Підготовка, призначення і проведення судових експертиз. Оцінка висновку експерта.

Відповідно до ЗУ «Про судову експертизу» (1994 р.) судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Згідно з Наказом Мін’юсту 1998 р. Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень Порядок призначення судових експертиз та експертних досліджень (далі - експертизи та дослідження) судовим експертам науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України та атестованим судовим експертам, що не працюють у державних спеціалізованих установах (далі - експерти), їх обов'язки, права та відповідальність, організація проведення експертиз та оформлення їх результатів визначаються Кримінально-процесуальним (1001-05, 1002-05, 1003-05), Цивільним процесуальним (1501-06, 1502-06, 1503-06), Господарським процесуальним кодексами України (1798-12), Кодексом України про адміністративні правопорушення (80731-10, 80732-10), Митним кодексом України (92-15), Законами України "Про судову експертизу" (4038-12), "Про виконавче провадження" (606-14), іншими нормативно-правовими актами з питань судової експертизи та цією Інструкцією.

Судова експертиза має бути старанно підготовлена. Процес підготовки експертизи містить такі основні елементи:

1) збирання необхідних матеріалів;

2) вибір моменту призначення експертизи;

3) визначення предмета судової експертизи;

4) формулювання питань експерту;

5) вибір експертної установи або експерта.

Збирання необхідних матеріалів. Такими матеріалами насамперед є досліджувані об’ єкти (речові докази, жива особа, труп або його частини та ін.), відносно яких слідчий (суд) повинен з’ясувати певні питання. Досліджувані об’єкти збираються у ході проведення слідчих (судових) дій (оглядів, обшуків, виїмок та ін.) з додержанням встановлених законом правил.

У деяких випадках експерту необхідно надавати так звані зразки порівняльного матеріалу. Під зразками для експертного дослідження слід розуміти матеріальні об’єкти, що надаються експерту для порівняння з об’єктами, що ідентифікуються або діагностуються. Це можуть бути зразки почерку, відбитки пальців рук, зліпки зубів, взуття, проби крові, слини, зразки шрифту друкарської машинки, які використовуються в процесі проведення експертиз як порівняльні матеріали при дослідженні рукописів, предметів з відбитками рук, ніг, зубів, паперів та інших об’ єктів, що надаються експерту для дослідження.

Слідчий збирає зразки в процесі таких слідчих дій, як огляд, обшук, виїмка або шляхом безпосереднього відібрання їх у обвинуваченого, підозрюваного, свідка або потерпілого. Так, відповідно до ст. 199 КПК у разі потреби слідчий має право винести постанову про вилучення або відібрання зразків почерку та інших зразків, необхідних для експертного дослідження. При цьому одержання зразків для порівняльного дослідження є процесуальною дією, яка полягає в одержанні порівняльних матеріалів для експертного дослідження. Для відібрання або вилучення зразків слідчий може використовувати допомогу спеціаліста. Про відібрання зразків складається протокол.

На відміну від речових доказів зразки для порівняльного дослідження не пов’язані з розслідуваною подією і безсумнівно походять від конкретного об’єкта. Зразки повинні мати репрезентативність (достатність кількості та якості) та порівняльність (можливість порівняння).

За способом одержання зразки поділяються на дві групи: вільні та експериментальні. Вільні зразки виключають можливість будь-якого умисного викривлення ознак досліджуваного об’єкта. Ці зразки створено або одержано поза зв’язком з розслідуваною кримінальною справою і, як правило, до її порушення (наприклад, особисте листування особи, в якої відбираються зразки, її щоденники та інші рукописні документи, виконані до порушення кримінальної справи). Експериментальні зразки — це зразки, спеціально одержані для проведення цієї конкретної експертизи.

Вибір моменту призначення експертизи. За загальним правилом судова експертиза повинна бути призначена своєчасно. Своєчасність призначення експертизи забезпечується плануванням цієї слідчої дії.

Визначаючи момент призначення експертизи, слід ураховувати:

1) властивості та стан об’єктів експертного дослідження;

2) необхідність та можливість одержання порівняльних зразків;

3) особливості експертного дослідження (складність, наявність відповідних методик, час проведення тощо);

4) слідчу ситуацію.

Вибір моменту призначення експертизи передбачає визначення її місця у системі інших слідчих дій. Призначення та проведення експертизи зумовлені тактичними міркуваннями. Визначення часу призначення експертизи пов’язане з особливостями розслідуваного злочину, слідчою ситуацією, наявністю або відсутністю необхідних матеріалів для призначення експертизи.

Визначення предмета судової експертизи. Предмет експертизи — це ті обставини, які можуть бути з’ясовані в процесі експертного дослідження, та фактичні дані, які встановлюються на основі спеціальних знань і дослідження матеріалів справи. Предмет експертизи визначається питаннями, поставленими перед експертом, слідчим або судом.

Формулювання питань експерту. Згідно із законом перед експертом можуть бути поставлені тільки такі питання, для вирішення яких необхідні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Існують Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення експертиз (затверджені наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 р. № 53/5), які містять типові переліки питань стосовно різних видів експертиз. Такі переліки питань є орієнтуючими.

Питання експерту повинні відповідати таким основним вимогам:

1) не виходити за межі спеціальних знань експерта і не мати правового характеру;

2) бути визначеними, конкретними та короткими;

3) мати логічну послідовність;

4) характеризуватися повнотою та мати комплексний характер.

Вибір експертної установи або експерта. Вибір експертної установи здійснюється з урахуванням виду експертизи, об’єктів дослідження та характеру питань, які підлягають вирішенню. В Україні існує система судово-експертних установ, в яких проводяться судові експертизи. При проведенні експертизи поза експертною установою в постанові або ухвалі про призначення експертизи вказується конкретний спеціаліст, якому доручається проведення експертизи.

Призначення експертизи оформляється постановою слідчого (ст. 196 КПК) або ухвалою (постановою) суду (судді) (ст. 310 КПК), яка є юридичною підставою проведення експертизи. Постанова (ухвала) про призначення експертизи складається з трьох частин: вступної, описової та резолютивної.

У вступній частині постанови вказуються дата та місце її складання, посада, звання та прізвище особи, яка ухвалила постанову, найменування кримінальної справи.

Описова частина постанови передбачає короткий виклад обставин справи, де докладно подаються відомості щодо об’ єктів експертизи (обставини, пов’язані з їх виявленням, вилученням, зберіганням та ін.). Завершується описова частина постанови формулюванням підстав для призначення експертизи (з посиланням на відповідні статті КПК, якими керувався слідчий або суд).

Резолютивна частина постанови містить рішення про призначення експертизи. Тут зазначаються її вид, прізвище експерта або найменування експертної установи, питання, щодо яких необхідно дати висновок, перелік матеріалів, що надаються експерту.

Відповідно до ст. 198 КПК керівник експертної установи, одержавши постанову про призначення експертизи, доручає її проведення одному або декільком експертам. При цьому слід ураховувати обставини, які виключають можливість доручення проведення експертизи зацікавленій особі.

Експертне дослідження — це процес дослідження об’єктів, що надані на експертизу. У своїй діяльності експерт використовує методи експертного дослідження, тобто систему способів, прийомів, операцій для вирішення експертних завдань. У теорії криміналістики існують різні класифікації цих методів. Методи експертного дослідження звичайно поділяються на загальні, окремонаукові та спеціальні (багатооб’єктні).

Експерт не має права обмежити обсяг запропонованого йому дослідження. За наявності великої кількості однорідних об’єктів (наприклад, партія недоброякісної продукції) слідчий або суд повинен розглянути питання щодо доцільності вибіркового дослідження. Разом з тим згідно зі ст. 200 КПК експерт має право розширити обсяг дослідження, зазначивши у висновку виявлені в процесі дослідження обставини, які мають значення у справі, і з яких йому не були поставлені питання.

Експерт повинен виходити з таких загальних положень: об’єктивності, повноти та всебічності дослідження; його законності і своєчасності; цілеспрямованості і плановості; безпосередньості дослідження об’єктів експертизи; процесуального оформлення її результатів.