Особливості криміналістичної характеристики та розслідування хабарництва.

Хабарництво розглядається як родове поняття, яке охоплює два взаємозалежних склади злочину.

1) Одержання хабара (ст.368 КК України)

2) Давання хабара (ст.369 КК України)

Оскільки ці діяння є обов'язковими елементами хабарництва, то вони і визначають особливості його кримінального механізму.

Для складу злочину не має значення, чи був отриманий хабар до або після виконання службовою особою певних дій по службі.

Діяння вважається закінченим, після одержання нею предмета хабара.

Однак для доведення провини необхідне розслідування обставин, пов'язаних із діями службової особи.

Є ще посередник у системі хабарництва, який може:

1) Представляти злочинні інтереси певної службової особи (нерідко - це колега по службі, близький знайомий і т. інше)

2) Бути особою, пов'язаною із хабародавцем, що визвався налагодити стосунки з певною службовою особою - потенційним суб'єктом одержання хабара,

3) Діяти із шахрайською мотивацією, свідомо не збираючись здійснювати посередництво і привласнити предмет хабара, або його частку.

Обставини, що підлягають встановленню:

1) Встановити подію та обставини (час, місце) передачі службовій особі хабара.

2) Мету давання хабара.

3) Предмет хабара та його ознаки, джерела одержання коштів для давання хабара.

4) Спосіб передачі хабара.

5) Коло осіб, що приймали участь у передачі та одержання

6) Коло осіб, що були присутніми при передачі хабара.

7) Обставини, що передували передачі хабара.

8) Наявність вимагання або провокації хабара.

9) Характер стосунків між особами, причетними до хабарництва.

10) Характер службових дій, виконаних хабарником.

11) Законність виконаних службовою особою дій.

Кримінальні справи про хабарництво порушуються:

1) За матеріалами органів боротьби з економічною злочинністю.

2) Органів з організованою злочинністю і корупцією.

3) За заявами, які надійшли в органи прокуратури про майбутню дачу хабара в зв'язку з вимаганням.

4) По явці з повинною.

Початкові слідчі дії:

1. Допит заявника з метою одержання відомостей щодо предмета хабара, його особливостей, характеру дій, які повинна здійснити службова особа, встановлення осіб, що можуть підтвердити показання заявника.

2. Затримання хабародавця (посередника) в якості підозрюваної особи з отриманим хабаром.

3. Обшуку місця передачі хабара, особи, що одержала хабар, хабародавця (посередника), за наявності даних про передачу хабара із метою виявлення предмета хабара, упаковки.

4. Допит зазначених осіб як підозрюваних.

5. Огляд предмета хабара для встановлення його особливостей, при належності раніше певній особі.

Наприклад: при виявленні у підозрюваного грошових купюр у протоколі огляду зазначається:

- номінал кожної купюри;

- зовнішній вигляд;

- написи;

- забруднення;

- упаковка.

6. Огляд місця передачі хабара, місця зустрічей учасників злочину з метою виявлення матеріальних слідів, що вказують на перебування в данному місці певних осіб (слідів рук, особистих предметів та інших).

7. Пред'явлення для впізнання предмета хабара особам, які раніше бачили цей предмет, у тому числі хабародавцю.

8. Розробляється тактична операція, яка являє собою цілий комплекс слідчих дій:

- допит заявника;

- затримання підозрюваної особи;

- обшук підозрюваної особи;

- обшук на місці передачі хабара;

- огляд предмета хабара;

- огляд документів, що можуть мати відношення до справи;

- оперативно-розшукові заходи.

9. Проведення слідчого експерименту. Якщо виникає необхідність перевірити показання очевидців передачі хабара з метою встановлення можливості за певних умов бачити або чути, що відбувалося.

10. Провадження судових експертиз пов'язане з вирішенням питань, що відносяться до компетенції:

- почеркознавчої експертизи;

- техніко-криміналістичної експертизи документів;

- судово-економічної;

- трасологічної, та інших експертиз.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бахин В. П., Биленчук П. Д., Кузьмичев В. С. Криминалистические приемы и средства разрешения следственных ситуаций: Учебное пособие.— Киев: КВШ МВД СССР им. Ф. Э. Дзержинского, 1991.— 104 с.

2. Васильєв А.И. Проблемы методики расследования отдельных видов преступлений. – М., 1978.

3. Возгрин И.А. Общие положения методики расследования отдельных видов преступлений. - Л., 1976.

4. Дулов А.В. Основы расследования преступлений, совершенных должностными лицами. – Минск, 1985.

5. Хилобок М.П. Расследование должностных преступлений /Под ред. Г.Г. Зуйкова. - М., 1966.

6. Чурилов С.Н. Общие положения методики расследования преступлений. - М., 1990.

 

Тема №32 „Розслідування злочинів проти громадської безпеки і здоров’я населення”

План

1. Класифікація злочинів, учинених проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності і здоров'я населення.

2. Криміналістична характеристика злочинів, учинених проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності і здоров'я населення.

 

Самостійна робота.

1. Роль експертиз у виявлені характеру та наслідків по злочинам проти громадської безпеки, здоров'я населення.

2. Організація і тактика слідчих дій по злочинам проти громадської безпеки і здоров'я населення та їх поєднання з оперативно-пошуковими заходами.

3. Міждержавне співробітництво у боротьбі з наркоманією.

Класифікація злочинів, учинених проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності і здоров'я населення.

Класифікація злочинів, яка розроблена в кримінальному праві та закріплена в кримінальному законі, більш прийнятна для конструювання окремих методик розслідування злочинів, ніж та, що наводиться в більшості робіт по криміналістиці.

У криміналістичній методиці на теперішній час розроблені методики розслідування трьох видів злочинів:

1. Злочини проти громадської безпеки;

2. Злочини проти громадського порядку та моральності;

3. Злочини проти довкілля і здоров'я населення.

Кожний із названих видів злочинів характеризується загальними основами методики їх розслідування, а саме:

1. Вони мають однаковий предмет безпосереднього посягання.

2. Мають подібні криміналістичні характеристики

3. Елементи окремої методики.

А тепер розглянемо кожний з вищевказаних видів зокрема:

І. Злочини проти громадської безпеки:

Злочини, пов'язані з порушенням правил виготовлення, носіння, зберігання та збуту вогнепальної та холодної зброї. Це насамперед ст. 262 КК України, яка передбачає:

1) Незаконне носіння;

2) Зберігання;

3) Придбання;

4) Виготовлення;

5) Збут

вогнепальної чи холодної зброї, бойових припасів чи вибухових речовин.

Розкрадання вогнепальної зброї бойових припасів або вибухових речовин також передбачає:

1) ст.262 КК України. Недбале зберігання вогнепальної зброї та боєприпасів передбачає ст. 263 КК України;

2) ст. 264 КК України - незаконне пересилання легкозаймистих або їдких речовин.

Злочини, пов'язані з порушенням спеціальних правил безпеки будівельних, вибухонебезпечних, гірничих робіт - ст. ст. 267, 269 КК України.

II. Злочини проти громадського порядку та моральності.

Загальні види злочинів проти громадського порядку.

1. Хуліганство - ст.296 КК України.

2. Знищення і зруйнування пам'яток історії і культури - ст.298 КК України.

3. Наруга над могилою - ст. 297 КК України.

Злочини, які порушують принципи статевих відносин та виховання неповнолітніх.

1. втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність - ст. 304 КК

2. Держання домів розпусти і звідництва.

3. Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів - ст.301 КК України.

III. Злочини проти довкілля і здоров'я населення.

1. Порушення правил екологічної безпеки - ст.236 КК України.

2. Невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення.

3. Забруднення або псування земель - ст. 239 КК України.

4. Порушення правил охорони надр - ст. 240 КК України.

Злочини проти довкілля (ст.ст. 236-254 КК України), проти здоров'я населення (ст.ст.З05-327 КК України), хоча і мають загальний об'єкт, але предмети безпосереднього посягання різні, і відповідно потребують розробок окремих методик розслідування.

Серед них актуального значення набули методами розслідування екологічних злочинів, які будуть розглянуті нижче