Практичне значення правового інституту підсудності



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Практичне значення правового інституту підсудності



Інститут підсудності має велике практичне значення. Чітке, юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення кримінальних справ забезпечує правильність функціонування всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань, є однією з правових гарантій справедливого правосуддя. Додержання правил про підсудність сприяє швидкому, всебічному і повному розгляду кримінальної справи з урахуванням її конкретних особливостей та з найменшими затратами державних коштів, здійсненню принципу рівності всіх громадян перед законом і судом, підвищує виховне значення правосуддя, забезпечує реалізацію права обвинуваченого на компетентний суд.[100]

І.Я. Фойницький, розглядаючи значення підсудності, вказував, що порушення підсудності супроводжується тяжкими для суду наслідками: відмова в прийнятті судом справи, йому підсудної, є відмова в правосудді, тобто бездіяльність влади; прийняття до провадження справи, йому непідсудної, є перевищенням влади.[101]

Підсудність має бути чітко регламентована законом, для того, щоб виключити будь-який суб’єктивізм посадових осіб (прокурорів, суддів) у вирішенні питання про те, в якому саме суді та якому складі суддів потрібно здійснювати кримінальне провадження.

Цей правовий інститут є однією з правових гарантій справедливого правосуддя,[102] а, отже, є також і процесуальною гарантією, тобто встановленим процесуальним законом засобом, яким забезпечується правильне здійснення по кожній справі завдань правосуддя.[103]

Особливе значення вона набуває як засіб, яким охороняються та забезпечуються права та законні інтереси осіб. Так, одним з невід’ємних прав особи є право на розгляд її справи компетентним судом. У відповідності з частини першої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р. «кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред’являється йому, або при визначенні його прав і обов’язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним та неупередженим судом, який створено на підставі закону»..[104]

Отже, інститут підсудності має також важливе значення для чіткого функціонування як судової системи у цілому, так і для приватних осіб, бо кожному важливо знати, який суд розглядатиме його справу, кожен має право вимагати, щоб його справу розглядав суд компетентний, незалежний та неупереджений.[105]

Таким чином правильне визначення підсудності має велике соціально-правове значення, яке полягає у тому, що цей правовий інститут сприяє:

-по-перше, забезпеченню своєчасності, повноті, всебічності та об’єктивності дослідження обставин кримінального правопорушення;

-по-друге, реалізації принципу рівності громадян перед законом і судом;

-по-третє, розгляду матеріалів кримінального провадження компетентним, незалежним та неупередженим судом.[106]

Оскільки закон (стаття 283 КПК України) наділяє прокурора правом остаточного вирішення питання про форми закінчення досудового розслідування, то природно, що у разі його звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного, виховного характеру або з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності він попередньо визначає підсудність, яка остаточно визначається у підготовчому судовому засіданні (стаття 314 КПК України).

 

Види підсудності

 

Раніше (до прийняття КПК України у редакції від 13.04.2012 року) в юридичній літературі існували різні думки щодо видів підсудності. Ю.В. Хоматов розрізняв такі чотири види підсудності: 1) предметну (родову), 2) територіальну (місцеву); 3) спеціальну (персональну); 4) за зв’язком справ.[107] Існують й інші варіанти поділу підсудності та такі види як:1) предметна (родова); 2) спеціальна (персональна); 3) територіальна, або місцева (М.М. Моршунов);[108] 1) родова, або предметна; 2) територіальна, або місцева; 3) персональна; 4) альтернативна; 5) за зв’язком справ (М.М. Михеєнко, В.П. Шибіко, О.Я. Дубинський);[109] 1) родова (предметна); 2) спеціальна; 3) територіальна (місцева); 4) за зв’язком справ (Л.М. Лобойко);[110]1) предметна (родова), 2) персональна, 3) територіальна, 4) спеціальна, 5) за зв’язком справ, 6) альтернативна (В.М. Тертишник).[111]

Однак більшість науковців погоджувалось з таким класичним варіантом видів підсудності:

а) родова (предметна) підсудність;

б) спеціальна (персональна) підсудність;

в) територіальна (місцева) підсудність;

г) за зв’язком справ;

д) альтернативна підсудність.

Гадаймо, що аналіз норм чинного КПК України не дозволяє на теперішній час чітко виокремити таки види підсудності якродову (предметну), яка визначалася за родом і характером злочину та обумовлювалася його кваліфікацією, та за зв’язком справ(визначалася можливістю об’єднання в одному провадженні кримінальних справ за обвинуваченням однієї особи або групи осіб у вчиненні одного або декількох злочинів, які підсудні за територіальною, родовою чи персональною ознакою різним судам).

Чинний Кримінальний процесуальний кодекс України прямо виокремлює тільки два види підсудності: інстанційну (ст. 33 КПК) та територіальну (ст. 32 КПК). Однак, як на наш погляд, із системного аналізу норм КПК випливає існування й інших видів підсудності, про що йдеться далі.

 

Інстанційна підсудність

Для розуміння сутності інстанційної підсудності перш за все слід звернутися до положень статті 14 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», яка передбачає право учасників судового провадження на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а також на перегляд справи Верховним Судом України. Відповідно до статті 7 наведеного вище Закону кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Для забезпечення справедливого та неупередженого розгляду справ у розумні строки, встановлені законом, в Україні діють суди першої, апеляційної, касаційної інстанцій і Верховний Суд України.

Слід зазначити, що у теорії права існують різні точки зору з приводу того, що слід розуміти під терміном «інстанційність». Так, наприклад, Н. В. Сібільова вважає, що інстанційність – це поняття процесуальне і означає обсяг процесуальних повноважень суду щодо вирішення судової справи. Як обов’язкові умови для появи такого принципу називає: право учасників судового процесу на скаргу до вищестоящої судової інстанції та законодавче визначення наявності різних повноважень суду під час розгляду або перегляду однієї й тієї самої справи.[112]

В. І. Шишкін вважає, що інстанційність є одним із принципів організації судового устрою і в переважній більшості країн судові системи організовані таким чином, що для кожної стадії судового провадження (інстанції) створені судові установи, до функціональної діяльності яких віднесено лише один із видів проходження справи.[113]

В теоріїкримінального судочинства «інстанційність» розглядалась як певне правове явище, пов’язане з устроєм судової системи України, а як такий вид підсудності (інстанційна) свідомо не виокремлювався і на науковому рівні майже не розглядався, хоча в Кодексі Адміністративного Судочинства України така підсудність вже була законодавчо закріплена (стаття 20 КАС України).[114]

Скоріш за все при формулюванні положень інстанційної підсудності законодавець дотримувався принципу, за яким судам певної ланки судової системи має відповідати одна судова інстанція, куди особа, за необхідності, може звернутися. Тобто, можна стверджувати, що інстанційна підсудність визначається процесуальною стадією судового розгляду конкретного кримінального провадження.

У відповідності зі статтею 33 КПК України в залежності від судової інстанції, яка здійснює кримінальне провадження, законодавець вирізняє таки підвиди інстанційної підсудності:

- підслідність судів першої інстанції – місцевих (районних, міських, районних у містах, міськрайонних);

- підслідність судів апеляційній інстанції (Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суди областей, міст Києва і Севастополя);

- підслідність суду касаційної інстанції (Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ);

- підслідність Верховного Суду України (здійснює провадження з питань неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, та встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом);

- підслідність судів першої, апеляційної, касаційної інстанцій у провадженнях за нововиявленими обставинами.

Отже, кримінальний процесуальний закон виокремлює зазначений вид підсудності та його підвиди не тільки в залежності від належності судів до тої чи іншої ланки (інстанції) системи судів загальної юрисдикції, але й наданої їм за законом компетенції в розгляді справ. Таким чином доречно було б стверджувати, що законодавець одночасно говорить й про функціональну підслідність справ, тобто визначення компетенції окремих ланок судової системи України на підставі виконуваних ними функцій (частини четверта та п’ята статті.33 КПК України).

За правилами підсудності цього виду суди першої інстанції (районні, міські, районні у містах, міськрайонні) мають право ухвалити вирок або постановити ухвалу про закриття кримінального провадження (пункт двадцять другий статті 3 КПК України).

В компетенції судів апеляційної інстанції – перегляд судових рішень, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме: 1) вироків, крім випадків, передбачених статтею 394 КПК України (вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження з зазначених у законі підстав і інші вироки з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України); 2) ухвал про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру.

В касаційному порядку можуть бути переглянуті судові рішення (вироки та ухвали) про застосування або відмову у застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції (ст. 424 КПК України).

Усі суди виконують також функцію перегляду рішень за нововиявленими обставинами, тому що у відповідності з частиною першою статті 463 КПК України заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку внаслідок незнання про існування таких обставин.

 

Територіальна підсудність

Територіальна підсудність – найбільш поширений різновид підсудності, за правилами якої визначають, якому конкретно із судів загальної юрисдикції підсудна справа. Вона (територіальна підсудність) розмежовує компетенцію по розгляду справ між однорідними судами однієї судової ланки та визначається місцем вчинення злочину, внаслідок чого її іноді іменують «місцевою».

За загальним правилом, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення.

Якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, у дію вступає інше правило – кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.

У разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, – суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення.

У відповідності з частиною другою ст. 32 КПК України кримінальне провадження щодо обвинувачення судді у вчиненні кримінального правопорушення не може здійснюватися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді. Якщо згідно з частиною першою цієї статті кримінальне провадження стосовно судді має здійснюватися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді, кримінальне провадження здійснює суд, найбільш територіально наближений до суду, в якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді, іншої адміністративно-територіальної одиниці (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя).

Й тут слід зазначити, що указана правова норма по суті об’єднує два види підсудності, а саме: територіальну та спеціальну (суб’єктну, персональну) підсудність. Справа у тому, що в теорії кримінального процесу спеціальна (персональна, суб’єктна)підсудність визначається в залежності від персони (суб’єкту) злочину, службового становища підсудних, щодо яких у чинному законодавстві міститься спеціальна вказівка про порядок притягнення їх до кримінальної відповідальності. Як бачимо мова йде про такого суб’єктів кримінального провадження як суддя, що обвинувачується вчиненні кримінального правопорушення, а тому можна говорити про часткове змішення територіального та персонального (суб’єктного) інститутів підсудності.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.235.216 (0.012 с.)