Загальні правила провадження будь-якого виду допиту.

Слідчий, прокурор під час досудового розслідування має право викликати підозрюваного, свідка, потерпілого або іншого учасника кримінального провадження, якщо є достатні підстави вважати, що вона може дати показання, які мають значення для кримінального провадження, або її участь у процесуальній дії є обов’язковою (ст. 133 КПК України).

Особа викликається вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв’язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання, повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім’ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи. Особа, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця ув’язнення. Повістка про виклик неповнолітньої особи, як правило, вручається її батьку, матері, усиновлювачу або законному представнику. Інший порядок вручення повістки допускається лише у випадку, коли це обумовлюється обставинами кримінального провадження.

Повістка про виклик обмежено дієздатної особи вручається її піклувальнику.

Повістка про виклик вручається особі працівником органу зв’язку, працівником правоохоронного органу, слідчим, прокурором. Повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва.

Особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов’язана прибути за викликом. У невідкладних випадках, якщо здійснити виклик у зазначений строк не має можливості, особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом якнайшвидше, але в будь-якому разі з наданням їй звичайно необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом.

У повістці про виклик повинно бути зазначено: 1) прізвище та посада слідчого, прокурора, слідчого судді, найменування суду, який здійснює виклик; 2) адреса установи, до якої здійснюється виклик, номер телефону чи інших засобів зв’язку; 3) ім’я (найменування) особи, яка викликається, та її адреса; 4) найменування (номер) кримінального провадження, в рамках якого здійснюється виклик; 5) процесуальний статус, в якому перебуває викликана особа; 6) час, день, місяць, рік і місце прибуття викликаної особи; 7) процесуальна дія (дії), для участі в якій викликається особа; 8) наслідки неприбуття особи за викликом із зазначенням тексту відповідних положень закону, в тому числі можливість застосування приводу; 9) передбачені КПК України поважні причини, через які особа може не з’явитися на виклик, та нагадування про обов’язок заздалегідь повідомити про неможливість з’явлення; 10) підпис слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснив виклик.

До поважних причин неприбуття особи на виклик кримінальний процесуальний закон (ст. 138 КПК України) відносить такі: 1) затримання, тримання під вартою або відбування покарання; 2) обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення; 3) обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини); 4) відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо; 5) тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров’я у зв’язку з лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад; 6) смерть близьких родичів, членів сім’ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю; 7) несвоєчасне одержання повістки про виклик; 8) інші обставини, які об’єктивно унеможливлюють з’явлення особи на виклик.

Якщо викликана особа у встановленому законом порядку, при наявному підтвердженні отримання нию повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом, не з’явилася без поважних причин або не повідомила про причини свого неприбуття, на неї накладається грошове стягнення у розмірі встановленому кримінальним процесуальним законом.

У відповідності до статей 136, 139, 141 та 142 КПК України до свідка, підозрюваного та обвинуваченого також може бути застосовано привід. Привід полягає у примусовому супроводженні особи до місця її виклику в зазначений в ухвалі про здійснення приводу час. Процесуальний порядок здійснення приводу регламентований статтями 140, 141, 142, 143 КПУ України. Привід свідка не може бути застосований до неповнолітніх, вагітних жінок, інвалідів першої і другої груп, осіб, які одноосібно виховують дітей віком до шести років або дітей-інвалідів, а також осіб, які згідно із КПК України не можуть бути допитані як свідки.

Допит проводиться за місцем проведення досудового розслідування або у іншому місці за погодженням із особою, яку мають намір допитати. Кожна особа допитується окремо, без присутності інших допитуваних осіб.

Допит не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому - понад вісім годин на день.

Перед допитом встановлюється особа, роз’яснюються її процесуальні права та обов’язки, а також порядок проведення допиту. У разі допиту свідка - він попереджається про кримінальну відповідальність за відмову дати показання і за дачу завідомо неправдивих показань, а потерпілий - за дачу завідомо неправдивих показань. За необхідності до участі в допиті залучається перекладач.

У разі відмови підозрюваного відповідати на запитання, давати показання особа, яка проводить допит, зобов’язана його зупинити одразу після отримання такої заяви.

Під час допиту може застосовуватися фотозйомка, аудіо- та/або відеозапис.

Допитувана особа має право використовувати під час допиту власні документи і нотатки, якщо її показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які важко зберегти в пам’яті.

За бажанням допитуваної особи вона має право викласти свої показання власноручно. За письмовими показаннями особи їй можуть бути поставлені додаткові запитання.

Особа має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами досудового розслідування.

Хід та результати допиту фіксуються в протоколі допиту, процесуальний порядок складання та вимоги до протоколу регламентовані статтями 103-107 КПК України та були розглянуті у першому питанні.

Допитуваний має право заявити відвід особі, яка проводить допит в порядку передбаченому статтями 75, 77, 80-83 КПК України.

В КПК України на теперішній час така слідча (розшукова) дія як очна ставка не передбачена, але разом з тим, в частині 9 статті 224 КПК України закріплено наступне положення про те, що слідчий, прокурор має право провести одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з’ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях. На початку такого допиту встановлюється, чи знають викликані особи одна одну і в яких стосунках вони перебувають між собою. Свідки попереджаються про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань, а потерпілі - за дачу завідомо неправдивих показань.

Викликаним особам по черзі пропонується дати показання про ті обставини кримінального провадження, для з’ясування яких проводиться допит, після чого слідчим, прокурором можуть бути поставленні запитання. Особи, які беруть учать у допиті, їх захисники чи представники мають право ставити одна одній запитання, що стосуються предмета допиту.

Оголошення показань, наданих учасниками допиту на попередніх допитах, дозволяється лише після дачі ними показань.

У кримінальних провадженнях щодо злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а також щодо злочинів, вчинених із застосуванням насильства або погрозою його застосування, одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з’ясування причин розбіжностей в їхніх показаннях не може бути проведений за участю малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого разом з підозрюваним.

Кримінальний процесуальний закон передбачає особливості при допиті малолітньої або неповнолітньої особи.

Допит зазначеної категорії осіб проводиться за правилами, визначеними у ст. 226. в присутності законного представника, педагога або психолога.

Допит малолітньої або неповнолітньої особи не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а загалом ‑ понад дві години на день.

Особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, роз’яснюється обов’язок про необхідність надавати правдиві показання, не попереджуючи про кримінальну відповідальність за відмову від надання показань і за завідомо неправдиві показання.

До початку допиту малолітньому або неповнолітньому роз’яснюється їхній обов’язок бути присутніми при допиті, а також право заперечувати проти запитань та ставити запитання.

У відповідності з частиною 3 статті 227 КПК України у виняткових випадках, коли участь законного представника може завдати шкоди інтересам малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого, слідчий, прокурор за клопотанням малолітнього або неповнолітнього чи власні ініціативи має право обмежити участь законного представника у виконанні окремих слідчих (розшукових) дій або усунути його від участі у кримінальному провадженні та залучити замість нього іншого законного представника.

Слід також зазначити, що згідно зі статтею 232 КПК України передбачено проведення допиту у режимі відеоконференції під час досудового розслідування.

Зокрема, допит осіб під час досудового розслідування може бути проведено у режимі відеоконференції при трансляції з іншого приміщення (дистанційне досудове розслідування) у випадках:

1) неможливості безпосередньої участі певних осіб у досудовому провадженні за станом здоров’я або з інших поважних причин;

2) проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого;

3) необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності досудового розслідування;

4) наявності інших підстав, визначених слідчим, прокурором, слідчим суддею достатніми.

Рішення про здійснення дистанційного досудового розслідування приймається слідчим, прокурором, а в разі здійснення у режимі відеоконференції допиту згідно із ст. 225 КПК України – слідчим суддею, з власної ініціативи або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. У разі, якщо сторона чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного досудового розслідування, слідчий, прокурор, слідчий суддя може прийняти рішення про його здійснення лише мотивованою постановою (ухвалою), обґрунтувавши в ній прийняте рішення. Рішення про здійснення дистанційного досудового розслідування, в якому дистанційно перебуватиме підозрюваний, не може бути прийняте, якщо він проти цього заперечує.

Використання у дистанційному досудовому розслідуванні технічних засобів і технологій повинно забезпечувати належну якість зображення і звуку, а також інформаційну безпеку. Учасникам слідчої (розшукової) дії повинна бути забезпечена можливість ставити запитання і отримувати відповіді осіб, які беруть участь у слідчій (розшуковій) дії дистанційно, реалізовувати інші надані їм процесуальні права та виконувати процесуальні обов’язки (ч. 3 ст. 232 КПК України).

Хід і результати слідчої (розшукової) дії, проведеної у режимі відеоконференції, фіксуються за допомогою технічних засобів відеозапису.

Особа, якій забезпечується захист, може бути допитана в режимі відеоконференції з такими змінами зовнішності і голосу, за яких її неможливо було б упізнати.

 

Допит свідка. Свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для надання показань.

Допит свідка є найбільш розповсюдженою слідчою(розшуковою) дією у слідчій практиці. Вона не потребує попереднього винесення відповідної постанови. Фактичною підставою проведення допиту свідка є наявність у справі даних про поінформованість певної особи щодо обставин, які підлягають встановленню в справі.

Не можуть бути допитані як свідки:

1) захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, законний представник потерпілого, цивільного позивача у кримінальному провадженні - про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з виконанням функцій представника чи захисника;

2) адвокати - про відомості, які становлять адвокатську таємницю;

3) нотаріуси - про відомості, які становлять нотаріальну таємницю;

4) медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи - про відомості, які становлять лікарську таємницю;

5) священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;

6) журналісти - про відомості, які містять конфіденційну інформацію професійного характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;

7) професійні судді, народні засідателі та присяжні - про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, за винятком випадків кримінального провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, ухвали;

8) особи, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про примирення в кримінальному провадженні, - про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з участю в укладенні та виконанні угоди про примирення;

9) особи, до яких застосовані заходи безпеки, -щодо дійсних даних про їх особи;

10) особи, які мають відомості про дійсні дані про осіб, до яких застосовані заходи безпеки, - щодо цих даних.

Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв - без згоди представника дипломатичної установи.

Свідок викликається до слідчого в встановленому кримінальним процесуальним законом загальному порядку. Свідок допитується у робочому кабінеті слідчого окремо від других свідків. При цьому слідчому слід вжити заходів до того, щоб свідки, викликані в одній справі, не могли спілкуватися між собою допиту. В разі необхідності свідок може бути допитаний за місцем його перебування. Така необхідність може бути викликана перебуванням свідка в медичній установі на стаціонарному лікуванні; неможливістю покинути житло через інвалідність або тяжку хворобу; знаходження свідка в слідчому ізоляторі або виправній установі (куди він потрапив за вчинення іншого злочину) та іншими обставинами. Слід пам’ятати, що допит свідка за місцем перебування не є „виграшним” з психологічної точки зору, а тому може проводитися лише у разі неможливості його прибуття до робочого кабінету слідчого.

Перед допитом слідчий встановлює особу свідка, шляхом перевірки документа, який підтверджує його особу. Повідомляє його, в якій справі він викликаний, та роз’яснює його права та обов’язки передбачені статтею 66 КПК України, а саме:

· знати, у зв’язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується;

· користуватися під час надання показань та участі в проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката;

· відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім’ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім'ї кримінального правопорушення, а також показання щодо відомостей, які згідно з положеннями статті 65 цього Кодексу не підлягають розголошенню;

· давати показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;

· користуватися нотатками і документами при наданні показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших відомостей, які йому важко тримати в пам’яті;

· на відшкодування витрат, пов’язаних з викликом для надання показань;

· ознайомлюватися з протоколом допиту та клопотати про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, а також власноручно робити такі доповнення і зауваження;

· заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом;

· заявляти відвід перекладачу;

· прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду;

· давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду;

· не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі свідку у зв’язку з виконанням його обов’язків.

Свідок також попереджається про кримінальну відповідальність за відмову дати показання і за дачу завідомо неправдивих показань.

Потім слідчий з’ясовує стосунки між свідком і підозрюваним або обвинуваченим, а також потерпілим і починає допит. На початку цієї слідчої дії необхідно запропонувати свідку розповісти все, що він знає по справі. Починати допит із конкретних запитань не варто, оскільки слідчий може не знати ступінь обізнаності особи. Тому вона може не надати інформацію про ті обставини, щодо яких питання не ставилися, хоча вони й важливі для вирішення справи.

Після того як свідок закінчить дачу показань, слідчий ставить йому запитання (у разі необхідності). Забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).

У разі необхідності у кримінальному провадженні перекладу показань свідка, який не володіє мовою, якою провадиться судочинство, залучають відповідного перекладача. Допит німого або глухого свідка проводиться з участю особи, яка його розуміє – сурдоперекладача (може спілкуватися з ним відповідними знаками) стаття 68 КПК України. Про участь цієї особи зазначається в протоколі.

Про допит свідка складається протокол з додержанням загальних правил кримінального процесуального закону. Крім того, в протоколі допиту вказуються: прізвище, ім’я та по батькові свідка, його вік, громадянство, національність, освіта, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання, а також відомості про його стосунки з обвинуваченим і потерпілим.

У протоколі зазначається, що свідкові роз’яснені його права, обов’язки і відповідальність за відмову давати показання і за дачу завідомо неправдивих показань. Показання свідка та відповіді на поставлені йому запитання викладаються в першій особі і по можливості дослівно. Звісно, що протоколюванню підлягають тільки ті показання, що стосуються справи. Якщо свідок припускається грубих, ненормативних виразів, використовує „дворову” лексику (сленги, діалекти, жаргони, просторіччя) та ін., слідчий повинен записати в протоколі такі показання грамотним літературним язиком із збереженням їх суті. Виключенням є лише випадки, коли певні такі слова чи фрази (їх відхилення від правил) мають доказове значення.

Свідкові, коли він про це просить, може бути надана можливість особисто написати свої показання в присутності слідчого, про що зазначається в протоколі. Однак це не позбавляє слідчого права ставити свідку запитання. У разі необхідності слідчий записує в протоколі свої запитання, а потім надає протокол свідкові для відповіді на них у письмовій формі. Проте така форма допиту використовується дуже рідко.

По закінченні допиту слідчий пред’являє свідкові протокол для прочитання. За проханням свідка протокол може бути йому прочитаний слідчим. Свідок і особи, які були присутні при допиті, мають право просити про внесення доповнень і поправок у протокол. Ці доповнення і поправки заносяться слідчим до протоколу.

Протокол підписують свідок, слідчий і особи, що були присутні при допиті. Якщо протокол написаний на декількох сторінках, свідок підписує кожну сторінку окремо. На останній сторінці протоколу доцільно запропонувати свідку власноручно засвідчити факт правильності запису його показань наступною фразою: „Протокол мною був прочитаний. З мої слів записано вірно”. Якщо ж в протоколі були зроблені виправлення, то свідку необхідно запропонувати написати наступне: „Виправленому на 3-й сторінці слову „червоний” на слово „чорний” вірити”. Виправлення в протоколі обов’язково засвідчуються також підписом свідка та слідчого.

Якщо свідку важко описати якісь факти словами, він може власноручно скласти схему, рисунок, креслення які приєднується до справи як додатки до протоколу допиту.

 

Допит потерпілого. Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв’язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого.

Якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви, потерпілим визнаються близькі родичі чи члени сім’ї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім’ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням – потерпілими може бути визнано кілька осіб. Після того, як особа, яка перебувала у стані, що унеможливлював подання нею відповідної заяви, набуде здатності користуватися процесуальними правами, вона може подати заяву про залучення її до провадження як потерпілого.

Предметом показань потерпілого є будь-які обставини, що підлягають доказуванню у справі, в то­му числі про взаємовідносини з підозрюваним, обвинуваченим. Крім того, потерпілий повинен дати показання про харак­тер та розмір нанесеної злочином шкоди, навести по мож­ливості дані, що його підтверджують.

Порядок виклику до слідчого і проведення допиту потерпілого такий самий, як і для свідка. Виключенням є те, що потерпілий попереджається про кримінальну відповідальність тільки за ст. 384 КК – дачу завідомо неправдивих показань.

Протягом кримінального провадження потерпілий має наступні права передбачені статтею 56 КПК України:

· бути повідомленим про свої права та обов’язки, передбачені КПК України;

· знати сутність підозри та обвинувачення, бути повідомленим про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого заходів забезпечення кримінального провадження та закінчення досудового розслідування;

· подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду;

· заявляти відводи та клопотання;

· за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки щодо себе, близьких родичів чи членів своєї сім'ї, майна та житла;

· давати пояснення, показання або відмовитися їх давати;

· оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом;

· мати представника та в будь-який момент кримінального провадження відмовитися від його послуг;

· давати пояснення, показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, безоплатно за рахунок держави користуватися послугами перекладача в разі, якщо він не володіє державною мовою чи мовою, якою ведеться кримінальне провадження;

· на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом;

· знайомитися з матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, в порядку, передбаченому КПК Ураїни, в тому числі після відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 цього Кодексу, а також знайомитися з матеріалами кримінального провадження, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, у випадку закриття цього провадження;

· застосовувати з додержанням вимог кримінального процесуального закону технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд вправі заборонити потерпілому застосовувати технічні засоби при проведенні окремої процесуальної дії чи на певній стадії кримінального провадження з метою нерозголошення даних, які містять таємницю, що охороняється законом чи стосується інтимних сторін життя людини, про що виноситься вмотивована постанова (ухвала);

· одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення у випадках, передбачених КПК України;

У ході кримінального провадження на потерпілого покладаються також і обов’язки:

· прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а у випадку неможливості своєчасного прибуття - завчасно повідомити про це, а також про причини неможливості прибуття;

· не перешкоджати встановленню обставин вчинення кримінального правопорушення;

· не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які стали йому відомі у зв’язку з участю у кримінальному провадженні і які становлять охоронювану законом таємницю.

Потерпілого у кримінальному провадженні може представляти представник - особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником.

Представником юридичної особи, яка є потерпілим, може бути її керівник, інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю, а також особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні.

Представник користується процесуальними правами потерпілого, інтереси якого він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена представнику.

Якщо потерпілим є неповнолітня особа або особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, до участі в процесуальній дії разом з нею залучається її законний представник.

Згідно з кримінальним процесуальним законом у виняткових випадках, пов’язаних із необхідністю отримання показань свідка чи потерпілого під час досудового розслідування, якщо через існування небезпеки для життя і здоров’я свідка чи потерпілого, їх тяжкої хвороби, наявності інших обставин, що можуть унеможливити їх допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань, сторона має право звернутися до слідчого судді із клопотанням провести допит такого свідка чи потерпілого в судовому засіданні, в тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб. У цьому випадку допит свідка чи потерпілого здійснюється у судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворого свідка, потерпілого в присутності сторін кримінального провадження з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду.

КПК України у ст. 225 передбачає допит свідка, потерпілого під час досудового розслідування в судовому засіданні.

Так, у виняткових випадках, пов’язаних із необхідністю отримання показань свідка чи потерпілого під час досудового розслідування, якщо через існування небезпеки для життя і здоров’я свідка чи потерпілого, їх тяжкої хвороби, наявності інших обставин, що можуть унеможливити їх допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань, сторона має право звернутися до слідчого судді із клопотанням провести допит такого свідка чи потерпілого в судовому засіданні, в тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб. У цьому випадку допит свідка чи потерпілого здійснюється у судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворого свідка, потерпілого в присутності сторін кримінального провадження з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду.

Неприбуття сторони, що була належним чином повідомлена про місце та час проведення судового засідання, для участі в допиті особи за клопотанням протилежної сторони не перешкоджає проведенню такого допиту в судовому засіданні.

Допит особи згідно з положеннями цієї статті може бути також проведений за відсутності сторони захисту, якщо на момент його проведення жодній особі не повідомлено про підозру у цьому кримінальному провадженні.

Для допиту тяжко хворого свідка, потерпілого під час досудового розслідування може бути проведено виїзне судове засідання. При ухваленні судового рішення за результатами судового розгляду кримінального провадження суд може не врахувати докази, отримані в порядку, передбаченому цією статтею, лише навівши мотиви такого рішення.

Суд під час судового розгляду має право допитати свідка, потерпілого, який допитувався відповідно до правил цієї статті, зокрема у випадках, якщо такий допит проведений за відсутності сторони захисту або якщо є необхідність уточнення показань чи отримання показань щодо обставин, які не були з’ясовані в результаті допиту під час досудового розслідування. Також, з метою перевірки правдивості показань свідка, потерпілого та з’ясування розбіжностей з показаннями, наданими в порядку, передбаченому цією статтею, вони можуть бути оголошені при його допиті під час судового розгляду.

 

Допит підозрюваного. Підозрюваним є особа, якійу порядку, передбаченому статтями 276-279 КПК України, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.

Перед допитом підозрюваному мають бути роз’яснені процесуальні права та обов’язки, передбачені статтею 42 КПК України, а також, відповідно до статей 46-53 КПК, право мати захисника та порядок його залучення.

Допит підозрюваного провадиться за участю захисника, за винятком випадків, коли він від нього відмовився. Слідчий повинен оказати допомогу підозрюваному у встановленні зв’язку із захисником або особами, які можуть запросити захисника. Якщо підозрюваний не може оплатити послуги захисника або не знає кого запросити для надання правової допомоги, слідчий призначає йому захисника. Законом передбачена обов’язкова участь захисника у справі (ст. 52 КПК).

Предметом показань підозрюваного є обставини, що стали підставою його затримання або застосуван­ня запобіжного заходу, а також будь-які відомі йому обставини у справі.

Якщо підозрюваний не відмовився давати показання, слідчий пропонує йому виказати своє відношення щодо затримання чи обрання запобіжного заходу (чи вважає він затримання законним і обґрунтованим; чи вчиняв він злочин за який його було затримано), а також розповісти відомі обставини у справі. У разі необхідності слідчий ставить підозрюваному запитання. Задавати навідні запитання забороняється.

Після закінчення допиту, складається протокол, кожну сторінку якого підписує підозрюваний. У протоколі також ставлять підписи слідчий та особи, які були присутні на допиті.

 

Допит обвинуваченого. Процесуальний порядок допиту обвинуваченого визначено у ст. 351 КПК України.

Допит обвинуваченого починається з пропозиції головуючого надати показання щодо кримінального провадження, після чого обвинуваченого першим допитує прокурор, а потім захисник. Після цього обвинуваченому можуть бути поставлені запитання потерпілим, іншими обвинуваченими, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, а також головуючим і суддями. Крім того, головуючий має право протягом всього допиту обвинуваченого ставити йому запитання для уточнення і доповнення його відповідей.

Якщо обвинувачений висловлюється нечітко або з його слів не можна дійти висновку, чи визнає він обставини чи заперечує проти них, суд має право зажадати від нього конкретної відповіді – «так» чи «ні».

У разі здійснення судового розгляду стосовно декількох обвинувачених, якщо цього вимагають інтереси кримінального провадження або безпека обвинуваченого, допит одного з обвинувачених на підставі мотивованої ухвали суду може здійснюватися з використанням відеоконференції при трансляції з іншого приміщення в порядку, передбаченому ст. 336 КПК України.

У судовому засіданні обвинувачений має право користуватися нотатками або іншими матеріалами (ч. 4 ст. 351 КПК України).

 

Допит експерта. Глава 21 КПК України не містить самостійної статті, що стосується допиту експерта, проте передбачає таку слідчу дію в суді (ст. 356 Допит експерта в суді).

Так, за клопотанням сторони, потерпілого або з власної ініціативи суд має право викликати експерта для допиту для роз’яснення висновку. Перед допитом експерта головуючий встановлює його особу та приводить до присяги такого змісту: «Я, (прізвище, ім’я, по батькові), присягаю сумлінно виконувати обов’язки експерта, використовуючи всі свої професійні можливості». Після цього головуючий повинен попередити експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку.

Експерта, який проводив експертизу за зверненням сторони обвинувачення, першою допитує сторона обвинувачення, а експерта, який проводив експертизу за зверненням сторони захисту, ‑ сторона захисту. Після цього експерту можуть бути поставлені запитання потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, а також головуючим та суддями.

Експерту можуть бути поставлені запитання щодо наявності в експерта спеціальних знань та кваліфікації з досліджуваних питань (освіти, стажу роботи, наукового ступеня тощо), дотичної до предмета його експертизи; використаних методик та теоретичних розробок; достатності відомостей, на підставі яких готувався висновок; наукового обґрунтування та методів, за допомогою яких експерт дійшов до висновку; застосовності та правильності застосування принципів та методів до фактів кримінального провадження; інші запитання, що стосуються достовірності висновку.

Суд також має право призначити одночасний допит двох чи більше експертів для з’ясування причин розбіжності в їхніх висновках, що стосуються одного і того самого предмета чи питання дослідження.

Кожна сторона для доведення або спростування достовірності висновку експерта має право надати відомості, які стосуються знань, вмінь, кваліфікації, освіти та підготовки експерта.

Експерт під час відповідей має право користуватися своїми письмовими та іншими матеріалами, які використовувалися під час експертного дослідження.