Тема 14: Повідомлення про підозру

1. Поняття та підстави повідомлення про підозру. 2. Процесуальне оформлення повідомлення про підозру. 3. Вручення письмового повідомлення про підозру. 4. Повідомлення про підозру окремої категорії осіб. 5. Зміна повідомлення про підозру.

Поняття та підстави повідомлення про підозр у. Притягнення до кримінальної відповідальності – це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Повідомлення особі про підозру займає особливе місце у кримінальному процесі, зокрема на досудовому розслідуванні, тому що воно підбиває підсумок зробленійдо цього моменту роботі, зібраним доказам, багато в чому визначає напрям подальшого розслідування, визначає строки досудового розслідування кримінальних проступків та кримінальних правопорушень.

Теоретичні і практичні питання, пов’язані з повідомлення особи про підозру, є фактично новим інститутом в юридичній літературі. Разом з цим проблема обґрунтованості повідомлення особи про підозру на стадії досудового розслідування, суворого дотримання законності при реалізації цього є дуже актуальною.

Порушення закону і помилки, що можуть бути допущені при повідомленні особи про підозру можуть призвести до істотних обмежень прав і свобод громадян, викликати обурення та обґрунтовані скарги.

Правильне вирішення питання щодо повідомлення особи про підозру сприяє досягненню таких перспективних завдань кримінального провадження, як зміцнення законності та правопорядку, охорона інтересів суспільства, прав і свобод громадян, та виховання їх в дусі дотримання Конституції України та відповідних законів.

Крім того, даний акт означає появу вкримінальномусудочинстві нового учасника процесу, його центральної фігури – підозрюваного.

Новим КПК України внесено зміни до порядку набуття статусу підозрюваного. Підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 КПК України, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення (ст. 42 КПК України). Водночас закон визначає обвинуваченим особу, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду. Тобто, на досудовому провадженні є лише один суб’єкт відносно якого здійснюється кримінальне переслідування – підозрюваний.

Для притягнення особи до кримінальної відповідальності прокурор, слідчий повинен встановити факт вчинення кримінального правопорушення і мати підстави для висновку про його вчинення саме цією особою. Притягнення конкретної особи до кримінальної відповідальності, як зазначає ряд науковців, встановлює кримінально-процесуальні відносини між державою і особою [9, c.19], яка вчинила кримінальне правопорушення, що й знаходить реальне відображення у кримінально-правовій кваліфікації дій такої особи та письмовому повідомленні про підозру.

Акт повідомлення особи про підозру має важливе юридичне значення:

1. Він служить одним із засобів забезпечення невідворотності відповідальності осіб, які вчинили кримінальне правопорушення.

2. Обґрунтована підозра дозволяє призначити таким особам справедливе покарання відповідно до характеру і тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

3. Акт повідомлення особи про підозру є початковим моментом реалізації функції обвинувачення.

4. Акт повідомлення особи про підозру є початковим моментом забезпечення кримінальної відповідальності особи, винуватої у вчиненніі кримінального правопорушення.

5. Після повідомлення особи про підозру процесуальне становище даної особи погіршується (її можна оголосити в розшук, відсторонити від займаної посади тощо).

Повідомлення про підозру здійснюється у наступних випадках:

1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення;

2) обрання до особи одного з передбачених кримінальним процесуальним законом запобіжних заходів;

3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення. Кримінальним процесуальним кодексом передбачено кілька видів затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення. Так, згідно до ч. 2 ст. 207 КПК України кожен має право затримати навіть без ухвали слідчого судді, суду будь-яку особу: а) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення; б) безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні. Частиною 1 ст. 208 КПК України врегульовані підстави затримання уповноваженою на те особою, зокрема, уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках: 1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; 2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.

Особливості затримання окремої категорії осіб визначаються також главою 37 КПК України.

Обрання до особи одного з передбачених кримінальним процесуальним законом запобіжних заходів. Підставою застосування одного з передбачених законом запобіжних заходів є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав.

Наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому законом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (ст. 84 КПК).

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ для них не має наперед встановленої сили.

Кримінальний процесуальний кодекс чітко регламентує такі обов’язкові вимоги до доказів у кримінальній справі, як їх належність та допустимість (ст.ст. 85, 86 КПК). Проте достатність доказів – така вимога, яку неможливо сформулювати однозначно, вона не є типовою, не може біти універсальною для кримінальних проваджень навіть за схожими складами злочину. Питанняпро достатність доказівдля притягнення особи до кримінальної відповідальностіповинно вирішуватися прокурором, слідчим укожному конкретному випадку, і повідомлення про підозру можливе тільки тоді, коли прокурор, слідчий матиме внутрішнє переконання в винуватості особи, яке відповідає дійсному положенню речей, і базується на зібраних доказах.

Слід, на наш погляд, при цьому враховувати і такий аспект, як зв’язаність наявних доказів з певним моментом розслідування, тобто: на даний момент розслідування доказів може бути достатньо для повідомлення про підозру, а в ході подальшого розслідування ситуація може змінитися. Але, зважаючи на те, що повідомлення про підозру можливе лише за умови вчинення кримінального правопорушення та упевненості прокурора, слідчого у винуватості особи у його вчиненні, є підстави вважати, що саме ці обставини повинні бути доведені у першу чергу, на час прийняття рішення про повідомлення особі про підозру. Решта ж обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні згідно до ст. 91 КПК України, проте виходять за рамки складу кримінального правопорушення (вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання) можуть бути з’ясовані(уточнені) після повідомлення про підозру. Не встановившиподію кримінального правопорушення івинуватість особи, прокурор, слідчий не може повідомити їй про підозру, оскількибуде відсутня підстава притягнення докримінальноївідповідальності.

Підозра не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом (ч. 3 ст. 17 КПК України).

На момент складення повідомлення про підозру повинна мати місце наступна ситуація:

- у кримінальному провадженні висунуті всі можливі (у тому числі взаємовиключаючі) версії;

- всі версії повно, всебічно, детально перевірені, в результаті чого усі версії окрім однієї - про винність особи у вчиненні кримінального правопорушення, спростовані зібраними під час досудового розслідування доказами;

- прокурором (слідчим) зібрано таку сукупність допустимих та достовірних доказів, яка дозволяє зробити однозначний висновок на даний момент розслідування про вчинення кримінального правопорушення саме тією особою, якій повідомляється про підозру, та відсутні будь-які сумніви щодо її винуватості;

- відсутні обставини, що виключають кримінальну відповідальність особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Слід також пам’ятати, що прокурор, слідчий, складаючи повідомлення особи про підозру, викладає в ній свою власну думку про винуватість особи, яка склалася у нього на підставі оцінки тих доказів, що є в справі на момент прийняття такого рішення. І наявність цього акту ще не означає офіційного визнання особи винуватою від імені держави. Висновок про винуватість хоч і є офіційним але все ж таки це особиста (суб’єктивна) думка прокурора, слідчого про наявність підстав покладення на певну особу кримінальної відповідальності згідно конкретної кримінально-правової норми.

Підозрюваний, відповідно до принципу презумпції невинуватості, вважається невинуватим до того часу, доки його винуватість не доведена у встановленому законом порядку.

Процесуальне оформлення повідомлення про підозру. Письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором і має містити такі відомості:

1) прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення;

2) анкетні відомості особи (прізвище, ім’я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство), яка повідомляється про підозру;

3) найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення;

4) зміст підозри;

5) правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

6) стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру;

7) права підозрюваного;

8) підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення.

Повідомлення про підозру повинно за своїм змістом та оформленням відповідати ряду вимог. Щодо оформлення даного документу, то окрім обов’язкових реквізитів та відомостей, які повинен містити, він має характеризуватися: об’єктивністю викладення даних, логічністю, обґрунтованістю, вмотивованістю, юридичною грамотністю та чіткістю. Саме такі вимоги і диктує розроблена законодавцем структура повідомлення.

Текст повідомлення повинен бути грамотним, вживатися мають точні, однозначні поняття, такі формулювання, які виключають двозначність трактування, викладене повинно точно відповідати фактичним обставинам події, послідовно подаватися, всі факти бути пов’язані один з одним, висновки мають базуватися на достовірно встановлених даних, логічно випливати з них.

Дискусійним в теорії кримінального процесу завжди було питання про доцільність викладення в даному документі доказів, на підставі яких прокурор, слідчий прийняв рішення про притягнення особи до кримінальної відповідальності. Одні вчені вважають, що вимога вмотивованості даного рішення означає необхідність обов’язкового наведення в тексті документу доказів, що підтверджують висновки про наявність кримінального правопорушення і винуватості конкретної особи в його вчиненні [6, c.190; 8, c.8].

ВКПК України немає прямої вказівкина необхідністьвідображення вповідомленні про підозру підстав для прийняттяданого рішення. Інші вчені конкретизують, вважаючи, що необхідно тексті документу вказувати ті докази, які покладені в основу підозри [3, c.139-142]. Окремі науковці пропонують наводити основні доказивинуватостіособи лише вокремих випадках, під якими слід розуміти ситуації, коли слідчий твердо впевненийввинуватостіособи іколи, найого думку, приведення цих доказівне може завдати шкоди успіху досудового розслідування [7, c.50].

Вважаємо, вимога вмотивованості повідомлення про підозру зовсім не означає необхідності наведення у ній доказів, бо можлива ситуація, що на момент повідомлення особі про підозру докази її винуватості і окремих обставин справи мають значною мірою гіпотетичний характер, вони будуть ще перевірятися, особливо з урахуванням пояснень підозрюваного. Частина з них відпаде, з’являться нові, що може призвести до необхідності зміни повідомлення про підозру. Мало того, що посилання на докази без їх аналізу нічого не дає для підтвердження вмотивованості підозри, воно неодмінно ускладнило б проведення слідства, затягло б його в часі та справило б негативний вплив на дотримання таємниці слідства, тому, на нашу думку, питання про зазначення доказів у повідомленні про підозру може вирішувати сам слідчий, прокурор в залежності від тактики розслідування. При цьому в жодному разі право підозрюваного не порушується. Він з тексту повідомлення буде знати, що саме ставиться їй у вину, і буде мати можливість захищатися від підозри шляхом дачі показань або надання доказів, або іншим законним засобом. Зі всіма доказами, які були зібрані в ході слідства, підозрюваний (обвинувачений) та його захисник буде мати змогу ознайомитися на їх вимогу разом з матеріалами кримінального провадження.

Наведемо ще декілька доводів в підтримку точки зору про те, що немає необхідності вказувати докази винуватості особи в повідомленні про підозру. Вже в процесі розслідування, на початкових його етапах, особа, яка притягується до кримінальної відповідальності, знайомиться з деякими доказами. Так, наприклад, вона підписує протоколи слідчих дій, знайомиться з їх змістом, знає, які предмети вилучені слідчим тощо. В ході проведення очних ставок підозрюваний має можливість чути, які показання проти нього дають інші учасники кримінального процесу – потерпілі, свідки. І зовсім не потребує детального пояснення питання про можливість вивчення всіх доказів під час ознайомлення особи з матеріалами кримінального провадження. Тому, ще раз підкреслимо, немає необхідності вводити у повідомлення про підозру посилання на конкретні докази в якості вимоги до його змісту.

Також слід зазначити, що при складанні повідомлення про підозру прокурор, слідчий повинні дотримуватися вимоги про індивідуалізацію відповідальності. Тобто, якщо у провадженні притягуються до кримінальної відповідальності декілька осіб, повідомлення складається відносно кожної з них. В тексті повідомлення при цьому детально викладаються обставини вчиненого з зазначенням ролі і дій кожної з осіб, які притягуються. В свою чергу, якщо особа притягується до відповідальності за вчинення кількох кримінальних правопорушень, в текст повідомлення про підозру повинні бути належним чином викладені обставини кожного з них, та кожному з кримінальних правопорушень надана відповідна кримінально-правова кваліфікація.

Вручення письмового повідомлення про підозру. Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором.

Особа викликається до слідчого, прокурора, шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. Особа, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця ув’язнення.

Встановлений законодавцем такий доволі обмежений термін вручення письмово повідомлення про підозру виправданий метою підвищення якості досудового розслідування, його своєчасного та ефективного проведення слідчим, а також забезпечення належного керівництва досудовим розслідуванням прокурором.

Контроль прокурора за кожним повідомленням особи про підозру є запорукою дотримання прав суб’єктів відносно яких здійснюється кримінальне переслідування. Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений сам повідомляти особі про підозру, скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих, ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого за наявності підстав, передбачених законом, для його відводу, або у випадку неефективного досудового розслідування та ін. (ст. 36 КПК України).

Інший строк для вручення повідомлення про підозру встановлений для випадків, коли особу затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Так, у разі затримання особи таке повідомлення вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання. Якщо особі з різних причин не вручено повідомлення про підозру після двадцяти чотирьох годин з моменту затримання, така особа негайно звільняється. Така вимога закону зумовлена політикою гуманізації кримінального процесуального законодавства України, намаганням зменшити випадки затримання осіб, що підозрюються у вчинення кримінальних правопорушень до винесення вироку судом.

Дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність невідкладно вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Таким чином, в реєстрі буде міститись інформація про всіх підозрюваних, що вчинили кримінальні правопорушення на території України з зазначенням їх анкетних даних.

До Єдиного реєстру матимуть доступ працівники слідчих підрозділів, які і будуть вносити відповідні відомості про підозрюваного, а також прокуратури всіх рівнів з правом такого ж внесення та контролю за належним внесенням інформації з метою недопущення будь-яких порушень слідчими.

Якщо особа, якій повідомляється про підозру, не володіє мовою, на якій ведеться судочинство, повідомлення про підозру повинно бути письмово перекладено на його рідну мову, або мову, якою він вільно володіє. Для цього у кримінальне провадженні залучається перекладач, який окрім перекладу роз’яснює підозрюваному зміст повідомлення та його процесуальні права. Якщо підозрюваний глухий або німий, то при повідомленні про підозру залучається відповідний перекладач або особа, яка розуміє їх знаки, і роз’яснює підозрюваному сутність повідомлення.

Після ознайомлення особи з повідомленням про підозру, у разі необхідності прокурор, слідчий повинен роз’яснити їй сутність, зміст підозри, відповісти на уточнюючі запитання, якщо такі з’являться.

Слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа (особа, якій законом надано право здійснювати затримання) зобов’язані невідкладно повідомити підозрюваному про його права, передбачені законом, а саме:

- знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують;

- бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, передбачені законом, а також отримати їх роз’яснення;

- на першу вимогу мати захисника і побачення з ним до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, а також після першого допиту - мати такі побачення без обмеження їх кількості й тривалості; на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних дій; на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження; на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених КПК України та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв’язку з відсутністю коштів на її оплату;

- не говорити нічого з приводу підозри проти нього, обвинувачення або у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання;

- давати пояснення, показання з приводу підозри, обвинувачення чи в будь-який момент відмовитися їх давати;

- вимагати перевірки обґрунтованості затримання;

- у разі затримання або застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - на негайне повідомлення членів сім’ї, близьких родичів чи інших осіб про затримання і місце свого перебування згідно з положеннями статті 213 КПК України;

- збирати і подавати слідчому, прокурору, слідчому судді докази;

- брати участь у проведенні процесуальних дій;

- під час проведення процесуальних дій ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дій, які заносяться до протоколу;

- застосовувати з додержанням вимог КПК України технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд мають право заборонити застосовування технічних засобів при проведенні окремої процесуальної дії чи на певній стадії кримінального провадження з метою нерозголошення відомостей, які містять таємницю, що охороняється законом, чи стосуються інтимного життя особи, про що виноситься (постановляється) вмотивована постанова (ухвала);

- заявляти клопотання про проведення процесуальних дій, про забезпечення безпеки щодо себе, членів своєї сім’ї, близьких родичів, майна, житла тощо;

- заявляти відводи;

- ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 221 КПК України, та вимагати відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 КПК України;

- одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення;

- оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді в порядку, передбаченому цим Кодексом;

- вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися;

- користуватися рідною мовою, отримувати копії процесуальних документів рідною або іншою мовою, якою він володіє, та в разі необхідності користуватися послугами перекладача за рахунок держави (ч. 3 ст. 42 КПК України).

Крім законних прав підозрюваний має низку обов’язків. Так, згідно з ч. 7 ст. 42 КПК України підозрюваний (обвинувачений) зобов’язаний:

1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі неможливості прибути за викликом у призначений строк - заздалегідь повідомити про це зазначених осіб;

2) виконувати обов’язки, покладені на нього рішенням про застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

3) підкорятися законним вимогам та розпорядженням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду.

Після повідомлення про права слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа на прохання підозрюваного зобов’язані детально роз’яснити кожне із зазначених прав.

Підозрюваному, обвинуваченому вручається пам’ятка про його процесуальні права та обов’язки одночасно з їх повідомленням особою, яка здійснює таке повідомлення. Пам’ятка передбачає собою узагальнення витягів з нормативно-правових актів, що закріплюють права та обов’язки підозрюваного. Зокрема, пам’ятка включає в себе деякі положення Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України, Закону України «Про попереднє ув’язнення» тощо. В пам’ятці має місце вказівка про те, що на всіх стадіях кримінального провадження підозрюваний має право примиритися з потерпілим і укласти відповідну угоду, а також за відсутності потерпілого угоду про визнання винуватості з прокурором. Слід відмітити, що запровадження такої пам’ятки про права та обов’язки підозрюваного має багато плюсів. Уповноваженій службовій особі більше не потрібно роз’яснювати права та складати про це відповідний протокол, а підозрюваний, у свою чергу, має можливість у будь-який час ознайомитися з нею та дізнатись (згадати) про свої права й обов’язки на зазначеній стадії. Це безперечно сприяє побудові більш досконалої, економної моделі кримінального судочинства, за рахунок процесуальній економії, зменшенню документообігу в даному випадку, та підвищенню рівня обізнаності підозрюваних у вчиненні кримінальних правопорушень.

Роз’яснити права підозрюваному може також його захисник, питання про залучення якого також вирішується в процесі пред’явлення повідомлення про підозру.

Згідно з ч. 1 ст. 45 КПК України захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію). Відомості про особу, яка займається адвокатською діяльністю повинні бути занесені до Єдиного реєстру адвокатів України. Бо в іншому випадку адвокат не зможе бути захисником у кримінальному провадженні. Захисником не може бути також адвокат, стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю.

Існують й інші вимогу закону до участі адвокатів в кримінальному провадженні в якості захисників. Так, захисник повинен підтвердити свої повноваження на участь у кримінальному провадженні:

1) свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю;

2) ордером, договором із захисником або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (ст. 50 КПК України).

Закон регламентує кілька способів залучення захисника до участі у кримінальному провадженні. Захисник може у будь-який момент бути залученим підозрюваним, обвинуваченим, їх законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого до участі у кримінальному провадженні. А прокурор, слідчий з свого боку повинен забезпечити зв’язок с захисником та залучення саме того захисника, якого виявив бажання залучити підозрюваний. При цьому слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов’язані утримуватися від надання рекомендацій щодо залучення конкретного захисника.

Захисник також може бути залучений слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням у випадках та в порядку, визначених статтями 49, 52 та 53 КПК України.

Участь захисника є обов’язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.

Повідомлення про підозру доцільно завершити допитом підозрюваного, надавши йому можливість висловити своє відношення до висунутої проти нього підозри та дати показання з приводу обставин, викладених у повідомленні про підозру.

До першого допиту підозрюваний має право на конфіденційне побачення із своїм захисником без дозволу слідчого, прокурора, суду, а після першого допиту - такі ж побачення без обмеження кількості та тривалості. Такі зустрічі можуть відбуватися під візуальним контролем уповноваженої службової особи, але в умовах, що виключають можливість прослуховування чи підслуховування.

За загальним правилом допит підозрюваного не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому - понад вісім годин на день. Перед початком допиту встановлюється особа допитуваного, роз’яснюються її права, а також порядок проведення допиту.

Підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення (ст. 20 КПК України).

Проте жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення. Підозрюваному перед початком допиту роз’яснюється його права відмовитися відповідати на запитання та давати показання. У разі відмови підозрюваного відповідати на запитання, давати показання особа, яка проводить допит, зобов’язана його зупинити одразу після отримання такої заяви.

Під час допиту може застосовуватися фотозйомка, аудіо- та/або відеозапис. Крім того, підозрюваному надано право використовувати під час допиту власні документи і нотатки, якщо її показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які важко зберегти в пам’яті.

За бажанням допитуваної особи вона має право викласти свої показання власноручно. За письмовими показаннями особи їй можуть бути поставлені додаткові запитання.

Особа має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами досудового розслідування.

У кримінальних провадженнях щодо злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а також щодо злочинів, вчинених із застосуванням насильства або погрозою його застосування, одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з’ясування причин розбіжностей в їхніх показаннях не може бути проведений за участю малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого разом з підозрюваним (ч. 9 ст. 224 КПК України).

Законодавець також передбачив можливість проведення допиту у режимі відео конференції під час досудового розслідування (ст. 232 КПК України).

За результатами допиту складається протокол в передбаченій законом процесуальній формі. Перед підписанням протоколу підозрюваному та іншим учасникам допиту надається можливість ознайомитися із текстом протоколу. На прохання підозрюваного він може бути прочитаний йому слідчим, про що зазначається в протоколі. Всі доповнення і поправки до протоколу, запропоновані підозрюваним, підлягають обов'язковому занесенню до цього документа.

Якщо у учасників допиту виникають зауваження і доповнення, вони також зазначаються у протоколі перед підписами.

Якщо особа через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то ознайомлення такої особи з протоколом здійснюється у присутності її захисника (законного представника), який своїм підписом засвідчує зміст протоколу та факт неможливості його підписання особою.

Якщо підозрюваний, або інша особа, яка брала участь у проведенні допиту, відмовилася підписати протокол, про це зазначається в протоколі. Такій особі надається право дати письмові пояснення щодо причин відмови від підписання, які заносяться до протоколу. Факт відмови особи від підписання протоколу, а також факт надання письмових пояснень особи щодо причин такої відмови засвідчується підписом її захисника (законного представника), а у разі його відсутності - понятих.

До протоколу допиту підозрюваного можуть додаватися різні схеми, замальовки та пояснення до них, виконані підозрюваним у ході допиту і підписані підозрюваним і слідчим.

Повідомлення про підозру окремої категорії осіб. Законодавець передбачив особливий порядок притягнення до кримінальної відповідальності окремих категорій громадян з метою створення додаткових гарантій їхньої недоторканості, забезпечення можливості виконання ними свої обов’язків у зв’язку з важливим становищем яке вони займають в суспільстві, а також недопущення безпідставного їх переслідування.

Так, законом врегульований особливий порядок кримінального провадження застосовується стосовно: народного депутата України; судді Конституційного Суду України, професійного судді, а також присяжного і народного засідателя на час здійснення ними правосуддя; кандидата у Президенти України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Голови Рахункової палати, його першого заступника, заступника, головного контролера та секретаря Рахункової палати; депутата місцевої ради; адвоката; Генерального прокурора України, його заступника.

Кримінальне провадження відносно зазначених осіб здійснюється за загальними правилами, проте існують суттєві особливості порядку притягнення до кримінальної відповідальності, затримання і обрання запобіжного заходу.

Згідно з ст. 481 КПК України письмове повідомлення про підозру здійснюється:

1) адвокату, депутату місцевої ради, депутату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільському, селищному, міському голові - Генеральним прокурором України, його заступником, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва або Севастополя в межах його повноважень;

2) народному депутату України, кандидату у Президенти України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Голові Рахункової палати, його першому заступнику, заступнику, головному контролеру, секретарю Рахункової палати, заступникам Генерального прокурора України - Генеральним прокурором України;

3) судді Конституційного Суду України, професійному судді, присяжному та народному засідателю на час здійснення ними правосуддя - Генеральним прокурором України або його заступником;

4) Генеральному прокурору України - заступником Генерального прокурора України.

Конституція України наділяє Президента України правом недоторканності на час виконання повноважень (ст. 105). У разі вчинення Президентом України ним державної зради або іншого злочину він може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту.

Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України. За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України.

Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отриманн