Поняття, значення і види процесуальних документів, вимоги, що ставляться до їх форми та змісту

Дотримання вимог процесуальної форми є важливою передумовою та показником забезпечення законності у кримінальному процесі. Невід’ємною складовою процесуальної форми кримінального провадження є повна, точна і своєчасна фіксація дій посадових осіб у процесуальних документах, що дозволяє не тільки належним чином зберегти і закріпити докази, але й перевірити стан додержання прав громадян у конкретній справі.

Діяльність правоохоронних органів та судів об’єктивується у кримінально-процесуальних актах слідчого, прокурора та суду, що утворені сукупністю процесуальних дій та прийнятих на їх реалізацію процесуальних документів.

Документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об’єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Кримінально-процесуальні документи – це письмові акти, що складаються уповноваженими суб’єктами у зв’язку з провадженням у кримінальній справі та фіксують зміст і результати проведених слідчих і судових дій або закріплюють владне рішення щодо правових питань, які виникають у справі. До документів можуть належати: матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні); матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України; складені в порядку, передбаченому КПК України, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії; висновки ревізій та акти перевірок (ч. 2 ст. 99 КПК України).

Процесуальні документи мають відповідати вимогам законності (за формою та змістом), об’єктивності, логічності, ясності, грамотності та культури оформлення, а також справедливості.

Складна і багатоступенева процесуальна форма кримінального судочинства обумовлює складання широкого розмаїття процесуальних документів, а отже і необхідність їх наукової класифікації.

За ступенем імперативності прийняття процесуальні документи поділяють на обов’язкові та факультативні.

Обов’язкові кримінально-процесуальні документи складаються у кожному кримінальному провадженні чи певній категорії справ, виходячи з прямої вказівки у законі або криміналістичних особливостей розслідування справ даної групи (наприклад, постанова про призначення експертизи для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень у справі про заподіяння шкоди здоров’ю тощо).

Факультативні документи не обов’язково складаються у кожному кримінальному провадженні, їх підготовка більшою мірою визначається доцільністю і розсудом слідчого чи інших посадових суб’єктів щодо оптимального вирішення відповідних проблем та оформлення процесуальних дій (наприклад, суд апеляційної інстанції у виняткових випадках може своєю ухвалою передати кримінальне провадження на розгляд іншого місцевого суду за місцем проживання обвинуваченого, більшості потерпілих або свідків з метою забезпечення оперативності та ефективності кримінального провадження (ст. 34 КПК).

За юридичною силою процесуальні документи поділяють на ті, що набрали законної сили та ті, що не набрали чинності.

Так, наприклад, вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення їй копії вироку), якщо таку скаргу не було подано.

Виходячи з можливості апеляційного (касаційного) оскарження розмежовують процесуальні документи, які можуть бути оскаржені та ті, що не можуть бути оскаржені.

Так, згідно ст.ст. 303, 304 КПК України постанову слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування може бути оскаржено до слідчого судді протягом 10-ти днів з дня отримання особою копії рішення. Натомість ухвали слідчого судді про застосування запобіжних заходів у вигляді застави або особистого зобов’язання апеляційному оскарженню на стадії досудового розслідування не підлягають.

За структурно-змістовним критерієм кримінально-процесуальні документи поділяють на:

1) Протоколи – процесуальні документи, що фіксують хід і результати слідчих і судових дій.

КПК України передбачає складання декілька десятків різних протоколів (протокол огляду місця події, протокол допиту свідка, протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, протокол слідчого експерименту тощо).

Новеллою є положення ч. 2 ст. 104 КПК України, де закріплено, що у випадку, якщо за допомогою технічних засобів фіксується допит, текст показань може не вноситися до відповідного протоколу за умови, що жоден з учасників процесуальної дії не наполягає на цьому. У такому разі у протоколі зазначається, що показання зафіксовані на носії інформації, який додається до нього.

Кримінально-процесуальним законодавством та практикою його застосування сформовано вимоги щодо композиційної побудови протоколу, що дозволяє виділити елементи структури протоколу:

ВСТУПНА ЧАСТИНА:

- найменування документа;

- місце й дата проведення процесуальної дії;

- час початку й закінчення процесуальної дії;

- посада, спеціальне, військове звання або класний чин, прізвище, ім’я, по батькові суб'єкта, який виконує процесуальну дію;

- прізвище, ім'я та по батькові, дата народження і місце проживання всіх осіб, що присутні під час проведення процесуальної дії.

- інформація про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання;

- посилання на відповідне рішення посадової особи про провадження процесуальної дії, а також норми КПК України, на підставі яких вона здійснюється й складається протокол. У випадку провадження слідчої (розшукової) дії за ухвалою слідчого судді (наприклад, обшуку житла) або в порядку доручення (ст. 41 КПК України) необхідно послатися й на ці юридичні обставини.

ОПИСОВА ЧАСТИНА:

- роз'яснення прав й обов'язків учасникам процесуальної дії;

- послідовність дій;

- отримані в результаті процесуальної дії відомості, важливі для цього кримінального провадження, в тому числі виявлені та/або надані речі і документи.

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА:

- вилучені речі і документи та спосіб їх ідентифікації;

- спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу;

- перелік додатків до протоколу процесуальної дії, із вказівкою конкретних фототаблиць, схем, зліпків, носіїв комп’ютерної інформації, стенограм, аудіо-, відеозапису процесуальної дії та інших матеріалів, що пояснюють його зміст;

- зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників процесуальної дії;

- підписи суб'єкта, що склав протокол, і всіх інших осіб, що брали участь у процесуальній дії.

У КПК України диференціюється механізм посвідчення волевиявлення особи у випадках, коли вона не може або не хоче підписати протокол. Так, якщо особа через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то ознайомлення такої особи з протоколом здійснюється у присутності її захисника (законного представника), який своїм підписом засвідчує зміст протоколу та факт неможливості його підписання особою.

У випадку, якщо особа, яка брала участь у проведенні процесуальної дії, відмовилася підписати протокол, про це зазначається в протоколі. Такій особі надається право дати письмові пояснення щодо причин відмови від підписання, які заносяться до протоколу. Факт відмови особи від підписання протоколу, а також факт надання письмових пояснень особи щодо причин такої відмови засвідчується підписом її захисника (законного представника), а у разі його відсутності - понятих.

2) Рішення -процесуальні документи, що закріплюють владне волевиявлення компетентної посадової особи держави щодо правових питань, які виникають у справі. У ч. 1 ст. 110 КПК України визначено, що процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду.

Процесуальні рішення є правозастосовчими актами, які приймаються з дотриманням встановленої законом форми, змісту і процедури уповноваженими державними службовцями та містять владний припис, що породжує, змінює чи припиняє кримінально-процесуальні правовідносини.

Процес прийняття кримінально-процесуальних рішень включає встановлення фактичних обставин справи (збір, закріплення, перевірку і аналіз інформації, що має доказове значення), вибір норми права, що регулює дані суспільні відносини, аналітичну діяльність з обгрунтування рішення та складання процесуального документа, що його оформлює.

Основними видами рішень у кримінальному процесі є постанови, ухвали, обвинувальні акти, вироки.

Постанова – процесуальне рішення слідчого чи прокурора (ч. 3 ст. 110 КПК України).

Кримінально-процесуальний закон передбачає складання широкого кола як поіменованих (постанова про призначення експертизи, проведення освідування, закриття кримінального провадження, про відмову у задоволенні клопотання про проведення слідчої (розшукової) дії тощо), так і непоіменованих постанов (ст. 110 КПК допускає можливість винесення постанови для оформлення будь-якого процесуального рішення, без деталізації у назві постанови вказівки на зміст рішення).

Структурно-змістовними елементами постанови є:

ВСТУПНА ЧАСТИНА:

- найменування документа;

- місце й дата прийняття постанови;

- посада, спеціальне, військове звання або класний чин, прізвище, ім’я, по батькові суб'єкта, який виносить процесуальне рішення;

- номер й найменування кримінального провадження, правова кваліфікація кримінального правопорушення.

ОПИСОВО-МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА:

- зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови;

- мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення КПК України;

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА:

- зміст прийнятого процесуального рішення;

- місце та час (строки) його виконання;

- особа, якій належить виконати постанову;

- можливість та порядок оскарження постанови.

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА:

- вказівка на факт оголошення (вручення, надіслання) копії постанови відповідним суб'єктам (див. наприклад, ст. 284 КПК України);

- підпис суб'єкта, що виніс постанову.

Обвинувальний акт – підсумковий процесуальний акт досудового розслідування, в якому слідчий на підставі зібраних і перевірених доказів формулює та обгрунтовує обвинувачення певної особи у вчиненні злочину, що після затвердження прокурором спрямовується для встановлення винності особи до суду.

КПК України (ст. 291) визначає, що обвинувальний акт має містити такі відомості:

1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

4) прізвище, ім’я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора;

5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;

6) обставини, які обтяжують чи пом’якшують покарання;

7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;

8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування);

9) дату та місце його складення та затвердження.

До обвинувального акта додається:

1) реєстр матеріалів досудового розслідування;

2) цивільний позов, якщо він був пред’явлений під час досудового розслідування;

3) розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред’явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування;

4) розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред’явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного.

Надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється.

Особливе місце в системі процесуальних актів займають судові рішення, які поділяються на вироки та ухвали, що мають відповідати вимогам законності, обґрунтованості і вмотивованості.

Якщо у вироку судове рішення викладається у випадку вирішення обвинувачення по суті, то в формі ухвали викладаються рішення з усіх інших питань, в тому числі на стадії досудового розслідування, що робить цей різновид судових рішень найбільш чисельним.

Структурно-змістовними елементами ухвали, що викладається окремим документом, є:

ВСТУПНА ЧАСТИНА:

- дата і місце її постановлення;

- назва та склад суду, секретар судового засідання;

- найменування (номер) кримінального провадження;

- прізвище, ім’я і по батькові підозрюваного, обвинуваченого, рік, місяць і день його народження, місце народження і місце проживання;

- закон України про кримінальну відповідальність, що передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа;

- сторони кримінального провадження та інші учасники судового провадження;

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА:

- суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається;

- встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів;

- мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався;

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА:

- висновки суду;

- строк і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

Центральним в системі судових рішень є вирок суду, в якому підводяться підсумки як досудового розслідування, так і судового розгляду, тобто усього провадження у справі, від імені держави надається остаточна офіційна оцінка обгрунтованості інкримінованого особі обвинувачення та вирішується низка інших суміжних питань.

Вирок – це рішення суду першої або апеляційної інстанції про винність або невинність особи. Складання вироку КПК України регламентує найбільш докладно (ст.ст. 368, 373-374), встановлюючи два його види – обвинувальний та виправдувальний.

Типова структура вироку має наступний вигляд:

ВСТУПНА ЧАСТИНА:

1) відомості про те, що вирок постановлений ім'ям України;

2) дата та місце його ухвалення;

3) назва та склад суду, секретар судового засідання;

4) найменування (номер) кримінального провадження;

5) прізвище, ім’я та по батькові обвинуваченого, рік, місяць і день його народження, місце народження і місце проживання, заняття, освіта, сімейний стан та інші відомості про особу обвинуваченого, що мають значення для справи;

6) закон України про кримінальну відповідальність, що передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа;

7) сторони кримінального провадження та інші учасники судового провадження.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА:

1) у разі визнання особи виправданою – формулювання обвинувачення, яке пред’явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення;

- мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд;

2) у разі визнання особи винуватою:

- формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення;

- статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений;

- докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів;

- мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення;

- обставини, які пом’якшують або обтяжують покарання;

- мотиви призначення покарання, звільнення від відбування покарання, застосування примусових заходів медичного характеру при встановлені стану обмеженої осудності обвинуваченого, застосування примусового лікування відповідно до статті 96 Кримінального кодексу України, мотиви призначення громадського вихователя неповнолітньому;

- підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду;

- мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА:

1) у разі визнання особи виправданою - прізвище, ім’я та по батькові обвинуваченого, рішення про визнання його невинуватим у пред’явленому обвинуваченні та його виправдання;

- рішення про поновлення в правах, обмежених під час кримінального провадження;

- рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили;

- рішення щодо речових доказів і документів;

- рішення щодо процесуальних витрат;

- строк і порядок набрання вироком законної сили та його оскарження;

- порядок отримання копій вироку та інші відомості;

2) у разі визнання особи винуватою: прізвище, ім’я та по батькові обвинуваченого, рішення про визнання його винуватим у пред’явленому обвинуваченні та відповідні статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

- покарання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними, та остаточна міра покарання, обрана судом;

- початок строку відбування покарання;

- рішення про застосування примусового лікування чи примусових заходів медичного характеру щодо обмежено осудного обвинуваченого у разі їх застосування;

- рішення про призначення неповнолітньому громадського вихователя;

- рішення про цивільний позов;

- рішення про інші майнові стягнення і підстави цих рішень;

- рішення щодо речових доказів і документів;

- рішення про відшкодування процесуальних витрат;

- рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження;

- рішення про залік досудового тримання під вартою;

- строк і порядок набрання вироком законної сили та його оскарження;

- порядок отримання копій вироку та інші відомості.

Ю.М. Грошевий особливо підкреслює важливість законності і обгрунтованості вироку як вищого акту правосуддя, наголошуючи на органічному взаємозв’язку цих двох безумовно необхідних йому ознак, що у сукупності визначають таку властивість вироку як правосудність або неправосудність[21].

3) Інші документи – повістки, запити, підписки тощо.

На сьогодні в умовах значного робочого навантаження та досить складного і розгалуженого законодавства, полегшення роботи практичних працівників правоохоронних органів і суду, прискорення часу та підвищення якості складання процесуальних актів лежить у площині використання уніфікованих форм документів (бланків, зразків), що виготовлені за допомогою типографського друку або електронних форм, що містяться у комп’ютері. При цьому, важливо, щоб у цих стандартизованих формах були гнучно враховані останні зміни до законодавства, Рішення Конституційного Суду України тощо, корисним є критичне сприйняття і застосування уніфікованих моделей документів, що містяться в електронних правових системах (ЛІГА, Експерт-юрист, Інфодиск тощо) та на сайтах авторитетних юридичних інституцій і державних органів.

Процесуальні строки

Кримінально-процесуальні правовідносини не існують абстрактно, а виникають, змінюються та припиняються в часі. Фактор часу, що характеризує широке коло суспільних відносин, у галузі кримінального судочинства безпосередньо пов’язаний із категорією строків.

Строки у кримінальному провадженні є одним з визначальних засобів зміцнення процесуальної дисципліни, упорядкованості і організованості процедури притягнення до відповідальності, оперативності, швидкості і ефективності кримінально-процесуального механізму, показником його законності та стабільності, невід’ємною гарантією дотримання прав громадян. Пересічний громадянин зацікавлений, щоб дії відповідної посадової особи були здійснені не тільки належним чином, але й своєчасно, уникаючи невиправданих зволікань та тяганини.

Процесуальні строки - це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов’язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії. Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням КПК України.

Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод та практика її застосування гарантують кожному при встановленні обгрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку (п. 1 ст. 6).

Слід зазначити, що дана норма Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод отримала визнання й захист не тільки у практиці Європейського суду з прав людини, але й детальне закріплення у КПК України.

У статті 7 КПК України до загальних засад кримінального провадження віднесено розумність строків.

Статтею 28 “Розумні строки” КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки.

Розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені КПК України строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.

Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є:

1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо;

2) поведінка учасників кримінального провадження;

3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

Кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите.

При цьому, підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені КПК України.

Для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку слідчий суддя, суд має право встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого КПК України, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного кримінального провадження. Будь-які строки, що встановлюються прокурором, слідчим суддею або судом, не можуть перевищувати меж граничного строку, передбаченого КПК України, та мають бути такими, що дають достатньо часу для вчинення відповідних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень та не перешкоджають реалізації права на захист.

Слід зазначити, що підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право оскаржити прокурору вищого рівня недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування. Прокурор вищого рівня зобов’язаний розглянути скаргу протягом трьох днів після її подання і в разі наявності підстав для її задоволення надати відповідному прокурору обов’язкові для виконання вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень. Особа, яка подала скаргу, невідкладно письмово повідомляється про результати її розгляду.

Доктриною кримінального процесу сформовано різні підходи щодо класифікації процесуальних строків.

Залежно від рівня правового регулювання строків слід розмежовувати строки, встановлені міжнародними правовими документами, що ратифіковані Україною, передбачені Конституцією держави, законами, підзаконними нормативно-правовими актами або рішенням уповноваженої посадової особи.

За ступенем правової визначеності строки бувають: абсолютно визначені (їх мінімальна та максимальна межі жорстко встановлені та не можуть бути продовжені, наприклад, 24-х годинний строк вручення затриманій особі письмового повідомлення про підозру) та відносно визначені (можуть бути продовжені, наприклад, строк досудового слідства).

Обчислення процесуальних строків диференціюється залежно від часових величин, за допомогою вони обраховуються. Кримінально-процесуальний закон передбачає можливість обчислення строків годинами, днями і місяцями, а також можливістю вказівки на подію, на відміну від КПК 1961 року, який допускав обчислення строків також добами та роками.

При обчисленні строку годинами строк закінчується в останню хвилину останньої години. Так, наприклад, якщо затримання підозрюваного, яке обчислюється годинами, відбулося 4 березня о 9 годині 20 хвилин, то 72-х годинний строк затримання буде обчислюватися з 10 години та закінчиться о 10-й годині 7 березня..

При обчисленні строку днями строк закінчується о двадцять четвертій годині останнього дня строку.

При обчисленні строків місяцями строк закінчується у відповідне число останнього місяця. Якщо закінчення строку, який обчислюється місяцями, припадає на той місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця.

При обчисленні строків днями та місяцями не береться до уваги той день, від якого починається строк, за винятком строків тримання під вартою, проведення стаціонарної психіатричної експертизи, до яких зараховується неробочий час та які обчислюються з моменту фактичного затримання, взяття під варту чи поміщення до відповідного медичного закладу.

Якщо відповідну дію належить вчинити в суді або в органах досудового розслідування, то строк закінчується у встановлений час закінчення робочого дня в цих установах.

При обчисленні процесуального строку в нього включаються вихідні і святкові дні, а при обчисленні строку годинами - і неробочий час. Якщо закінчення строку, який обчислюється днями або місяцями, припадає на неробочий день, останнім днем цього строку вважається наступний за ним робочий день, за винятком обчислення строків тримання під вартою та перебування в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи.

Строк не вважається пропущеним, якщо скаргу або інший документ здано до закінчення строку на пошту або передано особі, уповноваженій їх прийняти, а для осіб, які тримаються під вартою або перебувають у медичному чи психіатричному стаціонарі, спеціальній навчально-виховній установі, - якщо скаргу або інший документ подано службовій особі відповідної установи до закінчення строку.

У передбачених законом випадках строки можуть бути продовжені (наприклад, строки досудового слідства, тримання під вартою) або поновлені за клопотанням заінтересованої особи постановою уповноваженої посадової особи (коли з поважних причин його було пропущено, наприклад, у випадку стихійного лиха, несвоєчасного повідомлення про оскаржене рішення тощо).