Розслідування злочинів у сфері службової діяльності (службові злочини)

♦ Класифікація службових злочинів і загальні методичні положення

їх розслідування

♦ Криміналістична характеристика службових злочинів

♦ Особливості розслідування хабарництва

♦ Особливості розслідування зловживання владою або службовим становищем

♦ Особливості розслідування службової недбалості

♦ §1. Класифікація службових точніші і загальні методичні положення їх розслідуІІІІІІІІИ

За Кримінальним кодексом України до щочніііи v сфері

Службової ДІЯЛЬНОСТІ ВІДНОСЯТЬСЯ: ЗЛОВЖИВ.ІІІИ'.І М'М'ЩЩ.Піп

службовим становищем (ст. 364), перевищений пма.іи ми службових повноважень (ст. 365), службова недбаліш, (і і Ні/'), службове підроблення (ст. 366), одержання хабара (ст. 3(і.М), м вання хабара (ст. 369), провокація хабара (ст. 370).

Службові злочини суттєво відрізняються за об'єктивними характеристиками, причинними зв'язками, формами вини, мс тою, мотивами, наслідками. їх можна класифікувати на групи: службові зловживання і перевищення влади; службова нед­балість; хабарництво.

Під час розслідування будь-якого службового злочину не­обхідно враховувати ряд загальних положень:

1. Перш за все вирішується питання про належність даної особи до категорії службових.

Службовими визнаються особи, які постійно або тимчасо­во виконують функції представників влади, а також займають постійно чи тимчасово в державних чи громадських підприєм­ствах, установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням (ст. 364 КК України).

Визначені незаконні дії службової особи можуть розціню­ватися як зловживання службовим становищем, а такі самі дії, вчинені приватною особою, - лише самоуправство. Єдиний злочин із числа службових - давання хабара - може бути вчи­нено не службовою особою.

2. Під час розслідування будь-якого службового злочину необхідно на підставі спеціальних інструкцій, положень, наказів вивчити коло службових обов'язків, повноважень і компетенції особи, характер підлеглості, звітності, особливості контролю, а також умови діяльності підприємства, установи чи організації, де виник службовий злочин.

У ході вирішення питання про відповідальність певної осо­би факти повинні бути конкретними, а її діяльність показана в точній відповідності з колом її обов'язків та повноважень і офіційно зафіксованих формальних та виробничих підстав.

3. Однією з умов розслідування кожного службового злочи­ну є встановлення характеру протиправної дії службової осо­би, що спричинила шкоду державним чи громадським інтере­сам, або правам і інтересам громадян, що охороняються законом. Не всі протиправні дії можна кваліфікувати як злочинні. В за­лежності від обставин вони можуть бути розцінені як службо­вий проступок і підлягають лише дисциплінарній відповідаль­ності із-за відсутності події злочину.

4. Обов'язковим є встановлення провини службової осо­би. Всі ці злочини, за виключенням недбалості, вчиняються умисно. Це означає, що в ході проведення слідчих дій необ­хідно доказати умисне скоєння службового злочину, а в ви­падку недбалості також беззаперечно доказати злочинну необережність.

5. Повинен бути також встановленний причинний зв'язок між діями службової особи і наслідками, що наступили. В ході їх вивчення виникає чітка картина ролі особи в тому чи іншо­му процесі, взаємозв'язок її дій, результатів і характеру, причин­ної необхідності наслідків.

6. Кожний службовий злочин породжує певні наслідки, що проявляються в спричиненні шкоди. Тому встановлення харак­теру і розміру спричиненої шкоди є складовою частиною пред­мета доказування і важливим елементом методики розслідуван­ня службових злочинів.

7. Загальним під час розслідування службових злочинів є також те, що вони часто бувають пов'язані з іншими злочина­ми (наприклад, зловживання службовим становищем і хабар­ництво тісно переплітаються з розкраданням державного чи громадського майна) або слугують засобом скоєння інших зло­чинів (наприклад, зловживання є однією із форм розкрадання, а службове підроблення може бути способом приховування іншого злочину).

До обставин, що піддягають і«і.шішш ищи ми мін рмн мі/іу вання будь-якого службового злочину, міммін и і 1,1 м

♦ коло службових прав та обов'язків опі>, ми ммчми

♦ умови роботи підприємства, установи, орі.ші мин. и щ и- скоєно злочин;

♦ час, місце і спосіб вчинення неправильних дій;

♦ обов'язки і дії, що фактично виконуються Даною служі>■> вою особою;

♦ чи спричинена шкода неправильними діями службової особи;

♦ чи є причинний зв'язок між діями і шкідливими наслідка­ми, що наступили;

♦ розмір шкоди, спричинений злочинними діями службо­вих осіб;

♦ форма вини, а при наявності умислу - мотиви і мета злочину;

♦ відомості стосовно особи підозрюваного (обвинувачено­го), характер відповідальності;

♦ зв'язок з іншими злочинами (розкраданням державного і громадського майна тощо);

♦ обставини, що обтяжують вину учасників злочину чи звільняють їх від кримінальної відповідальності;

♦ обставини, що сприяють скоєнню службових злочинів.

Встановлення перерахованих обставин конкретизується під

час розслідування окремих видів службових злочинів.

Так, під час розслідування зловживання владою чи службо­вим становищем необхідно вияснити і зафіксувати:

♦ мету зловживання;

♦ форму зловживання владою чи службовим становищем;

♦ в чиїх інтересах скоєнио зловживання;

♦ чи не пов'язано зловживання з порушенням фінансової дисципліни.

У xo.fi розслідування хабарництва перелік обставин може бути доповнений:

♦ факт та обставини передачі службовій особі хабара осо­бою, зацікавленою у виконанні чи невиконанні певнрї- службової дії;

♦ мета давання хабара;

♦ яка службова дія була чи не була виконана службовою особою, що одержала хабар;

♦ предмет хабара, його ознаки, джерела одержання засобів для давання хабара;

♦ чи не були виконані службовою особою дії законними;

♦ яким способом був переданий хабар;

♦ коло осіб, що приймали участь в одержанні і передачі хабара;

♦ хто був присутній під час передачі хабара;

♦ чи не було вимагання хабара;

♦ взаємовідносини між особами, причетними до отриман­ня чи давання хабара.

Злочинна недбалість є необережним злочином, тому під час її розслідування необхідно додатково встановити:

♦ факт недбалості, а не умисне небажання виконання певних обов'язків з передбаченням наслідків такого виконання;

♦ освіту, кваліфікацію і досвід обвинуваченого, чи могла службова особа передбачити настання певних наслідків у результаті своєї бездіяльності;

♦ мотиви й обставини призначення на цю посаду даної особи;

♦ норми природного убутку продукції;

♦ конкретні умови зберігання майна, їх відповідність інструктивним;

♦ чи міг обвинувачений вжити необхідних заходів для усу­нення чи недопущення певних наслідків.

§2. Криміналістична характеристика службових злочинів

Криміналістичну характеристику службових злочинів скла­дають відомості про:

♦ спосіб скоєння та приховання злочину і типові наслідки;

♦ систему загальних і спеціальних вихідних даних, що слу­гують початковою підставою розслідування;

♦ найбільш вірогідні і типові при певних обставинах осо­бистості злочинців;

♦ мотиви і мету злочину, а також деякі обставини вчинен­ня злочину (час, місце, обстановка, послідовність дій, на­явність слідів, їх види тощо).

Для умисних злочинів спосіб їх скоєння є основним елемен­том криміналістичної характеристики. Як правило, він завчасно ретельно планується і готується. Особливості способів службо­вих злочинів полягають у тому, що вони застосовуються не як одиночні дії, а найчастіше у вигляді продуманої системи злочин­ної діяльності, яка здійснюється протягом тривалого періоду. Для службових злочинів (за винятком службової недбалості) харак­терною є загальна особливість - основою їх способу є навмисне виконання (або невиконання) певних службових дій у вигляді розпоряджень, наказів, доручень, дозволів, заборон, що заподія­ли фізичну, матеріальну або моральну шкоду.

Способи скоєння службових підроблень - це внесення заз­далегідь неправильних відомостей в документи, що характери­зують діяльність установ, підприємств, організацій чи службо­вої особи; внесення певних змін в документи.

Хабарництво крім виконання певних розпорядчих дій в указаних формах також може бути реалізовано у виді підроб­лення. Хабарник може одержати «нагороду» не лише у вигляді грошових сум, переданих прямо або через посередників, а й у вигляді «займу», карточного програшу, подарунків, іноді навіть юридично оформлених (автомобіль, будинок тощо). Хабар може бути одержаний службовою особою за виконані законні дії, що значно ускладнює розкриття цього злочину. З об'єктивної сто­рони передача хабара характеризується і тим, що цей акт май­же завжди здійснюється без свідків.

Деякою мірою відособлено вирішується питання щодо спо­собу скоєння службової недбалості. Недбалість характеризуєть­ся наявністю мотивів і певного вольового змісту, який відно­ситься не до наслідків злочину, а до самих дій суб'єкта. Спосіб скоєння недбалості - це безініціативне, недбале виконання службових обов'язків, ігнорування і некваліфіковане виконан­ня директивних та інструктивних постанов і розпоряджень керівних органів.

Спосіб приховування умисних злочинів, як правило., є еле­ментом всієї злочинної діяльності, що складається з підготов­ки, здійснення і приховання злочинів, що скоюються за єдиним задумом, зв'язаних між собою в єдину систему. В таких випад­ках виділяти спосіб приховування злочину як елемент його криміналістичної характеристики недоцільно. Таке становище спостерігається майже в усіх справах про хабарництво і зло­вживання, де спосіб приховування заздалегідь планується і є справжнім елементом способу скоєння злочину.

Основними способами приховування службових злочинів, що входять в заплановану систему злочинних дій чи тих, що здійснюються самостійно, є:

♦ заздалегідь неправдиве повідомлення про вчинений злочин;

♦ внесения змін в документи;

♦ заплутування обліку і звітності;

♦ заміна чи виготовлення фіктивних документів;

♦ знищення матеріальних слідів шляхом підпалу;

♦ звільнення окремих співробітників.

Типові матеріальні сліди та інші джерела відомостей про службові злочини містяться в документах, що відображають офіційну діяльність персоналу. Із них можна одержати повну картину керівництва підприємством, установою, організацією, вияснити характер організаційно-розпорядчої діяльності, поря­док, технологію і на цій основі виявити порушення.

Джерелами відомостей про обставини службових злочинів можуть бути співробітники, знайомі, родичі, клієнти, а також інші свідки.

Типовими обставинами, що сприяють скоєнню службових злочинів є:

♦. порушення принципів підбору кадрів та їх розстановка;

♦ недоліки в організаційно-госнодарській діяльності підприємств, установ, організацій (безгосподарність, пору­шення планової дисциплини, неналежний облік і неза­довільні умови зберігання і транспортування товарно- матеріальних цінностей тощо);

♦ відсутність контролю за діяльністю службових осіб з боку вищестоящих організацій і контрольно-ревізійних установ;

♦ недоліки в діяльності правоохоронних органів.

§3. Особливості розслідування хабарництва

Криміналістична характеристика хабарництва. Хабарницт­во є одним із найбільш складних для розслідування злочинів. Воно завжди пов'язано з корисливим використанням службо­вою особою свого службового становища і в більшості випадків скоюється таємно, без свідків. Хабарництво охоплює два взає­мозалежних склади злочину: одержання хабара; давання хаба­ра. Оскільки ці діяння є обов'язковими елементами хабарницт­ва, то вони й визначають особливості його кримінального механізму. Для складу злочину не має значення, був одержа­ний хабар до чи після виконання (чи невиконання) службовою особою певних дій по службі. Діяння вважається закінченим після одержання предмета хабара. Однак для доведення вини необхідне розслідування обставин, пов'язаних із діями (або бездіяльністю) служової особи.

Криміналістична характеристика хабарництва містить вка­зівку на такі типові ситуації вчинення злочину:

♦ хабарництво, пов'язане з вчиненням незаконних дій (без­діяльності) в інтересах давача хабара;

♦ хабарництво, пов'язане вчиненням законних дій у тих самих інтересах;

♦ давання і одержання хабара без посередників;

♦ давання і одержання хабара з посередниками;

♦ одержання хабара за допомогою вимагання чи без нього.

Обставини, що підлягають встановленню. В ході розсліду­вання хабарництва підлягають встановленню такі обставини:

1) коло учасників злочину: одержувач хабара; давач хабара; посередник давання хабара;

2) мета давання хабара;

3) мотиви злочину: в хабарника - користь; у давача хабара і посередника - користь, в тому числі задоволення осо­бистих або громадських інтересів тощо;

4) предмет хабара, його ознаки, джерела одержання засобів для давання хабара;

5) обставини і обстановка давання - одержання хабара (час, місце, умови, в яких було вчинено злочин, спосіб вручен­ня хабара, хто був присутній тощо);

6) наявність чи відсутність вимагання хабара, конкретні об­ставини, в ході яких вимагався хабар;

7) чи мало місце заздалегідь обіцяне приховування хабар­ництва, неповідомлення про хабарництво, а також обста­вини, що сприяли хабарництву;

8) законність виконаних службовою особою дій;

9) обставини, що впливають на ступінь і характер відпові­дальності винних.

Типові слідчі ситуації і версії на початковому етапі розсліду­вання (Схема 23). Кримінальні справи про хабарництво порушу­ються за матеріалами органів боротьби з економічною злочинні­стю, організованою злочинністю і корупцією. Джерелами повідомлень про хабарництво можуть бути заяви громадян, явка з повинною, публікації в засобах масової інформації та резуль­тати оперативно-розшукових заходів правоохоронних органів. Наприклад, надійшли конкретні факти про те, що певною служ­бовою особою одержано хабара. В таких випадках порушується кримінальна справа і складається план розслідування. В числі початкових слідчих дій передбачаються: допит свідка, виїмка та огляд документів, обшук у співучасників, огляд предметів хаба­ра; проведення очних ставок; призначення криміналістичної, товарознавчої, судово-бухгалтерської та інших експертиз.

В ході розслідування в справі про хабарництво висувають­ся і проводяться такі версії:

♦ хабар дійсно мав місце при обставинах, викладених в матеріалах, що стали підставою для порушення криміналь­ної справи;

♦ хабар мав місце, але переданий несправжній службовій особі;

♦ грошові кошти передані службовій особі правомірно (по­вернення борту), заява про хабар - добросовісна помилка;

 

♦ службовій особі хабар не давався, має місце обмова, на­приклад під час відмови виконати незаконну вимогу;

♦ службова особа правомірно виконала в інтересах іншої особи певні службові дії і не одержала хабара.

Виходячи із версій, планується послідовність проведення слідчих дій, строки їх проведення, визначаються виконавці.

Затримання з хабарем - дієвий засіб викривання хабар­ників. Як правило, воно проводиться за всебічно перевіреною заявою особи про вимагання хабара. Для викривання хабар­ників може використовуватися судово-оперативна фотографія, кіно- і відеозйомка та оперативно-розшукові заходи.

Момент затримання з хабарем визначається конкретними обставинами справи і проводиться в момент давання - одер­жання хабара або негайно після його передачі. Важливо, щоб під час затримання хабарник не міг позбавитись від речових доказів - предмету хабара.

Обшук. Особистий обшук та обшук за місцем мешкання співучасників хабарництва, а також в службовому кабінеті службової особи - хабароодержувача проводиться з метою виявлення і вилучення предметів хабара, документів, що засв­ідчують підготовку до вчинення даного злочину.

Допит обвинувачених пов'язаний із труднощами, обумовле­ними, як правило, заперечуванням пред'явленого обвинувачен­ня з огляду на заздалегідь продуману поведінку на випадок роз­слідування і неправдиві показання співучасників даного злочину. У випадках змови зазначених осіб слідчий під час про­ведення допиту використовує систему доказів самого факту пе­редачі предмета хабара, фактів проведення службових дій, обу­мовлених хабарем тощо. У ході допиту виникає необхідність у застосуванні тактичного прийому у вигляді максимальної дета­лізації показань про обставини, що пов'язані із установленими слідством фактами. Обвинувачених, що заперечують свою про­вину, вдається також викрити завдяки пред'явленню ретельно перевірених доказів, що спростовують їхні неправдиві доводи.

У ході допиту хабародавця часто виявляються суперечності в його показаннях, які він дає з метою пом'якшити свою відпо- 418 відальність або уникнути її. В сприятливих ситуаціях хабарі) давець, бажаючи досягти зазначеної мети, може давати правдиві показання, іцо сприяє викриттю хабарника

Допит посередника дає можливість з'ясувати: хто та при яких обставинах залучав його до злочину як посередника; чи не був він сам ініціатором даної події; яка винагорода була йому запропонована і що фактично одержав; коли він зустрічався з особою, що одержала хабар, і хабародавцем, при яких обстави­нах; хто про них може дати показання.

Допит свідків. Коло осіб, які можуть бути свідками у справі про хабарництво, в більшості випадків залежить від матеріалів, що слугували підставою для порушення кримінальної справи. В якості свідків допитуються особи: в яких вимагався хабар, очевидці давання хабара; які брали участь в затриманні хабар­ника з хабарем; знайомі з службовою діяльністю службової осо­би, що підозрюється в хабарництві; які можуть охарактеризу­вати особу і поведінку хабарника. Ця група свідків може дати корисні відомості про взаємовідносини співучасників хабарниц­тва і висвітлити обставини передачі хабара. Після одержання показань може бути організована перевірка показань свідка- очевидця на місці, де передавався хабар.

§4. Особливості розслідування зловживання владою або службовим становищем

Зловживання владою або службовим становищем завжди пов'язано з використанням винним свого службового станови­ща всупереч інтересам служби. При цьому службова особа із корисливої чи іншої особистої зацікавленості спричиняє шко­ду державним чи громадським інтересам або охоронюваннм правам громадян. Злочини, що розглядаються, різноманітні за формою і змістом. У практиці найчастіше зустрічаються: обман контролюючих органів, порушення фінансової дисципліни, не­належне зберігання державної власності, порушення правил торгівлі тощо. Зловживання в більшості випадків учиняється одним із таких способів:

♦ вчинення дій у межах своїх службових повноважень, але таких, що не викликаються службовою необхідністю (на­приклад, видання наказу щодо позбавлення премії тощо);

♦ вчинення дій, які перевищують права службової особи (бу­дівництво особистої дачі за рахунок коштів підприємства);

♦ бездіяльність.

Більшість кримінальних справ про зловживання владою або службовим становищем порушуються за матеріалами конт­рольно-ревізійних органів і відомчих перевірок. Розслідування справи, як правило, починається з допиту підозрюваної службо­вої особи. Однак у більшості випадків зловживання не знаходить прямого відображення в документах, що надійшли. Тому перш ніж порушити кримінальну справу і почати її розслідування, необхідно проаналізувати матеріал, що надійшов, ознайомитися з роботою організації, де допущено зловживання, вивчити інструкції, положення, що регламентують її діяльність, права й обов'язки службової особи, її повноваження у тих межах, про порушення яких згадувалося в повідомленні, що надійшло.

До початкових слідчих дій відносяться: виїмка й огляд до­кументів, огляд місця події, допит свідків і підозрюваних, а іноді й обшук у службової особи за місцем її мешкання чи роботи.

У випадках, коли для вивчення обставин зловживань не­обхідні спеціальні знання, призначаються експертизи: технічна - з метою визначення причин аварії, придатності обладнання для експлуатації тощо; товарознавча - для визначення якості, сор­тності, правильності зберігання і транспортування промислових і продовольчих товарів; судово-бухгалтерська, судово-економі- чпа - для встановлення правильності використання фондів підприємства тощо.

Ефективним засобом викривання зловживань владою чи службовим становищем є показання свідків. У залежності від змісту інформації, яку вони дають у ході допиту, їх можна роз­ділити на декілька груп.

До першої ірупи відносяться особи, які повідомляють про про­типравні дії службової особи і спричинених наслідках (члени інвен­таризаційних комісій, ревізори, представники адміністрацій тощо). 420

У другу групу входять свідки, які добре ЗІіаіОТІ. про роГииу обвинуваченого. Це перш за все працівники бухгал терії, скопо місти, які можуть пояснити, які порушення фінансової днецпп ліни допускались, обгрунтувати спричинену матеріальну піко ду, розповісти про злочинні дії службової особи тощо.

Третя група свідків - це особи, які знають про конкретні обставини зловживань службової особи (працівники, які вико­нували його незаконні розпорядження, що потерпіли від його неправомірних дій).

Четверту групу становлять службові особи вищестоящих організацій, керівники підприємств, де працював обвинуваче­ний. Ці свідки можуть пояснити, коли їм стало відомо про зло­вживання і які з їхнього боку вживалися заходи щодо недопу­щення шкідливих наслідків, дати характеристику повединці службової особи на службі.

Відомі випадкі обмови свідками підозрюваних, обумовленої особистими корисливими інтересами. Тому в кожному випад­ку необхідно намагатися вияснити, де відображені ті чи інші факти, які свідчать про дії службової особи проти інтересів служби, порушення прав громадян тощо.

§5. Особливості розслідування службової недбалості

Недбалість - діяння не умисне. Цим в основному воно відрізняється від інших службових злочинів. Спосіб скоєння даного злочину виражається в бездіяльності службової особи на службі або неналежному виконанні службових обов'язків, у злочинно-недбалому відношенні до зберігання майна, що вик­ликало його псування чи розкрадання. Найбільш розповсюд­женим видом шкоди, спричиненої недбалістю, є недостача гро­шових коштів або товарно-матеріальних цінностей тощо.

Під час розслідування недбалості, крім загальних обставин роз­слідування службових злочинів, необхідно додатково встановити:

♦ чи належать до службових обов'язків дії, невиконання яких призвело до службової недбалості;

♦ у чому виражається факт службової недбалості;

♦ підстави та обставини призначення на цю посаду даної особи;

♦ чи могла службова особа передбачити настання певних наслідків у результаті невиконання або неналежного ви­конання своїх службових обов'язків;

♦ освіту, кваліфікацію і професійний досвід обвинуваченого;

♦ кому конкретно заподіяний істотний збиток;

♦ види майна і характер заподіяних збитків;

♦ умови зберігання сировини і готової продукції, товарів;

♦ норми природного убутку сировини і готової продукції;

♦ у чому виражається істотна шкода, заподіяна недбалістю;

♦ чи мав можливість обвинувачений вжити необхідних за­ходів щодо усунення шкоди.

Кримінальна справа за фактом недбалості порушується най­частіше на підставі матеріалів ревізії, повідомлень про виявле­ну недостачу товарно-матеріальних цінностей, публікацій в за­собах масової інформації про шкідливі наслідки недбалості.

Недбалість характеризується такими ознаками, як недбале ведення обліку, приймання та відпускання товарно-матеріаль­них цінностей без зважування, допуск до матеріальних цінно­стей сторонніх осіб, недотримання умов зберігання і транспор­тування вантажів, невиконання правил будівельних робіт тощо.

У ході розслідування злочинів висуваються версії щодо розміру і характеру збитків, причин, що призвели до таких наслідків, ролі окремих службових осіб у вчиненні злочину. Перевіряються також версії про те, чи не була використана си­туація, що виникла внаслідок допущеної службової недбалості, для вчинення іншого злочину або його приховування.

На початковому етапі розслідування проводиться огляд місця події, а також огляд документів, зразків продукції, сиро­вини, матеріалів, освідування потерпілих. Подальший хід розс­лідування повинен бути спрямований на вияснення кола фун­кціональних обов'язків службової особи, встановлення змісту допущеного порушення. Для цього слідчий допитує свідків, підозрюваного, вивчає правила, інструкції та інші нормативні 422 документи. Якщо службова особа пояснює допущену нею нед­балість відсутністю досвіду або посилається на службову не­обхідність чи необережність поведінки самих потерпілих, необ­хідно уточнити і ретельно ИереіііріПП її повідомлення па допиті вищестоящих службових осіб та інших свідків, ознайомитися з особливостями роботи організації, де допущена недбалість, одержати консультації в спеціалістів, прп.іпачіїїп і урахунап ням характеру наслідків недбалості проведеним судоинч ем пер тиз (технічної, медичної, ветеринарної, бухгал іерм.мн шиш)

Контрольні запитання

1. На які види поділяються службові злочини?

2. У чому сутність загальної методики розслідування зло­чинів у сфері службової діяльності?

3. Які обставини підлягають встановленню під час розсліду­вання службових злочинів?

4. Які особливості криміналістичної характеристики служ­бових злочинів?

5. Які типові матеріальні сліди залишаються під час скоєн­ня службових злочинів?

6. Які типові обставини сприяють скоєнню службових злочинів?

7. У чому полягає криміналістична характеристика хабар­ництва?

8. Які типові ситуації виникають під час розслідування ха­барництва?

9. Які обставини підлягають встановленню під час розсліду­вання хабарництва?

10. Які особливості тактики проведення окремих слідчих дій під час розслідування хабарництва?

11. Які особливості розслідування зловживання владою або службовим становищем?

12. У чому полягають особливості розслідування службової недбалості?