Процесуальний порядок закінчення досудового розслідування у формі звернення до суду з обвинувальним актом

 

Визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику (ст.ст.111-112 КПК України) про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування (ч.1 ст.290 КПК України).

Про відкриття сторонами матеріалів прокурор або слідчий за його дорученням повідомляє і потерпілого (ст.ст.111-112 КПК України), після чого останній має право ознайомитися з ними (ч.7 ст.290 КПК України).

Про відкриття сторонами матеріалів також повідомляються цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач, його представник (ст.ст.111-112 КПК України), після чого ці особи мають право ознайомитися з ними в тій частині, яка стосується цивільного позову (ч.8 ст.290 КПК України). Проте, таку вказівку не слід тлумачити буквально як жорстко обмежувальне правило. Це положення закону означає, що цивільний відповідач, який має право заперечувати проти пред’явленого позову ч.3 ст.62 КПК України), може знайомитися з матеріалами, що доводять факт скоєння діяння особою, за чиї дії він несе матеріальну відповідальність, а також з іншими даними, на підставі яких прийматиметься рішення щодо цивільного позову.

У повідомленні, копія якого долучається до матеріалів кримінального провадження, зазначаються місце, дата й час, коли учасники провадження можуть ознайомитися з матеріалами провадження та сторони. Повідомлення здійснюється таким чином, щоб особа, якій воно адресоване, могла своєчасно повідомити слідчого про бажання ознайомитися з матеріалами та прибути до місця ознайомлення. При цьому, у повідомленні сторін повинно бути зазначено права особи, передбачені законом при закінченні розслідування, а також їх роз'яснення.

Час і послідовність пред’явлення зазначеним особам матеріалів провадження визначається слідчим, для того, щоб усі учасники процесу могли реально використати своє право, а процедура ознайомлення не призвела до тривалої затримки у здійсненні подальших процесуальних дій (ст. 291,293 КПК України), порушення строків досудового розслідування (ст.219 КПК України) або перебування підозрюваного під вартою (ст.197 КПК України).

Повідомлення вказаних учасників судочинства про достатність зібраних доказів для складання обвинувального акту, закінчення досудового провадження та надання доступу до матеріалів сторін означає, з одного боку, початок процесу ознайомлення цих осіб з матеріалами сторін, а з іншого – припинення сторонами збирання доказів шляхом проведення процесуальних та інших дій (чч.2 і 3 ст.93 КПК України), крім тих, на яких наполягають сторони (якщо вони заявили відповідні клопотання).

У той же час, після направлення обвинувального акту до суду сторони мають право продовжувати збирання доказів. Цей висновок заснований на положеннях ч.11 ст.290 КПК України: «Сторони кримінального провадження зобов'язані здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду».

Відкриття матеріалів іншій стороні кримінального провадження у порядку ст.290 КПК України створює реальні можливості реалізації принципу змагальності сторін обвинувачення та захисту при закінченні розслідування (чч.1,2 ст.22 КПК України). Невипадково закон встановив правило – якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень ст.290 КПК України суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази (ч.12 ст.290 КПК України).

Більш того, ознайомлення сторін з усіма матеріалами кримінального провадження є обов’язковою процесуальною дією, яка забезпечує такі загальні засади кримінального провадження як законність (ч.2 ст.9 КПК України), рівність перед законом і судом (ст.10 КПК України), презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини (ст.17 КПК України), забезпечення права на захист (ст.20 КПК України), право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (ст.24 КПК України) та інш.

Необхідно підкреслити, що ознайомлення сторін з усіма матеріалами кримінального провадження, будучи ґарантією захисту інтересів сторін, є одночасно й засобом перевірки всебічності, повноти та об’єктивності досудового розслідування. Водночас ці правила допомагають прокурору та слідчому заповнити можливі прогалини досудового провадження та додатково перевірити ті чи інші обставини, на які звернуть увагу заінтересовані суб’єкти кримінального процесу.

Реалізуючи вказане право, сторони кримінального провадження отримують фактичну та юридичну можливість:

· проконтролювати хід і результати досудового розслідування;

· оцінити законність прийнятого рішення про закінчення розслідування;

· представити суду матеріали, якщо сторона має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді;

· виявити порушення, що обмежують їх права й законні інтереси;

· виявити порушення у збиранні, перевірці, оцінці і використанні доказів кримінального провадження;

· виявити прогалини у доказовій базі, яка сформована стороною, своєчасно вжити заходів щодо усунення.

Сторони вправі відмовитися від ознайомлення з мате­ріалами сторін. Це їх право. Відмова сторін від ознайомлення з матеріалами, що заявлена за їх особистою ініціативою в умовах, коли право на ознайомлення з мате­ріалами сторін було роз’яснено та реально забезпечено прокурором або слідчим, не перешкоджає подальшим процесуальним діям (ст.ст.291,293 КПК України).

Разом с тим, якщо підозрюваний запросив захисника (ст.ст.20,48 КПК України), або коли його участь у провадженні є обов’язковою (ст.52 КПК України), прокурор та слідчий зобов’язаний надати йому можливість ознайомитися з матеріалами за допомогою захисника.

Якщо підозрюваний спочатку відмовився від послуг захисника, але потім передумав і заявив у процесі ознайомлення про запрошення захисника, прокурор та слідчий зобов’язаний його задовольнити. Це його право (п.3 ч.3 ст.42 КПК України). Закон виходить із того, що підозрюваний і захисник можуть знайомитися з матеріалами справи спільно, оскільки це забезпечує їм можливість краще вивчити матеріали справи й вже у процесі ознайомлення з ними ефективніше організувати захист як при закінченні досудового провадження, так і в суді. Тому роздільне ознайомлення підозрюваного і його захисника з матеріалами провадження за розсудом прокурора та слідчого не допускається. Воно може відбуватися лише на прохання підозрюваного або його захисника. Проте в тих випадках, коли через вік, стан здоров’я, інші причини самостійне ознайомлення підозрюваного з матеріалами провадження становить труднощі, слідчий має право відмовити у задоволенні заявленого клопотання.

Норми ст.290 КПК України покликані забезпечити право підозрюваного, його захисника й законного представника знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, у чому полягає суть підозри і якими є його підстави (підп. "a" п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини 1950 року). Це право – найважливіша умова реалізації вказаними особами своїх процесуальних інтересів у кримінальному судочинстві.

У такому правовому контексті підозрюваний та інші учасники провадження можуть бути не ознайомлені з матеріалами сторін, лише в тому випадку, якщо вони ухиляються від цього, прямо заявляючи про відмову знайомитися з матеріалами справи, не прибуваючи на виклик прокурора або слідчого без поважних причин чи не укладаючись без поважних причин у встановлений рішенням суду термін ознайомлення з матеріалами (ч.10 ст.290 КПК України).

Прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язані надати доступ стороні захисту до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом'якшенню покарання (ч.2 ст.290 КПК України).

Під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування особа, що його здійснює, має право робити необхідні виписки та копії, застосовувати технічні засоби (пп.11,12 ч.3 ст.42, пп.4,12 ч.1ст.56, ч.2 ст.221КПК України).

Тому прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, приміщення або місця, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем держави, і прокурор має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді (ч.3 ст.290 КПК України).

Надання доступу до матеріалів включає в себе можливість робити копії або відображення матеріалів (ч.4 ст.290 КПК України).

У документах, які надаються для ознайомлення, можуть бути видалені відомості, які не будуть розголошені під час судового розгляду(наприклад, про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві). Видалення повинно бути чітко визначено. За клопотанням сторони суд має право дозволити доступ до відомостей, які були видалені (ч.5 ст.290 КПК України).

Відповідно до принципу змагальності (чч.2 і 3 ст.22 КПК України) сторона захисту за запитом прокурора зобов'язана надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді (ч.6 ст.290 КПК України).

Проте слід зазначити, що сторона захисту має право не надавати прокурору доступ до будь-яких матеріалів, які можуть бути використані прокурором на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Вирішення питання про віднесення конкретних матеріалів до таких, що можуть бути використані прокурором на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, і, як наслідок, прийняття рішення про надання чи ненадання прокурору доступу до таких матеріалів, може бути відкладено до закінчення ознайомлення сторони захисту з матеріалами досудового розслідування (ч.6 ст.290 КПК України).

Сторони зобов'язані письмово підтвердити протилежній стороні, а потерпілий – прокурору факт надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів (ч.9 ст.290 КПК України).

Під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування особа, що його здійснює, має право заявляти клопотання (пп.11,12 ч.3 ст.42, пп.4,12 ч.1ст.56,ст.220,ч.2 ст.221КПК України).

Клопотання, заявлені під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, вирішуються за правилами ч.2 ст. 220 КПК України. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову у задоволенні клопотання виноситься мотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у випадку неможливості вручення з об’єктивних причин – надсилається їй.

Вирішення клопотань, заявлених учасниками провадження під час ознайомлення з матеріалами сторін, не зупиняє процес ознайомлення з матеріалами особи, яка заявила це клопотання, та інших осіб.

За сенсом ч.11 ст.290 КПК України додаткові матеріали, отримані у результаті задоволення клопотання про доповнення досудового розслідування, мають бути надані для ознайомлення всім учасникам судочинства, зазначеним у ст.290 КПК України (ч.11 ст.290 КПК України). Якщо у зв’язку з новоотриманими матеріалами в учасника судочинства виникає потреба повторно ознайомитися з раніше вивченими матеріалами, йому має бути забезпечена така можливість у порядку, передбаченому ст.290 КПК України.

Сторонам, потерпілому надається достатній час для ознайомлення з матеріалами, до яких їм надано доступ.

У разі зволікання при ознайомленні з матеріалами, до яких надано доступ, слідчий суддя за клопотанням сторони з урахуванням обсягу, складності матеріалів та умов доступу до них зобов'язаний встановити строк для ознайомлення з матеріалами, після спливу якого сторона або потерпілий вважаються такими, що реалізували своє право на доступ до матеріалів.

Клопотання розглядається слідчим суддею місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, не пізніше п'яти днів з дня його надходження до суду з повідомленням сторін кримінального провадження.

Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час проведення судового засідання, не перешкоджає розгляду клопотання (ч.10 ст.290 КПК України).

У необхідних випадках слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв'язку з прийняттям в ньому участі, про їх обов'язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом (ч.2 ст.222 КПК України).

Після виконання вимог ст.290 КПК України слідчий складає обвинувальний акт.

Обвинувальний акт затверджується прокурором. Він може бути складений прокурором, зокрема, якщо він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим (ч.1 ст.291 КПК України).

Обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування (ч.4 ст.110 КПК України).

Закон встановлює, що обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду у порядку, передбаченому ст. 291-293 КПК.

З такої позиції обвинувальний акт – процесуальний документ, у якому слідчий у межах своєї компетенції та в передбаченому законом порядку формулює підсумкове рішення про винуватість особи й звернення до суду з метою притягнення особи до кримінальної відповідальності, яке випливає з установлених ним обставин кримінального провадження і приписів закону.

Обвинувальний акт є найважливішим і найвідповідальнішим кримінально-процесуальним актом слідчого, що завершує досудове розслідування. У ньому формулюються і підбиваються в установленій законом формі підсумки розслідування, дається юридична кваліфікація діяння, вчиненого підозрюваним, а також міститься висновок про необхідність притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Обвинувальному акту як різновиду рішення у кримінальному процесі властиві всі його характерні риси, а саме: 1) складається тільки компетентною посадовою особою – слідчим або прокуром; 2) містить відповіді на правові питання, що виникають у справі, пов’язані з аналізом і оцінкою зібраних у кримінальному провадженні доказів стосовно їх достатності для достовірного висновку про винуватість особи у вчиненні злочину та прийняття рішення про завершення розслідування; 3) виражає владне волевиявлення слідчого (прокурора) про направлення обвинувального акту до суду, яке випливає з установлених ним у справі обставин і приписів закону, спрямованих на вирішення завдань кримінального судочинства; 4) припиняє кримінально-процесуальні відносини на стадії досудового розслідування та породжує процесуальні правовідносини на стадії підготовчого провадження в суді; 5) констатує наявність кримінально-правових відносин між особою, яка вчинила злочин, і державою; 6) виноситься в установленій законом процесуальній формі[85].

Обвинувальний акт у справі має виражати не просто думку слідчого (прокурора) про винуватість підозрюваного, а його внутрішнє переконання у тому, що факти, покладені в основу рішення, яке приймається, встановлені всебічно, повно й об’єктивно; рішення відповідає змісту правових положень, є законним, обґрунтованим і справедливим. Це означає, що внутрішнє переконання слідчого повинне ґрунтуватись: а) на всебічному, повному й об’єктивному розгляді матеріалів справи (ч.2 ст.9, ч.1 ст.94 КПК України); б) на доказах, зібраних у встановленому законом порядку (ч.1 ст.94 КПК України). Докази повинні бути перевірені, а кожен з них – розглянутий окремо та в сукупності з іншими доказами. Разом с тим, з позиції принципу змагальності (ст.22 КПК України) закон не вимагає, щоб в обвинувальному акті наводилися докази, які обґрунтовують кінцеве рішення у справі (ч.2 ст.291 КПК України).

Юридичне значення обвинувального акту полягає в такому:

· Формулюючи остаточні висновки та рішення у закінченій розслідуванням справі, слідчий оцінює зібрані у справі докази, вирішує питання про притягнення конкретної особи як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину, обсяг обвинувачення та направлення обвинувального акту до суду.

· Законний обвинувальний акт (ч.2 ст.9 КПК України), складений слідчим (прокурором) відповідно до зібраних доказів, забезпечує й гарантує право обвинуваченого (підсудного) на захист. Крім того, викладені в обвинувальному акті відомості про потерпілого, цивільний позов і заходи, вжиті для забезпечення позову, служать у суді однією з гарантій захисту законних прав та інтересів потерпілого, цивільного позивача й цивільного відповідача.

· Обвинувальний акт, поданий до суду, створює необхідні юридичні умови для дослідження обставин кримінальної справи в судовому засіданні (ч.1 ст.314,ч.1 ст.337,ч.2 ст.347 КПК України).

· Обвинувальний акт є одним з процесуальних засобів контролю за своєчасним і якісним проведенням розслідування, його всебічністю, повнотою й об’єктивністю. Він дозволяє сторонам захисту й обвинувачення, які отримали копію документа для ознайомлення (ст.293 КПК України), та суду реально перевірити й оцінити якість проведеного розслідування.

· У недостатньо розслідуваній справі, у якій не з’ясовано важливі для вирішення справи обставини, не можна скласти законний обвинувальний акт, оскільки сформульовані в ньому висновки не засновані на вимогах закону. Так, прокурор та слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень (ч.2 ст.9 КПК України). Саме тому, якщо в процесі роботи над обвинувальним актом слідчий установить будь-які прогалини у проведеному розслідуванні, він повинен провести додаткові слідчі (процесуальні) дії.

· Складання слідчим (прокурором) обвинувального акту веде до зміни характеру й змісту повноважень посадових суб’єктів кримінального процесу. Слідчий після складання підсумкового обвинувального документа припиняє діяльність із розслідування кримінальної справи та направляє його разом із підсумковим документом до прокурора (ст. 291 КПК України), який за приписами закону зобов’язаний прийняти конкретне рішення з питання про підтримання в суді сформульованого слідчим обвинувачення (пп.13 і 15 ч.2 ст.36, ч.2 ст.37, ст.291 КПК України). Фактичні відносини між судом і прокурором виникають саме з моменту надходження обвинувального акту до органу судової влади (ст. 314 КПК України). У зазначених суб’єктів відразу ж з’являються взаємні права й обов’язки (ст.ст. 314,315 і 317 КПК України).

· Обвинувальний акт слідчого (прокурора) встановлює обсяг (межі) обвинувачення в суді стосовно вказаних у ньому осіб, оскільки відповідно до ч.1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише щодо особи, якій висунуте обвинувачення, і лише у межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. З цього правила є виключення. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження (ч.3 ст.337 КПК України).

Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 291 КПК України.

Обвинувальний акт, як різновиду процессуального рішення, складається з чотирьох структурних частин: вступної, описової, резолютивної та заключної. Усі вони нерозривно поєднані, але кожна з них має певне змістове навантаження, виражаючи властивості обвинувального акта слідчого, його процесуальну природу.

Вступна частина обвинувального акту містить вихідну інформацію, необхідну для правильного сприйняття всього документа. Вона полягає з таких послідовно розташованих один за одним елементів:

а) заголовок обвинувального акта, що включає найменування документа, найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

б) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); кримінальний закон, за яким кваліфікується інкримінований обвинуваченому (або кожному з обвинувачених) злочин.

в) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

г) прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора.

Описова частина обвинувального акту є центральним, складним і найбільш трудомістким розділом документа – у ній розкривається суть того, що відбулося. Вона повинна містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими (п.5 ч.2 ст.291 КПК України). Це частина обвинувального акту повинна містити конкретну відповідь на питання відносно встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (ст.91 КПК України).

Зокрема, потрібне вказати які злочинні дії та ким здійснені, із яких епізодів складається кожен злочин, які злочини вчинені кожним з обвинувачених і яким є ступінь винуватості кожного з них. Відповідно до пп.1-4 ст.91 КПК України вона включає ознаки об’єктивної та суб’єктивної сторони злочину (або злочинів): місце, час і засоби скоєння злочину, мотиви, наслідки та інші істотні обставини.

З цієї позиції при складанні обвинувальному акту слід звертати особливу увагу на виклад обставин, які обтяжують чи пом'якшують покарання (п.6 ч.2 ст.291 КПК України). Їх викладення – це відбиття принципу законності у кримінальному судочинстві – прокурор, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання (ч.2 ст.9 КПК України).

Обставини, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність обвинувачених у кримінальному провадженні, як критерій індивідуалізації покарання (ст. 65 КК України), передбачено в ст.ст. 66 і 67 КК України. Як прямо зазначає закон (п.6 ч.2 ст.291 КПК) України, вони мають бути відображені в обвинувальному акті.

Це сприяє об’єктивній оцінці ступеня суспільної небезпечності особи та скоєного нею діяння.

Обвинувальний акт також має містити відомості про розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та розмір витрат на залучення експерта – у разі проведення експертизи під час досудового розслідування (пп.7 і 8 ч.2 ст.291 КПК України).

Така позиція є цілком зрозумілою, оскільки вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат входять до предмета доказування у кримінальному провадженні (п.3 ст.91 КПК).

Як вже відзначалося раніше, з позиції принципу змагальності (ст.22 КПК України) закон не вимагає, щоб в обвинувальному акті наводилися докази, які обґрунтовують кінцеве рішення слідчого у резолютивній частині.

У резолютивній частині слідчий висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення та формулює звернення до суду з метою притягнення особи до кримінальної відповідальності, яке випливає з установлених ним обставин справи і приписів закону.

Юридична формула обвинувачення, яке висувається проти особи, включає правову кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (п.5 ч.2 ст.291 КПКУкраїни).

Закон вимагає включити до резолютивної частини формулювання обвинувачення на юридичної основи повідомлення про підозру (ст.ст.277 і 279 КПК України). Це означає, що в резолютивній частині, по-перше, має бути точне формулювання остаточного повідомлення про підозру, проти якого підозрюваний захищався на досудовому розслідуванні, а по-друге, воно повинне логічно випливати з описової частини обвинувального акту, що передбачає повну відповідність, внутрішню узгодженість і послідовність підсумкового документу.

Заключна частина підсумкового обвинувального документу має свої законодавчо встановлені структурні елементи – це зазначення дати та місця його складання та затвердження, підпис слідчого та прокурора, який його затвердив, або лише прокурора, якщо він склав його самостійно (п.9 ч.2, ч.3 ст.291 КПК України), а також додатки (пп.1-4 ч.4 ст. 291 КПК України).

Підписи слідчого та прокурора засвідчують підсумковий документ, а дата та місце складання та затвердження обвинувального акту розкривають його пошукову ознаку.

Наявність цих реквізитів свідчить не тільки про точне дотримання слідчим та прокурором передбаченої законом форми обвинувального акта, але й про їх переконаність у тому, що факти, викладені в документі, встановлено всебічно, повно й об’єктивно, а прийняте ними рішення відповідає вимогам норм права, є законним і справедливим.

Підписуючи документ, слідчий та прокурор зобов'язані значити свою посаду, спеціальне звання, прізвище й ініціали.

Додаткивідносяться до заключної частини обвинувального акту.

До обвинувального акта додається:

1) реєстр матеріалів досудового розслідування (ст.109 КПК України), який повинен містити: а) номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення; б) реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування; в) вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування.

2) цивільний позов, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування;

3) розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування;

4) розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного (пп.1-4 ч.4 ст.291 КПК України).

Надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється.

Одночасно з передачею обвинувального акта до суду прокурор зобов'язаний під розписку надати копію відповідного документа та реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному та його захиснику (ст.293 КПК).

Якщо підозрюваний не знає мови, якою ведеться судочинство, йому передається копія перекладу обвинувального висновку його рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє (п.18 ч. 3 ст.42 КПК).

Про здійснення такої дії прокурор повинен повідомити вказаних осіб за правилами ст.ст. 111 і 112 КПК України.

Джерельна база:

Нормативно-правові акти

1.Кримінальний процесуальний кодекс України // Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року – глава 24.

2. Закон України «Про здійснення амністії в України» від 1 жовтня 1996 року.

Література

1.Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідності: Монографія. – К. – К.: Атіка, 2004.

2.Гришин Ю. А. Окончание досудебного следствия с составлением обвинительного заключения: Проблемы и пути реформирования: Монография. – Луганск: РИО ЛИВД, 1999.

3.Каткова Т.В., Каткова А.Г. Закінчення досудового слідства та складання обвинувального висновку у кримінальній справі. Навч. посібник. Х.: "Рубікон", 2002.

4. Курочка Н.Й., Гришин Ю.О., Литвинчук О.Ш.,Шадлер А.В. Кримінальний процес України: Досудове провадження: Навчальний посібник. – Луганськ, 2012. – С.322-418.

5.Шумило М.Є. Реабилатация в кримінальному процесі. – Х.: Арсіс, 2001.

6.Зеленецкий В.С., Глинская Н.В. Теория и практика обоснования решений в уголовном процессе Украины. – Харьков: «Страйд», 2006.

7.Рось Г.В. Закриття кримінальної справи у кримінальному процесі України: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Київський національний ун-т імені Тараса Шевченка. – К., 2009.

8.Про практику застосування судами законодавства, що регулює закриття кримінальних справ // Узагальнення опрацьовано суддею Верховного Суду України С.М. Міщенком, заступником начальника управління узагальнення судової практики та аналітичної роботи з питань застосування законодавства Верховного Суду України Л.В. Гавриловою та головним консультантом управління В.М. Ткаченком. // Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua.

9.Звільняючи особу від кримінальної відповідальності у зв’язку зі зміною обстановки на підставі ст. 48 КК України, суд повинен зазначити, у чому ця зміна полягала. // Вісник Верховного Суду України. – 2008. – №9 (97).

10.Застосування до особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ст. 164 КК України, акта амністії визнано необґрунтованим, оскільки відповідно до п. «е» ст. 7 Закону України від 19 квітня 2007 р. «Про амністію» амністія не застосовується до осіб, які мають неповнолітніх дітей або дітей-інвалідів і вчинили злочини, що посягають на життя, здоров’я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та інтереси цих дітей. // Вісник Верховного Суду України. – 2008. – №6 (94).

11.Відповідно до ст. 45 КК України особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Неповне з’ясування судом зазначених обставин при вирішенні питання про закриття справи потягло скасування судового рішення.// Вісник Верховного Суду України. – 2007. – 5 (81).