Криміналістична характеристика хабарництва.

Відповідно до ЗУ «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 року, корупція - використання особою – суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення, зазначеною в частині першій статті 4 цього Закону, наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі – суб’єкту в відповідальності за корупційні правопорушення, зазначеній в частині першій статті 4 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей.

Корупційне правопорушення - умисне діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 4 цього Закону, за яке законом установлено кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність.

Аналізуючи положення даного закону, можна виділити такі корупційні прояви:

- неповідомлення про близьких осіб, які перебувають у безпосередньому підпорядкуванні, невжиття заходів щодо усунення безпосереднього підпорядкування близьких осіб (ст. 9 Закону);

- участь у роботі колегіального органу під час призначення на посаду близьких осіб та інше сприяння призначенню їх на посаду (ст. 9 Закону);

- укладання трудових договорів (контрактів) та вчинення правочинів у сфері підприємницької діяльності з підприємствами, установами чи організаціями особами, які протягом року до дня припинення виконання функцій держави або місцевого самоврядування здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих підприємств, установ чи організацій (п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону);

- представлення особами, які звільнилися з посади або іншим чином припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення, інтересів будь-якої особи у справах (у т. ч. тих, що розглядаються в судах), в яких іншою стороною є орган (органи), в якому (яких) вони працювали (п. З ч. 1 ст. 10 Закону);

- непроведення спеціальної перевірки керівником стосовно осіб, які претендують на зайняття посад (ст. 11 Закону);

- порушення обов'язку керуватися під час виконання своїх службових повноважень встановленими законом загальними вимогами до поведінки (ст. 13 Закону);

- порушення обов'язку уживати заходів щодо недопущення конфлікту інтересів (п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону);

- порушення керівниками органів державної влади, органів місцевого самоврядування заборони одержувати від фізичних, юридичних осіб безоплатно послуги та майно, крім випадків, передбачених законами або чинними міжнародними договорами України (ст. 17 Закону);

- порушення керівниками органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій обов'язку відсторонити особу від виконання повноважень на посаді та обов'язку у триденний строк з дня отримання відповідного судового рішення звільнити її з посади (частини 1-2 ст. 22 Закону);

- порушення керівниками органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій обов'язку у триденний строк письмово повідомити суд, який постановив обвинувальний вирок або прийняв постанову про накладення адміністративного стягнення за корупційне правопорушення, та спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби про звільнення особи з посади у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених цим Законом (ч. З ст. 22 Закону).

Кримінальне законодавство України до службових і посадових злочинів зараховує тринадцять складів злочинів: зловживання владою або службовим становищем; зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми; перевищення влади або службових повноважень; перевищення повноважень службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми; службове підроблення; службова недбалість; одержання хабара; незаконне збагачення, комерційний підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми; підкуп особи, яка надає публічні послуги; пропозиція або давання хабара; зловживання впливом; провокація хабара або комерційного підкупу ст. 364–370 Кримінального кодексу України (далі – КК України). Але з використанням службового становища можуть вчинятися i злочини, передбачені іншими розділами КК України, такі, наприклад, як злочини проти правосуддя, господарські, військові тощо.

Поняття «службова злочинність» розуміється і в широкому значенні, тобто вся сукупність злочинів, учинених службовими та посадовими особами, i у вузькому – як сукупність службових і посадових злочинів, передбачених тільки розділом ХVII КК України.

Одержання хабара. Хабар - це незаконна винагорода матеріального характеру, тобто предмет хабара має виключно матеріальний характер. Ним можуть бути майно (гроші, матеріальні цінності), право на майно (документи, які надають право на отримання майна, користування майном або право вимагати виконання зобов'язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг майнового характеру, санаторних чи туристичних путівок, проведення будівельних чи ремонтних робіт тощо).

Послуги, пільги і переваги, які не мають матеріального змісту (похвальна характеристика чи виступ у пресі, надання престижної роботи, інтимний зв'язок тощо), не можуть визнаватися предметом хабара. Одержання такого характеру послуг, пільг чи переваг може розцінюватися як інша (некорислива) заінтересованість при зловживанні владою чи службовим становищем і за наявності для того підстав кваліфікуватися за ст. 364 КК України.

Давання - одержання як хабара майна, збування і придбання якого утворює самостійний склад злочину (вогнепальної зброї, крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибухових речовин, холодної зброї, наркотичних засобів, прекурсорів, отруйних або сильнодіючих речовин тощо), кваліфікується за відповідною частиною ст. 368 чи ст. З69 КК України і відповідною статтею КК України, яка передбачає відповідальність за збут чи придбання цих предметів (зокрема ст. 263, 307, 321 КК України).

Відповідальність за одержання хабара настає тільки за умови, якщо службова особа одержала його за виконання або невиконання в інтересах того, хто дає хабара, або третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. При цьому важливо, щоб вона одержала незаконну винагороду за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади або організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або хоч і не мала повноважень вчинити відповідні дії, але завдяки своєму службовому становищу могла вжити заходів до їх вчинення іншими службовими особами. Одержання службовою особою незаконної винагороди від підлеглих чи підконтрольних осіб за заступництво чи потурання також слід розцінювати як одержання хабара.

Незаконне збагачення. Одержання службовою особою неправомірної вигоди у значному розмірі або передача нею такої вигоди близьким родичам за відсутності ознак хабарництва (незаконне збагачення) –

Незаконне збагачення, якщо його предметом була неправомірна вигода у великих розмірах –

Незаконне збагачення, якщо його предметом була неправомірна вигода в особливо великих розмірах –

Провокація хабара - це спеціальний вид підбурювання до вчинення злочину а саме, до давання або до одержання хабара.

З об'єктивної сторони провокація хабара полягає у штучному створенні службовою особою обстановки чи умов, що викликають або пропонування хабара, або його одержання.

Можна виділити дві форми цього злочину:

1) свідоме створення обстановки й умов, що зумовлюють пропонування хабара;

2) свідоме створення обстановки й умов, що зумовлюють одержання хабара.

Конкретні способи провокації, які провокатор вибирає для досягнення своєї мети (поради, натяки, рекомендації одержати від будь-кого хабар чи дати його кому-небудь), для кваліфікації значення не мають.

Провокатор може провокувати одержання хабара як ним особисто, так і іншими службовими особами, як особисто пропонувати хабар певній службовій особі, так і зумовлювати пропонування хабара іншими особами.

Те, що давання або одержання хабара відбулися у зв'язку з провокацією, не виключає відповідальності того, хто дав або одержав хабар. Якщо з провокаційною метою службова особа організувала давання чи одержання хабара, підбурила до цього того, хто дав чи одержав хабар, або сприяла йому у цьому, її дії слід розцінювати і як співучасть у хабарництві і додатково кваліфікувати за відповідними частинами ст. 27 і ст. 369 КК України.

Від провокації хабара слід відрізняти правомірні дії, що вживаються для викриття хабарників. Суть провокації полягає у тому, що провокатор сам викликає в інших намір вчинити злочин з метою їх викриття. Тому не є провокацією хабара дії особи, в якої вимагається хабар, що полягають у передачі хабарнику незаконної матеріальної винагороди з відома правоохоронних органів.

Умисне створення службовою особою обстановки й умов, що викликають пропонування чи одержання хабара з метою викрити того, хто його дав або одержав (провокація хабара), є закінченим злочином з моменту вчинення зазначених дій незалежно від того, чи було передано або одержано хабар.

Хабарництво завдає серйозної шкоди суспільству, авторитету державних та інших установ і організацій, дискредитує службових осіб і державних службовців. Хабарництву піддаються особи, які виконують функції, пов’язані з вирішенням питань приватизації, реєстрації підприємств і приватних підприємців, видачею дозволів і ліцензій, одержанням кредитів, підписанням державних контрактів, відпуском сировини або готової продукції та ін. Хабарництво — це складне поняття, що охоплює групу злочинів у сфері службової діяльності. У кримінальному праві до хабарництва відносять: одержання хабара (ст. 368 КК України) і давання хабара (ст. 369 КК України). Певне самостійне значення має провокація хабара (ст. 370 КК України).

Особливістю хабарництва є його високий ступінь латентності. На думку більшості фахівців, латентність хабарництва становить від 95 до 98 %. Так, тільки у сфері підприємництва 40 % підприємців в усьому світі змушені давати хабара.

Одержання і давання хабара — найбільш важко доказувані види злочинів. Це пов’язано з низкою причин: 1) специфікою характеру злочину — конфіденційністю спілкування двох осіб; 2) відсутністю традиційних слідів злочину (їхньою недостатністю);

3) одномоментністю дій при передачі хабара; 4) іноді — завуальованістю предмета хабара; 5) особливістю предмета доказування; 6) складністю фіксації дій хабародавця й хабарника.

Хабарництво передбачає одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища (одержання хабара), а також передавання особисто або через посередників службовій особі матеріальних цінностей, права на майно, вчинення дій майнового характеру за здійснення або нездійснення дій в інтересах хабародавця чи третіх осіб з використанням влади або службового становища (давання хабара).

Предметом хабара може бути: майно (гроші, цінні папери, будь-які матеріальні цінності, що мають мінову вартість); право на майно (документи, що надають право на одержання майна, володіння, користування й розпорядження майном, а також документи, що надають право вимагати виконання зобов’язань матеріального характеру тощо); будь-які дії майнового характеру (наприклад, передача майнових вигод або відмова від них). Предметом хабара не можуть визнаватися послуги, вигоди немайнового характеру (наприклад, позитивні статті про ту або іншу особу в засобах масової інформації).

Згідно зі ст. 368 КК України хабарем у значному розмірі вважається такий, що у п'ять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у великому розмірі - такий, що у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, в особливо великому розмірі - такий, що у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

За механізмом вчинення розрізняють кілька видів хабарництва: без участі посередників і за участю таких; без змови і за попередньою змовою групою осіб; поєднане з вимаганням хабара і без такого та ін. Хабар може даватися за певні конкретні дії (бездіяльність) у вигляді: 1) хабара-підкупу (до вчинення дії); 2) хабара-подяки (після вчинення дії); 3) систематичних (регулярних) винагород (хабар за заступництво, за «дах»).

Існують різні способи передавання хабара. Це може бути передавання предмета хабара з «руку руки», перерахування грошових коштів на поточні рахунки в банках, передавання хабара у вигляді подарунка на день народження, у вигляді виконання ремонтних робіт без сплати, надання путівки без сплати її вартості, під виглядом трудової угоди та ін. У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26 квітня 2002 р. № 5 відзначається, що хабар може даватися та одержуватися і в завуальованій формі — під виглядом укладення законної угоди, безпідставного нарахування й виплати заробітної плати чи премій, нееквівалентної оплати послуг різного характеру (консультації, експертизи тощо).

Обстановка вчинення хабарництва характеризується безконтрольністю службових осіб, наявністю бюрократизму і тяганини, створенням умов неможливості вирішення питань, круговою порукою. Існують певні об’єктивні та суб’єктивні умови, що сприяють хабарництву.

Типові сліди злочину найбільш часто залишаються на предметі хабара, на магнітних носіях (звукові сліди). Крім того, сліди можуть бути залишені в документах, самі документи (незаконні розпорядження, рішення, накази та ін.).

Для особи злочинця (хабародавця і хабарника) характерне прагнення до наживи, корисливості, безвідповідальності. Відповідно до кримінального законодавства суб’єктом одержання хабара є тільки службова особа, а суб’єктом давання хабара є як приватна, так і службова особа. Причому в цих випадках необхідно керуватися приміткою до ст. 368 КК України і Законом України «Про державну службу». У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» зазначається, що особа є службовою не тільки тоді, коли вона здійснює відповідні функції чи виконує обов’язки постійно, а й тоді, коли вона робить це тимчасово або за спеціальним повноваженням, за умови, що зазначені функції чи обов’язки покладені на неї правомочним органом або правомочною службовою особою. Працівники підприємств, установ, організацій, які виконують професійні (адвокат, лікар, вчитель тощо), виробничі (наприклад, водій) або технічні (друкарка, охоронець тощо) функції, можуть визнаватися службовими особами лише за умови, що поряд із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов’язки. Хабарник, як правило, має високий професійний рівень і знання, використовує специфіку діяльності установи (організації, підприємства) і її недоліки для одержання хабарів. Хабарництво досить часто пов’язане з іншими злочинами (привласненням чи розтратою майна, ухиленням від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, шахрайством з фінансовими ресурсами та ін.) і діяльністю організованих груп і злочинних організацій.

У процесі розслідування хабарництва необхідно виходити із предмета доказування по кримінальній справі.

У першу чергу підлягають доказуванню такі обставини: чи мало місце передавання хабара службовій особі; винність хабародавця і хабарника; час, місце та спосіб передавання хабара; здійснення службовою особою юридично значущої дії (або бездіяльності); розмір збитку, заподіяного злочином; причини й умови, що сприяли злочину, та ін.

У ході розслідування даної категорії злочинів необхідно встановити:

• ким (або через кого) передавався хабар службовій особі;

• чи є одержувач хабара службовою особою;

• за виконання (невиконання) яких юридично значущих дій пропонувалося передавання хабара (сприяння у видачі ліцензій; видача банківських кредитів або позичок; допомога в несумлінній конкуренції на споживчому ринку; неприйняття заходів до правопорушників та ін.);

• який спосіб передавання хабара було застосовано (передавання «з рук у руки»; зарахування на поточний рахунок у банку грошових сум т.і.);

• у чому виявився предмет хабара;

• чи мало хабарництво разовий або систематичний характер;

• у чому конкретно полягала систематична допомога (підтримка)з боку службової особи;

• яка службова дія повинна бути виконана в інтересах хабародавця; чи є вона законною, власне кажучи;

• який характер взаємин хабародавця і хабарника; чи не було конфліктів;

• чи не було вимагання хабара з боку хабарника;

• хто визначив предмет хабара та його кількість;

• які індивідуальні особливості предмета хабара;

• яке коло осіб, що брало участь в одержанні, передаванні хабара та ін.;

• причини і умови, що сприяли хабарництву.