Типові слідчі ситуації, слідчі версії, тактичні завдання при розслідуванні розкрадань, вчинених шляхом привласнення, розтрати або зловживання службовим становищем на початковому етапі розслідування.

У ході розслідування розкрадань, вчинюваних привласненням, розтратою майна або заволодіння ним через зловживання службовим становищем повинні бути встановлені (доказані) такі обставини:

1) спосіб розкрадання (готування, вчинення, приховування);

2) факти привласнення або інші форми відчуження ввіреного майна;

3) вид і розмір незаконно відчуженого від власника майна (цінностей);

4) місце і час (період) усіх злочинних діянь;

5) особа чи особи, ідо вчинили розкрадання, роль кожного;

6) вина, мотиви і цілі злочинних дій кожного обвинуваченого;

7) обставини, що характеризують особу обвинуваченого; обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання;

8) характер і розмір шкоди;

9) інші злочини, що певним способом пов'язані з розслідуваним покаранням;

10) причини та умови, що сприяли вчиненню цього злочину та ін.

У ході дослідчої перевірки шукають пояснення таким загальним версіям:

- мало місце розкрадання у відповідній формі незаконного відчуження майна;

- мало місце не привласнення (розкрадання), а інший господарський чи службовий злочин;

- розкрадання не було, вчинено правомірну цивільно-правову угоду тощо.

Окремі версії конструюються щодо:

- способів учинення розкрадання;

- прийомів приховування слідів злочину;

- складу, структури і розподілу функцій, ролей злочинної групи розкрадачів;

- способів реалізації та місць зберігання (переховування) викраденого майна;

- злочинів, що супутньо сприяли підготуванню до розкрадань;

- можливих методів і способів протидії розслідуванню.

Характер і структура початкового етапу розслідування розкрадань, учинюваних привласненням, розтратою майна або за-володіння ним через зловживання службовим становищем значно залежать від наявної слідчої ситуації. Ця ситуація, в основному, обумовлюється обсягом і змістом наявної у слідчого інформації щодо розслідуваного злочину.

Відповідно до названих чинників на момент порушення кримінальної справи про розкрадання утворюються дві типові ситуації:

1) ситуація, за якої встановлено факт розкрадання, але ще не відомо про осіб, що його вчинили;

2) ситуація, за якої ймовірні розкрадачі відомі, але сам факт розкрадання ще достовірно не встановлено.

Для першої ситуації головним у розслідуванні на його початковому етапі, природно, є встановлення розкрадачів; для другої - пошук доказів причетності запідозрених осіб до злочину (аналіз документів, з'ясування обставин учинення сумнівних операцій тощо). В обох випадках конструюються загальні версії щодо фактів розкрадання та осіб, що їх вчинили.

Більш прийнятним є розгляд слідчих ситуацій початкового етапу розслідування цього злочину залежно від приводів і підстав порушення щодо нього кримінальної справи (інколи наведений нижче поділ обґрунтовують у криміналістичній літературі обізнаністю (насторогою) розкрадачів щодо загрози викриття їхньої злочинної діяльності та можливості використання слідчим «чинника раптовості»') за трьома групами:

1) ситуація, щодо якої кримінальна справа порушується за результатами виконання оперативно-розшукових заходів і виявлення ознак розкрадання безпосередньо органом дізнання (працівниками служби боротьби з економічними злочинами або служби боротьби з організованою злочинністю, відповідних підрозділів СБУ, податкової міліції тощо);

2) ситуація, щодо якої кримінальна справа порушується у випадках затримання на місці злочину працівниками органів, що не проводять цільової оперативно-розшукової діяльності (ДАІ, ППС, служби дільничних інспекторів та ін.), осіб за порушення ними певних правил, що викликає підозру в причетності до розкрадання;

3) ситуація - кримінальна справа порушується за результатами документальної ревізії, інвентаризації, перевірок (прокурорської, аудиторської), які проводились органами прокуратури, контрольними органами тощо (з власної ініціативи, за заявами й повідомленнями громадян, службових осіб, у ЗМІ; внаслідок явки з повинною та ін.).

Однак, незалежно від наявної слідчої ситуації, на початковому етапі вирішуються такі загальні завдання:

- виявити якомога більше речових доказів розкрадання;

- виявити такі важливі сліди способів розкрадань, як надлишки або недостачі матеріальних цінностей та грошей;

- забезпечити належне зберігання облікових документів - об'єктів майбутнього судочинного дослідження;

- забезпечити повернення викраденого і відшкодування шкоди;

- забезпечити майбутнє проведення відповідних судових експертиз тощо.

Ці завдання виконуються: 1) встановленням номенклатури і місця документів (ручного і машинного обліку), в яких могли відобразитись ознаки злочину, і забезпеченням їх цілісності. Варто звернути увагу на необхідність дослідження не тільки документів первинного (оперативного) обліку та бухгалтерської документації, а й планових, технологічних, виробничо-управ-ліпських, статистичних, податкових та інших документів, бланків, етикеток тощо. Велике значення має аналіз змісту неофіційних документів (записок, нотаток, чорнових записів, розрахунків та ін.); 2) встановленням місця зберігання сировини, напівфабрикатів, матеріалів, готової продукції, товарів і забезпечення їхньої цілості; 3) виявленням вимірювальних приладів, що використовуються,- вагів, дозаторів, лекал, трафаретів, штампів, касових апаратів; їх перевіркою, фіксацією показань, опечатуванням (у разі можливості й потреби - з урахуванням інтересів виробництва); 4) перекриттям доступу до електронно-обчислювальних засобів; 5) установленням місця зберігання майна і коштів, що належать розкрадачам, та іншими заходами і діями.

Якщо більш диференційовано аналізувати початковий етап розслідування розкрадань, то варто зазначити таке. За першої ситуації виконанням оперативно-розшукових та організаційних заходів уже частково встановлено й задокументовано окремі епізоди розкрадань, виявлено (відшукано) місця зберігання предметів і документів, що підтверджують факти розкрадань і причетності до них певних осіб, встановлено місця збуту і зберігання привласненого. Загальні та окремі версії (про факт розкрадання, його розміри, причетних осіб тощо) вже, в основному, відпрацьовано під час попередньої перевірки, частіш за все у ході оперативного розроблення. У процесі подальшого розслідування ці версії конкретизуються й доповнюються, на ґрунті нових доказів виникають нові версії. Зазвичай, слідчий та оперативні працівники, що йому допомагають, початково ще працюють за власними планами, хоч і об'єднаними єдиним задумом.

За ситуації 1 (коли справа порушується без матеріалів ревізії), слідчий володіє тактичною перевагою перед заінтересованими особами (розкрадачами), які не обізнані про те, що досу-дове розслідування вже розпочато. Ця тактична перевага реалізується відшуканням доказів розкрадання з використанням чинника раптовості у ході проведення таких слідчих дій, як затримання на місці злочину з краденим (чи без такого); обшуків (зокрема особистих); слідчих оглядів, виїмок; прослуховування телефонних розмов; накладення арешту на майно, грошові вклади, банківські рахунки; допити підозрюваних і свідків тощо. Раптовість у цій ситуації для матеріально відповідальних осіб становлять і такі організаційні заходи, як інвентаризації, ревізії, контрольні закупки тощо.

Раптовість забезпечується різноманітними засобами. Передовсім намічені планом заходи виконуються одночасно: обшуки в усіх причетних до розкрадань осіб, виїмки, накладення арешту на їх майно, інвентаризації тощо. Якщо у слідчого недостатньо сил і засобів для проведення всіх цих заходів одночасно, він виконує їх неперервно і послідовно. Крім цього, спочатку провадяться одночасно всі необхідні обшуки, а потім розпочинають інвентаризації. Вже з початком обшуків забезпечується належна охорона сховищ цінностей, де згодом повинна бути проведена інвентаризація; будь-які операції з матеріальними цінностями в них припиняються. Коли необхідно негайно та одночасно проводити обшуки, тоді першочергово їх проводять у тих осіб, у яких слідчий розраховує виявити більшу кількість речових та інших доказів розкрадання (зазвичай у матеріально відповідальних осіб).

Для проведення обшуків та інвентаризацій створюються спеціальні групи. Для обшуків залучають слідчих, оперативних працівників. Для інвентаризацій - працівників організації, в яких проводять інвентаризації (інвентаризаторів).

Обшуки провадяться за місцями роботи і проживання осіб, в яких за інформацією у слідчого можуть бути викрадені цінності, гроші, речі, придбані на крадені кошти. Під час обшуків шукають схованки, а також треба звертати увагу на сліди предметів, що свого часу були в приміщеннях, але на момент обшуку відсутні; периферичні та локальні сліди від картин, килимів, меблів, люстр, документи на придбані в магазинах коштовні предмети (теле-, радіо-, відеоапаратуру, комп'ютерну та різноманітну побутову техніку, транспортні засоби тощо).

Інвентаризації провадять за місцем роботи всіх матеріально відповідальних осіб, причетних до виробничо-господарської діяльності. Інколи приймають рішення провести інвентаризацію за попереднім місцем роботи запідозреної в розкраданнях особи.

Із метою забезпечення збереження облікових документів планується або їх виїмка, або опечатування і передання під охорону конкретному відповідальному працівникові організації. У ході виїмки документальних об'єктів рекомендовано зазначати в протоколі, що саме і звідки вилучається: з архіву, з приміщення, де працюють бухгалтери, з кабінету головного бухгалтера тощо, вилучаються з підшивок або папок. Не рекомендується виривати із підшивок чи журналів відповідні аркуші документів, робити на них записи. Підшивки документів повинні бути розшиті, у протоколі зазначено, скільки проколів від підшивки є па кожному документі. Звітні документи матеріально відповідальних осіб вилучаються за весь період розкрадання, але не менше, ніж за інвентаризаційний період (від однієї інвентаризації до подальшої). Окрім звітів, вилучають матеріали всіх інвентаризацій, що проводилися за час роботи відповідних, запідозрених слідством, матеріально відповідальних осіб.

За допомоги пошукових завдань, запитів перевіряють заклади та установи, де можуть бути гроші, іноземна валюта, коштовності, що належать обвинуваченому: відділення ощадних та інших банків, страхові товариства, ломбарди, комісійні магазини, ательє пошиву одягу, майстерні побутового обслуговування, длі (наявність автотранспорту), суднова інспекція (наявність судноволодінь), житлово-, гаражно-, дачно-будівельні кооперативи, районні (міські) бюро техінвентаризації та реєстрації прав на нерухомість у житловій сфері, управління та відділи земельних ресурсів і землеустрою (наявність приватних будинків і земельних ділянок тощо), бухгалтерія за місцем роботи та ііі. У банках перевіряється (за теперішнім і колишніми місцями проживання) наявність рахунків, вкладів, цінних паперів па ім'я обвинувачених та членів їхніх сімей.

Час накладення арешту на майно обирається залежно від процесуального статусу особи. Щодо обвинуваченого - негайно після пред'явлення обвинувачення. Щодо матеріально відповідальних осіб - після встановлення факту недостачі, коли у слідчого з'являється передбачений КПК обов'язок забезпечити відшкодування шкоди.

Під час накладення арешту на майно необхідно описати всі його прикмети і оцінити, залучивши до цього товарознавця або іншого спеціаліста; зазначити у протоколі майно, на яке арешт не накладено і яке, згідно з додатком до КК України, залишилось у власності сім'ї обвинуваченого. До протоколу накладення арешту на майно доцільно долучити фотографії описаного та неописаного майна.

Крім фіксації індивідуальних прикмет описаного майна, необхідно знайти і вилучити техпаспорти на арештовану побутову та іншу техніку, відмітити у протоколі маркування на меблях, в якому відображено місце, час їх виготовлення та ін.

Щоб унеможливити відчуження приватного житла (продаж, дарування, обмін тощо), на яке накладено арешт, копія протоколу скеровується в нотаріальну контору та адміністрацію за місцем цього житла.

Майно, на яке накладено арешт, передається за розсудом слідчого на зберігання представникові місцевих органів влади, будиикоуправління або власникові цього майна, чи його родичам або іншим особам, яких під розписку має бути попереджено про відповідальність за неналежне збереження арештованих об'єктів. Особливо цінні (коштовні) речі рекомендується вилучити і тримати в камері зберігання речових доказів, гроші (валюту) - у фінансовому відділі слідчого підрозділу.

Враховуючи можливість заховання майна, яке підлягає опису, можливість недобросовісного зберігання вже арештованого майна, бажано відвідуванням періодично перевіряти стан його збереження. У ході таких перевірок можна додатково виявити нове майно, придбане вже після накладення арешту, яке також підлягає опису, або речі, раніше заховані від слідчого.

До першочергових, за розгляданої ситуації розслідування розкрадань, відносять також дії щодо забезпечення виконання в подальшому різноманітних судових експертиз: товарознавчої, технологічної, економічної, судово-бухгалтерської та ін. Для призначення й виконання цих експертиз потрібні зразки товарів або виробів, сировини, напівфабрикатів, бухгалтерська і технологічна документація, показання свідків та обвинувачених про технологічний процес, облік, виготовлення, випуск продукції, виконувану роботу тощо. Якщо одержання показань свідків можна запланувати подальшим розслідуванням, то вилучення зразків, документації залишати на потім невиправдано, оскільки це треба виконати негайно після порушення кримінальної справи. Інакше заінтересовані особи фальсифікують їх або заховають, зрештою знищать, бо такі уречевлені об'єкти діяльності доводять способи створення резервів для розкрадання, способи привласнення, тобто факти розкрадання.

За ситуації2, коли кримінальна справа порушується внаслідок затримання осіб за порушення ними певних правил, що зумовлює підозру в їх причетності до розкрадання, характер і черговість дій слідчого та оперативного працівника обумовлюються конкретною обстановкою. Тут особливо важливими є високий професіоналізм учасників затримання, основним завданням яких буде одержання якомога більшої кількості доказів злочинної діяльності розкрадачів.

Діючи в умовах цієї ситуації, слідчий повинен відштовхуватися від уже згадуваних типових загальних версій: а) розкрадання мало місце; б) розкрадання не було, однак очевидні певні порушення, що мають ознаки іншого злочину.

Окремі типові версії можуть пояснювати: причини і час утворення недостачі або надлишків; коло осіб, причетних до розкрадання; характер і функціонування злочинної групи; методи виявлення доказів розкрадання; характер і розміри розкрадання; місць приховання цінностей, нажитих злочинним способом та ін.

За ситуації 3, коли кримінальна справа порушується за матеріалами ревізії або перевірки (аудиторської, прокурорської тощо), початково вивчають ці матеріали під кутом зору того, які конкретні факти розкрадань виявлено, якими документами та поясненнями вони підтверджуються. Потім, зазвичай, допитують ревізора чи аудитора для уточнення того, що залишилося незрозумілим у ході аналізу матеріалів ревізії або перевірки. Після цих дій з урахуванням матеріалів ревізії та показань ревізора, аудитора слідчий складає план допиту матеріально відповідальної особи (осіб). У ході таких допитів з'ясовується, як допитуваний оцінює акт ревізії, які висуватиме на свій захист версії, які факти він визнає, а які ні, та з яких причин. Ці показання слугують підґрунтям для планування подальшого розслідування, яке провадиться згідно із зазначеними вище завданнями початкового етапу, за правилами, описаними в першій ситуації. Так чи інакше, планують і виконують такі первинні дії: а) огляд і виїмку документів, що стосуються операції, визнаної ревізією необгрунтованою; б) допити осіб, відповідальних за встановлені ревізією зловживання; в) обшуки у цих осіб з метою відшукання й вилучення предметів і документів, які можуть мати значення речових доказів, або майна для забезпечення цивільного позову чи можливої конфіскації; г) допити свідків, про яких є інформація в матеріалах ревізії.

Наявність того факту, що відповідальні (заінтересовані) особи знають про виконану ревізію, про скерування матеріалів до слідчих органів, про порушення ними кримінальної справи, не є перешкодою успіху в провадженні названих слідчих дій, якщо вони виконуватимуться згідно з криміналістичними рекомендаціями.

Варто доповнити, що до акта ревізії, аудиторської перевірки повинні бути долучені відповідні оригінали чи копії документів, які підтверджують висновки ревізора про виявлені факти зловживань, службову недбалість (халатність), недостачу, надлишки, розтрату і привласнення коштів і товарно-матеріальних цінностей, а також пояснення осіб, відповідальних за ці порушення. Якщо ці особи були незгідні з висновками ревізорів, до акта має бути долучено висновок бухгалтера вищої організації щодо суті наявних заперечень.