Тактика допиту підозрюваних і обвинувачених.

Все, що говорилося вище про підготовку до допиту, цілком і повністю відноситься і до допиту підозрюваного й обвинуваченого. Додатково варто згадати лише про ті особливості, що має підготовка до допиту обвинуваченого раніше судимого. Він звичайно вже знайомий з процесуальною процедурою допиту, що і варто враховувати. Відомим орієнтиром для слідчого можуть служити дані отримані з архівних кримінальних справ: про позицію що займав обвинувачений на попередніх допитах про колишні злочини, про його особистість і зв'язки, хитрощі, маскування вчиненого, применшення ступеня своєї вини. Вільній розповіді обвинуваченого передує йому запитання про те, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні. Допит обвинуваченого, який цілком визнає себе винним, як правило, носить безконфліктний характер, за винятком випадків самообмови, або спробу укриття від слідства і суду вини співучасників, при запереченні, або неповному визнанні своєї вини обвинуваченим, допит може набути конфліктного характеру.

Послідовність викладу обвинуваченим обставин злочину може бути різною:

- хронологічна - розповідь ведеться від обставин передуючих злочину, до настання злочинного результату і наступних дій обвинуваченого;

- логічна - від причин вчинення тих або інших дій до їхніх наслідків по фактах або епізодах;

- тактична - слідчий пропонує обвинуваченому спочатку розповісти про ті факти, які на думку слідчого, тактично доцільно висвітлити спочатку, а потім - інші факти

Закон не зобов'язує обвинуваченого давати покази, як і не забороняє давати неправдиві покази. Але слідчий повинен пам'ятати, що обвинувачений звичайно краще, чим хто б то не був знає обставини злочину, його мотиви і, мету, а одержання повних і правдивих показів обвинуваченого істотно прискорює розслідування.

У тих випадках, коли обвинувачений відмовляється від дачі показів застосовуються наступні тактичні прийоми:

- переконання обвинуваченого в неправильності зайнятої ним позиції;

- використання факту дачі показів співучасниками обвинуваченого;

- спонукання до дачі показів шляхом повідомлення йому про покази, що викривають його в свідченнях співучасників.

- пред'явлення доказів;

- використання протиріч між співучасниками.

Тактика допиту підозрюваного істотно не відрізняється від тактики допиту обвинуваченого, хоча і має деяку специфіку. Остання пояснюється тим, що дані про особу підозрюваного, якими володіє слідчий, звичайно менші аніж про особу обвинуваченого; у розпорядженні слідчого при допиті підозрюваного ще немає такої кількості доказів, як при допиті обвинуваченого.

Але на стороні слідчого (особливо при першому допиті підозрюваного) чинник раптовості.

Фіксація ходу і результатів допиту.

Основним засобом фіксації ходу і результатів допиту, є протокол. Протокол допиту складається з чотирьох частин:

- анкетної частини - у якій вказуються необхідні дані про особу допитуваного (прізвище, ім'я, по батькові, рік, місяць, дата, і місце народження, національність, освіта, місце роботи і проживання, партійність і т.п.);

- виклад вільної розповіді;

- запису поставлених допитуваному запитань і його відповідей;

- засвідчуючої - у який міститься відмітка про ознайомлення допитуваного з записом його показів і засвідчення його підписом правильності записів у протоколі.

Закон вимагає занесення до протоколу показів від першої особи і по можливості дослівно.

Кожна сторінка протоколу підписується допитуваним. Крім того, він вправі вимагати внесення до протоколу необхідних на його думку, поправок і доповнень, що повинні бути засвідчені підписом допитуваного і слідчого.

Після вільної розповіді записуються питання і відповіді.

Крім викладеного протокол повинен містити:

- при допиті свідка і потерпілого, відмітку про попередження його про кримінальну відповідальність за відмову і за дачу неправдивих показів, що підтверджується його підписом;

- при першому допиті підозрюваного - відмітку про роз'яснення йому у вчиненні якого злочину він підозрюється;

- при першому допиті обвинуваченого - його заяву, чи визнає він себе винним;

- при участі в допиті перекладача, експерта, захисника, педагога, батьків або законних представників неповнолітнього - вказати їхні прізвища та інші необхідні дані, а також підписи всіх учасників допиту.

У ході допиту особа може за власним бажанням або за пропозицією слідчого виконати ті або інші креслення, схеми, плани, малюнки які пояснюють його покази. Ці документи, засвідчені підписами допитуваного і слідчого, долучаються до протоколу допиту.

За рішенням слідчого або на прохання допитуваного може бути застосований звукозапис який не замінює протокол, а є лише додатком до нього.

До початку допиту слідчий зобов'язаний попередити, що його покази будуть записані на фонограму.

На фонограмі повинні бути зафіксовані всі необхідні реквізити протоколу допиту:

- дата і місце проведення допиту, час його початку і закінчення, прізвище, ім'я, по батькові, дату і рік народження, звання особи яка проводила допит, всі анкетні дані, попередження про кримінальну відповідальність за відмову і за дачу неправдивих показів, звукозапис повинен містити весь допит.

По закінченні допиту звукозапис повністю відтворюється і фіксується заява допитуваного, що його покази записані правильно і ним прослухані. Потім на фонограму фіксується інформація про технічні засоби при звукозаписі (тип, магнітофона, тип і швидкість руху стрічки) і хто проводив допит. Відмітка про проведення звукозапису робиться в протоколі допиту. Фонограма зберігається у справі, вона дає "ефект присутності" на допиті, дозволяє одержати уявлення про хід допиту, має велике психологічне значення. Посилання на неправильні методи допиту, домовленість, спростовується.

Перевірка показань на місць

Одним із найбільше ефективних способів дослідження доказів, що містяться в показаннях свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених, с перевірка показань на місці Сутність його полягає в тому, що правдивість показань раніше допитаної особи перевіряється на місці вчинення їм злочину, демонстрація окремих його дій у динаміці, аналіз зазначеного місця і співвідношення даних, повідомлених особою з об'єктивною обстановкою на місці.

Доцільніше усього проводити перевірку показань на місці, коли в показаннях допитуваного назване місце, яке має важливе значення для справи або маршрут руху.

Привести приклад по крадіжці з промислового магазина в селищі товарів закопаних в полі.

Якщо в показаннях допитуваного містяться дані щодо місцезнаходження слідів злочину або предметів, що залишені злочинцем на місці злочину і можуть служити як речові докази в справі, обов'язково проводиться ця слідча дія. Перевірка на місці дозволяє їх виявити.

Привести приклад по убивству Сергєєва (на місці убивства обвинувачуваний Лівшиц загубив іменний медальйон, хоча до злочину там ніколи не був).

Якщо в кримінальній справі є показання двох і більш осіб відносно якоїсь конкретної події, яка відбулася у визначеному місці, то перевірка показань на місці дає можливість зіставити в деталях показання всіх цих осіб. У випадку їх збігу можна буде думати, що особи інформовані про повідомлені ними обставини розслідуваної події й у цій частині їхні показання правдиві.

Учасниками перевірки показань на місці є слідчий, поняті, особи, чиї показання перевіряються, допускається участь фахівців. Перевірка показань на місці стосується тих обставин, про котрі уже були допитані свідок, підозрюваний, обвинувачуваний, потерпілий. Зазначені особи повинні висловити добровільну згоду дати показання на місці

Їм дається самостійний вибір напрямку руху і дій, зв'язаних із перевіркою їхніх показань.

При складанні протоколу в ньому вказується:

- добровільність дачі показань на місці;

- йому дається свобода у виборі напрямку руху;

- указується місце виявлення речових доказів.

Слідчому потрібно бути дуже обачним при вирішенні питання про доцільність такої слідчої дії. Не виключено, що обвинувачуваний хоче знищити сліди, установити зв'язок із співучасниками, зробити втечу (якщо він заарештований).

Слідчий заздалегідь дає заявки на забезпечення конвою, патрульні автомобілі, працівники ДАІ. У ході перевірки показань, як і при відтворенні, застосовується фото,-кіно- зйомка, відеозапис, складаються плани, схеми і додаються до протоколу.

Відображаються в протоколі заяви і клопотання учасників. До протоколу додаються фототаблиці, відеофільми, схеми і план, на якому позначається маршрут руху учасників цієї слідчої дії. Протокол із своїми зауваженнями підписується, всіма учасниками.

Зверніть увагу, що при перевірці показань на місці всі дії цього слідчого заходу не повинні принижувати честь і гідність осіб, що беруть участь у ньому і оточуючих осіб або створювати небезпеку для їхнього здоров'я.

ЛІТЕРАТУРА

1. Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. –Криминалистика/ под редакцией Р.С.Белкина. - М., 1999.

2. Авсюк А.В. Процессуальные и тактические особенности проведения показаний на месте. – Минск, 1990.

3. Алексеев А.М. Психологические особенности показаний очевидцев. - М., 1972.

4.Бахин В.П., Когамов М.Ч., Карпов Н.С. Допрос на предварительном следствии (уголовно-процессуальные и криминалистические вопросы). – Алмати: Оркениет. 1999.

5. Бахін В.П., Весельський В.К. Тактика допиту – К., 1997.

6. Бахін В.П., Весельський В.К., Маліков Т.С. Поліцейський допит в США. – К., 1997.

7. Быховский И.Е., Корниенко Н.А. Проверка показаний на месте. - Л., 1988.

8. Васильев А.Н., Корнеева Л.М. Тактика допроса при расследовании преступлений. - М., 1970.

9. Гаврилов А.К., Закатов А.А. Очная ставка. – Волгоград, 1978.

10. Карнеева Л. М. Тактические основы организации и производства допроса в стадии расследования. – Волгоград, 1976.

11. Порубов Н.И. Допрос в советском уголовном судопроизводстве. - Минск, 1973.

12. Соловьев А. Б. Очная ставка на предварительном следствии. - М., 1970.

 

Тема № 20 „Пред’явлення для впізнання осіб і предметів”

План

1. Поняття, види пред’явлення для впізнання. Пред’явлення для впізнання предметів.

2. Підготовка до впізнання.

3. Пред’явлення для впізнання людей.

Самостійна робота.

1. Пред’явлення для впізнання трупів. Пред’явлення для впізнання по фотознімках.

2. Впізнання людини по мовленню.

3. Суб’єкти пред’явлення для впізнання.

4. Процесуальне оформлення наслідків пред’явлення для впізнання.