Закриття кримінального провадження

 

Закриття кримінального провадження у справі є одним із засобів його остаточного вирішення без постановлення вироку і застосування покарання. Саме таким чином вирішується по суті питання про кримінальну відповідальність особи, що вступила у кримінально-правовий конфлікт з суспільством і державою. Разом з тим закриття кримінального провадження може бути і не пов'язано зі встановленням підозрюваного. Воно можливе як до, так і після появи такого суб'єкта.

Закриття кримінального провадження не повинне розглядатись як одноразовий технічний акт, який полягає у винесенні відповідної постанови. Як форма закінчення досудового розслідування закриття кримінального провадження являє собою цілий етап, заключну частину розслідування, зміст якої складає вирішення ряду важливих питань. Цей етап охоплює:

· аналіз та оцінку прокурором і слідчим зібраних доказів у сукупності з точки зору їх достатності для достовірного висновку про неможливість продовжувати розслідування через наявність однієї з обставин, передбачених законом, а саме підстави до закриття кримінального провадження;

· систематизацію та належне оформлення матеріалів кримінального провадження;

· складання постанови про закриття кримінального провадження;

· вирішення всіх питань, що випливають із рішення про закриття кримінального провадження (скасування заходів процесуального примусу, заходів забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна; вирішення питання про речові докази, інші предмети й документи, що вилучались у справі, та ін.);

· повідомлення про закриття кримінального провадження заінтересованим у вирішенні справи особам шляхом направлення їм копії постанови про ухвалення такого рішення, надання їм на їх прохання можливості ознайомитися з матеріалами кримінального провадження та вирішення клопотань цих осіб.

Як вже наголошувалося раніше, прийняти рішення про закриття кримінального провадження прокурор та слідчий мають право тільки за наявності передбачених законом підстав. Такими підставами закон установив наявність фактичних і юридичних обставин, що виключають кримінальне провадження.

Так, закон встановлює правила, згідно з якими кримінальне провадження закривається у разі якщо:

1) встановлена відсутність події кримінального правопорушення;

2) встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення;

3) не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати;

4) набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою;

5) помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого;

6) існує вирок, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню;

7) потерпілий, а у випадках, передбачених КПК України, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення;

8) стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу (пп.1-8 ч.1 ст.284 КПК України).

Вказані підстави не можна плутати з підставами для закриття судом кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності (п.1 ч.2 ст.284 КПК України). Необхідно чітко розмежовувати ці види підстав закриття кримінального провадження, оскільки їх наявність зумовлює прийняття прокурором та слідчим принципово різних юридичних рішень щодо форми закінчення досудового провадження.

Виходячи зі змісту закону слідчий має право закрити кримінальне провадження справу шляхом винесення постанови за реабілітуючими підставами. Він приймає постанову про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пп. 1-2 (встановлена відсутність події кримінального правопорушення або відсутність в діянні складу кримінального правопорушення) та 4 ч.1 ст.284 КПК України (набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою), якщо в кримінальному провадженні жодній особі не повідомлялося про підозру (ч.3 ст.284 КПК України).

У літературі під реабілітуючими розуміються такі підстави, за наявності яких особа визнається невинною у вчиненні злочину, у зв’язку з чим, відновлюються добре ім’я, репутація. Таке визначення ґрунтується на понятті «реабілітація»1. Традиційно до них відносять такі підстави як відсутність події злочину й відсутність у діянні складу злочину та недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину. Всі інші підстави відносять до нереабілітуючих, під якими, в свою чергу, розуміють такі підстави, під час закриття кримінального провадження за якими виходять із того, що винність особи у вчиненні злочину підтверджено зібраними у справі доказами, але у зв’язку з наявністю передбачених законом обставин вона звільняється від кримінальної відповідальності[71].

Щодо вищенаведеної класифікації, слід зазначити, що деякі вчені вказують на неповноту даного поділу і поділяють всі обставини не на дві, а на три і більше.

Так, С.М. Благодир виділяє реабілітуючи, нереабілітуючі та підстави, що констатують неможливість провадження1.

Л.М. Лобойко поділяє підстави до закриття кримінального провадження на 1) такі, що реабілітують; 2) такі, що не реабілітують; 3) «нейтральні» (формальні)2.

Вважаємо, що більш за все потреби правозастосовної практики буде задовольняти класифікація підстав до закриття кримінального провадження на реабілітуючі та нереабілітуючі.Така класифікація є найбільш вдалою, оскільки в її основу покладено юридичні наслідки закриття кримінального провадження (кримінального переслідування). Більш того вона має велике практичне значення.

Так, відповідно до ст.130 КПК України шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

Право на відшкодування такої шкоди є важливим елементом правового статусу особи, що реабілітується. Наприклад, підозрюваний має право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра не підтвердилися (п.17 ч.3 ст.42 КПК України). При цьому він має право бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, передбачені КПК, а також отримати їх роз'яснення (п.2 ч.3 ст.42 КПК України).

Виходячи з вказаних положень закону, правовою основою для реабілітації є винесення рішення, якою підозра визнається незаконним або необґрунтованим.

По сенсу закону тільки прокурор приймає постанову про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного з підстав, передбачених усіма пунктами ч.1 ст.284 КПК (ч.3 ст.284 КПК України).

Таким чином, під час закриття кримінального провадження за обставинами, що реабілітують (встановлена відсутність події кримінального правопорушення або відсутність в діянні складу кримінального правопорушення, не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати) він зобов’язаний роз’яснити громадянину (підозрюваному) порядок відновлення його порушених прав та прийняти передбачені законом заходи щодо відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові внаслідок, наприклад, незаконного затримання особи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення або обрання до особи одного з передбачених КПК України запобіжних заходів.

Нині порядок такого відшкодування визначається Законом України від 1 грудня 1994 року «Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури й суду»[72] та Положенням про застосування цього Закону, затвердженим наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури й Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року №6/5,3,41[73].

Слід особливо підкреслити, що обставини, які згідно з пп.1-7 ч.1 ст.284 КПК України виключають кримінальне провадження та є підставами для його закриття, представляє різні підстави закриття кримінального провадження, а значить, тягне за собою й різні юридичні наслідки закриття.

Зокрема, закриття кримінального провадження через відсутність в діянні складу кримінального правопорушення (п.2 ч.1 ст.284 КПК України) не виключає подальшої юридичної відповідальності особи, яка вчинила дане діяння. Мова може йти про притягнення особи до дисциплінарної, адміністративної, цивільно-правової відповідальності, але не до кримінальної відповідальності. Абсолютно інша ситуація виникає, коли кримінальне провадження закривається через відсутність події кримінального правопорушення (п.1 ч.1 ст.284 КПК України). Тут особа взагалі не підлягає будь-якій відповідальності.

Кримінальне провадження, якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати (п. 3 ч.1 ст. 284 КПК України), може бути закрито за наявності таких умов:

· необхідно встановити сам факт вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність; безперечну доведеність події кримінального правопорушення, яка мала місце. Якщо в справі не буде доведено подію кримінального правопорушення або буде виявлено, що в діянні особи відсутній склад злочину, вона повинна закриватися не за п. 3 ч.1 ст. 284 КПК України, а відповідно до п. 1 чи 2 ч.1 ст.284 КПК України;

· насамперед потрібно, щоб наявність самої події кримінального правопорушення не викликала сумнівів і була встановлена зібраними в справі доказами;

· необхідною є наявність у справі підозрюваного (ч.1 ст.42 КПК України), оскільки за сенсом чч. 3 і 4 ст. 284 КПК України закон говорить про недоведеність саме його участі у вчиненні кримінального правопорушення. Враховуючи, що письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання (ч.2 ст.278 КПК України), застосування цієї підстави можливе лише після повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (ст.ст.276-278 КПК України);

· якщо встановлено факт недоведеності участі підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення. Факт суспільно небезпечного діяння встановлено, але досліджені прокурором докази виключають або не підтверджують вчинення його підозрюваним. Іншими словами, зібраних у справі доказів для завершення розслідування й звернення з обвинувальним актом до суду недостатньо, і при цьому вичерпано всі можливості для збирання додаткових доказів.

Розглянута підстава найчастіше застосовується тоді, коли на допиті підозрюваний заперечує проти зібраних доказів, висуває нові версії, які пояснюють подію кримінального правопорушення та його непричасність до нього, або раніше зібрані докази частково відпадають з інших причин; зібрати інші докази замість тих, які втратили первісне значення, спростувати повністю версію обвинуваченого в процесі подальшого розслідування не вдається. При цьому докази, які є у слідчого або прокурора, не дають можливості зробити безперечний і категоричний висновок про участь підозрюваного у вчиненні інкримінованого йому діяння.

Закон прямо встановлює, що рішення прокурора про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного не є перешкодою для продовження досудового розслідування щодо відповідного кримінального правопорушення (ч.4 ст.284 КПК України). Виходячи з такого припису, при закритті кримінального провадження щодо підозрюваного чи підозрюваних за ознаками п. 3 ст. 284 КПК України розслідування загалом не закінчується, а продовжується, щоб установити, хто дійсно вчинив злочин.

Закриття кримінального провадження за цією підставою можливе тільки щодо підозрюваного чи підозрюваних.

Закриття кримінального провадження щодо підозрюваного по п.3 ч.1 ст.284 КПК України означає його повну реабілітацію, визнання невинним. Ніякі обмеження його прав недопустимі.

Необхідно підкреслити, що підстави закриття кримінального провадження, передбачені пп.1 і 3 ст.284 КПК України, мають бути застосовані слідчим та прокурором у випадках, коли:

1) збіг максимальний строк досудового розслідування у справах про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (ст.219 КПК України);

2) прокурор відмовляє у задоволенні клопотання та продовженні строку досудового розслідування, якщо досліджені під час вирішення цього питання обставини свідчать про відсутність достатніх підстав вважати, що сталася подія кримінального правопорушення, яка дала підстави для повідомлення про підозру, та/або підозрюваний причетний до цієї події кримінального правопорушення (ч.1 ст.297 КПК України).

Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом’якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього [74].

Провадження у кримінальній справі, якщо набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою (п.4 ч.1 ст.284 КПК України) підлягає закриттю, оскільки відповідальність можлива лише за наявності в законі визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу. Такий висновок підтверджується положеннями пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України про те, що виключно законами визначаються “…діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них” [75].

Вказаний загальновизнаний принцип сучасного українського права знайшов закріплення в ч.1 ст.5 УК України "Зворотна сила закону про кримінальну відповідальність в часі".

Помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого (п.5 ч.1 ст.284 КПК України). Законодавець відносить зазначену підставу до нереабілітуючих, залишаючи можливість подальшого провадження у справі з метою реабілітації померлого.

Провадження відносно померлого може бути продовжене тільки в тих випадках, коли є достатньо доказів, які вказують на то, що в діях особи, яка притягувалася до кримінальної відповідальності, не було, наприклад, складу кримінального правопорушення або була відсутня подія кримінального правопорушення. Не може бути продовжене провадження у справі в цілях викриття померлого у вчиненні кримінального правопорушення.

Рішення прокурора про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного, якщо існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню (п.6 ч.1 ст.284 КПК України), має глибокий юридичною сенс. Воно ґрунтується на загальноправовому положенні відповідальності non bis in idem (не можна двічі за одне й теж).

КПК України прямо встановлює, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення (ч.1 ст.7). Ніхто не може бути двічі обвинуваченим або покараним за кримінальне правопорушення, за яким він був виправданий або засуджений на підставі вироку суду, що набрав законної сили. Кримінальне провадження підлягає негайному закриттю, якщо стане відомо, що по тому самому обвинуваченню існує вирок суду, який набрав законної сили (ст.19 КПК України).

Кримінальне провадження також підлягає закриттю, якщо потерпілий, а у випадках, передбачених КПК, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення (п.7 ч.1 ст.284 КПК України). Це обумовлено наступним.

Закон встановлює, що кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є досудове провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.477 КПК України (ч.4 ст.26,пп.1-3 ч.1 ст.477 КПК України).

На стадії досудового розслідування потерпілий має право примиритися з підозрюваним і укласти угоду про примирення (ч.4 ст.56 КПК України). Укладення угоди про примирення може ініціюватися сторонами в будь-який момент після повідомлення особі про підозру (ч.5 ст.469 КПК України).

За сенсом ч.6 ст.469 КПК України угода про примирення між потерпілим та підозрюваним є формою відмови потерпілого від обвинувачення – твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п.13 ч.1 ст.3 КПК України).

Відповідно до принципу диспозитивності відмова потерпілого, а у випадках, передбачених КПК, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення (ч.4 ст.26, п.7 ч.1 ст.284 КПК України).

У контексті викладеного слід зазначити, що права і інтереси потерпілого у кримінальному провадженні може представляти представник – особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником (ч.1 ст.58 КПК України).

Представник користується процесуальними правами потерпілого, інтереси якого він представляє (ч.4 ст.56 КПК України). Його повноваження на участь у кримінальному провадженні підтверджуються договором із з потерпілим (ст.50, п.1 ч.3 ст.58 КПК України). Отже, в такому договорі має бути позначене право представника укласти угоду про примирення з підозрюваним.

Наслідком відмови потерпілого від обвинувачення є позбавлення права вимагати в подальшому притягнення особи до кримінальної відповідальності за відповідне кримінальне правопорушення і змінювати розмір вимог про відшкодування шкоди (п.1 ч.1 ст.473 КПК України) [76].

Нарешті, закон встановлює правило, згідно з яким кримінальне провадження закривається, якщо стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу (п.8 ч.1 ст.284 КПК України).

Такий припис закону логічно витікає з правил міжнародного співробітництва у сфері кримінального судочинства (розділ IX КПК України). Вони закріплені в главі 44 «Видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція)» КПК України і детально розглянуті у рамках окремої теми підручника «Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження».

У той же час, слід зазначити, що межі кримінальної відповідальності виданої особи стосовно стадії досудового розслідування визначаються наступним:

· видана в Україну особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності лише за ті злочини, за які здійснена видача (екстрадиція);

· обмеження, висловлені компетентним органом іноземної держави під час прийняття рішення про видачу особи в Україну, є обов'язковими при прийнятті відповідних процесуальних рішень;

· якщо застереження компетентного органу іноземної держави щодо обмежень у видачі особи стосується виконання вироку. Суд, який ухвалив вирок, вирішує питання про приведення його до виконання лише за ті діяння, за які відбулася видача;

· у разі вчинення особою до її видачі (екстрадиції) іншого злочину, не зазначеного у запиті про видачу, притягти таку особу до кримінальної відповідальності можна лише після отримання згоди компетентного органу іноземної держави, що видала особу;

· у разі притягнення особи до кримінальної відповідальності за злочин, вчинений нею після видачі, отримання такої згоди не вимагається (пп.1-4,6 ст.576 КПК України).

Перелік підстав щодо закриття кримінального провадження прокурором та слідчим, які містяться в ст. 284 КПК України, не є вичерпним. Особливістю правового реґулювання умов закриття кримінального провадження є те, що вони передбачені не тільки в КПК України але і інших законах, включаючи Конституцію України.

Наприклад, крім підстав, передбачених ст. 284 КПК України, прокурор (п.15 ст.3 КПК України) закриває кримінальне провадження також:

· у разі відсутності згоди Верховної Ради України на притягнення до кримінальної відповідальності [77] народних депутатів (ст. 80 Конституції України, ст. 27 Закону України "Про статус народного депутата України", Закону України "Про регламент Верховної Ради України" (глава 34); п.2 ч.1 ст.481; ч.2 ст.482 КПК України;

· якщо немає явно вираженої згоди акредитуючої держави на притягнення до кримінальної відповідальності особи, котра користується правом дипломатичної недоторканності – імунітетом від кримінальної юрисдикції України, до кримінальної відповідальності (ч. 4 ст. 6 КК України). Кримінальне провадження щодо особи, яка користується дипломатичним імунітетом, може здійснюватися за правилами КПК України лише за згодою такої особи або за згодою компетентного органу держави (міжнародної організації), яку представляє така особа, у порядку, передбаченому законодавством України та міжнародними договорами України (ч.2 ст.6 КПК України);

· якщо немає спрямованості злочину, який було вчинено за межами України іноземцем або особою без громадянства, яка не проживає постійно в Україні, проти прав та свобод громадян України чи інтересів України, та інші випадки, передбачені міжнародними договорами (ст. 8 КК України). Згідно ст. 8 КК України, іноземці та особи без громадянства, які не проживають постійно в Україні, й вчинили злочини за її межами, підлягають в України відповідальності за КК України у випадках, передбачених міжнародними договорами, або якщо вони вчинили передбачені КК України особливо тяжкі злочини проти прав та свобод громадян України чи інтересів України. Тому, якщо виявиться, що притягнення особи до кримінальної відповідальності неможливе у зв’язку з дією міжнародного договору, або злочин не було спрямовано проти прав та свобод громадян України чи інтересів України, кримінальне провадження підлягає закриттю.

· коли відповідно до міжнародних договорів України громадяни України та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, й вчинили злочини за її межами, не підлягають кримінальній відповідальності за КК України (ч. 1 ст. 7 КК України);

· наявність щодо громадянина України або особи без громадянства, яка постійно проживає в Україні, акта про засудження іноземною державою, де було вчинено злочин (ч. 2 ст. 7 КК України);

· неприйняття Верховною Радою України (ст. 111 Конституції України) постанови про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (або у зв’язку з відсутністю згоди самої Верховної Ради України, або у зв’язку з відсутністю висновку Конституційного Суду України чи Верховного Суду України);

· у разі неосудністи особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння (ч. 2 ст. 19 КК України).

Крім того, Кримінальний кодекс України визначає випадки, коли особа не підлягає кримінальній відповідальності, зокрема у зв’язку з малозначністю діяння (ч. 2 ст. 11 КК України); приготуванням до злочину невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 14 КК України); за наявності обставин, які виключають злочинність діяння (розділ VIII КК України) та ін., а отже, кримінальне провадження підлягає закриттю. Ці обставини визначають ще одну групу підстав для закриття кримінального провадження прокурором.

Відсутність у КПК України єдиної системи підстав до закриття справи, багато з яких передбачено іншими законами ускладнюють правозастосовну практику із закриття кримінального провадження, не сприяють правильному застосуванню закону, а, отже, й законності прийняття рішень.

Процесуальний порядок щодо закриття кримінального провадження становить сукупність процесуальних дій, які зобов’язані здійснити прокурор та слідчий для того, щоб таке рішення було законним та набуло юридичну силу. До таких дій відносяться наступні.

1.Складання мотивованої постанови про закриття кримінального провадження (ч.3 ст.284 КПК України).

Як вже відзначалося раніше, слідчий складає постанову про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пп. 1-2, 4 ч.1 ст.284 КПК України, якщо в цьому кримінальному провадженні жодній особі не повідомлялося про підозру (ч.3 ст.284 КПК України).

Слідчий приймає рішення про закриття кримінального провадження самостійно. Згода прокурора не потрібна.

Прокурор приймає постанову про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного з підстав, передбачених ч.1 ст.284 КПК (ч.3 ст.284 КПК).

Постанова прокурора та слідчого про закриття провадження у кримінальній справі повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою.

Законність закриття провадження та відповідного рішення (постанови) буде зумовлюватися тим, що воно:

· винесене компетентним органом чи особою своєчасно,

· йому передувало проведення здійснених відповідно до закону процесуальних дій, які призвели до встановлення обставин, за наявності яких може бути винесено це рішення;

· правильно застосовано кримінальний закон України;

· рішення має своїм вираженням установлену законом процесуальну форму й містить необхідні реквізити.

Так, відповідно до (ч.5 ст.110 «Процесуальні рішення» КПК України) постанова про закриття кримінального провадження (будь-яка постанова слідчого та прокурора) складається з:

1) вступної частини, яка повинна містити відомості про: місце і час прийняття постанови; прізвище, ім'я, по батькові, посаду особи, яка прийняла постанову;

2) мотивувальної частини [78], яка повинна містити відомості про: зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови; мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення КПК України;

3) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про: зміст прийнятого процесуального рішення; місце та час (строки) його виконання; особу, якій належить виконати постанову;

Постанова про закриття справи може вважатись обґрунтованою, якщо вона відповідає таким вимогам: а) висновки, сформульовані в постанові, підтверджуються наявними доказами; б) слідчим і прокурором враховано й досліджено всі докази; в) ці докази досліджено в сукупності; г) на підставі цих доказів можливим є тільки один висновок; д) висновки, сформульовані в постанові, не суперечать фактичним обставинам; е) резолютивна частина постанови повністю відповідає описово-мотивувальної частини.

За сенсом ч. 5 ст. 110 КПК України обґрунтованість рішення (постанови), яке прийняли прокурор та слідчий, повинна знайти вираження в його мотивуванні.

Мотивування постанови про закриття кримінального провадження виражається в детальному викладенні тих обставин, які є підставами до закриття розслідування та наведення необхідних доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Підстави закриття кримінального провадження залежно від їх змісту й обставин конкретної кримінальної справи можуть стосуватись як окремих підозрюваних, так і всіх, хто притягується до кримінальної відповідальності.

Так, у разі встановлення відсутності події злочину кримінальне провадження закривається в повному обсязі щодо всіх осіб – як підозрюваних, так і щодо інших осіб. Виявлення ж непричетності особи до скоєння злочину може призводити як до закриття кримінального переслідування щодо конкретної особи та його продовження стосовно інших підозрюваних, так і до припинення переслідування стосовно будь-яких інших осіб.

Мотивування повинне обґрунтувати застосування певних положень кримінального та кримінально-процесуального закону України.

У постанові про закриття кримінального провадження слід вказати, яку саме з підстав і чому застосовано в цьому випадку. Мотивування постанови включає також викладення обставин, що характеризують особу, яка притягується до кримінальної відповідальності.

Повнота й чіткість мотивування мають результатом те, що всі рішення, викладені в резолютивній частині постанови про закриття провадження, логічно випливають із її описово-мотивувальної частини.

Важливою властивістю постанови про закриття провадження у кримінальній справі є логічність – послідовність, відсутність суперечностей. Цей процесуальний акт повинен бути викладений у чіткій логічній послідовності: кожна наступна його частина повинна бути продовженням попередньої та закономірно випливати з неї. До того ж логічність виключає суперечність, непослідовність викладу, нечіткість висновків і рішень. Нелогічний, суперечливий документ не може бути законним.

Закриваючи кримінальне провадження, необхідно правильно застосовувати кримінальний та кримінально-процесуальний закони України. Правильне застосування закону виражається в точній кваліфікації діяння та суворому дотриманні всіх положень КК і КПК України. Виконання ж вимог КПК України – важлива ґарантія правильного здійснення кримінального провадження.

З урахуванням наукових методик складання постанов слідчого і прокурора, зазначена постанова про закриття кримінального провадження складається із вступної, описово-мотивувальної, резолютивної та заключної частин.

Вступна частина постанови містить: найменування процесуального рішення (постанова про закриття кримінального провадження); відомості про час і місце її складання, посаду, спеціальне звання, класний чин, прізвище й ініціали особи, яка склала документ; приводи до постановлення рішення, коротку юридичну сутність злочину і його кримінально-правову кваліфікацію (найменування та номер кримінального провадження, із зазначенням статті кримінального закону України, що передбачає кримінальне правопорушення, за яким провадилося розслідування); відомості про особу підозрюваного (анкетні дані: прізвище, ім’я та по батькові, день, місяць і рік народження).

Описово-мотивувальна частина містить виклад сутності події кримінального правопорушення (стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент закриття кримінального провадження; правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність), підстави й мотивування її закриття. У цій частині постанови дається обґрунтування прийнятого рішення про закриття кримінального провадження. Залежно від того, закривається провадження прокурором або слідчім, в описовій частині наводяться підстави початку досудового розслідування або притягнення особи до кримінальної відповідальності, викладаються сутність та зміст підозри, підстави закриття кримінальної справи та докази, що їх підтверджують, дані про потерпілого, завдану йому шкоду та її відшкодування. Після викладу підстав для закриття кримінального провадження наводяться посилання на статті КПК України, КК України або іншого закону, які передбачають ці підстави.

За вказаними правилами в описово-мотивувальній частині постанови про закриття кримінального провадження також можуть бути викладені факти вчинення особою, стосовно якої закривається провадження, правопорушень, за які передбачено адміністративну або дисциплінарну відповідальність. Такого роду рішення слідчий приймає з урахуванням різних обставин, наприклад строків, протягом яких може бути накладено дисциплінарне стягнення (ст. 148 КЗпП України), віку правопорушника (ст.12 і 13 Кодексу України про адміністративні правопорушення) тощо.

У резолютивній частині постанови формулюються:

· рішення про закриття кримінального провадження. При цьому, якщо воно приймається до повідомлення про підозру, то вказується, що закривається справа, наприклад, через відсутність в діянні складу кримінального правопорушення (п.2 ч.1 ст.284 КПК України) або відсутність події кримінального правопорушення (п.1 ч.1 ст.284 КПК України). У випадках же, коли було повідомлення про підозру певній особі, зазначається, відносно кого і по якій підозрі закривається провадження;

· вирішення питань, які підлягають вирішенню через закінчення провадження: про скасування заходів забезпечення кримінального провадження; вирішення питання про речові докази, інші предмети й документи, що вилучались та інш.;

· рішення про повідомлення заінтересованих осіб про закриття кримінального провадження, роз’яснення їм права знайомитися з усіма матеріалами справи, права на оскарження постанови; у разі закриття провадження за обставинами, що реабілітують (встановлена відсутність події кримінального правопорушення або відсутність в діянні складу кримінального правопорушення, не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати), роз’яснення громадянинові (підозрюваному) права та порядку відновлення його порушених прав, відшкодування шкоди, заподіяної йому внаслідок незаконних рішень, дії чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури (наприклад, незаконного затримання особи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення або обрання до особи одного з передбачених КПК України запобіжних заходів) (п.17 ч.3 ст.42, ст.130 КПК України);

· рішення про направлення копії постанови заявнику, потерпілому, його представнику, підозрюваному, захиснику (ч.5 ст.284 КПК України);

· рішення про направлення копії постанови прокурору (ч.5 ст.284 КПК України) та слідчому судді, який, наприклад, зобов'язаний прийняти рішення про заходи забезпечення кримінального провадження після закриття кримінального провадження.

Заключна частина постанови про закриття кримінального провадження містить такі реквізити: відомості про посаду, спеціальне або військове звання, класний чин, прізвище й ініціали, підпис прокурора або слідчого.