Третя група способів посягань на кредитно-фінансові ресурси пов’язана зі злочинною змовою представників кредитора та позичальника.

Спосіб 7. Працівник кредитно-фінансової установи видає незаконний кредит (без належної перевірки платоспроможності, можливості повернення та ін.) позичальникові, з яким перебуває у змові. За допомогою кредитора відтягується строк повернення кредиту (підроблення документів, надання фіктивної інформації про неможливість повернення кредиту тощо).

Спосіб 8. Працівник кредитно-фінансової установи незаконно надає пільговий кредит позичальнику, який суму у розмірі різниці у відсотках між звичайним та пільговим кредитом перераховує на певний рахунок.

Спосіб 9. Працівники кредитно-фінансової установи у змові з позичальником створюють підприємство з метою одержання кредиту. Одержані безготівкові кредитні кошти переводяться в готівку в самій кредитно-фінансовій установі за допомогою працівників цієї установи шляхом фіктивного договору позики, матеріальної допомоги тощо. Вказаними особами відтягується строк повернення кредиту (підроблення документів, надання фіктивної інформації про неможливість виконання зобов’язань у строк з різних причин). Після проведення такої операції можлива зміна засновників, власників, посадових осіб позичальника.

Одним із важливих компонентів наслідків кредитно-фінансових злочинів є їх сліди-ознаки, що відображуються в діях, у сталих зв’язках між учасниками кредитних операцій і особливо в документах. Такі сліди як факти створюються на стадіях: 1) видачі та одержання кредиту, 2) його використання та 3) повернення.

1. Видача кредиту кредитором — одержання кредиту позичальником

Факти: видача кредитів підприємствам, організаціям, що не передбачені як позичальники; складання документів із завідомо фальшивими даними (інтелектуальна підробка); наявність у документах слідів виправлень, підчисток, травлення тощо (матеріальна підробка); надання неіснуючої адреси; сприяння у наданні звичайного або пільгового кредиту; позаслужбові зв’язки між позичальником та працівниками банку, які здійснюють фінансові, управлінські та контрольні функції (надання кредиту, створення пільгових умов кредитування і повернення кредиту, послаблення контролюючих функцій та ін.); нецільове надання кредиту.

2. Використання кредиту позичальником

Факти: нецільове використання кредиту і матеріальних цінностей позичальником; демпінгові розрахунки з покупцями продукції, виконавцями робіт та послуг; встановлення документів з фіктивними даними; безтоварне оформлення документів: неоприбуткування на склад товарно-матеріальних цінностей; відсутність документації прийому-отримання поставленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг; виявлення у позичальника листів, претензій на недопоставлену продукцію, кредиторську заборгованість; використання необлікованих бланків суворої звітності і заміна їх іншими бланками; завищення списання на видаток матеріальних цінностей під виглядом втрат на природні збитки, відходи, псування та інші втрати; оприбуткування неодержаних товарів; складання фіктивних документів на списання малоцінних товарів на видаток; нестача матеріальних цінностей; встановлення підроблених підписів в актах на списання товарно-матеріальних цінностей.

3. Повернення кредиту позичальником

Факти: заплутування звітності; надсилання листів про неможливість повернення кредиту; закриття офісу позичальником; розпродаж майна позичальником; підготовка або від’їзд позичальника в іншу державу; існування у звітних документах даних, що викривлюють дані про виконання позичальником зобов’язань щодо повернення кредиту.

«Слідова картина» злочинів, вчинених у банківській сфері

Під слідами злочину розуміються будь-які зміни середовища, що виникли в результаті вчинення в цьому середовищі злочину [9]. Сліди, що можуть бути виявлені на місці події: сліди пальців рук, ніг, знарядь злому, транспортних засобів біля приміщення банківських установ, мікрочастинки та ін.

Всю гаму слідів, що виникають під час вчинення «банківських злочинів» умовно можна поділити на:

традиційні сліди – це сліди в матеріальному середовищі (сліди-відображення, розглянуті трасологією, а так само сліди-речовини й сліди-предмети). Ними можуть бути які-небудь рукописні записи, роздруківки тощо, що свідчать про готування й вчинення злочину. Матеріальні сліди можуть залишитися і на самій обчислювальній техніці (сліди пальців рук, мікрочастинки на клавіатурі, дисководах, принтері), а також на магнітних носіях і CD-RОМ дисках.

нетрадиційні – це сліди в електронному середовищі, тобто, як стверджує В. О. Голубєв, інформаційні сліди, що утворюються в результаті впливу (знищення, модифікації, копіювання, блокування) на комп’ютерну інформацію шляхом доступу до неї і являють собою будь-які зміни комп’ютерної інформації, пов’язані з подією злочину. Насамперед вони залишаються на магнітних носіях інформації й відображають зміни в інформації, що зберігається в них (порівняно з вихідним станом) [10, 145–146].

Особа злочинця. Злочинцем може бути чоловік, що володіє інформацією про банківську установу, про рух грошової маси, який, можливо, працював у банківській сфері. Окрім цього, злочини цієї групи вчиняють працівники банку, керівники. Що стосується злочинів у банківській сфері, що вчиняються з використанням комп’ютера, то злочинцем може бути чоловік віком близько 30 років, за освітою – інженер в галузі електроніки і математики або програміст, але існують випадки, коли злочинці взагалі не мають ніякого технічного досвіду. Крім цього, особи не стоять на обліках в ОВС і взагалі не мають карного минулого.

Але останнім часом серед осіб, що вчиняють злочини у банківській сфері, збільшується й частка жінок. Це пов’язане із професійною орієнтацією деяких спеціальностей і робочих місць, орієнтованих на жінок (секретар, бухгалтер, економіст, менеджер, касир, контролер тощо), обладнаних електронно-обчислювальними машини та з доступом у мережу Інтернет.

1. Питання, які необхідно з’ясувати під час розслідування. Важливим джерелом свідчень про вчинені кредитні операції є працівники кредитно-фінансових установ (кредитної та операційної служб) і представники позичальника.

Працівники кредитної служби можуть дати певні свідчення, зокрема: хто і коли звернувся з проханням про надання кредиту; чи знайома ця особа з позичальником, в яких стосунках з ним перебуває; в яких стосунках перебуває керівництво кредитної установи з позичальником; чи здійснював хто-небудь з працівників кредитної установи протекцію у наданні кредиту; які документи були подані позичальником для одержання кредиту, хто безпосередньо працював з документами позичальника; які документи були надані для забезпечення кредиту; де знаходяться ці документи і хто має право доступу до них; хто приймав рішення про надання кредиту; куди були перераховані кредитні кошти; хто повинен здійснювати контроль за використанням кредиту і хто фактично його здійснював; які документи складаються кредитором для реєстрації наданого кредиту і контролю за ним; ким складаються і ведуться такі документи, де вони знаходяться і хто має право доступу до них; хто з працівників кредитної установи брав участь в інвентаризації предмета застави; коли були повернуті кредитні кошти; чи були свідчення про неплатоспроможність постачальника, гаранта; чи надходили свідчення про розпродаж майна позичальником, закриття офісу; ким, коли і які заходи вживалися для забезпечення кредиту; хто і коли готував претензійні документи в суд.

Позичальник може дати такі свідчення: хто і коли приймав рішення про необхідність одержання кредиту; хто і чому запропонував дану кредитну установу; чи пропонувались інші варіанти і ким; в яких стосунках з працівниками кредитної установи перебуває позичальник; які документи були надані для одержання кредиту і коли; чи існує власне майно і якою сумою воно оцінюється; які документи підтверджують право власності на майно і де вони знаходяться; умови їх зберігання; хто має до них доступ; яким майном забезпечувався кредит; документи на право власності на це майно; коли і ким була укладена кредитна угода; чи передбачалося виконання укладеного договору; хто приймав рішення про використання кредиту; кому і коли були перераховані кредитні кошти; що (сировина, готова продукція, товари тощо) одержано, ким і за якими документами і де вони знаходяться; хто, коли і куди здійснював перевезення; відповідно до яких документів здійснювалося перевезення; де знаходяться перевезені предмети; хто, коли, відповідно до яких документів одержував продукцію (приймав виконані роботи, надані послуги); ким і коли оприбутковувалася продукція по бухгалтерії; якими документами і ким, коли оприбутковувалася продукція на складі, де знаходяться ці документи; яку продукцію одержували і в якій кількості; яку продукцію оприбутковували і в якій кількості; ким, куди (кому) і відповідно до яких документів здійснювався відпуск продукції; ким і коли було здійснене повернення кредиту, відповідно до яких документів.

2. Документи, що містять інформацію про кредитні операції, можна поділити на дві основні групи: 1) ті, що вилучаються під час вирішення питання про порушення кримінальної справи; 2) ті, що містять певну інформацію про кредитно-фінансові операції.

До першої групи належать:

а) документи, безпосередньо пов’язані зі злочинною подією, у тому числі ті, що є предметом злочинного посягання (фальшиві документи, документи зі слідами виправлень, що приховують незаконні операції та ін.);

б) документи, що встановлюють певні обставини, пов’язані з подіями, про які одержано повідомлення (статистична, аналітична та інша документація);

в) матеріали перевірок, проведених установами Національного банку України, податкової адміністрації, контрольно-ревізійної служби — акти ревізій, інвентаризацій, відомчих експертиз та ін.

До другої групи належать:

а) документи для відкриття розрахункового рахунку в банку: установчі документи позичальника (статут, положення, установчий договір, рішення), надані банку; свідоцтво про реєстрацію позичальника у виконавчому комітеті за місцем знаходження; договір з позичальником про банківське обслуговування; копії карток зі зразками підписів керівника і бухгалтера; довідки з податкової адміністрації про постанову на облік; довідка статистичного управління про присвоєння кодів;

б) документи позичальника, надані банку для одержання кредиту: прохання про надання кредиту із зазначенням суми, строку повернення і забезпечення його; коротка характеристика угоди, розрахунок економічної ефективності угоди; копія договору-контракту, для здійснення якого береться кредит; детальний розрахунок економічної ефективності угоди, для якої береться кредит; копії інших договорів та угод, пов’язаних з договором, для якого береться кредит (оренди, купівлі-продажу, проведення робіт тощо); бухгалтерські статистичні звіти (фінансові результати, декларації про прибутки та ін.); договір-поручительство (гарантійний лист);

в) документи і свідчення, що підтверджують забезпечення повернення кредиту і платоспроможність позичальника: документи, що підтверджують право власності на земельні ділянки, право оренди земельних ділянок, обладнання, транспортних засобів та ін.; витяги з рахунків позичальника, розрахунковий рахунок якого знаходиться в іншій кредитній установі; бухгалтерські звіти (баланси, декларації про прибутки та ін.); зобов’язання-поручительство погашення кредиту; повідомлення позичальника про прийняття гарантійного листа як забезпечення кредиту; документи, що підтверджують кредитоспроможність гаранта; договір застави; документи, що підтверджують право власності на заставлене майно; витяг з балансу з розшифровкою балансової вартості предмета застави; страховий поліс на страхування посівів у випадку надання кредиту під заставу майбутнього врожаю; договір іпотеки, засвідчений нотаріально, із забороною на відчуження; акт інвентаризації об’єкта незавершеного будівництва, відданого під заставу; акт оцінки реальної вартості цінних паперів, відданих під заставу; акт передачі банку цінних паперів на зберігання; договір страхування заставленого майна, що знаходиться у позичальника та здається ним в оренду;

г) документи про використання кредиту: книга запису застав; повідомлення кредитної установи про передачу позичальником заставленого майна в оренду; витяги із розрахункового рахунку позичальника про наявність і рух грошових коштів; платіжне доручення на переведення грошових коштів; товаротранспортні документи на постачання продукції; договори, листи про відпуск продукції; платіжні документи на оплату продукції; видатковий касовий ордер та інші документи, пов’язані з переведенням коштів у готівку та її використанням; лист постачальнику про переадресування залишків коштів позичальника іншій комерційній структурі; доручення на одержання продукції; доручення автотранспортного підприємства на одержання продукції та інші товаротранспортні документи на одержану продукцію; журнали реєстрації платіжних доручень і вихідних документів в автотранспортному підприємстві, що здійснює перевезення продукції; документи складського обліку і зберігання;

ґ) документи на повернення кредиту: платіжне доручення позичальника про повернення боргу у розмірі кредиту та відсотків по ньому або розпорядження банку про списання коштів з рахунку позичальника після завершення строку зобов’язань за кредитним договором; додаткова угода про продовження строків за кредитним договором разом зі змінами договору-поручительства; додаткова угода про збільшення відсоткових ставок за кредит у разі неповернення кредиту (відсотків) у строк; лист про неспроможність виконання зобов’язань; претензія (з повідомленням про одержання); заява до суду про визнання позичальника банкрутом; рішення суду про визнання позичальника банкрутом; матеріали, що свідчать про фіктивне банкрутство, шахрайські дії позичальника.

Шахрайство з фінансовими ресурсами вчиняється як однією особою, так і декількома, у змові з позичальником. Цей злочин можуть вчинити представники декількох підприємств (організацій), а також співробітники однієї фірми. Так, відносно співучасті злочинців, можна виділити версії:

злочинець діяв самостійно;

змова декількох осіб в межах підприємства, установи, організації;

змова декількох осіб як в межах підприємства, установи, організації, так і поза ними;

змова кредитора і позичальника.

Відносно взаємодії злочинців:

злочин вчинено одноосібно;

злочин вчинено групою осіб;

злочин вчинено організованою злочинною групою.

Розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами на початковому етап і може відбуватися у двох типових слідчих ситуаціях, а саме тих, що характеризуються наявністю даних про: 1) вчинення злочину та особу злочинця; 2) вчинення злочину та недостатньою кількістю інформації про можливого злочинця. Кожна з цих слідчих ситуацій обумовлює тактику слідчих дій, висування версій, дозволяє намітити таке поєднання оперативно-розшукових та пошукових дій, їх черговість, які б призвели до досягнення позитивного результату.

Успішне розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами багато в чому залежить від своєчасного і обґрунтованого порушення кримінальної справи, що в більшості випадків відбувається на основі оперативно-розшукових матеріалів, які були отримані на стадії попередньої перевірки. Слідчий при вирішенні питання про порушення кримінальної справи має володіти такою інформацією, як: 1) дані про факти порушення закону; 2) установчо-реєстраційні відомості позичальника; 3) результати проведення фінансово-економічних перевірок, ревізій; 4) дані про осіб, причетних до виявлених порушень; 5) витяги із нормативних документів, розпоряджень, що були порушені.

На початковому етапі розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами тактично виправдано проводити в першу чергу дії, що: 1) забезпечують фіксацію слідів, котрі можуть бути знищені; 2) сприяють усуненню інформаційної невизначеності; 3) потребують великих затрат часу (наприклад, призначення судово-економічної експертизи); 4) результати котрих мають значення для перевірки кількох версій. У зв’язку з цим важливими є початкові слідчі дії, яким притаманні своя специфіка та особливості проведення: виїмка, слідчий огляд документів, обшук, допит.

При розслідуванні шахрайства з фінансовими ресурсами доцільним є проведення тактичних операцій, що являють собою систему оперативно-розшукових заходів та слідчих дій, які проводяться під керівництвом слідчого, для вирішення завдань розслідування. Найбільшої значимості набувають такі тактичні операції.

1. “ Документ ” (отримання і перевірка документів, що використовувались для вчинення злочину) – запит у відповідні установи та організації, опит осіб, призначення ревізії фінансово-господарської діяльності, виїмка, обшук, слідчий огляд документів, допит, огляд приміщень, зустрічна перевірка оперативними співробітниками, призначення судово-економічної експертизи.

2. “ Кредитор ” (встановлення злочинних зв’язків між кредитором і позичальником) – опит осіб, які можуть володіти необхідною інформацією, прослуховування телефонних переговорів, перехват пейджингових та факсових повідомлень, електронної пошти, перлюстрація кореспонденції, запит у відповідні установи та організації; допит: особи-позичальника, ініціатора отримання кредиту в банку, а також членів правління, співробітників кредитного відділу, інших осіб, які можуть володіти необхідною інформацією.

3. “ Позичальник ” (встановлення особи фінансового шахрая) – опит осіб, прослуховування телефонних переговорів, зовнішнє спостереження; допит: позичальника, кредитора, інших осіб, очна ставка, призначення почеркознавчої та технічної експертизи документів.

4. “ Співучасники ” (встановлення причетних до вчинення злочину осіб) – запит в установи (організації) з метою отримання інформації стосовно фірми, осіб, які її очолюють, оперативне спостереження, прослуховування телефонних переговорів, опит осіб, виїмка, обшук у посадових осіб підприємства (організації) позичальника, виїмка, обшук у посадових осіб підприємства (організації), яка вказана в кредитному проекті партнером, підрядником, покупцем готової продукції, слідчий огляд документів, допит директора, головного бухгалтера, власника або засновника, очна ставка, зустрічна перевірка оперативними співробітниками, призначення ревізії фінансово-господарської діяльності, призначення судово-економічної експертизи.

5. “Забезпечення відшкодування матеріальних збитків ” (встановлення майна, що належить злочинцям) – запит в установи, організації про наявність у позичальника майна, грошових вкладів, обшук, накладення арешту на майно та рахунки в банках, допит підозрюваного та його родичів, друзів, колег по роботі, обшук.

Основна мета початкового етапу розслідування – інтенсивний пошук, виявлення та закріплення доказів. Саме на цьому етапі здійснюється основна робота з розкриття злочину. Тому правильно проведений початковий етап розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами багато в чому визначає долю всього досудового слідства і в кінцевому результаті – винесення обвинувального вироку злочинцям.