючи на те, що ці дві науки дуже споріднені, між ними все-таки є різниця;

- по-друге, саме завдяки тому, що на практиці розслідування злочинів застосовувались певні здобутки людської діяльності і криміналістикою були розроблені рекомендації щодо їх використання у боротьбі зі злочинністю, - вони знайшли своє законодавче закріплення і почались вивчатись наукою кримінального процесу (мова йде про використання відеозапису при провадженні слідчих дій, проведенні відтворення обстановки і обставин події, слідчого експерименту та уточнення показань на місці). Не виключено, що така ж доля може чекати і на так звані непроцесуальні форми використання спеціальних знань;

- по-третє, законодавчо просто неможливо охопити всі елементи, що пов’язані із розслідуванням злочинів. Можливо в цьому і немає потреби. Адже важливішим є те, щоб вони не суперечили кримінально-процесуальним нормам. Ми не претендуємо на те, щоб результати застосування і процесуальних, і непроцесуальних форм мали однакове доказове значення. Реалізація непроцесуальних форм передує, створює умови для процесуального впровадження спеціальних знань у процес розслідування.

Важко погодитись із існуючою точкою зору, що використання слідчим консультації у спеціаліста і т.п. є одним із способів набуття ним (слідчим) спеціальних знань [7, 70]. У даному випадку точніше буде зазначити, що слідчий опосередковано через спеціаліста залучає спеціальні знання, а не сам набуває їх. До того ж дещо небезпечним є ствердження того, що слідчий лише набуває певні знання тоді, коли їх йому вже необхідно використовувати, тобто вчиться розслідувати злочин під час самого розслідування.

Заслуговує на увагу позиція БукаєваМ.М., який серед групи непроцесуальних форм виділяє таку, як несудова експертиза, зазначаючи при цьому, що вона призначається не у зв’язку з кримінальною справою [1, 14]. Викликає сумнів віднесення такої експертизи до форм використання спеціальних знань при розслідуванні злочинів.

Щодо подальшого розгляду систематизації форм, то зазначимо, що деякі криміналісти пропонують не здійснювати суттєвого розмежування між слідчою та судовою непроцесуаль-ними формами використання спеціальних знань [9, 19].

Схожим на систематизацію форм на процесуальні та непроцесуальні є виділення:

- форм зазначених і регульованих законом;

- зазначеної в КПК форми, але такої, що проводиться поза слідчими діями; -невказаних і не регламентованих законом [3, 16].

Крім вищевикладеного, існує систематизація форм використання спеціальних знань стосовно суб’єкта пізнання: безпосередня та опосередкована [8, 107-108; 12, 158; 15, 55].

Вважаємо, що також можна виділити обов’язкові та факультативні форми використання спеціальних знань. Причому зазначимо, що обов’язковість визначається як законом (наприклад обов’язкове призначення експертизи, обов’язкова участь педагога), так і слідчою ситуацією.

Підводячи підсумок, зазначимо, що формами використання спеціальних знань можна вважати дії, які проводяться при розслідуванні злочинів, і для здійснення яких необхідне використання цих знань.

Велика різноманітність таких форм потребує певної систематизації, яка може здійснюватись за такими критеріями, як регламентація у кримінально-процесуальному законодавстві, обов’язковість проведення та ін.

З’ясування форм використання спеціальних знань та їх систематизації буде вирішенням однієї із проблем криміналістичної науки та дозволить більш грамотно здійснювати розгляд питання застосування конкретної форми при розслідуванні певного виду злочинів.