Організаційна роль в досудовому кримінальному провадженні керівника органу досудового розслідування та розмежування його повноважень з повноваженнями прокурора

 

Без визначення ролі і правильного розуміння правового становища керівника органу досудового розслідування та розмежування його повноважень з повноваженнями прокурора,який здійснює нагляд за досудовим розслідуванням у формі процесуального керівництва, неможливо більш менш засвоїти законодавчі нововведення з цих питань.

Отже, аксіомою є те, що забезпечення дотримання законності при прийнятті слідчим рішень безпосередньо залежить від ефективності та дієвості механізмів керівництва досудовим слідством. Справедливим є твердження й про те, що роль та значення керівника слідчого підрозділу полягає у тому, щоб належним чином організувати кримінально-процесуальну діяльність очолюваного підрозділу.^[96]

У цьому контексті чинний КПК України розрізняє прокурора, що здійснює «процесуальне керівництво досудовим розслідуванням», а точніше «нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням» (частина друга статті 36 КПК України), та «керівника органа досудового розслідування».

Пункт восьмий статті 3 КПК України, що визначає основні терміни Кодексу під керівником органу досудового розслідування розуміє начальника Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань та їх заступників, які діють у межах своїх повноважень.

Як убачається із комплексного аналізу норм чинного КПК України та статті 39 КПК України, керівнику органу досудового розслідування відведена роль організатора досудового розслідування, що надає йому право:

1) визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих;

2) відсторонювати слідчого від проведення досудового розслідування вмотивованою постановою за ініціативою прокурора або з власної ініціативи з наступним повідомленням прокурора та призначати іншого слідчого за наявності підстав, передбачених КПК України, для його відводу або у разі неефективного досудового розслідування;

3) ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування, давати слідчому письмові вказівки, які не можуть суперечити рішенням та вказівкам прокурора;

4) вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх допущення слідчим;

5) погоджувати проведення слідчих (розшукових) дій та продовжувати строк їх проведення у випадках, передбачених КПК України;

6) здійснювати досудове розслідування, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.

Керівник відповідного органу досудового розслідування у складі центрального апарату органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань України наділений правом безпосередньої передачі Генеральній прокуратурі України клопотання про видачу особи (екстрадицію).

У той же час аналіз норм чинного КПК України свідчить, що керівник відповідного органу досудового розслідування позбавлений можливості скасування незаконних чи необґрунтованих постанов слідчих (за КПК України 1960 року, який утратив чинність, статтею 216 було надане право скасовувати постанови слідчого про закриття кримінальної справи та відновлення досудового слідства). Більше того, на відміну від «начальника слідчого відділу», повноваження якого раніше регламентувались статтею 114-1 КПК України 1960 року, тепер керівник органу досудового розслідування також позбавляється можливості оскаржувати вказівки прокурора.

За чинним КПК України керівник органу досудового розслідування зобов’язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які даються у письмовій формі. Причому невиконання керівником органу досудового розслідування законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому КПК України тягне за собою передбачену законом відповідальність (частина третя статті 39 КПК України).

Як бачимо дійсно має місце позбавлення «керівника органу досудового розслідування» дуже дієвих правових важелів в питанні ефективності організації роботи і процесуального контролю за діяльністю підпорядкованих йому слідчих, та перерозподіл цих повноважень на користь прокурора з метою посилення його керівної процесуальної ролі в досудовому провадженні.

Такий крок законодавця можна частково пояснити тим, що прокурор є останньою інстанцією між слідством і судом, так як новий кримінальний процесуальний закон більше не передбачає повернення справ на додаткове розслідуванняде можна було виправити певні слідчі помилки, а тому саме на ньому (прокурорі) лежить особиста відповідальність за об’єктивність та якість проведеного під його керівництвом досудового розслідування. Хоча тут наявна деяка нелогічність, що полягає у вимозі законодавця від керівника органу досудового розслідування «вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим», і це при певному дефіциті, як на нашу думку, законодавчого інструментарію. Тут є незрозумілою позиція законодавця, згідно з якою, нажаль, чинний КПК України аж ніяк не визначає процесуальний порядок і не роз’яснює сутність покладеного на керівника слідчого підрозділу обов’язку «вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх допущення слідчим», що передбачає пункт четвертий частини другої статті 39 КПК України у випадку, наприклад, коли ним виявлено незаконне чи не необґрунтоване процесуальне рішення (постанова) слідчого. Вочевидь, що у таких випадках керівнику органу досудового розслідування буде необхідно звертатися до прокурора як суб’єкта, що здійснює наглядову діяльність у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, з відповідним клопотанням про застосування ним заходів прокурорського реагування та скасування незаконного процесуального рішення слідчого.

Таким чином з’ясування організаційної ролі керівника органу досудового розслідування в досудовому кримінальному провадженні, а також визначення наглядових функцій прокурора, які він здійснює у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням надасть змогу чітко та коректно розмежувати їх повноваження у цій правовій сфері.

Великий тлумачний словник сучасного українського язика наступним чином роз’яснює етимологію слова «організатор»: «той хто організовує, налагоджує або впорядковує що-небудь. Організувати – значить «забезпечити, влаштувати що-небудь: зосередити, мобілізувати, спрямувати когось на що-небудь; чітко налагодити, належно впорядкувати що-небудь».

Зміст же поняття «керівництво» («керувати») розкривається як «спрямовувати процес, впливати на розвиток, стан чого-небудь; спрямовувати діяльність кого -, чого-небудь; бути на чолі когось, чогось; давати вказівки, розпоряджатися», а поняття «нагляд (наглядати)» – як: пильнувати, слідкувати за ким – чим-небудь для контролю, забезпечення порядку; виявляти когось, щось».^[97]

Отже, якщо виходити з наведених тлумачень термінів: «керівник (керувати)» та «нагляд (наглядати)», то можна зробити висновок, що законодавець, покладаючи на прокурора обов’язки «процесуального керівництва досудовим розслідуванням», логічно та цілеспрямовано вибудував таку правову конструкцію, оскільки, з точки зору їх сутнісного співвідношення, «процесуальне керівництво розслідуванням» дещо ширше в сенсі функціональних можливостей «нагляду» прокурора за додержанням законів органами, які здійснюють дізнання та досудове слідство.

Цей напрям діяльності прокурора («процесуальне керівництво»), безумовно здійснюється ним з використанням більш широких владно-розпорядчих повноважень з організації і контролю за законністю проведення досудового розслідування.

Якщо ж спробувати визначити співвідношення правових форм діяльності прокурора, на якого покладається «процесуальне керівництво досудовим розслідуванням» (частина друга статті 36 КПК України) та керівника слідчого підрозділу, який за законом організовує досудове розслідування (частина перша статті 39 КПК України) гадаймо, що в зазначеному контексті суттєвої різниці між ними не існує. Вона є лише в обсязі повноважень, які, за ідеальним варіантом, повинні доповнювати одне одного на шляху досягнення загальної мети – встановлення об’єктивної істини та покарання винних, але ніяк не пересікатись та конкурувати.

Так, у відповідності з частиною другою статті 9 КПК України, яка розкриває зміст принципу законності, прокурор і керівник органу досудового розслідування зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, тобто закон прямо указує на єдність кінцевої мети їх діяльності (відповідно, як «організатора» так і «процесуального керівника»), а також на відповідальність указаних суб’єктів кримінального провадження за якість та об’єктивність досудового провадження.

На підтвердження зазначеної вище тези, у деяких випадках закон встановлює умовний паритет у повноваженнях керівника органу досудового розслідування і прокурора, Наприклад, під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій вони можуть одноособово прийняти рішення про використання заздалегідь ідентифікованих (помічених) або несправжніх (імітаційних) засобів (частина перша статті 273 КПК України), а також, у разі необхідності, прийняти рішення про розкриття справжніх відомостей щодо особи, яка діє без розкриття достовірних відомостей про неї, обставин виготовлення речей чи документів або спеціально утвореного підприємства, установи, організації (частина третя статті 273 КПК України).Строк проведення негласної слідчої (розшукової) дії може бути продовжений: прокурором, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його рішенням, – до вісімнадцяти місяців, а керівником органу досудового розслідування, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його або слідчого рішенням, – до шести місяців частина п’ята статті 246 КПК України).

Рекомендована література