Стаття 165. Загальні положення щодо порядку застосування, скасування і зміни запобіжного заходу

Стаття 156. Строки тримання під вартою

Тримання під вартою під час досудового розслідування не повинно тривати більше двох місяців.

У випадках, коли у строк, передбачений частиною першою цієї статті, розслідування справи закінчити неможливо, а підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м'який немає, він може бути продовжений:

1) до чотирьох місяців - за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, або самим цим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;

2) до дев'яти місяців - за поданням, погодженим з заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів, або самим цим прокурором у справах про тяжкі і особливо тяжкі злочини, суддею апеляційного суду;

3) до вісімнадцяти місяців - за поданням, погодженим з Генеральним прокурором України, його заступником, або самим цим прокурором в особливо складних справах про особливо тяжкі злочини, суддею Верховного Суду України.

У кожному випадку, коли розслідування справи у повному обсязі у строки, зазначені у частинах першій чи другій цієї статті, закінчити неможливо і за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу, прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування у даній справі, має право дати згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення. У цьому випадку справа в частині нерозслідуваних злочинів чи епізодів злочинної діяльності з додержанням вимог статті 26 цього Кодексу виділяється в окреме провадження і закінчується у загальному порядку.

Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, - з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи на стаціонарному експертному дослідженні у психіатричній медичній установі будь-якого типу. У разі повторного взяття під варту особи у тій самій справі, а також по приєднаній до неї або виділеної з неї справи або пред'явлення нового обвинувачення строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.

Строки тримання під вартою під час досудового слідства закінчуються в день надходження справи до суду. У разі відкликання справи із суду прокурором на підставі статті 232 цього Кодексу перебіг цих строків поновлюється з дня надходження справи до прокурора.

Матеріали закінченої розслідуванням кримінальної справи повинні бути пред'явлені обвинуваченому, взятому під варту, та його захисникові не пізніш як за місяць до закінчення граничного строку тримання під вартою, встановленого частиною другою цієї статті.

Якщо матеріали кримінальної справи було пред'явлено обвинуваченому та його захисникові з порушенням місячного терміну до закінчення граничного строку тримання під вартою, встановленого частиною другою цієї статті, то після його закінчення обвинувачений підлягає негайному звільненню. При цьому за обвинуваченим та його захисником зберігається право на ознайомлення з матеріалами справи.

Якщо матеріали кримінальної справи було пред'явлено обвинуваченому та його захисникові з додержанням місячного терміну до закінчення граничного строку тримання під вартою, але його виявилося недостатньо для ознайомлення з матеріалами справи, зазначений строк може бути продовжено суддею апеляційного суду за поданням слідчого, погодженим з Генеральним прокурором України чи його заступником, або поданням цього прокурора чи його заступника. Коли у справі беруть участь кілька обвинувачених, яких тримають під вартою, і хоча б одному з них строку, передбаченого частиною шостою цієї статті, виявилося недостатньо для ознайомлення з матеріалами справи, то зазначене подання може бути внесено стосовно того обвинуваченого або тих обвинувачених, які ознайомилися з матеріалами справи, якщо не відпала необхідність у застосуванні до нього або до них взяття під варту і відсутні підстави для обрання іншого запобіжного заходу.

При поверненні судом справи прокуророві на додаткове розслідування строк тримання обвинуваченого під вартою обчислюється з моменту надходження справи прокурору і не може перевищувати двох місяців. Подальше продовження зазначеного строку проводиться з урахуванням часу перебування обвинуваченого під вартою до направлення справи до суду в порядку і в межах, встановлених частиною другою цієї статті.

У разі закінчення строку тримання під вартою як запобіжного заходу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, якщо цей строк не продовжено у встановленому цим Кодексом порядку, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу з-під варти.

Начальник місця попереднього ув'язнення зобов'язаний негайно звільнити з-під варти обвинуваченого, щодо якого постанова судді про продовження строку тримання під вартою на день закінчення строків тримання під вартою, передбачених частинами першою, другою і шостою цієї статті, не надійшла. При цьому він направляє повідомлення особі чи органу, у провадженні яких перебуває справа, та відповідному прокурору, який здійснює нагляд за розслідуванням.

Процесуальний порядок застосування.

Орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу про обрання цього запобіжного заходу. Постанови оголошується особі, до якої обрано під писку про невиїзд, із роз’ясненням цій особі її прав та обов’язків.

Після цього у особи відбирається окремий документ – власне підписка про невиїзд.

7. Строк дії підписки про невиїзд: від моменту обрання до момен ту зміни або скасування. Обмеження строку дії підписки законом не передбачено.

8. Юридична відповідальність.

Кримінально-процесуальна: за порушення - заміна підписки про невиїзд на суворі ший запобіжний захід (на практиці найчастіше – взяття під варту).

Стаття 103. Повноваження органів дізнання

На органи дізнання покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили.

Про виявлений злочин і почате дізнання орган дізнання негайно повідомляє прокурора.

Стаття 104. Порядок провадження дізнання у кримінальних справах

За наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила. Після цього орган дізнання, додержуючи строків, передбачених частиною 1 статті 108 цього Кодексу, складає постанову про передачу справи слідчому, яку подає прокурору для затвердження.

У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобов’язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у межах строків, передбачених частиною 2 статті 108 цього Кодексу.

Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки.

Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов’язаний виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій.

Стаття 109. Закінчення дізнання

Дізнання у справах закінчується складанням постанови про направлення справи для провадження досудового слідства, яка затверджується прокурором.

За наявності обставин, передбачених статтею 6 цього Кодексу, орган дізнання закриває справу мотивованою постановою, копію якої в добовий строк надсилає прокуророві.

 

№41 Поняття і характеристика загальних умов досудового слідства.

Очна ставка

Очна ставка — це одночасний допит у присутності один одного двох раніше допитаних осіб про обставини, відносно яких вони дали суперечливі показання (ст. 172 КПК).

Закон містить три обов'язкові умови для провадження очної став ки: 1) очна ставка може бути проведена між двома особами; 2) вони повинні бути заздалегідь допитані; 3) згідно з протоколами допитів у їх показаннях знайдені суперечності. До основних цілей очної ставки належать усунення суттєвих суперечностей у показаннях двох раніше допитаних осіб, з'ясування їх причин, подолання помилок, викриття неправди; до додаткових — перевірка слідчих версій, отримання нових доказів по справі.

Очна ставка проводиться без попереднього винесення про це по станови. Вона може бути проведена слідчим між будь-якими особами, які раніше були допитані: свідками, потерпілими, підозрюваними, об винуваченими, експертами (наприклад, при суперечливих показаннях, що пояснюють результати експертизи), між обвинуваченим (підозрю ваним) і потерпілим, обвинуваченим (підозрюваним) і свідком, потер пілим і свідком.

Про проведення очної ставки можуть також клопотати учасники процесу: обвинувачений (підозрюваний), його захисник, потерпілий, його представник. Закон не зобов'язує слідчого провести очну ставку, а надає йому таке право. Проте при вирішенні питання про задоволен ня клопотання обвинуваченого про провадження очної ставки слідчий повинен враховувати міжнародно-правовий стандарт, сформульований у п. 3 «d» ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суттю якого є переважне право на очну ставку при клопотанні про це з боку обвинуваченого.

Закон не указує, які саме суперечності в показаннях двох раніше допитаних осіб повинні бути усунуті. Рішення цього питання належить до компетенції слідчого. Проте слід враховувати суттєвість супереч ностей, що є в показаннях допитаних: їх здатність вплинути на повно ту, всебічність і об'єктивність встановлення обставин, що входять до предмета доказування, або на правильність оцінки доказів.

Процесуальний порядок проведення очної ставки передбачений ст. 173 КПК. Маючи всі риси допиту, очна ставка водночас характери зується певною специфікою, яка обумовлюється участю в цій слідчій дії двох допитуваних, а також спірним характером питань, що розгля даються під час неї, що і створює складнішу психологічну атмосферу, ніж при допиті однієї особи.

Викликаним на очну ставку особам пропонується по черзі дати показання про ті обставини, для з'ясування яких і проводиться слідча дія. Черговість надання показань, а також черговість запитань, що ставляться, визначається особою, що проводить слідчу дію, з ураху ванням обставин кримінальної справи.

Першим допитується той з викликаних на очну ставку, хто на пере конання слідчого дає правдиві показання. Послідовність запитань, що ставляться, як і пред'явлення (в окремих випадках) речових доказів, повинні бути сплановані наперед. З дозволу слідчого особи, виклика ні на очну ставку, можуть ставити запитання одна одній.

Практика виробила дві форми складання протоколу очної ставки. Перша форма — коли запитання і відповіді записуються в рядок, у тій послідовності і черговості, як вони давалися. Друга — коли кожна сторінка протоколу вертикальною рискою розділяється на дві рівні частини, в яких відповідно записуються запитання і відповіді на них першого і другого допитуваних. Такий порядок складання протоколу очної ставки допомагає іноді уникнути можливої відмови одного з до питуваних від підписання протоколу, що містить показання другого допитуваного, з якими перший не згоден. У такому разі кожний з до питуваних підписує тільки ту частину сторінки, де містяться його особисті показання.

 

№ 47 Пред`явлення для впізнання: поняття, види, процесуальний порядок проведення.

Пред'явлення для впізнання

Пред'явлення для впізнання — слідча дія, яка полягає в пред'явленні свідку, потерпілому, підозрюваному, обвинуваченому в передбаченому законом порядку певного об'єкта, для того щоб вони могли встановити його тотожність або відмінність з тим об'єктом, який спостерігали раніше, зберегли в пам'яті і про який давали по казання (статті 174-176 КПК).

Залежно від об'єкта розрізняють пред'явлення для впізнання живих осіб (ст. 174 КПК), предметів (ст. 175 КПК), а також трупа.

Пред'явлення для впізнання проводиться без винесення про це спеціальної постанови. У процесі провадження цієї слідчої дії особа, якій пред'являється об'єкт для впізнання, називається впізнаючий. Впізнаючими можуть бути свідки, потерпілі, підозрювані, обвинува чений.

Обов'язковою умовою пред'явлення для впізнання осіб є поперед ній допит впізнаючого про обставини, за яких той бачив особу, що підлягає впізнанню, про її зовнішній вигляд, прикмети, особливості тощо. Допит проводиться за загальними правилами провадження до питу відповідної особи (свідка, потерпілого, підозрюваного, обвину ваченого).

Перед пред'явленням для впізнання особа, що провадить цю слід чу дію, зобов'язана вжити заходів, які виключають зустріч впізнаючо го з особою, що підлягає впізнанню, і будь-які способи впливу на впізнаючого.

Приступаючи до провадження слідчої дії, особа, що провадить ді знання, слідчий повинні роз'яснити права і обов'язки особам, що бе руть у ній участь. Закон вимагає присутності при провадженні цієї слідчої дії не менше двох понятих.

Особа, що підлягає впізнанню, пред'являється впізнаючому разом з іншими особами, яких не може бути менше трьох. Понятий не може бути одночасно і особою, що пред'являється для впізнання. Особи, серед яких пред'являється той, що підлягає впізнанню, повинні бути однієї статі і по можливості схожі з ним за зовнішністю (зріст, вага, статура, форма і колір обліччя, довжина і колір волосся, колір очей) і одягом. Така вимога закону спрямована на те, щоб виключити помил ки при впізнанні. Виконуючи вимоги ч. 3 ст. 174 КПК, необхідно у відсутності впізнаючого запропонувати особі, що пред'являється для впізнання, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, що пред'являються для впізнання. Після цього запрошується впізнаючий і йому після роз'яснення суті слідчої дії, що проводиться, пропонується уважно оглянути громадян, які пред'являються для впізнання, і вказати особу, яку він впізнає.

Якщо саму особу пред'явити для впізнання неможливо, закон до пускає впізнання її за фотографією.

Законом України від 13 січня 2000 року № 1381-ХIV ст. 174 КПК була доповнена частиною 4, що передбачає ряд заходів, спрямованих на забезпечення безпеки особи впізнаючого. У виняткових випадках з метою забезпечення безпеки особи впізнаючого, впізнання може бути проведене поза візуальним спостереженням особи, що підлягає впізнанню. Підстави для провадження такого виду впізнання повинні тлумачитися особою, що провадить дану слідчу дію, поширювально. Тобто таке впізнання може бути проведене не лише для забезпечення безпеки впізнаючого, але і з метою попередження можливих процесу альних порушень з боку особи, яку впізнають.

Трупи для впізнання пред'являються близьким родичам або іншим особам, які добре знали не лише загальні риси зовнішності померлого, але й особливі прикмети. Враховуючи важливі етичні моменти, а також специфічність об'єкта, труп для впізнання може бути пред'явлений лише один.

Пред'явлення для впізнання предметів (а також тварин) проводить ся з додержанням викладених вище умов і порядку проведення впіз нання осіб. Не пред'являються для впізнання предмети, які існують у єдиному примірнику, неповторні (наприклад, картина відомого худож ника), а також які не мають відмінностей від інших предметів (нові речі серійного виробництва, сипучі речі — цукор-пісок, зерно тощо). У таких випадках належить зробити огляд, призначити експертне чи інше спеціальне дослідження або аналіз.

Результатом пред'явлення для впізнання може бути ототожнення (впізнання одиничного конкретного об'єкта), встановлення схожості (віднесення об'єкта до загальної групи), невпізнання.

Хід і результати пред'явлення для впізнання фіксуються в прото колі, який складається відповідно до вимог, вказаних у статтях 85, 176 КПК.

 

№ 48 Обшук: поняття, види, процесуальний порядок проведення.

Обшук проводиться в тих випадках, коли є достатні підстави вва жати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встанов лення істини в справі чи забезпечення цивільного позову, знаходяться в певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи. Обшук про водиться також і в тому випадку, коли є достатні дані про те, що в певному приміщенні або місці знаходяться розшукувані особи, а також трупи чи тварини (частини 1, 2 ст. 177 КПК). Таким чином, обшук — це слідча дія, що являє собою процесуальний примусовий пошук з метою виявлення, вилучення та фіксації предметів та документів, які мають значення для розкриття справи, а також розшукуваних осіб або трупів.

Залежно від об'єкта обшук поділяється на три види: 1) обшук при міщень (а) житла чи іншого володіння особи; (б) службових і виробни чих приміщень підприємств, установ, організацій); 2) обшук місцевос ті (саду, городу, подвір'я, ділянок лісу, поля тощо); 3) обшук особи.

Юридичними підставами провадження обшуку (за винятком житла чи іншого володіння особи) є постанова слідчого, в якій він обґрунтовує необхідність проведення цієї слідчої дії, санкціонована прокурором чи його заступником. У невідкладних випадках такий обшук може бути проведений без санкції прокурора, але з наступним повідомленням про курора в добовий строк про проведений обшук та його результати.

Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, а також особи (за винятком випадків, коли обшук може бути проведений без постанови) проводиться лише за вмотивованою постано вою судді. Це положення законодавства відображає відомий міжнародно-правовий стандарт, якій міститься в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 8), ст. 30 Конституції України.

При необхідності провести обшук слідчий за погодженням з про курором звертається з поданням до судді за місцем провадження до-судового слідства. Суддя негайно розглядає подання і матеріали спра ви, а у разі необхідності вислуховує слідчого, прокурора і за наявнос ті підстав виносить постанову про проведення обшуку чи постанову про відмову в його проведенні. Постанова судді про проведення об шуку оскарженню не підлягає. На постанову судді про відмову в про веденні обшуку протягом трьох діб з дня її винесення прокурором може бути подана апеляція до апеляційного суду.

Обшук житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді лише у двох невідкладних випадках: 1) пов'язаних із врятуванням життя та майна; 2) пов'язаних з безпосереднім переслі дуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.

При цьому в протоколі зазначаються причини, що обумовили про ведення обшуку без постанови судді. Протягом доби з моменту прове дення цієї дії слідчий направляє копію протоколу обшуку прокуророві (частини 5, 6 ст. 177 КПК). В інших невідкладних випадках слідчий по винен вжити всіх можливих заходів для збереження в незмінному стані слідів злочину, об'єктів, що підлягають обшуку, тощо і якнайшвидше отримати судове рішення про його провадження.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 березня 2008 року № 2 «Про деякі питання застосування судами України законодав ства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституцій них прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства»¹ дав таке тлу мачення поняття «житло», яке не знайшло свого закріплення в законо давстві, що породжувало неуніфікованість підходів на практиці. Під житлом слід розуміти: 1) особистий будинок з усіма приміщеннями, які призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, а також ті приміщення, які хоча й не призначені для постійного чи тим часового проживання в них, але є складовою будинку; 2) будь-яке житлове приміщення, незалежно від форми власності, яке належить до житлового фонду і використовується для постійного або тимчасо вого проживання (будинок, квартира в будинку будь-якої форми влас ності, окрема кімната в квартирі тощо); 3) будь-яке інше приміщення або забудова, які не належать до житлового фонду, але пристосовані для тимчасового проживання (дача, садовий будинок тощо).

Як «інше володіння» слід розуміти такі об'єкти (природного по ходження та штучно створені), які за своїми властивостями дають змогу туди проникнути і зберегти або приховати певні предмети (речі, цінності). Ними можуть бути, зокрема, земельна ділянка, сарай, гараж, інші господарські будівлі та інші будівлі побутового, виробничого та іншого призначення, камера сховища вокзалу (аеропорту), індивіду альний банківський сейф, автомобіль тощо.

Пленум Верховного Суду також звернув увагу на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини поняття «житло» у п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод охо плює не лише житло фізичних осіб. Воно може поширюватися на офісні приміщення, які належать фізичним особам, а також офіси юридичних осіб, їх філій та інші приміщення.

Обшук особи може бути проведений також лише на підставі судо вого рішення, за винятком випадків, передбачених ч. 3 ст. 184 КПК: 1) при фізичному захопленні підозрюваного уповноваженими нате осо бами, якщо є достатні підстави вважати, що затриманий має при собі зброю або інші предмети, які становлять загрозу для оточуючих, чи намагається звільнитися від доказів, які викривають його чи інших осіб у вчиненні злочину; 2) при затриманні підозрюваного; 3) при взятті підозрюваного, обвинуваченого під варту; 4) за наявності достатніх підстав вважати, що особа, яка перебуває в приміщенні, де проводить ся обшук чи примусова виїмка, приховує при собі предмети або до кументи, які мають значення для встановлення істини в справі.

 

№49 Виїмка: поняття, підстави, процесуальний порядок проведення.

Виїмка — це слідча дія, у ході якої примусово вилучаються без попереднього їх пошуку предмети чи документи, що мають значення для кримінальної справи, якщо є точні дані, що вони знаходяться у певної особи чи в певному місці. Ці дані можуть бути одержані кримінально-процесуальним шляхом, тобто в ході допиту свідків, по терпілих, підозрюваних, обвинувачених, можуть міститися у заявах громадян, а також бути отримані в результаті проведення оперативно-розшукових заходів.

За загальним правилом юридичною підставою проведення виїмки є вмотивована постанова слідчого, в якій повинно бути зазначено: які предмети або документи підлягають вилученню, які дані є у слідчого щодо їх місцезнаходження та яке вони мають значення для справи.

Виїмка документів, що становлять державну та/або банківську таєм ницю, проводиться тільки за вмотивованою постановою судді і в порядку, погодженому з керівником відповідної установи. Примусова виїмка із житла чи іншого володіння особи, а також виїмка документа виконавчого провадження проводиться лише за вмотивованою постановою судді (ст. 178 КПК). Рішення суду на проведення виїмки отримується слідчим у тому ж процесуальному порядку, який передбачено для проведення об шуку в житлі та іншому володінні особи (ч. 5 ст. 177 КПК).

Процесуальний порядок проведення обшуку та виїмки передбаче ний статтями 180-184 КПК.

Обшук і виїмка обов'язково провадяться в присутності двох по нятих. Перед обшуком або виїмкою слідчий пред'являє постанову особам, що займають приміщення, або представникові підприємства, установи чи організації, де проводиться обшук або виїмка, і пропонує їм видати зазначені в постанові предмети або документи, а також вка зати місце, де переховується злочинець. У разі відмови виконати його вимоги слідчий примусово обстежує приміщення, місцевість або осо бу, проводить виїмку в примусовому порядку.

Проводячи обшук, слідчий має право розкривати замкнені примі щення і сховища, якщо володілець відмовляється їх відкрити. При цьому слідчий повинен уникати не викликаних необхідністю пошко джень дверей, замків та інших предметів.

Слідчий має право заборонити особам, що перебувають у примі щенні під час обшуку або виїмки, а також особам, які під час прове дення цих слідчих дії увійшли в це приміщення, виходити з приміщен ня і зноситись один з одним або з іншими особами до закінчення слідчої дії.

У необхідних випадках слідчий вправі залучати до участі в про веденні обшуку працівників органів внутрішніх справ та відповідних спеціалістів (ст. 183 КПК). Співробітники міліції допомагають слідчо му в розшуку об'єктів, забезпеченні спостереження за поведінкою особи, у якої проводиться обшук, і членів її сім'ї, забезпеченні збере ження виявлених об'єктів, попередженні спроб знищення або пере ховування розшукуваних об'єктів і т.п.

Під час обшуку або виїмки слідчий повинен вживати заходів до того, щоб не були розголошені виявлені при цьому обставини особис того життя обшукуваного та інших осіб, які проживають або тимчасо во перебувають у приміщенні (ст. 185 КПК).

При обшуку або виїмці можуть бути вилучені лише предмети і документи, які мають значення для справи, а також цінності і майно обвинуваченого або підозрюваного з метою забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна. Предмети і документи, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх від ношення до справи (ч. 1 ст. 186 КПК).

При провадженні обшуку і виїмки з урахуванням вимог ст. 85 КПК у двох примірниках складається протокол (ст. 188 КПК).

 

№50 Огляд: поняття, види, процесуальний порядок проведення.

Огляд — це слідча дія, яка полягає у безпосередньому сприйнятті та процесуальному фіксуванні матеріальних об'єктів з метою виявлен ня слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обставин події, а також інших обставин, які мають значення для справи.

Завданнями огляду є: 1) виявлення слідів злочину; 2) виявлення інших об'єктів, що можуть бути залучені до справи як речові докази; 3) з'ясування обстановки злочину; 4) виявлення інших обставин, які мають значення для справи.

Фактичними підставами проведення огляду є дані про те, що в ході безпосереднього сприйняття об'єкта можна одержати інформацію, яка має значення для розкриття злочину.

При наявності достатніх даних, що вказують на необхідність про ведення огляду, слідчий приймає рішення про його проведення. Як правило, це рішення ніде спеціально не фіксується. Вимога закону обов'язково отримати вмотивовану постанову судді існує тільки коли необхідно здійснити огляд житла чи іншого володіння особи (ч. 4 ст. 190 КПК).

Залежно від об'єкта розрізняють такі види огляду: а) огляд місця події; б) огляд місцевості; в) огляд житла чи іншого володіння; г) огляд предметів (у тому числі слідів); ґ) огляд документів; д) огляд тварин; е) зовнішній огляд трупа; є) огляд кореспонденції. Кожний з видів слідчого огляду має свої специфічні особливості, що визначають по рядок його проведення. Але разом з тим існує ряд положень процесу ального і тактичного характеру, загальних для всіх видів оглядів.

Огляд місця події, як правило, належить до числа первинних, не відкладних слідчих дій, зволікання з провадженням якого може спри чинити зміну обстановки, зникнення слідів злочину або особи, якою він був вчинений, предметів, які можуть стати згодом речовими до казами. Цим і обумовлений той факт, що місце події у невідкладних випадках може бути оглянуто до порушення кримінальної справи (ч. 2 ст. 190 КПК). У цьому випадку кримінальна справа, при наявнос ті для того підстав, повинна бути порушена негайно після проведення огляду.

При огляді місцевості досліджується конкретна територія або вод ний простір з метою виявлення слідів злочину та інших речових до казів, з'ясування обставин події, а також інших обставин, які мають значення для справи. Він також проводиться для виявлення особи, яка вчинила злочин і втекла з місця його вчинення.

Згідно із ч. 4 ст. 190 КПК огляд житла чи іншого володіння особи проводиться лише за вмотивованою постановою судді. Суддя приймає рішення про проведення огляду в житлі або іншому володінні особи з додержанням порядку, встановленого ч. 5 ст. 177 КПК.

Огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді: 1) у невідкладних випадках пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину; 2) за письмовою згодою володільця; 3) при проведенні у невідкладних випадках огляду місця події в житлі чи іншому володінні особи, якщо такий огляд здійснюється за її заявою або повідомленням про вчинений щодо неї злочин, а так само у разі відсутності цієї особи або неможливості отримати від неї згоду на проведення невідкладного огляду місця події (частини 5, 6 ст. 190 КПК). У вказаних випадках слідчий у протоколі огляду обов'язково зазначає причини, що обумовили проведення огляду без постанови судді.

Як уже зазначалося, Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 березня 2008 року № 2 дав тлумачення поняттю «житло та інше володіння особи»¹.

Огляд трупа є самостійним видом слідчого огляду, якщо проводить ся не на місці події, а в лікарні, морзі тощо (ст. 192 КПК). Якщо огляд трупа здійснюється на місці події, то він є складовою частиною огляду місця події. Якщо виникає необхідність повторно оглянути труп після його поховання, пред'явити труп для впізнання, піддати його повторній або додатковій судово-медичній експертизі, проводиться ексгумація, тобто виймання трупа з місця поховання (ч. 2 ст. 192 КПК). Про про ведення ексгумації слідчий виносить постанову, яка повинна бути за тверджена прокурором.

Огляд кореспонденції проводиться лише після накладення арешту на кореспонденцію у встановленому законом порядку (ст. 187 КПК).

Огляд проводиться в присутності не менше двох понятих і, як правило, вдень. Проте у невідкладних випадках, особливо коли йдеть ся про огляд місця події, він може бути проведений і в нічний час. Залучення понятих при провадженні огляду здійснюється з урахуван ням вимог ст. 127 КПК. Виняток становить огляд кореспонденції, при проведенні якого поняті запрошуються з числа службовців установи зв'язку.

У необхідних випадках для проведення огляду слідчий може за просити спеціаліста (ст. 128¹ КПК), який може надати допомогу у вигляді консультацій з питань, що вимагають спеціальних пізнань; допомогти у виявленні, закріпленні і вилученні слідів, що мають до казове значення, встановленні механізму їх утворення.

Якщо це необхідно, при оглядах слідчий особисто або за допомогою спеціаліста має право робити вимірювання, складати плани, креслен ня, застосовувати фотографування, проводити кіно-і відеозйомку місцевості і предметів, що знаходяться на ній, а також робити зліпки знайдених слідів ніг, рук та ін., що має бути відображене у протоколі.

Плани, креслення, схеми, фотографії і кінострічки є додатками до протоколу, але протокол не замінюють. Він обов'язково складається особою, яка проводить огляд, повинен фіксувати хід і результати цієї слідчої дії і відповідати вимогам статей 85, 195 КПК.

 

№51 Відтворення обстановки і обставин події: умови і порядок проведення.

Питання, які з'ясовуються суддею при попередньому розгляді справи

У стадії попереднього розгляду справи суддею з'ясовуються дві групи питань.

До першої групи входять ті питання, вирішення яких безпосередньо пов'язане з можливістю призначення судового засідання, із з'ясуванням наявності або відсутності фактичних і юридичних підстав, дотриман ня вимог закону, відсутність інших перешкод для розгляду справи в суді (ст. 237 КПК). Ці питання повинні бути вирішені відносно кожно го обвинуваченого.

Визначений у ст. 237 КПК перелік питань є вичерпним, причому вони сформульовані в логічній послідовності, яка забезпечує судді можливість економити сили та засоби для вивчення кримінальної справи, і повинні бути з'ясовані у тій послідовності, в якій викладені в законі, а саме:

- чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла;

- чи немає підстав для закриття справи або її зупинення;

- чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог КПК;

- чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу;

- чи не було допущено під час порушення справи, провадження ді знання або досудового слідства таких порушень вимог КПК, без усунен ня яких справа не може бути призначена до судового розгляду;

- за клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника, потерпілого чи його представника суддя
з'ясовує також питання про те, чи немає підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб;

- за клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника суддя з'ясовує також питання про те, чи немає підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею КК, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред'явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред'явлено.

До другої групи питань відносяться ті, вирішення яких пов'язане з підготовкою до розгляду справи в судовому засіданні (ст. 253 КПК):

- про призначення захисника у випадках, коли його участь у спра ві є обов'язковою;

- про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу. При ви рішенні цього питання слід ураховувати вимоги статей 148, 150 КПК,
статей 5, 6 Конвенції щодо необхідності додержання розумних стро ків тримання особи під вартою та положення, закріплені в практиці
Європейського суду з прав людини. У рішенні в справі Свершов проти України Суд вказав, що «... практика тримання під вартою ви ключно на підставі одержання судом першої інстанції обвинуваль ного висновку... становить порушення п. 1 ст. 5 Конвенції». Звідси випливає, що існуюча в Україні практика тримання особи під вартою лише з тієї підстави, що до суду першої інстанції надійшов обвину вальний висновок, не ґрунтується на чітких і передбачуваних юри дичних нормах¹;

- про визнання особи законним представником обвинуваченого, потерпілою, відповідачем, представником потерпілого, позивача, від повідача, якщо рішення про це не було прийняте під час розслідуван ня справи;

- про визнання потерпілого цивільним позивачем, якщо позов не був заявлений під час розслідування справи;

- про список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, та витребування додаткових доказів;

- про заходи щодо забезпечення цивільного позову;

- про виклик у необхідних випадках перекладача;

- про розгляд справи у відкритому чи закритому судовому засі данні;

- про день і місце судового розгляду справи;

- всі інші питання, які стосуються підготовчих до суду дій (напри клад, питання про склад суду, який має розглядати справу, про влашту вання приїжджих учасників судового розгляду, свідків та інших осіб, залучених до справи, тощо).

 

№66 Поняття, значення, завдання стадії судового розгляду. Частини судового розгляду.

Судовий розгляд — основна і найважливіша стадія кримінального процесу, в якій суд розглядає і вирішує справу по суті, тобто остаточно з'ясовує всі суттєві обставини справи, перевіряє докази та постановляє вирок.

Питання про винність і покарання — це основні питання судового розгляду. Інші питання: про цивільний позов, долю речових доказів, судові витрати, запобіжний захід — є похідними. Їх вирішення зале жить від висновку суду про винуватість або невинуватість особи.

Судовий розгляд не зводиться до перевірки матеріалів досудового розслідування. У судовому розгляді відбувається нове дослідження доказів, що були зібрані під час розслідування. Проте у судовому розгляді можуть досліджуватися і нові докази, які подано учасниками судового розгляду або витребувано судом. Дослідження доказів у су довому засіданні відбувається за активної участі сторін.