Загальні положення досудового розслідування

Загальні положення (умови) досудового розслідування — це вста новлені законом правила, що відображають найбільш характерні риси та особливості досудового розслідування, визначають найбільш сут тєві вимоги, які пред'являються до порядку провадження процесуаль них дій і прийняття рішень. У них містяться правові вимоги, які забез печують виконання в цій стадії принципів і завдань кримінального процесу.

Глава 11 КПК, яка називається «Основні положення досудового слідства» містить низку таких загальних положень, які рівною мірою, за окремими винятками, поширюються на всі форми досудового роз слідування — досудове слідство, дізнання та досудову підготовку матеріалів у протокольній формі. Слід також зазначити, що й інші про цесуальні норми також визначають зміст усієї стадії досудового роз слідування і, таким чином, підпадають під поняття її загальних поло жень (наприклад, об'єднання і виділення кримінальних справ, взаємо дія слідчого з органом дізнання).

У юридичній літературі по-різному визначаються види загальних положень досудового розслідування, класифікація ж їх, як правило, не проводиться взагалі. З урахуванням сутності пропонованих нами до аналізу загальних умов досудового розслідування, вважаємо, що їх можна розділити на такі групи: умови, пов'язані з а) вибором належ ного суб'єкта розслідування та його процесуальним становищем; б) із забезпеченням всебічності, повноти, об'єктивності та бистроти роз слідування; в) із забезпеченням прав і законних інтересів учасників розслідування.

1. Загальні умови, пов'язані з вибором належного суб'єкта розслідування та його процесуальним становищем. До цієї групи за гальних умов досудового розслідування належать:

а)підслідністькримінальних справ. Підслідність кримінальних справ — це сукупність встановлених законом ознак справи, відповідно до яких вона належить до відання певного органу досудового розслідування. Розрізняють такі види підслідності:

- предметна (родова) підслідність, яка визначається категорією (пред метом, родом) злочину. Вона залежить від ступеня і характеру суспільної небезпеки злочину, а також від особливостей його об'єкта (сфери суспільних відносин). Предметна ознака підслідності виражена у кваліфі кації злочину за статтями Особливої частини КК України. Відповідно в законі для кожного органу досудового слідства визначені переліки зло чинів, віднесених до їх компетенції (частини 1, 2, 3, 4 ст. 112 КПК);

- персональна або спеціальна — обумовлюється особливостями суб'єкта злочину, тобто пов'язана з особистістю підозрюваної чи об винуваченої особи, її посадовим чи службовим становищем, особливим правовим статусом у державі (приклад: усі справи про злочини, вчи нені неповнолітніми, за винятком справ, що належать до виключної компетенції слідчих прокуратури, розслідуються слідчими органів внутрішніх справ (ч. 2 ст. 112 КПК));

- альтернативна — у справах про злочини, передбачені статтями 191, 210, 211, 255, 256, 257 КК України, досудове слідство провадить
ся тим органом, який виявив даний злочин і порушив кримінальну справу. Отже, по перерахованих злочинах, справа може бути порушена
і розслідуватися будь-яким органом досудового слідства (тобто як слідчими прокуратури, ОВС, СБУ, так і слідчими податкової міліції);

- універсальна підслідність — це такий виняток з предметної під слідності, коли родова ознака (кваліфікація злочину) взагалі не має значення. Універсальна підслідність виникає в одному випадку — коли прокурор приймає кримінальну справу до свого провадження неза лежно від кваліфікації злочину (ч. 1 ст. 112, п. 5 ч. 1 ст. 227 КПК);

- за зв'язком справ — застосовується тоді, коли розслідування од нієї справи пов'язане з розслідуванням іншої (наприклад: якщо під час
розслідування справ будуть встановлені злочини, передбачені статтями 384, 385, 386, 387, 388, 396 КК України (завідомо неправдиве показан ня, розголошення даних досудового слідства або дізнання та ін.), до судове слідство провадиться тим органом, до підслідності якого від носиться злочин, у зв'язку з яким порушено дану справу (ч. 5 ст. 112 КПК));

- територіальна підслідність — визначає, слідчий якого саме адмі ністративного району (області) повинен розслідувати дану криміналь ну справу. Згідно із ст. 116 КПК досудове слідство провадиться в тому районі, де вчинено злочин. Якщо злочин було розпочато в одному
місці, а закінчено в другому, то кримінальна справа розслідується за місцем закінчення злочину.

Коли ж місце вчинення злочину невідоме, а також з метою найбільш швидкого і повного розслідування його слідство може провадитися:

за місцем виявлення злочину; за місцем перебування підозрюваного, обвинуваченого; за місцем перебування більшості свідків. Крім того, необхідність розслідування справи не за місцем вчинення злочину може бути обумовлена відводом, заявленим усім слідчим даного району, рішенням вищестоящого прокурора або начальника вищестоящого слідчого відділу;

б) прийняття справи до свого провадження.Факт прийняття справи до провадження відображається або в постанові про порушення кримінальної справи (коли її виніс той, хто і буде розслі дувати порушену ним справу), або про це виноситься окрема постано ва (коли провадження в порушеній справі доручається іншому органу розслідування). Розслідування кримінальної справи особою, яка не прийняла її до свого провадження, є істотним порушенням кримінально-процесуального закону і тягне за собою визнання недопустимими отриманих нею результатів розслідування.

У випадку передачі справи від одного слідчого (особи, яка прова дить дізнання) до іншого в матеріалах кримінальної справи, крім до кумента, що підтверджує прийняття її до провадження, повинен мати місце також і акт, який підтверджує припинення повноважень на про вадження в конкретній кримінальній справі колишнім слідчим (особою, яка провадить дізнання). Таким актом може бути: а) постанова про направлення справи прокурору для передачі її за підслідністю; б) по станова про передачу справи іншому слідчому або особі, яка провадить дізнання. Інакше може виявитися, що на розслідування однієї справи будуть уповноважені декілька слідчих без створення слідчої чи слідчо-оперативної групи;

в)взаємодіяслідчогоз органом дізнання —засно вана на законах і відомчих нормативних актах їх спільна узгоджена діяльність (за метою, характером, місцем і часом), яка спрямована на вирішення завдань кримінального судочинства, при керівній і органі зуючій ролі слідчого та чіткому розмежуванні компетенції.

Така взаємодія має теоретичні та правові підстави. Теоретичними підставами взаємодії є положення, які пояснюють її смисл і значення. Їх усвідомлення слідчими і співробітниками органів дізнання роблять вза ємодію більш осмисленою та цілеспрямованою, сприяючи тим самим її законності та ефективності, дають змогу відповісти на питання: з якою метою здійснюється взаємодія? чому вона можлива? чим викликана її необхідність? Такими підставами, на нашу думку, є: а) спільність мети і завдань органів дізнання та слідчого — лише об'єднуючи свої зусилля, органи досудового слідства і органи дізнання зможуть ефективно їх ви рішити; б) однакова юридична сила процесуальних актів органів дізнан ня та слідчого — протоколи слідчих дій, виконаних співробітниками органів дізнання, мають таке ж доказове значення, як і протоколи, скла дені слідчим; в) необхідність використання можливостей органу дізнан ня і слідчого — слідчий вправі провадити тільки процесуальні та роз шукові дії (ст. 114 КПК), органи дізнання можуть здійснювати також і оперативно-розшукові заходи (ст. 103 КПК).

Правовими підставами взаємодії є: приписи законів (КПК, законів України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про організаційно-правові основи бороть би з організованою злочинністю» та ін.) та підзаконних нормативних актів, у тому числі актів обмеженого використання різного ступеня конфіденційності¹.

Взаємодія слідчого і органу дізнання має різноманітний характер і здійснюється в певних правових формах. Виділяють 1) процесуальні та 2) організаційні (непроцесуальні) форми взаємодії.

1) До процесуальних форм взаємодії, тобто таких, які регулюють ся кримінально-процесуальним законом, належать:

- повідомлення про наслідки оперативно-розшукових заходів, якщо у справі, що передана слідчому, не встановлено особу, яка вчинила злочин (ст. 104 КПК), а також, на нашу думку, і в справах, по яких така особа встановлена, про нові епізоди її злочинної діяльності²;

- доручення і вказівки слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій, а також оперативно-розшукових заходів (статті 104, 114, 66 КПК).

Доручення і вказівки органу дізнання викладаються слідчим у письмовій формі і є обов'язковими для виконання, причому він вправі встановити строк для іх виконання.

Слідчі дії — це процесуальні дії, види і порядок здійснення яких регламентовано законом.

Розшукові дії мають непроцесуальний характер, але полягають у використанні різних гласних методів і засобів, наприклад: засади; по двірні чи поквартирні обходи для виявлення свідків злочину; прочісу вання місцевості, у тому числі і з використанням спеціально навчено го собаки, з метою виявлення знарядь чи слідів злочину; звернення по радіо, телебаченню і через пресу до населення за допомогою в роз шуку особи, яка вчинила злочин, тощо.

Схожість розшукових дій і оперативно-розшукових заходів полягає в тому, що законом передбачено лише можливість їх застосування. А порядок провадження не регламентований нормами кримінально-процесуального законодавства.

Здійснення розшукових дій належить до компетенції як слідчого, так і органів дізнання. Згідно зі ст. 104 КПК у справі, що перебуває у провадженні слідчого, ці дії орган дізнання може провадити тільки за дорученням слідчого. Останній приймає рішення про те, доручити ті чи інші розшукові дії органам дізнання або виконати їх самому.

Із права слідчого давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових дій (ч. 3 ст. 114 КПК) випливає його право проводити ці дії і особисто;

- надання допомоги слідчому при провадженні окремих слідчих дій (ст. 114 КПК). Допомога органу дізнання необхідна слідчому при провадженні таких слідчих дій, які потребують великого обсягу робо ти або додаткових гарантій для осіб, котрі беруть у них участь. Це
обшуки, виїмки, відтворення обстановки і обставин події, огляди міс ця події, пред'явлення особи для впізнання та ін. Про участь співробітника органу дізнання зазначається в протоколі слідчої дії.

2) До організаційних форм взаємодії слідчого та органів дізнання, тобто тих, які передбачені відомчими нормативними актами, належать:

- узгоджене планування спільних слідчих, розшукових і оператив но-розшукових заходів;

- обмін взаємодіючих суб'єктів інформацією, що надходить за по відомленнями про вчинені злочини і злочини, що готуються, а також
з інших питань слідчої та оперативно-розшукової діяльності (зокрема, використання можливостей автоматизованих банків даних, криміна лістичних та оперативно-довідкових обліків тощо);

- координація проведення слідчих дій і оперативно-розшукових заходів;

- консультації;

- спільний аналіз причин і умов, що сприяють вчиненню злочину, та обговорення профілактичних заходів;

- спільна узгоджена діяльність у складі слідчо-оперативної гру пи;

- спільне використання техніки, засобів зв'язку і транспорту, що має у своєму розпорядженні орган дізнання, тощо.

Залежно від періоду часу, протягом якого здійснюється взаємодія, і від ступеня об'єднання зусиль можна виділити такі її види:

а) разова;

б) періодична;

в) постійно діюча.

Координацію діяльності органів дізнання і досудового слідства по розкриттю і розслідуванню злочинів здійснюють керівники відомств (СБУ, МВС, податкової міліції) у межах свого відомства, а прокурор — усіх органів розслідування;

г)провадження слідства в справі декількома слідчими. Згідно зі ст. 119 КПК провадження досудового слідства в кримінальній справі у випадку її складності або великого обсягу може бути доручено слідчій групі, про що виноситься окрема постанова або вказується в постанові про порушення кримінальної справи.

Рішення про провадження досудового слідства слідчою групою приймають начальники слідчих підрозділів (якщо до складу групи включаються лише слідчі даного відомства) і прокурор (якщо група формується із слідчих прокуратури або слідчих різних відомств). Останній може доручити розслідування справи слідчим з різних ві домств і різних адміністративно-територіальних одиниць.

Один із слідчих призначається старшим, приймає справу до свого провадження та безпосередньо керує діями інших слідчих. Керівницт во групою полягає насамперед у загальному плануванні розслідуван ня справи, у розподілі роботи між членами групи, в організації обміну інформацією. Старший слідчої групи відповідає за розслідування справи в цілому. Він бере участь у провадженні найбільш важливих слідчих дій або провадить їх сам, спрямовує і координує діяльність усіх осіб, які беруть участь у розслідуванні, вирішує розбіжності, су перечності, якщо вони виникають між членами групи, приймає най важливіші рішення в справі і складає процесуальні документи (зокре ма, про притягнення як обвинуваченого, обрання, зміну чи скасування запобіжного заходу, об'єднання і виділення кримінальних справ, а за результатами розслідування — єдиний обвинувальний висновок (при необхідності — за допомогою інших членів групи) або інше підсум кове рішення (ст. 212 КПК)). Однак реалізація прийнятих керівником процесуальних рішень може здійснюватися також членами слідчої групи (пред'явлення обвинувачення, проведення обшуку тощо).

Постанова про призначення в справі декількох слідчих оголошуєть ся обвинуваченому та іншим учасникам досудового слідства з роз'яснен ням їм права заявити відвід будь-кому з членів групи. У постанові вказу ються всі слідчі — члени слідчої групи, а також її керівник, який приймає справу до свого провадження. Оголошення складу слідчої групи і заяви, які надійшли в зв'язку з цим, слід оформляти протоколом.

До роботи слідчої групи можуть бути залучені співробітники ор ганів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Однак у за коні не встановлені їх повноваження і не регламентовані їх відносини зі слідчими — членами робочої групи. Процес створення і функціону вання слідчо-оперативних груп, які формуються із слідчих та опера тивних співробітників, урегульований, хоча й не досить повно, відом чими та міжвідомчими нормативними правовими актами;

ґ) направлення окремого доручення. Згідно із ст. 118 КПК слідчий має право провадити слідчі дії як у своєму районі, місті, так і в інших слідчих районах. Він має право також доручити прова дження цих дій відповідному слідчому або органу дізнання, які зобов'язані це доручення виконати в 10-денний строк, що обчислюєть ся з дня його одержання останніми.

Окреме доручення — це письмове прохання слідчого про прове дення певної слідчої дії, надіслане за межі міста, району чи області, які він обслуговує, іншому органу розслідування (слідчому чи органу дізнання), якщо слідчий не може виїхати у відрядження для виконання цієї дії особисто. Метою окремих доручень є виконання необхідних слідчих дій тим органом, яким вони можуть бути проведені швидко і з меншою затратою зусиль та коштів. Однак у межах міста або району, хоча б поділеного на кілька слідчих дільниць, слідчий зобов'язаний особисто провадити всі слідчі дії.

Слід відрізняти окреме доручення від доручення, яке слідчий дає в справі органу дізнання, взаємодіючи з ним на тій території, де вони разом працюють (ч. 3 ст. 114 КПК).

Окреме доручення адресується на ім'я прокурора, начальника слідчого підрозділу або начальника органу дізнання іншого району, міста України. У ньому зазначаються:

- орган, що його дає, та орган, якому доручається виконання слід чої дії чи дій;

- обставини справи, зокрема ті, що викликали необхідність у про веденні слідчих дій за межами району, в якому провадиться слідство;

- яку саме слідчу дію (або дії) належить виконати та які питання з'ясувати при її виконанні;

- до окремого доручення додаються документи, необхідні для про ведення відповідної слідчої дії (постанова суду про проведення об шуку в житлі чи іншому володінні, витяги з протоколів уже виконаних слідчих дій для проведення допитів тощо).

Процесуальні документи про виконання окремого доручення або ж довідка про причини неможливості його виконати надсилаються слідчому, який дав доручення. У протоколах слідчих дій орган, який виконував окреме доручення, зазначає, за чиїм окремим дорученням вони проводилися.

Направлення окремого доручення органам розслідування інозем них держав здійснюється відповідно до міжнародних договорів Укра їни про правову допомогу в кримінальних справах з цими державами (ст. 31 КПК).

Звернення з питань правової допомоги в кримінальних справах з країнами, з якими укладено договори про правову допомогу, направ ляються Генеральною прокуратурою України через Міністерство за кордонних справ України на адресу центрального органу юстиції (прокуратури) зарубіжної держави, якщо інше не обумовлено двосто ронніми або багатосторонніми угодами, учасниками яких є Україна. Порядок зносин органів прокуратури України з компетентними уста новами зарубіжних держав регламентовано Інструкцією про забезпе чення міжнародного співробітництва, затвердженою наказом Генераль ного прокурора України № 8-ГН від 26 грудня 2005 року.

До держав СНД такі звернення надсилаються в порядку, передба ченому статтями 5, 80 Конвенції про правову допомогу і правові від носини в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року. Зносини з питань видачі, кримінального переслідування, а також виконання слідчих доручень, що зачіпають права громадян і ви магають санкцій прокурора (рішень суду), здійснюються між генераль ними прокурорами (прокурорами) двох країн (України і тієї країни, якій направляється таке доручення). У всіх інших випадках звернення на правляється через відповідні відомчі центральні органи (наприклад, ГСУ МВС України може направити звернення безпосередньо запитуваній стороні без направлення до Генеральної прокуратури України).

Для прискорення інформування правоохоронних органів запитува ної держави копії звернень про надання правової допомоги можуть надсилатися каналами Міжнародної організації кримінальної поліції (Інтерполу). Порядок використання правоохоронними органами мож ливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та роз слідуванні злочинів врегульовано Інструкцією, затвердженою спільним наказом Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури, Служби безпеки, Держкомкордону, Державної митної служби та Дер жавної податкової адміністрації України від 9 січня 1997 року № 3/1/2/5/2/2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 лю того 1997 року за№ 54/1858.

Порядок зносин з правоохоронними органами країн, з якими не укладено Угод про надання правової допомоги в кримінальних справах, здійснюється шляхом направлення через відповідний відомчий цен тральний орган (наприклад Головне слідче управління МВС України) до Генеральної прокуратури України звернень про надання такої до помоги. Генеральною прокуратурою України ці звернення, у свою чергу, направляються до Міністерства закордонних справ України для виконання їх дипломатичним шляхом. Для вирішення всіх питань, необхідних для підготовки звернення, слід звернутися до консульсько го відділення Посольства тієї країни, куди воно буде направлене.

2. До групи загальних умов, які забезпечують всебічність, повноту, об'єктивність та бистроту розслідування, належать:

а)об'єднанняівиділеннякримінальних справ (ст. 26 КПК). Правила об'єднання і виділення кримінальних справ спрямовані на те, щоб забезпечити повне, всебічне й об'єктивне до слідження обставин, які підлягають доказуванню в справі, зокрема ступеня вини обвинуваченого. Об'єднання і виділення справ прово диться за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, про курора або за ухвалою чи постановою суду.

В одному провадженні можуть бути об'єднані справи:

- за обвинуваченням декількох осіб — співучасників вчинення одного чи кількох злочинів;

- за обвинуваченням однієї особи у вчиненні декількох злочинів;

- у випадках притягнення до кримінальної відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого
злочину, а також в інших випадках, коли має місце підслідність за зв'язком справ (ст. 26 КПК);

- зустрічні обвинувачення в справах про злочини, зазначені в ч. 1 ст. 27 КПК (приватного обвинувачення) (ч. 3 ст. 251 КПК).

Підстави для об'єднання кримінальних справ не зумовлюють їх розширювального тлумачення, у зв'язку з чим відомі практиці випад ки об'єднання справ про різноманітні злочини з мотивів практичної доцільності з урахуванням обставин, прямо не вказаних у законі, слід вважати такими, що не відповідають вимогам закону і не виключають визнання доказів, отриманих після об'єднання кримінальних справ, недопустимими.

На наш погляд, як виняток слід допустити об'єднання криміналь них справ у випадках, коли особу, яку необхідно притягнути як обви нуваченого, не встановлено, але у слідчого є достатні підстави вважа ти, що декілька злочинів вчинені однією особою чи групою осіб.

При об'єднанні кримінальних справ строк провадження по них визначається за тією справою, яка має найбільш тривалий строк до-судового розслідування, що обчислюється з моменту порушення спра ви або встановлення особи. При цьому строк провадження по інших кримінальних справах поглинається найдовшим строком і додатково не враховується. Однак положення вищевказаного правила не стосу ються порядку обчислення строків тримання під вартою.

Виділення справи в окреме провадження допускається тільки у випадках, які викликаються необхідністю, коли це не може негативно відбиватися на всебічності, повноті і об'єктивності дослідження і ви рішення справи, а саме:

- якщо в справі притягнуто двох чи кількох обвинувачених, а під стави до її зупинення стосуються не всіх цих осіб. У такому разі слід чий чи суд вправі виділити й зупинити справу щодо окремих обвинувачених або зупинити провадження в усій справі (статті 206, 249, 280 КПК);

- якщо участь у вчиненні злочину разом з дорослим брав неповно літній (ст. 439 КПК);

- коли розслідування справи в повному обсязі у строки, зазначені у частині 1 чи 2 ст. 156 КПК, закінчити неможливо і за відсутності
підстав для зміни запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У цьому випадку прокурор, який здійснює нагляд за виконанням за конів при провадженні розслідування у даній справі, має право дати згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обвинува чення, а справа в частині не розслідуваних злочинів чи епізодів зло чинної діяльності виділяється в окреме провадження і закінчується у загальному порядку (ч. 3 ст. 156 КПК);

- коли при розслідуванні справи буде встановлено відсутність зв'язку як між окремими злочинами (йдеться про самостійні злочини,
які не зв'язані між собою спільністю дій, що інкримінуються обви нуваченим), так і між обвинуваченими в їх скоєнні особами (зокрема,
обов'язковому виділенню підлягають кримінальні справи щодо осіб,які вчинили без ознак співучасті злочини в одному й тому ж місці або
відносно одних і тих же потерпілих);

- у випадках коли великий обсяг кримінальної справи і велика кількість її епізодів роблять важкодосяжним своєчасне закінчення досудового розслідування, створюють загрозу реалізації прав учасників кримінального судочинства на доступ до правосуддя в розумний строк,
вони можуть розцінюватися як такі, що створюють підстави для виді лення з даної кримінальної справи її частини в окреме провадження
як самостійної кримінальної справи.

Перспектива можливого засудження одного чи декількох обвину вачених як в основній, так і виділеній кримінальній справі не є пере поною для прийняття рішення про виділення справи.

Виділення кримінальної справи проводиться на підставі мотиво ваної постанови, в якій крім підстав виділення справи зазначаються, які саме матеріали підлягають виділенню. Копія цієї постанови при єднується до кримінальної справи, з якої виділені дані матеріали.

У кримінальній справі, виділеній в окреме провадження, повинні міститись оригінали чи засвідчені прокурором, слідчим або дізнавачем копії процесуальних документів, що мають значення для даної кримі нальної справи. Якщо долучені до виділеної справи документи належним чином засвідчені і мають відношення до діянь, що інкримінують ся обвинуваченому в даній кримінальній справі, проведення одних і тих же слідчих дій не потрібно. Матеріали, виділені в окреме прова дження як самостійної кримінальної справи, допускаються як докази за умови додержання всіх передбачених законом правил виділення кримінальної справи.

За загальним правилом строк досудового розслідування у виділеній кримінальній справі обчислюється з моменту порушення тієї кримі нальної справи, з якої вона виділена в окреме провадження, або з мо менту встановлення особи по основній справі.

Коли ж рішення про виділення приймається одночасно з рішенням про порушення кримінальної справи щодо нової особи або нового зло чину, що не зв'язаний з тим, за яким порушено основну справу, то строк починає обчислюватися з моменту виділення справи, який збігається з моментом порушення нової кримінальної справи, якщо ці рішення оформляються однією постановою. Однак це має місце лише за умови, коли жодна з осіб, щодо яких матеріали виділяються в окреме прова дження, раніше не була затримана, заарештована або притягнута як обвинувачений за основною справою; в іншому разі строк слідства по винен обчислюватися з моменту порушення першої (основної) справи.

Виділення кримінальної справи необхідно відрізняти від виділення матеріалів кримінальної справи, які не розглядаються як самостійна кри мінальна справа. Це має місце тоді, коли такі матеріали містять відомості про діяння, що вчинені не обвинуваченим, а іншими особами, які до того ж не зв'язані зі злочином, за яким провадиться слідство, і коли в ході до судового розслідування виникає необхідність перевірити ці відомості та прийняти відповідне рішення згідно з правилами, встановленими для стадії порушення кримінальної справи (в порядку ст. 97 КПК).

Такі матеріали або зовсім вилучаються з кримінальної справи із зазначенням їх повного переліку, або ж у справі залишаються їх копії. Про виділення в окреме провадження матеріалів кримінальної справи виноситься постанова, яка відповідає вимогам, що пред'являються до постанов про виділення кримінальних справ.

Виділені з кримінальної справи матеріали передбачають можли вість прийняття по них, після додаткового вивчення і уточнення певних відомостей, рішення як про порушення кримінальної справи, так і про відмову в порушенні кримінальної справи або направлення матеріалів за належністю;

б) строки до судового розслідування¹. Досудове роз слідування повинно бути проведено у встановлені законом строки і своєчасно завершено. Виконання цієї вимоги є умовою: для успішного розкриття злочину, закріплення і використання доказів; створення необ хідних передумов для розгляду кримінальної справи в суді; належного забезпечення обвинуваченому, потерпілому та іншим учасникам кримі нального судочинства права на участь у судовому розгляді.

Досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протягом двох місяців. У цей строк включається час з моменту пору шення справи, а в справах, у яких не встановлено особу, що вчинила злочин, з дня її встановлення (тобто появи в справі процесуальної фі гури підозрюваного чи обвинуваченого) до:

- направлення справи прокуророві з обвинувальним висновком;

- направлення справи прокуророві з постановою про передачу її до суду для розгляду питання про застосування примусових заходів
медичного характеру;

- закриття провадження у справі;

- зупинення провадження у справі (тобто у строк досудового слід ства не включається час, протягом якого досудове слідство було зупи нено з підстав, передбачених у ст. 206 КПК, оскільки зупинення до судового слідства одночасно означає і зупинення перебігу строку до судового слідства до моменту відновлення провадження у справі).

Двомісячний строк досудового слідства не є кінцевим, хоча слідчий зобов'язаний зробити все можливе для дотримання даного строку. За можливості завершити розслідування в більш короткий строк слід чий повинен використати таку можливість. У необхідних випадках строк досудового слідства може продовжуватися вказаними в законі прокурорами.

У разі неможливості закінчити розслідування у двомісячний строк внаслідок великого обсягу справи, її складності він може бути продовжений районним і прирівняним до нього прокурором до трьох місяців.

В особливо складних справах строк досудового слідства може бути продовжено прокурором області і прирівняним до нього прокурором або його заступниками до шести місяців.

¹ Про строки дізнання йшлося при загальній характеристиці даної форми досудо вого розслідування, про строки протокольної форми досудової підготовки матеріалів -у розділі, присвяченому її аналізу. Тому тут зупинимось лише на строках досудового слідства.

Подальше продовження строку досудового слідства можливе лише у виняткових випадках (прикладом таких випадків можуть бути: вели ка кількість епізодів, які неможливо виділити для розслідування в іншу кримінальну справу; велика кількість обвинувачених; необхідність проведення особливо складних і тривалих ревізій та експертиз; необ хідність провадження слідчих дій у декількох районах чи областях; відсутність у місці провадження розслідування свідків, хвороба по терпілого тощо) Генеральним прокурором України або його заступни ками, які не обмежені законом у своїх повноваженнях на продовження строку досудового слідства (частини 1, 2, 3 ст. 120 КПК).

При поверненні судом справи для провадження додаткового слід ства, а також відновленні закритої справи строк додаткового слідства встановлюється прокурором, який здійснює нагляд за слідством, у межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження. Дальше продовження зазначеного строку провадиться на загальних підставах (ч. 4 ст. 120 КПК). Це означає, що коли зазначений місячний строк встановив районний та прирівняний до нього прокурор, він може продовжувати строк слідства ще до двох місяців, а коли його встановив прокурор області, — то до п'яти місяців.

При обчисленні строків досудового розслідування слід керуватися правилами ст. 89 КПК, відповідно до якої строк досудового слідства, оскільки він обчислюється місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця. Якщо закінчення строку припадає на неробочий день, то останнім днем строку вважається наступний робочий день, якщо ж припадає на той місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця.

Перед закінченням встановленого законом (а надалі — продовже ного відповідним прокурором) строку досудового слідства слідчий повинен винести постанову про порушення клопотання про продов ження строку досудового слідства. У постанові зазначаються:

- загальні реквізити постанови (ст. 130 КПК);

- обставини справи в тому вигляді, в якому вони встановлені на час порушення клопотання;

- дані про рух справи (коли порушена, ким, хто розслідував раніше,коли прийнята даним слідчим до свого провадження, коли пред'явлено
обвинувачення, обрано запобіжний захід, коли й ким продовжувався строк досудового слідства, тощо);

- яку роботу по розслідуванню було проведено і які докази зібрано;

- причини, з яких досудове слідство неможливо закінчити у вста новлений строк, яких заходів вжито до їх усунення;

- який обсяг роботи ще належить виконати і скільки часу на це потрібно;

- клопотання перед відповідним прокурором про продовження строку до певної дати.

Постанова слідчого з клопотанням про продовження строку досудового слідства подається компетентному прокурору заздалегідь, щоб той мав можливість розглянути й вирішити клопотання до закін чення строку, встановленого законом або раніше продовженого даним або нижчестоящим прокурором, при необхідності — після ознайом лення з матеріалами справи і з викликом слідчого.

Згідно із спеціальними вказівками Генеральної прокуратури та МВС України постанова слідчого про порушення клопотання про про довження строку досудового слідства:

- перед прокурором області підписується слідчим, прокурором, який здійснює нагляд, начальником УВС або його заступником (у справах слідчих органів внутрішніх справ) і подається до прокура тури області за 10 днів до закінчення строку слідства;

- перед Генеральним прокурором України підписується ще й про курором області і подається до Генеральної прокуратури не пізніше
як за 15 днів до закінчення строку; а якщо про продовження строку подає клопотання слідчий органів МВС, то матеріали попередньо
розглядаються у Головному слідчому управлінні МВС України, куди вони повинні бути подані ще раніше — за 20 днів до закінчення
строку слідства;

в) не допустимі сть розголошення даних досудовогорозслідування. Згідно із ст. 121 КПК дані досудового розслідування за загальним правилом не можуть бути розголошені.

Така заборона зумовлена тим, що передчасне розголошення даних розслідування може перешкодити встановленню істини в справі, зо крема призвести до знищення доказів співучасниками злочину або іншими заінтересованими в результатах справи особами, створить умови для ухилення осіб, причетних до вчинення злочину, тощо. Крім того, передчасне і неконтрольоване розголошення даних досудового слідства може завдати шкоди не тільки повному і об'єктивному до слідженню обставин кримінальної справи, але й законним інтересам потерпілого, свідка, інших учасників кримінального судочинства.

Тому для того щоб не допустити небажану втрату відомостей про обставини провадження у кримінальній справі, прокурор, слідчий або дізнавач у необхідних випадках попереджають учасників судочинства (свідків, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста, перекладача, понятих та інших осіб), незалежно від джерела чи способу отримання ними даних досудового розслідування і ступеня поінформованості, про обов'язок не розголо шувати без їх дозволу даних досудового розслідування, які їм стали відомі. Винні в розголошенні несуть кримінальну відповідальність за ст. 387 КК України.

Попередження про недопустимість розголошення і дозвіл на роз голошення (якщо такий був) доцільно фіксувати в протоколі певної дії, результати якої слідчий забороняє розголошувати, або в окремому про токолі чи в іншому документі (наприклад, підписці). Це дисциплінува тиме учасників процесу та інших осіб і в майбутньому дасть змогу об ґрунтовано вирішити питання про їх кримінальну відповідальність.

Дані досудового розслідування можуть бути оголошені лише з доз волу дізнавача, слідчого або прокурора і в тому обсягу, в якому вони визнають це можливим, якщо розголошення не суперечить інтересам досудового розслідування і не позв'язано з порушенням прав і законних інтересів учасників кримінального судочинства.

Розголошення даних про приватне життя учасників кримінального судочинства без їх згоди не допускається. Згода учасника криміналь ного судочинства на розголошення даних про його приватне життя повинна бути виражена в письмовій формі і міститися в матеріалах кримінал