Процесуальний порядок застосування.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Процесуальний порядок застосування.



Про встановлення нагляду командування військової частини у письмовій формі повідомляє орган, що обрав цей запобіжний захід. Нагляд командування військової частини за обвинуваченим військовослужбовцем застосовується з метою забезпечити належ ну поведінку, а також з’явлення обвинуваченого за викликом слідчого до суду.

При обранні запобіжного заходу, передбаченого ст. 163 КПК України, не потрібна згода командування військової частини. Однак воно обов’язково повідомляється про характер обвинувачен ня, пред’явленого особі, щодо якої обрано запобіжний захід.

Складається постанова про застосування запобіжного заходу у вигляді нагляду командування військової частини. Цю постанову направляють командиру військової частини і одно часно йому повідомляють про суть справи.

Встановивши нагляд, командир військової частини повідомляє про це органу, який обрав цей запобіжний захід.

Військовослужбовці, щодо яких обрано даний запобіжний захід, позбавляються на цей час права носіння зброї, постійно перебува ють під наглядом своїх начальників або добового наряду, не поси лаються на роботу поза частиною в одиночному порядку, не при значаються у варту та інші відповідальні наряди.

7. Строк дії: з моменту встановлення командуванням військової частини нагляду до зміни цього запобіжного заходу; до закінчення провадження у справі; до звільнення військовослужбовця в запас. Обмеження строку дії нагляду командування військової частини закон не передбачає.

8. Юридична відповідальність.

- кримінально-процесуальна у вигляді заміни цього запобіжного за ходу на більш суворий для військовослужбовця, щодо якого обрано нагляд;

- дисциплінарна, передбачена Статутами Збройних Сил України для командування військової частини, яке не виконало покладених на нього обов’язків.

Процесуальна характеристика ВІДДАННЯ НЕПОВНОЛІТНЬОГО ПІД НАГЛЯД батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи.

1 Віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклуваль ників або адміністрації дитячої установи - це покладання на зазначе них суб’єктів обов’язку із забезпечення ними належної поведінки неповнолітнього та його явки до органів дізнання, слідчого, про курора і суду.

Цей запобіжний захід визначено в ст. 436 КПК.

Перед тим як застосовувати до неповнолітнього обвинуваченого один із цих запобіжних заходів (у ст. 436 КПК їх передбачено фактично два), слідчий і суд повинні переконатися, що батьки (або один з них), опікун, піклувальник або адміністрація дитячої установи зможуть забезпечити належну поведінку і явку неповнолітнього до слідчого, прокурора й суду.

Під дитячими установами (якщо неповнолітній виховується в такій установі) розуміють школи-інтернати, дитячі будинки, приймальники-розпо-дільники, спеціальні виховні та лікувально-виховні установи, виховно-трудові колонії.

2. Спосіб запобігання - виконання батьками, опікунами, піклу вальниками або адміністрацією дитячої установи обов’язку із забезпечення належної поведінки неповнолітнього і його явки за викликом. Зазначені суб’єкти, які за законом повинні виховувати неповнолітнього, діють шляхом психологічного впливу на неповно літнього.

3. Мета: збігається із загальною метою запобіжних заходів.

4. Підстави: такі самі, що й загальні підстави застосування запо біжних заходів.

5. Умови: здатність батьків та інших суб’єктів досягти мети запо біжного заходу.

6. Процесуальний порядок.

Перш за все слідчий, особа, яка проводить дізнання, прокурор, суд (суддя) повинні з’ясувати, чи є можливість у батьків (та інших суб’єктів) забезпечити належну по ведінку неповнолітнього і явку його за викликом. Після цього складається постанова про віддання неповнолітнього під нагляд.При цьому від осіб, під нагляд яких передається неповнолітній, береться письмове зобов’язання про забезпечення належної поведінки неповнолітнього та його явки до слідчого, прокурора, суду. Також воно обов’язково попереджаються про характер обвинувачення, пред’явленого неповнолітньому, та про їх відповідальність у разі його неявки. В разі порушення цього зобов’язання до батьків, опікунів і піклувальників може бути застосовано грошове стягнення в такому ж порядку, як і до особистих поручителів (ст. 436 КПК). Якщо це зобов’язання не виконає адміністрація дитячої установи, питання про застосування до неї заходів впливу може бути поставлено в поданні слідчого чи прокурора або в окремій ухвалі (постанові) суду.

7. Строк дії: від моменту відібрання письмового зобов’язання до моменту зміни чи скасування запобіжного заходу, обрання іншо го заходу, припинення провадження у справі.

8. Юридична відповідальність.

Кримінально-процесуальна:

- грошове стягнення в розмірі до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (для осіб, яким неповнолітнього було передано під нагляд);

- заміна цього запобіжного заходу на більш суворий (для не повнолітнього обвинуваченого). [20; 152]

Чинна система запобіжних заходів забезпечує можливість ситуативного підходу до їх застосування в практиці досудового слідства і судового розгляду.

 

№38 Приводи і підстави для порушення кримінальної справи. Обставини, що виключають можливість порушення кримінальної справи.

Необхідною передумовою для порушення кримінальної справи є наявність законних приводів і підстав.
Приводи — це передбачені законом джерела, з яких органи дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд, уповноважені порушити кримінальну справу, одержують відомості про вчинені або підготовлювані злочини.
КПК передбачає такі приводи для порушення кримінальної справи: 1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян; 2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним; 3) явка з повинною; 4) повідомлення, опубліковані в пресі; 5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину (ч. 1 ст. 94). Цей перелік є вичерпним.
Закон вимагає, щоб повідомлення підприємств, установ, організацій і посадових осіб були викладені в письмовій формі (ч. З ст. 95 КПК). Всі інші заяви або повідомлення можуть бути усними або письмовими.
Усні заяви про злочин заносяться до протоколу, який підписують заявник і посадова особа, що прийняла заяву. При цьому заявник під розписку попереджується про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий донос за ст. 177 КК.
Письмова заява повинна бути підписана особою, яка її подає. До порушення справи слід пересвідчитися в особі заявника, попередити його про відповідальність за неправдивий донос і взяти у нього відповідну підписку.
Отже, анонімні письмові заяви, а також повідомлення про злочин, зроблені по телефону, навіть якщо той, хто повідомив, назвав себе, не є приводом до порушення кримінальної справи. В разі необхідності вони можуть бути перевірені, однак якщо в ході такої перевірки будуть установлені достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину, то приводом до порушення справи буде безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину (п. 5 ч. 1 ст. 94 КПК).
Повідомляти про злочини компетентним органам — право кожного громадянина. Проте якщо йому стало достовірно відомо, що хтось готує або вчинив злочин, за недонесення про який передбачено кримінальну відповідальність (ст. 187 КК), він зобов'язаний повідомити про такий злочин органам, які мають право порушувати кримінальні справи.
Керівники підприємств, установ, організацій, посадові особи, представники влади і громадськості повідомляють про підготовлювані або вчинені злочини, які стали їм відомі у ході їх діяльності.
Повідомлення, опубліковані в пресі, які можуть бути приводом для порушення кримінальної справи, — це статті, дописи, листи, фейлетони тощо, поміщені в центральних або місцевих газетах, журналах.
Явка з повинною — це заява особи про вчинений нею або за її участю злочин, зроблена добровільно, з власної ініціативи прокурору, слідчому, органу дізнання, судді чи суду. Особа, яка відбуває покарання в місцях позбавлення волі, може заявити про вчинений нею злочин адміністрації виправно-трудової установи.
У разі явки з повинною встановлюється особа того, хто з'явився, після чого складається протокол, в якому докладно від першої особи викладається зроблена заява. Протокол підписують особа, що з'явилася з повинною, і посадова особа, яка склала протокол (ст. 96 КПК).
За змістом закону не можна вважати явкою з повинною заяву особи, яка вчинила злочин, надіслану по пошті або зроблену по телефону. Однак якщо такий заявник не може з'явитись особисто через тяжку хворобу або інші поважні причини, його заява про злочин повинна бути прийнята і занесена до протоколу за місцем його перебування співробітником органу дізнання, слідчим або прокурором.
За загальним правилом явка з повинною є обставиною, що пом'якшує відповідальність (п. 8 ч. 1 ст. 40 КК). Але у випадках, прямо вказаних у законі (ч. 2 ст. 56, ч. З ст. 170, ч. 2 ст. 222 КК), вона є обставиною, яка виключає кримінальну відповідальність і, отже, порушення кримінальної справи.
Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею або судом ознак злочину як привід до порушення кримінальної справи означає, що ці органи та особи самі, незалежно від будь-чиїх заяв і повідомлень, передбачених п. 1—4 ч. 1 ст. 94 КПК, виявляють підготовлюваний або вчинений злочин (наприклад, орган дізнання — при здійсненні оперативно-розшукової діяльності, прокурор — при здійсненні загального нагляду за додержанням законності, слідчий — при розслідуванні справи, суддя — при розгляді адміністративної справи, суд (чи суддя) — при судовому розгляді кримінальної або цивільної справи).
Згідно з ч. 2 ст. 94 КПК підставою для порушення кримінальної справи є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину (зокрема, суспільної небезпечності і кримінальної протиправності). Достатніми вважаються такі дані (докази), які свідчать про факт підготов-люваного або вчиненого діяння, передбаченого кримінальним законом. При цьому не обов'язково, щоб вони висвітлювали дане діяння повно і всебічно або викривали конкретну особу у вчиненні злочину. Встановлення цих обставин є завданням наступної стадії кримінального процесу — попереднього розслідування. Порушувати кримінальну справу слід, як правило, за фактом вчинення якогось діяння. Але якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, справу повинно бути порушено щодо цієї особи (ч. 2 ст. 98 КПК), при ньому прокурор (суддя) вправі прийняти рішення про заборону такій особі виїжджати за межі України до закінчення попереднього розслідування чи судового розгляду, про що виносять мотивовану постанову (ст. 98 КПК).

 

Прокурор, слідчий, органи дізнання і суддя відмовля ють у порушенні кримінальної справи не тільки у разі відсутності підстав до її порушення, а й за наявності об­ставин, що виключають провадження по справі.

Перелік обставин, що виключають провадження в кри мінальній справі, міститься у ст. 6 КПК України.

Кримінальну справу не може бути порушено, а пору шена справа підлягає закриттю:

1) за відсутністю події злочину;

2) за відсутністю в діянні складу злочину;

3) внаслідок акту амністії, якщо він усуває застосуван ня покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку з по милуванням окремих осіб;

4) щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспіль не небезпечного діяння 11-річного віку;

5) за примиренням підсудного з потерпілим у справах, що порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених частинами 2, 3 і 4 ст. 27 КІШ;

6) за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім ви падків, коли прокуророві надано право порушувати спра ви і при відсутності скарги потерпілого (ч. З ст. 27 КПК);

7) щодо померлого, за винятком випадків, коли про вадження в справі є необхідним для реабілітації померло го або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявле-ними обставинами;

8) щодо особи, про яку є вирок за тим самим обвинува ченням, що набрав законної сили, або ухвала чи постано ва суду про закриття справи з тієї самої підстави;

9) щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи за тим самим обвинуваченням, крім випадків, коли необхідність порушення справи визнано судом, у провадженні якого перебуває кримінальна справа (статті 276 і 278 КПК);

10) якщо про відмову в порушенні справи за тим самим фактом є нескасована постанова органу дізнання, слідчо го, прокурора, крім випадків, коли необхідність порушен ня справи визнано судом, у провадженні якого перебуває кримінальна справа (статті 276 і 278 КПК).

 

№ 39 Рішення, які приймаються у стадії порушення кримінальної справи, їх структура та зміст.

Порушення кримінальної справи — починається з моменту надходження до органу дізнання, слідчого, прокурора або суду вказаних у законі як приводи до порушення кримінальної справи заяви або повідомлення про злочин або з моменту безпосереднього виявлення ознак злочину.
Такі заяви або повідомлення, а також і безпосереднє виявлення ознак злочину є юридичними фактами, які породжують кримі-нально-процесуальні відносини. З їх наявністю пов'язані виникнення кримінального процесу взагалі та початок його першої стадії — порушення кримінальної справи — зокрема.
У цій стадії процесу компетентні органи у специфічній процесуальній формі за допомогою передбачених процесуальних засобів (отримання пояснень, витребування матеріалів, провадження оглядів тощо) з'ясовують наявність у подіях ознак злочину.
За даними МВС України, протягом 1999 року було зареєстровано 558 716 злочинів. Протягом 2000 року тільки до слідчих підрозділів органів внутрішніх справ (без врахування органів
дізнання) надійшло 327 905 заяв і повідомлень про злочини. Згідно із вимогами статті 97 КПК України слідчими МВС прийнято рішення по 320 858 заявах та повідомленнях про злочини, що становить 97,9% всіх матеріалів дослідної перевірки.
Стадія порушення кримінальної справи закінчується винесенням постанови про порушення кримшальної справи або постанови про відмову в порушенні кримшальної справи. В останньому випадку кримінальний процес не знаходить продовження. У разі порушення справи кримінальний процес переходить до наступної стадії. Про порушення кримшальної справи слідчими МВС України в 2000 році було прийнято 300 594 рішення.

 

№40 Поняття, значення, завдання стадії досудового розслідування. Форми досудового розслідування.

Досудове розслідування — це регламентована кримінально-процесуальним законом діяльність органів дізнання та досудового слідства по встановленню обставин злочину (суспільно небезпечного діяння), осіб, причетних до його вчинення, а також по припиненню і запобіганню вчиненню злочинів

Називаючи розслідування «досудовим», законодавець тим самим вказує на його співвідношення з основною частиною судового роз гляду — судовим слідством. Досудове розслідування передує прова дженню в суді і покликане забезпечити його успішне проведення, однак його не можна розглядати тільки як стадію, провадження якої здійсню ється до суду і для суду. Цій стадії притаманні особливості, що свідчать про її самостійний характер. Досудове розслідування, зокрема:

1) має свої самостійні завдання, які випливають із загальних за вдань кримінального судочинства (ст. 2 КПК);

2) має чітко окреслені межі в системі кримінального процесу — з моменту прийняття рішення про порушення кримінальної справи до
винесення рішення, яким завершується провадження розслідування (у ряді випадків справа отримує і своє вирішення по суті, коли про вадження в ній закривається при наявності до того законних під став);

3) має свій зміст та свою процесуальну форму;

4) характеризується колом суб'єктів, які беруть у ній участь;

5) характеризується колом специфічних рішень, що можуть бути прийняті після закінчення досудового розслідування: про передачу
справи до суду з обвинувальним висновком; про закриття кримінальної справи; про направлення справи до суду для вирішення питання про
застосування примусових заходів медичного характеру.

На відміну від судового розгляду кримінально-процесуальний закон не проводить чіткої періодизації досудового розслідування. На під ставі аналізу норм чинного законодавства в структурі досудового роз слідування можна виділити такі етапи:

1) прийняття слідчим чи органом дізнання справи до свого прова дження і проведення невідкладних, а також й інших слідчих дій з метою
виявлення та закріплення ознак злочину, встановлення осіб, які його вчинили;

2) після притягнення особи як обвинуваченого і пред'явлення їй обвинувачення провадження слідчих та інших дій по збиранню і пере вірці доказів, які підтверджують чи спростовують обвинувачення, встановлення обставин, які обтяжують чи пом'якшують кримінальну
відповідальність обвинуваченого;

3) виконання процесуальних дій, пов'язаних із закінченням роз слідування, із складанням відповідного підсумкового процесуального
документа й належним спрямуванням справи.

 

Досудове розслідування є основною формою досудової підготовки матеріалів справи, яке здійснюється у формі дізнання, досудового слідства або у протокольній формі1. Лише у справах приватного обви нувачення (ч. 1 ст. 27 КПК) замість досудового розслідування підго товка матеріалів до судового розгляду провадиться самим потерпілим за сприяння судді.

Дізнання — це початкова форма досудового розслідування, яка являє собою врегульовану кримінально-процесуальним законодавством діяльність уповноважених законом державних органів і посадових осіб, що пов'язана з їх функціональним призначенням і виражається в про вадженні досудового розслідування кримінальних справ з метою до сягнення завдань кримінального судочинства з подальшим направлен ням матеріалів справи слідчому в строк, встановлений законом, або її закриттям.

Закон диференціює порядок і строки провадження дізнання у кри мінальних справах, а також порядок направлення справи слідчому органом дізнання залежно від тяжкості злочину. Тому можна говорити про два види дізнання: у справах про злочини, які не є тяжкими чи особливо тяжкими, та у справах про злочини, які є тяжкими чи осо бливо тяжкими.

За наявності ознак злочину, що не є тяжким чи особливо тяжким (тобто невеликої чи середньої тяжкості), орган дізнання порушує кри мінальну справу і, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила. Після цього орган дізнання в строк не більше десяти днів з моменту встановлення такої особи і не більше п'яти діб з моменту обрання до неї запобіжного заходу складає постанову про передачу справи слід чому, яку подає прокурору для затвердження.

Дізнання у справах про нетяжкі злочини розпочинається з момен ту порушення кримінальної справи і завершується передачею її через прокурора слідчому. Тобто провадження слідчих дій до встановлення особи, яка вчинила злочин, також є дізнанням. Тому положення ч. 1 ст. 108 КПК, яке передбачає, що у справі про злочин, що не є тяжким або особливо тяжким, дізнання провадиться у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила, є не зовсім вірним з точки зору правової визначеності.

За наявності ознак тяжкого злочину (тобто тяжкого чи особливо тяжкого) орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить невідклад ні слідчі дії, після чого в строк не більше десяти днів з моменту по рушення справи і не більше п'яти діб з моменту обрання до особи, яка вчинила злочин, запобіжного заходу (ч. 2 ст. 108 КПК) складає по станову про передачу справи слідчому, яку подає прокурору для за твердження.

Справа про тяжкий чи особливо тяжкий злочин передається орга ном дізнання через прокурора слідчому у вказаний 10-денний строк з моменту її порушення, якщо навіть не встановлена особа, котра вчи нила цей злочин. Бажано, щоб така справа направлялась слідчому якнайшвидше, оскільки в останнього більше можливостей для повно го і якісного провадження розслідування у справі.

Чинний КПК України не містить переліку слідчих дій, які є невід кладними. Адже передбачити всі можливі варіанти слідчих дій, які виявляться такими в ході розслідування конкретних кримінальних справ, практично неможливо. Те, що для однієї справи є невідкладною слідчою дією, для іншої такою не буде. Невідкладний характер визна чається ситуацією, що склалася на момент дізнання.

Таким чином, під невідкладними слідчими діями слід розуміти слідчі дії, що спрямовані на виявлення і фіксацію доказів, встановлен ня осіб, які вчинили злочин, і завданням яких є збереження слідів зло чину на початковому етапі розслідування у зв'язку із загрозою можли вої втрати їх у разі зволікання.

Коли у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не вста новлено особу, яка вчинила злочин, орган дізнання продовжує викону вати оперативно-розшукові заходи, спрямовані на її встановлення (а, на нашу думку, й на встановлення нових епізодів її злочинної ді яльності чи інших осіб, причетних до вчинення злочину, оскільки така необхідність випливає із завдань, передбачених у ст. 1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»), і повідомляє слідчого про їх наслідки.

У разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу у порядку, передбаченому ст. 1652 КПК, дізнання (як у справах про тяжкі, так і не тяжкі злочини) провадиться у строк не більше 5 діб з моменту обрання запобіжного заходу. Однак строк провадження дізнання в цілому в таких випадках не повинен перевищувати закріпленого у частинах 1 і 2 ст. 108 КПК. Тобто, якщо після обрання запобіжного заходу залишилось менше 5 діб до закінчення десятиденного строку з моменту встановлення осо би, яка вчинила злочин, то справа все-таки повинна бути передана з дотриманням строку, вказаного у частинах 1 і 2 ст. 108 КПК.

Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов'язаний ви конувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій (частини 3 і 4 ст. 104 КПК).

За наявності обставин, передбачених ст. 6 КПК, орган дізнання закриває справу мотивованою постановою, копію якої в добовий строк надсилає прокуророві (ч. 2 ст. 109 КПК).

Загальним для обох видів дізнання є те, що: по-перше, і при про вадженні дізнання у справах про злочини, що не є тяжкими, і при про вадженні дізнання у справах про тяжкі чи особливо тяжкі злочини передбачено 10-денний строк для передачі справи слідчому або 5-добовий строк, якщо при провадженні розслідування до підозрюва ного обрано запобіжний захід; по-друге, закон передбачає і однакові форми закінчення кожного виду дізнання: а) винесення постанови про направлення справи для провадження досудового слідства, яка затвер джується прокурором; б) винесення постанови про закриття кримі­нальної справи (ст. 109 КПК).

Відмінності між видами дізнання в тому, що, по-перше, строк дізнан ня у справах про злочини, які не є тяжкими, обчислюється з моменту встановлення особи, яка вчинила злочин, а у справах про тяжкі чи осо бливо тяжкі злочини — з моменту порушення кримінальної справи; по-друге, у випадку невстановлення особи, яка вчинила злочин, що не є тяжким чи особливо тяжким, дізнання зупиняється згідно з правилами ст. 209 КПК і в органи досудового слідства справа не передається. Що ж стосується справ про тяжкі злочини, то після того, як пройде 10-денний строк, незалежно від факту встановлення особи орган дізнання зобов'язаний направити справу для провадження досудового слідства.

Досудове слідство є основною формою досудового розслідування, яка забезпечує максимальні гарантії встановлення істини та прав учас ників процесу. Воно провадиться у всіх справах, за винятком справ про злочини, по яких передбачено досудове розслідування у формі досу-дової підготовки матеріалів у протокольній формі (ст. 425 КПК), а також у справах так званого приватного обвинувачення, по яких до-судова підготовка матеріалів до судового розгляду провадиться самим потерпілим за сприяння судді (ч. 1 ст. 27 КПК).

Однак і у справах про злочини, зазначені у ч. 1 ст. 27 та ст. 425 КПК, досудове слідство провадиться обов'язково в таких випадках:

1) коли злочин вчинено неповнолітнім;

2) коли злочин вчинено особою, яка через свої фізичні або психіч ні вади не може сама здійснювати своє право на захист;

3) коли необхідність провадження розслідування у формі досудо вого слідства визнає за необхідне прокурор чи суд (такі випадки, зо крема, можливі, якщо: а) справа, зазначена у ч. 1 ст. 27 і ст. 425 КПК, має особливе суспільне значення; б) коли у справах, зазначених у ч. 1
ст. 27 КПК, потерпілий через свій безпорадний стан, залежність від обвинуваченого чи з інших причин не може захистити свої законні
інтереси; в) коли у справах, зазначених у ст. 425 КПК, виникає необ хідність провадження певних слідчих та інших процесуальних дій для всебічного, повного і об'єктивного встановлення всіх обставин справи, провадження яких при досудовій підготовці в протокольній формі недопускається).

Таким чином, законодавець віддає перевагу в розслідуванні органам досудового слідства — слідчим, розслідування для яких — це основна форма діяльності. Для органів дізнання провадження досудового роз слідування (у формі дізнання та протокольній формі досудової підго товки матеріалів) — це лише один, причому не основний вид кримі нально-процесуальної діяльності1, і ведуть вони розслідування, як правило, лише справ про злочини, які вчиняються у сфері їхньої основ ної діяльності (наприклад, органи державного пожежного нагляду — у справах про пожежі, митні органи — у справах про контрабанду тощо).

Досудове слідство провадиться слідчими прокуратури, слідчими органів внутрішніх справ, слідчими податкової міліції та слідчими органів безпеки (ст. 102 КПК).

Слідчі, на відміну від осіб, які провадять дізнання, наділені біль шою процесуальною самостійністю (див., наприклад, ч. 2 ст. 114 КПК, рішення слідчого не потребують затвердження начальником слідчого підрозділу, на відміну від необхідності затвердження багатьох рішень дізнавача начальником органу дізнання), слідчим надається ширше коло повноважень у прийнятті процесуальних рішень (притягнути особу як обвинуваченого може лише слідчий).

Серед суб'єктів права на розслідування злочинів слід назвати також начальника слідчого відділу, який має право брати участь у проваджен ні досудового слідства та особисто провадити досудове слідство, ко ристуючись при цьому повноваженнями слідчого (ч. 2 ст. 1141 КПК), і прокурора, який має право брати участь у провадженні дізнання і досудового слідства і в необхідних випадках особисто провадити окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі по будь-якій справі (п. 5 ч. 1 ст. 227 КПК).

Ніякі інші особи, у тому числі співробітники приватних розшукових бюро, детективних служб, правом розслідування злочинів не наділені.

 

№41 Поняття, види, строки дізнання.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.117.38 (0.021 с.)