Слідчі ситуації з урахуванням особливостей зв’язків «подія злочину - предмет посягання».

Типові слідчі ситуації в цьому випадку визначаються залежно від характе­ру і точності інформації про викрадене майно.

Ситуація 3.1. Злочинці заволоділи майном, про яке є повні й точні відо­мості: кількість, найменування, ознаки, маркування й т.ін. Відомості про озна­ки викраденого майна можуть бути отримані від потерпілих водіїв, матеріаль­но-відповідальних і посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також міститися у відповідних документах (сертифікати, паспорти, технічна докумен­тація, накладні тощо.). У цій ситуації необхідно уточнити всі дані про викрадене майно (кількісно- якісні характеристики, перевірити джерела таких відомостей, а також факт наявності майна, про викрадення якого заявлено потерпілою або матеріально- відповідальною особою. Зазначена ситуація є досить сприятливою для розслідування, оскільки в слідчого є повна й точна інформація про викрадене майно, що дозволяє успішно здійснити його розшук і виявити злочинців.

Ситуація 3.2. Про характер, кількість, найменування викраденого майна повних і достовірних відомостей немає.

Ця ситуація створюється внаслідок того, що потерпілий перебуває у важко­му стані, непритомний або вбитий. Слідчий не має змоги одержати ясну й док­ладну інформацію про викрадене майно. Така ситуація ускладнює як розшук викраденого, так і розслідування в цілому. Основним завданням є встановлен­ня ознак викраденого майна. Така інформація може бути отримана в ході проведення первісних слідчих дій і оперативно-розшукових заходів: огляду місця події, допиту родичів потерпілого, посадових і матеріально-відповідаль­них осіб, які мали відомості про викрадене майно.

Ситуація 3.3. Підозрювана особа в здійсненні нападу затримана, але викра­дене майно не виявлене й відсутня інформація про місце його зберігання і збуту. Найчастіше така ситуація виникає при встановленні й затримці одного з членів злочинної групи. Іноді в таких випадках затриманий упізнаний потер­пілим, але факт невиявлення в підозрюваного викраденого майна, знарядь і засобів здійснення нападу при відсутності істотних доказів його винуватості дозволяє йому звернутися до тактики захисного поводження. Ця обставина вказує на необхідність застосування екстрених і ефективних заходів щодо роз­шуку викраденого майна з використанням допомоги оперативно-розшукових підрозділів. Заяви про скоєння нападів на водіїв автотранспорту в основному надходять в чергові частини територіальних органів внутрішніх справ. Відповідно виїзд слідчо-оперативної групи на місце події забезпечують оперативні чергові територіальних ОВС. Ними також організовується взаємодія з іншими підрозділами та ОВС з метою пошуку злочинців і викрадених автомобілів. Слідчо-оперативна група формується, в основному зі слідчих та оперативних працівників що знаходяться на чергуванні, які в повсякденній роботі, як правило, не спеціалізовані по даній категорії злочинів.

Проведення невідкладних слідчих дій і застосування техніко-криміналістичних засобів по закріпленню слідів злочину є одним з основних і складних завдань розслідування злочинів даної категорії, і саме цей етап викликає у слідчих найбільшу кількість ускладнень, саме тут найчастіше допускаються помилки та упущення.

Огляд місця події. Після прибуття на місце події необхідно вжити заходи до надання медичної допомоги потерпілому, якщо вона ще не надана. Важливим моментом є постановка конкретних завдань кожному члену слідчо-оперативної групи. Особливого значення набуває діяльність оперативних працівників з виявлення свідків, слідів підготовки і здійснення нападу, які можуть бути розташовані за межами безпосереднього місця події. Тому кордони огляду можуть бути розширені, і він (огляд) проведено по вузлах (місце виявлення автомобілі, місце виявлення трупа тощо).

У процесі загального та детального огляду необхідно вжити заходи до виявлення, фіксації і вилучення наступних типових слідів:

1. Сліди перебування злочинця, потерпілого на місцевості, в автомобілі (сліди рук, взуття, особистих речей, крові, слини, а також маски, недопалки, сірники, пачки з-під сигарет і т.д.; частки грунту, рослин). Особливу увагу слід приділити виявленню, фіксації і вилучення мікрооб’єктів.

2. Сліди, що вказують на застосування холодної та вогнепальної зброї, інших знарядь (кулі, гільзи, патрони, пижі, сліди пострілів і порізів).

3. Сліди боротьби (розірвані частини одягу, відірвані гудзики, волосся тощо).

4. Предмети, що належать злочинцям (зброя, зашморги, особисті речі).

5. Сліди автомобіля, що свідчать про його місце перебування, напрямок перевезення.

Допит потерпілих і свідків. Мета допиту потерпілих та свідків під час розслідування розбоїв, скоєних на автомобільному транспорті полягає в отриманні найбільш повної інформації про обставини вчиненого нападу, особистості злочинців, застосування зброї, викрадених предметах. В будь-якому випадку треба з’ясовувати наступне: - звідки і за яких обставин з’явилися злочинці; - кількість нападаючих і дії кожного; - докладний опис злочинців за методом словесного портрета; - характер спілкування злочинців між собою (що говорили, як зверталися один до одного тощо); - чим були озброєні злочинці, як використовували зброю, яким чином погрожували, у чому полягала суть загроз; - чи використовували злочинці транспорт, якщо використовували, то який (марка, колір, номерні знаки, особливості тощо); - в якому напрямку зникли злочинці і чи вільно орієнтувалися в населеному пункті або на місцевості; - найменування і докладний опис викраденого; - які сліди могли залишитися на злочинцях; - кого вони підозрюють у скоєнні даного злочину.

Освідування. Напад на водіїв автотранспортних засобів супроводжується застосуванням насильства (в основному фізичного), в результаті цього на потерпілих в більшості випадків залишаються сліди насильства. Тому необхідно потерпілих після допиту (а іноді і до нього) направляти на медичне освідування, що дозволить з’ясувати питання, що стосуються локалізації, тяжкості, давності, механізму заподіяння тілесних ушкоджень. При затриманні осіб, підозрюваних у скоєнні нападу на водіїв також необхідно оглянути останніх, тому що нерідко під час скоєння нападу між злочинцями і потерпілими зав’язується боротьба, тому виникає необхідність у проведенні огляду. Для виявлення на тілі й одязі підозрюваних слідів злочину повинні застосовуватися технічні засоби.

 

Криміналістична характеристика вимагання

Стаття 189. Вимагання

1. Вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання), -

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах, -

карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років із конфіскацією майна.

4. Вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, -

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Вимагання в останні роки стало одним з найбільш поши­рених злочинів.

У криміналістичній характеристиці вимагань, насамперед, варто вирізнити узагальнену інформацію про:

- суб'єкт злочину;

- жертву злочину;

- способи вчинення вимагання;

- обставини та слідову картину;

- предмет злочинного посягання.

Вимагачів, за соціальним статусом, можна поділити на такі категорії:

- кримінальні елементи, члени злочинних угруповань, тобто особи, що вчиняють вимагання у вигляді промислу і роз­глядають цей вид злочинної діяльності як засіб існування - ви-магачі-професіонали (члени організованих злочинних угрупо­вань);

- зовні законослухняні громадяни - працівники комерцій­них та охоронних структур, банків, АТ (вартові, експедитори, інколи й керівники вказаних структур); студенти вишів, учні технікумів, коледжів та училищ; робітники підприємств; пред­ставники спортивних товариств (тренери, інструктори); пра­цівники правоохоронних органів.

Вимагання часто:

-вчиняється організованою злочинною групою,

- може супроводжуватися захопленням заручників.

Організовані злочинні угруповання мають специфічну структуру, яка полягає в тому, що вона найчастіше складається з декількох відносно самостійних підгруп - «бойових загонів», діяльність яких координують організатор і наближені до нього активні члени злочинного угруповання.

Вони розробляють плани злочинних акцій (оцінюють мате­ріальний стан потерпілого, визначають суму, яку слід із нього зажадати, і порядок її передання, здійснюють добір виконавців виходячи з можливого опору з боку потерпілого та ін.), розпо­діляють злочинний прибуток, координують злочинну діяль­ність учасників, виробляють правила поводження учасників групи і стежать за їхнім виконанням, установлюють потрібні зв'язки.

Зазвичай вони пі в яких злочинних акціях безпосередньої участі не беруть, у випадку провалу рядові вимагачі, тобто ви­конавці, їх не виказують, а якщо лідери відомі правоохоронним органам, то не дають проти них ніяких показань. Через це ліде­ри та основне ядро групи залишаються непокараними і продов­жують злочинну діяльність.

Функціональні ролі учасників «бойових загонів» розподіля­ються так:

- бригадир - суб'єкт, який реалізує план, розроблений орга­нізатором (визначає, хто має піти на контакт із наміченою жерт­вою, якого роду погрози слід висловити і здійснити);

- навідники - особи, що поставляють вимагачам інформацію про гадані об'єкти вимагання. Наприклад, про прибутки під­приємця, вдалі угоди або, навпаки, їхній зрив тощо. Серед них можуть бути підприємці, які такою інформацією прагнуть від­купитися від вимагачів і водночас завдати шкоди діяльності конкурента; «завербовані» організаторами працівники об'єкта вимагання, наприклад, працівники банку, а також укорінені в комерційні структури члени злочинних груп. У деяких випад­ках організатори одержували потрібну їм інформацію, викорис­товуючи свої зв'язки в органах влади, де реєструються приватні підприємці, видаються ліцензії, а також через працівників по­даткових служб і правоохоронних органів;

- «розвідники» - особи, які здійснюють збір інформації про можливий об'єкт вимагання: фінансовий стан; компроментуючі дані - про різноманітні незаконні угоди, приховання прибутків від оподатковування, слабкості та пороки (наркоманія, пия­цтво, нерозбірливість у статевих стосунках, гомосексуалізм тощо), про спосіб життя (хто є близькими друзями, яким мар­шрутом їздить па роботу і додому, який розпорядок дня та ін.);

- «бойовики» - особи, які безпосередньо виконують акт ви­магання, для них характерні гарна фізична підготовка, агресив­ність, знання психології «супротивника»;

- особи, які забезпечують доставку групи на місце вчинення злочину;

- особи, які забезпечують спостереження й охорону «бойо­виків» під час учинення злочинної акції.

В організовані злочинні групи об'єднуються перевірені, на­дійні люди, ті, хто добре знають один одного по спільному про­живанні у мікрорайоні, заняттям спортом (характерно для «бо­йовиків») або на підставі бізнесу чи злочинних зв'язків (органі­затори та лідери).

Жертви вимагання також можуть бути розділені на декіль­ка груп:

- законослухняні громадяни, частіше ті, які зайняті комер­ційною діяльністю, інколи державні службовці, чиї функції пов'язані з управлінням майном, розподілом квот на експорт­но-імпортні операції, виділенням земель, орендою приміщень і под.;

- особи, діяльність яких має протиправний характер: хабар­ники, учасники незаконних і сумнівних угод, організатори фі­нансових «пірамід», посередники в обготівкуванні і «відмиван­ні» грошей та ін.

Предметом вимагання можуть бути:

- майно,

- гроші,

- цінності,

- право на майно,

- вимога вчинити інші дії майнового характеру. Засоби вимагання:

- погроза фізичним насильством чи знищенням майна;

- погроза розповсюдити ганебні відомості чи іншу небажану інформацію щодо потерпілого чи його близьких родичів або людей, яка може заподіяти істотну шкоду їхнім правам і закон­ним інтересам.

Погрози, що їх висловлюють вимагачі, різноманітні за харак­тером і пов'язані¹, головним чином, із застосуванням насиль­ства (95% випадків): від побоїв до вбивства потерпілих та їхніх близьких, зґвалтувань, викрадення, взяття в заручники.

При цьому виконання погроз, пов'язаних із насильством, має жорстокий характер: потерпілих б'ють, приковують наручни­ками до бампера автомашини, що рухається, підвішують униз головою, надівають на голову поліетиленові пакети, припіка­ють паяльною лампою, праскою та ін.

Вимагачі погрожують потерпілим знищенням майна: підпа­лом дверей квартири або офісу, спаленням дачі або торгового об'єкта, вибухом автомобіля, знищенням товару, а також розголошенням ганебних для потерпілих та їхніх близьких ві­домостей (дані з особистого життя, їхньої діяльності у сфері бізнесу).

Способи вчинення вимагання - дуже різноманітні, інколи витончені, незвичні.

Намітивши жертву злочину, вимагателі висувають їй свої вимоги. Це може бути:

- пропозиція «взяти під охорону» належний жертві об'єкт із виплатою вимагачам щомісячної винагороди;

- пропозиція фіктивно зарахувати на посаду;

- вимога передати пакет акцій, доручення на розпорядження рахунком у банку і т. ін.

За відмови жертва одержує «попередження»:

- підпалюють належний потерпілому чи його близьким тор­говий або інший матеріальний і вартісний об'єкт,

- за допомогою вибухівки знищують автомобіль жертви;

- вчиняють безпосереднє побиття жертви і т. ін.;

- зрештою, можуть захопити заручників - безпосередньо по­терпілого чи кого-небудь з його близьких, поєднавши це з їх ка­туванням і навіть убивством для залякування потенційних жертв.

Найбільш поширеними способами вчинення вимагання (за­лежно від способу впливу злочинців на потерпілого) є:

- погрози психологічного характеру (демонстрація морду­вань, знарядь і результатів насильства - від побоїв до вбивства;

- пряме передання коштів, цінних паперів на пред'явника або майна потерпілого;

- переведення коштів на визначений вимагачами рахунок у банку;

- переоформлення на ім'я зазначених вимагачами осіб і пе­редання їм документів, що дають право на майно: доручень на керування автомобілем із правом його продажу, заповітів, дар­чих, договорів купівлі-продажу, генеральних доручень на право вчинення угод із нерухомістю тощо;

- оформлення на користь вимагачів строкових розписок або анулювання боргових розписок, отриманих потерпілим від тре­тіх осіб;

- переадресування на ім'я зазначених вимагачами осіб цін­них паперів, наприклад, векселів (індосамент);

- оплата нав'язаних послуг, виконуваних організаціями, що їх контролюють вимагачі, у сумі, що явно перевищує обсяг ви­конаних робіт;

- вимога на постачання сировини, матеріалів або встанов­лення каналів збуту готової продукції, виробленої потерпіли­ми, на умовах вимагачів;

- прийняття на роботу зазначених вимагачами осіб за умови одержання ними зарплати без виконання роботи;

- здача в оренду приміщення за невисоку плату;

- злочинці можуть втягнути майбутню жертву в азартну гру, фінансувати її ризиковану угоду, а потім, висунувши завідомо неможливі для виконання умови повернення боргу, зажадати від жертви передання майна, прав на майно, поєднуючи це з погрозами фізичної розправи чи розголошенням ганебних відо­мостей.

Найбільш витончені способи вчинення цього виду злочину є характерними для діяльності організованих злочинних груп, коли вимагають величезні суми грошей або значні цінності, потерпілих викрадають, а їхніх близьких беруть в заручники, зав'язують корумповані зв'язки з працівниками правоохорон­них органів, органів влади та управління.

Специфіка вимагання визначає і коло типових обставин, які підлягають установленню в ході розслідування злочину:

- за суб'єктом - хто вчинив злочин, його співучасники (ор­ганізатор, виконавці, пособники), чи вчинялися ним (ними) ра­ніше крадіжки або вимагання, як характеризується особистість вимагателів;

- за суб'єктивною стороною - наявність попередньої змови, належність до організованої групи, яка систематично вчиняє умисні злочини проти власності;

- за об'єктом злочину - хто став жертвою, у чому полягали вимоги вимагателів, чи були вони виконані, чи не тягли вони за собою порушення жертвою закону; розмір і характер заподіяної шкоди, шкоди здоров'ю жертви чи його близьким; у чому вира­зилося посягання, обмеження особистих і майнових прав жертви в результаті вимагання;

- за об'єктивною стороною - спосіб вимагання: характер і зміст погроз, форма і ступінь їх реалізації; зміст злочинних ви­мог, умови їх задоволення; чи мало місце захоплення заручни­ків, кого саме, де і як довго вони були заручниками, чи піддава­лися насильству, якому і як, як були звільнені.

У процесі розслідування конкретної кримінальної справи ці обставини уточнюються, деталізуються.