Загальна характеристика процесуальних рішень про зупинення досудового розслідування

 

Специфіка правової природи інституту зупинення досудового розслідування обумовлює певний порядок кримінально-процесуальної діяльності. Його зміст складають наступні структурні елементи:

1) вивчення матеріалів кримінальної справи з метою встановлення підстав зупинення, зазначених у п.1-3 ч.1 ст.280 КПК України;

2) встановлення наявності процесуальних умов, за яких можливе зупинення досудового розслідування за тією або іншою підставою;

3) складання постанови про зупинення досудового розслідування;

4) вирішення правових і організаційних питань супутніх зупиненню провадження;

5) повідомлення учасників кримінального судочинства про зупинення досудового розслідування;

6) вжиття заходів до усунення обставин, що стали підставою зупинення досудового розслідування.

Ухвалюючи рішення про зупинення досудового розслідування, слідчий та прокурор повинні мати у своєму розпорядженні достатні докази, що підтверджують наявність зазначених в законі обставин, які перешкоджають досудовому провадженню. Це означає, що докази, якими обґрунтовується рішення про зупинення досудового провадження, повинні бути достовірними, перевірені й оцінені за загальними правилами, які висуваються до них законом (ст.94 КПК України). Їхня кількість повинна скласти сукупність, що дозволяє прийняти правильне рішення. При цьому рішення про зупинення повинне базуватися не на простій сукупності доказів, а на їхній системі, під якою розуміється безліч доказів, логічно пов’язаних між собою внутрішнім непротиріччям у встановленні обставини, що вказана в законі (ч.1 ст.280 КПК України).

Загальновідомо, що обґрунтованість є загальною вимогою, яка пред'являється до всіх процесуальних рішень. Вона пов'язана з відповідністю викладених у процесуальному рішенні висновків про фактичні обставини справи доказам, наявним у справі, і приписам закону^[60].

Тому, особливу увагу слідчому та прокурору необхідно приділити аналізу матеріалів кримінальної справи, які свідчать про виконання ними тих приписів закону, які відносяться до умов зупинення досудового розслідування. Неналежне ставлення до цього питання не дозволить посадовим суб'єктам комплексно обґрунтувати своє рішення шляхом приведення в постанові всієї сукупності (системи) доказів і аргументів, що стосуються дотримання загальних і спеціальних умов ухвалення рішення. Отже, ними не буде виконана вимога вмотивованості процесуального рішення – однієї з основних вимог, що пред’являється законом до будь-якої постанови слідчого та прокурора (ч.5 ст.110 КПК України). Вона логічно випливає з вимоги обґрунтованості процесуального рішення^[61].

Одним з найбільш складних елементів у представленій системі дій слідчого та прокурора щодо зупинення досудового розслідування є складання відповідної постанови про прийняття такого рішення (ч.4 ст.280 КПК України). Як і будь-яка постанова, вона є різновидом процесуального рішення у кримінальному процесі, і йому властиві всі його основні риси^[62].

З цієї позиції постанова про зупинення досудового розслідування має наступні характерні риси:

1) складається тільки компетентною посадовою особою – слідчим або прокурором;

2) містить відповіді на ті, що виникають у справі, правові питання, пов'язані з аналізом і оцінкою зібраних у справі доказів з погляду їх достатності для достовірного висновку про об'єктивну неможливість продовжувати розслідування й завершити досудове провадження;

3) виражає владне волевиявлення слідчого або прокурора про тимчасову перерву у провадженні, що випливає із установлених ними в справі обставин і приписів закону, спрямованих на досягнення завдань кримінального судочинства;

4) виноситься у встановленій законом процесуальній формі.

Відому складність для юристів, що практикують, представляє питання щодо структури й змісту постанови про зупинення досудового розслідування.

Саме тому, доцільно вказати, що ч.5 ст.110 КПК України не визначає загальні логічні властивості структурної організації постанов, які були б пов'язані з чітким визначенням форми викладення тексту і його розміщенням у системі структурно-композиційних частин даного документа. Більш того, дана стаття КПК України за своїм змістом суперечить загальноприйнятим правилам і техніці оформлення ділових документів, тому що не встановлює для постанови необхідної сукупності обов'язкових даних (реквізитів), при наявності яких воно знаходить юридичну чинність. Не розв'язують зазначену проблему й норми закону, згруповані в главі 23 КПК України.

Цілком закономірно, що такий законодавчий підхід обумовлює недосконалість спеціальних норм кримінально-процесуального закону, що визначають внутрішню побудову різновидів постанов. Вони містять узагальнюючі, нечіткі, а часом і суперечливі за змістом приписи для осіб, що провадять розслідування у кримінальній справі. Усе це приводить до довільного або формально-догматичного тлумачення й застосування інтерпретатором норм про форму кримінально-процесуальних документів^[63] і можливості вираження при їх складанні суб'єктивної думки посадових суб'єктів, що, як відомо, неприпустимо з погляду оцінної лексики й об'єктивності юридичного тексту^[64].

На наш погляд, така недосконалість законодавчого регулювання об'єктивно сприяє винесенню слідчими та прокурорами незаконних рішень про зупинення досудового провадження.

Як вже було відзначено вище, закон не регламентує форму постанови про зупинення досудового розслідування, текст якої з позиції лінгвосоціопсихології виступає як цілісна комунікативна одиниця, що включає систему комунікативних елементів, функціонально об'єднаних у єдину замкнену ієрархічну семантико-змістовну структуру загальною концепцією^[65].

Отже, з позиції інформаційно-цільового аналізу, що активно застосовується в лінгвосоціопсихології, текст даної постанови (як і будь-якого процесуального документа) має ієрархічну структуру, утворену нерівнозначними смисловими блоками, складеними з мовних засобів, що передають його зміст.

На основі аналізу кримінально-процесуального закону (ч.5 ст.110 КПК України), наукових методичних розробок можна запропонувати наступну форму розглянутого документа.

Як і будь-яка постанова, даний процесуальний документ складається із чотирьох частин: вступної, описово-мотивувальної, резолютивної й заключної.

Для позначених структурних частин характерна наявність наступних реквізитів.

ВСТУПНА ЧАСТИНА:

- найменування процесуального рішення – «постанова про зупинення досудового розслідування». Якщо зупинення досудового розслідування здійснюється одночасно з оголошенням розшуку підозрюваного (ч.2 ст.281 КПК України), найменування даного документа повинно відображати сутність і такого роду рішення – «постанова про зупинення досудового слідства (дізнання) і оголошення розшуку підозрюваного». Найменуванню постанови слідчого повинен передувати спеціальний реквізит, пов'язаний із згодою прокурора про зупинення провадження (ч.4 ст.280 КПК України);

- місце й дата винесення постанови;

- ким складений документ: посада, спеціальне звання, класний чин, прізвище й ініціали;

- найменування кримінального провадження, коротка юридична сутність кримінального правопорушення і його кримінально-правова кваліфікація. У випадку оголошення розшуку підозрюваного, вказується його прізвище, ім'я та по батькові, день, місяць і рік його народження;

- реєстраційний номер кримінального провадження.

ОПИСОВО-МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА:

- юридична фабула кримінального провадження (опис події кримінального правопорушення з юридичною кваліфікацією складових дій (бездіяльності);

– виклад встановлених у справі конкретних обставин, які є підставою для ухвалення рішення: короткий аналіз доказів, що підтверджують наявність події кримінального правопорушення і наявності достатніх підстав для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення; зазначення підстав зупинення провадження з посиланням на докази, що їх підтверджують, а також відповідні норми КПК України^[66];

- виклад мотивів, які свідчать про обґрунтованість прийнятого рішення, шляхом приведення доводів щодо дотримання загальних і спеціальних умов прийняття рішення;

- посилання на норми кримінально-процесуального закону, які використовувалися посадовою особою, при ухваленні рішення у справі;

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА:

- формулювання ухваленого рішення щодо суті виниклої правової ситуації. Воно прямо залежить від підстав й умов зупинення («зупинити досудове розслідування…»; «оголосити розшук …»).

- порядок виконання постанови про зупинення досудового розслідування (наприклад, «розшук доручити…»; «у випадку виявлення місця знаходження повідомити…» і т.п.);

- формулювання рішення про повідомлення потерпілого, стороні захисту, напрямі копії постанови ним, або оперативному органу у зв'язку з дорученням розшуку підозрюваного;

- порядок оскарження постанови.

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА:

- підпис посадового суб'єкта який прийняв рішення (слідчого, прокурора).

Постанова про зупинення досудового розслідування повинна бути законною і обґрунтованою. Це передбачає наявність у ній, по-перше, фактичних даних, що підтверджують його правильність по суті. По-друге, наявність сукупності доводів, що свідчать про логічність і змістовну несуперечність всіх висновків слідчого або органу дізнання. По-третє, наявність посилань на відповідні правові норми, які встановлюють підстави, умови й порядок прийняття такого рішення.

Закон прямо не передбачає необхідність повідомлення заінтересованих учасників процесу про зупинення досудового розслідування.

Разом с тим, с позиції виконання вимог закону, закріплених в п.15 ч.3 ст.42, п.13 ч.1 ст.56, ст.111 КПК України, прокурор (слідчий) зобов'язаний повідомити потерпілого та підозрюваного про прийняте рішення.

Зміст повідомлення повинен відповідати вимогам (ст.112 КПК України).

Закон (ст.24, п.16 ч.3 ст.42, п.7 ч.2 ст.56 КПК України) гарантує вказаним учасникам процесу право на оскарження зупинення досудового розслідування. У повідомленні, зокрема, ним повинно бути роз'яснено, що скарги на таке рішення слідчого чи прокурора можуть бути подані особою протягом десяти днів з дня отримання особою копії постанови про закриття кримінального провадження (ч.1 ст.304 КПК України).

До повідомлення долучається копія постанови про зупинення досудового розслідування.

У деяких випадках, поряд із зупиненням досудового розслідування, слідчий та прокурор у постанові можуть вирішити ряд питань супутнього характеру. Наприклад,про:

· порядок зберігання речових доказів або про повернення їх зацікавленим особам (ст.100 КПК України);

· клопотання про зміну запобіжного заходу через важку хворобу підозрюваного (ст.200 КПК України).

Відомості про зупинення досудового розслідування вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань (п.4 ст.280 КПК України).

Зупинене досудове розслідування відновлюється постановою слідчого, прокурора, якщо підстави для його зупинення перестали існувати (підозрюваний видужав, його місцезнаходження встановлено, завершено проведення процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва), а також у разі потреби проведення слідчих (розшукових) чи інших процесуальних дій. Копія постанови про відновлення досудового розслідування надсилається стороні захисту, потерпілому (ч.1 ст.282 КПК України).

Зупинене досудове розслідування також відновлюється у разі скасування слідчим суддею постанови про зупинення досудового розслідування (ч.2 ст.282 КПК України).

Відомості про відновлення досудового розслідування также вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ч.3 ст.282 КПК України).

Джерельна база

Нормативно-правові акти

1. Кримінальний процесуальний кодекс України // Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року – ст.ст.2,25,219, глава 23.

Література

1.Быков В.М., Ломовский В.Д. Приостановление производства по уголовному делу. – М, 1978.

2.Богословська Л.О. Зупинення попереднього слідства (Конспект лекцій). – Харків, 1994.

3.Малютін І.А. Підстави та процесуальний порядок зупинення попереднього розслідування: Автореф. дис. канд.юрид.наук. – Київ, 2000. –17 с.

4.Полорков О.В. Історія, сучасний етап та перспективи розвитку інституту досудового слідства коли місце знаходження обвинуваченого не відоме.// Вісник Одеського інституту внутрішніх справ МВС України. – 2001. – № 3.

5.Чигрина Г.Л. Удосконалення норм кримінально-процесуального законодавства.//Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. – 2008. – № 3. - С.41-43.

6.Курочка М.Й., Гришин Ю.О., Литвинчук О.І., Шадлер А.В. Кримінальний процес України: Досудове провадження: Навчальний посібник. – С.252-314.