Загальні умови провадження слідчих дій

Слідчі дії провадяться лише після порушення кримінальної справи, за винятком випадків, коли закон дозволяє провадження слідчої дії до її порушення — це огляд місця події (ч. 2 ст. 190 КПК), накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку (ч. 3 ст. 187 КПК). Останні дві слідчі дії проводяться до порушення кримі нальної справи тільки з метою запобігти злочину.

Слідча дія повинна проводитися лише належним суб'єктом, тобто особою, яка прийняла справу до свого провадження. Належним суб'єктом, який здійснює провадження слідчих дій, є, як правило, слідчий. Він є самостійною процесуальною фігурою і при проваджен ні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про вадження слідчих дій приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від судді або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення (ч. 1 ст. 114 КПК). Суб'єктом проведення слідчих дій є також особа, яка провадить дізнання відповідно до статей 104, 108 КПК.

Слідчі дії на стадії досудового розслідування можуть виконувати ся також органами дізнання, начальниками слідчих відділів і прокуро рами. Право на провадження слідчих дій конкретний співробітник органу дізнання, досудового слідства, начальник слідчого відділу чи прокурор одержують за наявності однієї з таких умов: а) прийняття справи до свого провадження (ст. 113 КПК); б) включення до складу слідчої групи (ст. 119 КПК); в) відповідно до повноважень начальника слідчого відділу (ст. 114¹ КПК) і прокурора (ст. 227 КПК); г) виконан ня слідчим або органом дізнання окремих доручень іншого слідчого (ст. 118 КПК); ґ) виконання співробітником органу дізнання доручення слідчого або особи, яка провадить дізнання (статті 66, 104, 114 КПК); д) виконання органом, який проводив розслідування судового дору чення (ст. 315¹ КПК); е) при розслідуванні справи у зв'язку з новови-явленими обставинами (ст. 400⁸ КПК); є) при виконанні доручень відповідно до міжнародних договорів України (ст. 31 КПК).

За загальним правилом слідчі дії проводяться у місці проведення досудового слідства. Найчастіше місцем провадження більшості слід чих дій (допит, пред'явлення для впізнання, очна ставка, освідування та ін.) є кабінет слідчого (ст. 116, ч. 4 ст. 143, ч. 5 ст. 191 КПК).

Залежно від обставин справи слідчий може проводити слідчі дії в слідчому ізоляторі, де тримається під вартою обвинувачений, у лікар няній палаті за місцем перебування потерпілого, за місцем мешкання або роботи свідка, у будь-якому іншому місці, яке дозволяє виявити і одержати докази. У випадку необхідності слідчий вправі доручити провадження однієї чи кількох слідчих дій іншому слідчому чи органу дізнання за межами території, на якій він виконує свої обов'язки (ст. 118 КПК).

Кримінально-процесуальний закон не містить чітких вказівок від носно часу провадження слідчих дій, але забороняє провадження до питів, виїмок, обшуків у нічній час (нічним вважається час з 22 до 6 години за місцевим часом), за винятком невідкладних випадків.

Неможливість відкласти проведення слідчої дії до закінчення ніч ного часу визначається слідчим у кожному випадку окремо залежно від конкретних обставин кримінальної справи. Зокрема, такими, що не терплять зволікання, можна вважати випадки: коли підстави для провадження слідчих дій виникли раптово при провадженні інших слідчих дій чи оперативно-розшукових заходів; коли необхідність їх проведення викликається обставинами щойно вчиненого злочину; коли необхідно невідкладно припинити або попередити вчинення злочину; коли надійшла інформація про те, що докази можуть бути найближчим часом знищені, тощо.

При провадженні слідчих дій можуть брати участь й інші особи. Це: 1) особи, які володіють доказовою інформацією та передають її слідчому в ході проведення слідчої дії (свідки, потерпілі, підозрюваний, обвинувачений); 2) особи, які володіють спеціальними знаннями для сприяння слідчому у виявленні, вивченні та закріпленні доказової ін формації (експерт, спеціаліст, перекладач); 3) особи, участь яких є засобом контролю за повнотою та об'єктивністю відображення доказо вої інформації в матеріалах кримінальної справи (захисник, представ ник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, законні представники неповнолітнього, поняті); 4) допоміжні учасники слідчої дії (представники органу внутрішніх справ, які надають слідчому до помогу при проведенні слідчої дії; особи, які разом з особою, яку впіз нають, пред'являються для впізнання; особи, які за вказівкою слідчого виконують у процесі відтворення обстановки та обставин події екс периментальні дії; особа, що займає приміщення, в якому проводить ся обшук; представники житлово-експлуатаційної організації або місцевої ради народних депутатів, які залучаються для проведення обшуку у випадках, передбачених законом, тощо).

При проведенні будь-якої слідчої дії роль кожної із вказаних осіб повинна визначатися з урахуванням їх правового статусу¹ та врегульо ваної законом процедури проведення слідчої дії.

При провадженні слідчих дій повинні виконуватися конституційні вимоги про повагу до гідності людини та гарантуватися інші права людини і громадянина (статті 28-32 Конституції України). Забороня ється домагатися показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних за ходів (ч. 3 ст. 22 КПК), створювати небезпеку для життя і здоров'я осіб, які беруть у них участь.

Провадження слідчих дії у всіх випадках повинно супроводжува тися складанням протоколу (ст. 85 КПК).

 

№45 Процесуальний порядок та особливості допиту.

Допит — це передбачена кримінально-процесуальним законом слідча дія, яка полягає в одержанні слідчим від свідка чи потерпілого, підозрюваного чи обвинуваченого показань про обставини, що мають значення для кримінальної справи.

Отримання показань від будь-яких осіб, що залучаються до про вадження в кримінальній справі, має багато спільного. Одночасно специфіка процесуального становища допитуваних, їх вік обумовлю ють деякі особливості допиту свідка і потерпілого, підозрюваного і обвинуваченого, неповнолітніх осіб.

Підставами для провадження допиту є відомості про те, що певній особі відомі обставини, які стосуються кримінальної справи, що роз слідується (ст. 167 КПК). Закон передбачає декілька способів виклику свідків для допиту (ст. 166 КПК). Їх вибір залежить від особистого розсуду особи, що здійснює досудове розслідування, і може обумов люватися місцезнаходженням свідка, його віком, станом здоров'я, технічною оснащеністю певної місцевості засобами комунікації і т.п.

Як правило, свідок викликається на допит офіційним письмовим сповіщенням — повісткою. У ній повинно бути вказано: хто виклика ється (прізвище, ім'я, по батькові) і в якості кого, місце допиту (адре са), до якого посадовця (посада і прізвище) повинен з'явитися свідок, день і час явки, наслідки нез'явлення, передбачені статтями 70 і 71 КПК. Закон не передбачає необхідності вказівки в повістці відомостей про кримінальну справу, по якій особа викликається як свідок, проте повідомлення таких відомостей є морально виправданим.

Закон вимагає, щоб повістка була вручена свідку під розписку. Таке підтвердження із вказівкою часу вручення має процесуальне значення. Тільки за наявності такого підтвердження про особисте вручення осо бі повістки може бути ухвалене рішення про її привід у разі нез'явлення на допит без поважних причин.

У тому випадку, коли свідок тимчасово відсутній, закон допускає вручення повістки кому-небудь з дорослих членів його сім'ї, адміні страції за місцем роботи допитуваного, житлово-експлуатаційній ор ганізації, виконавчому комітету сільської або селищної ради, яким роз'яснюється їх обов'язок своєчасно забезпечити доставку повістки адресату. Свідок також може бути викликаний на допит телеграмою або телефонограмою, текст яких необхідно зафіксувати в матеріалах кримінальної справи.

Допитуваний зобов'язаний з'явитися за викликом у призначений йому час або наперед повідомити про причини нез'явлення.

Існують деякі особливості виклику на допит неповнолітніх свідків у віці до 16 років, військовослужбовців строкової служби, а також осіб, що тримаються під вартою або відбувають покарання у вигляді позбавлення волі. Так, повістка неповнолітнім свідкам повинна бути адресована одному з його батьків, опікуну, піклувальнику або адміні страції дитячої установи, де перебуває неповнолітній. Оскільки відпо відно до ч. 1 ст. 168 КПК закон передбачає у разі потреби допит не повнолітнього свідка у присутності батьків або інших законних пред ставників, то в повістці слід вказати на необхідність їх спільної явки. Військовослужбовці викликаються для дачі показань у загальному порядку. Військовослужбовці строкової служби — через командуван ня військової частини. Особи, що тримаються під вартою або відбува ють покарання у вигляді позбавлення волі, викликаються на допит як свідки через адміністрацію місця відбування покарання або слідчого ізолятора.

Законом встановлюється, що предметом показань свідка можуть бути факти, що стосуються даної справи. До них, зокрема, належать обставини, що входять у предмет доказування (статті 64, 23, 433 КПК), а також дані про особу свідка, його взаємини з іншими учасниками процесу. Питання про те, чи стосуються певні факти кримінальної справи, що розслідується, вирішується особою, яка здійснює досудове розслідування, а не допитуваним. Разом з тим вважати, що певна об ставина має відношення до справи і заявити клопотання про виклик конкретної особи для допиту як свідка мають право й інші учасники процесу (підозрюваний, обвинувачений, захисник, потерпілий, цивіль ний позивач і цивільний відповідач, а також їх представники).

Місце допиту свідка визначається слідчим самостійно, виходячи з обставин кримінальної справи і обраної тактики. Як правило, свідки допитуються в місці провадження досудового розслідування. Вони можуть бути допитані також у місці їх перебування. Під «місцем пере бування особи» слід розуміти місце її проживання, роботи, відпочинку, навчання, лікування, відбування покарання, тримання під вартою або інше місце перебування допитуваного.

Хід цієї слідчої дії можна уявити у вигляді чотирьох етапів: 1) з'я сування даних про особу допитуваного, роз'яснення його прав і обов'язків; 2) з'ясування взаємостосунків між свідком та іншими учас никами процесу; 3) вільна розповідь; 4) відповіді на запитання особи, що провадить дізнання, або слідчого.

Перш ніж почати безпосередньо допит, необхідно пересвідчитися в особі свідка (перед першим допитом доцільно перевірити документи викликаної особи). Крім прізвища, імені, по батькові слід з'ясувати інші важливі відомості, що встановлюють особу: рік народження, місце пере бування, місце проживання, місце роботи, номер домашнього, службо вого і мобільного телефону (якщо є) і т.п. Потім слідчий вказує особі мету виклику, порядок ведення допиту, називає присутніх осіб.

Відповідно до ст. 53 КПК на особу, що здійснює досудове розслі дування, покладається обов'язок роз'яснити надані свідку законом (ст. 69¹ КПК) процесуальні права, про що також повинна бути зроблена від мітка в протоколі допиту. При роз'ясненні свідкові прав необхідно особливу увагу звернути на його право, передбачене ст. 63 Конституції України, — не свідчити щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначено п. 11 ст. 32 КПК, а також право на правову допо могу, передбачене ст. 59 Конституції України. При офіційному тлума ченні положень ст. 59 Конституції України, Конституційний Суд Укра їни вирішив, що кожна особа під час її допиту як свідка в органах ді знання, досудового слідства чи дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими державними органами має право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката.

Слідчий також роз'яснює свідку його обов'язки, передбачені ст. 70 КПК, попереджає про обов'язок повідомити все відоме йому по спра ві і про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 384 і 385 КК України за надання завідомо неправдивих показань і за відмову від давання показань. Таке роз'яснення прав та обов'язків засвідчується підписом свідка.

Особі, що не досягла 16-річного віку, необхідно в зрозумілих і до ступних виразах роз'яснити необхідність дати правдиві показання по кримінальній справі, про що робиться відмітка в протоколі. Про кри мінальну відповідальність за відмову від дачі і за надання завідомо неправдивих показань такий свідок не попереджається.

Допит засудженого-співучасника по виділеній кримінальній справі провадиться за правилами ст. 167 КПК. Проте, враховуючи його про цесуальне положення, він не попереджається про кримінальну відпо відальність за відмову від дачі і за надання завідомо неправдивих по казань (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 року № 11 «Про додержання судами України процесуального за конодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ»¹).

Після з'ясування того, в яких відносинах перебувають між собою свідок з підозрюваним (обвинуваченим), з потерпілим, а також з інши ми свідками, слідчий приступає безпосередньо до допиту. Допит по суті справи починається пропозицією розповісти все відоме свідку про обставини, у зв'язку з якими він викликаний (так звана вільна роспо-відь), або у формі нагадування про подію, очевидцем якої він був. Можливість втручання в хід вільної розповіді з боку допитуючого обумовлена тактичними міркуваннями.

Оскільки найчастіше свідок вільною розповіддю не вичерпує теми допиту (не надає значення яким-небудь обставинам, не висвітлює їх через забування, неуважність, у зв'язку з невмінням правильно і логіч но сформулювати свою думку), слідчий після закінчення розповіді має право ставити свідку запитання, якими він уточнює, деталізує розпо відь свідка, з'ясовує джерела відомостей, що повідомляються свідком, причини суперечностей у показаннях, якщо вони є.

У процесі допиту можуть ставитися уточнювальні, доповнювальні, нагадувальні, контрольні запитання, пред'являтися докази, документи, зачитуватися показання інших осіб, відтворюватися звуко- та відеозапис. Постановка навідних запитань не допускається. До їх числа на лежать запитання, що підказують своїм формулюванням бажану від повідь.

Факт відмови свідка давати показання повністю або частково по винен бути зафіксований у протоколі з вказівкою мотивів, якщо свідок їх повідомив.

Допит неповнолітніх свідків ведеться за правилами ст. 167 КПК. Особливості допиту неповнолітнього свідка встановлено ст. 168 КПК. Неповнолітнім є особа, що не досягла 18-річного віку. Набуття непо внолітнім цивільно-правової дієздатності в повному обсязі до 18 років (при вступі у шлюб — ст. 34 ЦК України, при роботі за трудовим до говором, зайнятті підприємницькою діяльністю, у разі запису матір'ю або батьком дитини — ст. 35 ЦК України) не є підставою для застосу вання загальних правил допиту свідків.

Виклик неповнолітнього свідка для допиту провадиться за прави лами, вказаними в ч. 3 ст. 166 КПК: він викликається через законних представників. Законними представниками неповнолітнього є батьки, опікуни, піклувальники даної особи або представники тих установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких вона перебуває (п. 10 ч. 1 ст. 32 КПК).

Допит свідка у віці до 14 років проводиться обов'язково у присут ності педагога. Стосовно допиту малолітніх свідків поняття «педагог» включає також і вихователів дитячих дошкільних установ. При необ хідності разом з педагогом при допиті вказаних осіб повинні бути присутніми лікар, батьки або інші законні представники. Замінити педагога вони не можуть. Присутність лікаря разом з педагогом необ хідна при наявності даних про відсталість у розвитку і хворобливість неповнолітнього свідка.

Запрошення педагога для допиту свідка у віці до 18 років виникає, як правило, при наявності даних про те, що він відстав у своєму роз витку або замкнутий за характером і з ним без допомоги педагога важко встановити контакт.

Кримінально-процесуальний закон чітко не регламентує права і обов'язки педагога. Він виступає в даному випадку як спеціаліст. Пе дагог, який запрошується для участі у допиті, повинен займатися ви хованням і навчанням неповнолітніх такого ж віку, що і свідок. За вдання педагога допомогти слідчому встановити психологічний кон такт, виробити правильну тактику проведення допиту, сформулювати запитання з урахуванням дитячої психіки. Для цього педагог може бути ознайомлений з деякими обставинами кримінальної справи, даними про особу неповнолітнього, про його ставлення до обвинуваченого (підозрюваного) і потерпілого.

Педагог може бути викликаний через адміністрацію школи або дитячої дошкільної установи, телефонограмою або повісткою.

Батьки та інші законні представники, як правило, мають авторитет і довіру неповнолітнього, можуть сприяти встановленню контакту з дитиною, отриманню правдивих показань, а також захисту її прав і законних інтересів. Разом з тим, якщо є підстави вважати, що батьки або законні представники заінтересовані в неправдивих показаннях неповнолітнього, справляють на нього негативний вплив, їх виклик повинен бути виключений.

Якщо неповнолітній залишився без батьків і у нього немає інших законних представників, то на допит можуть бути запрошені пред ставники органів опіки і піклування.

Батькам, іншим законним представникам, педагогам, лікарям необ хідно до початку допиту роз'яснити, що вони зобов'язані з'явитися на виклик слідчого, сприяти отриманню правдивих показань, не розголо шувати дані досудового розслідування (ст. 121 КПК), право з дозволу слідчого ставити свідку запитання, а також при складанні протоколу допиту висловлювати свої зауваження. Запитання, поставлені свідку вказаними особами, а також висловлені зауваження повинні бути за несені до протоколу.

Малолітні свідки у віці до 16 років не попереджаються про кримі нальну відповідальність за відмову від дачі показань і за надання не правдивих показань. Разом з тим слідчий повинен у зрозумілих виразах роз'яснити такому свідку, що дача правдивих показань — це його гро мадянський обов'язок, про що в протоколі допиту робиться відмітка.

Неповнолітні відносно швидко стомлюються, у них розпорошуєть ся увага, через що допит не повинен тривати довго або в ході його провадження доцільно робити перерви.

Для повної, об'єктивної, всебічної оцінки показань неповнолітньо го свідка, а також для встановлення стану його загального розвитку, рівня його розумової відсталості та з'ясування питання, чи міг він по вністю усвідомлювати значення дій інших осіб, своїх дій і якою мірою міг керувати своїми діями, повинна бути проведена експертиза спеці алістами у галузі дитячої і юнацької психології (психолог, педагог) або вказані запитання можуть бути поставлені на вирішення експерта-психіатра (ч. 3 ст. 433 КПК).

Законність і результативність допиту забезпечується не лише до триманням вимог КПК, але й умілим використанням тактичних, пси хологічних, організаційних прийомів допиту, рішення про застосуван ня яких слідчий приймає самостійно, проте тактична доцільність не повинна суперечити закону.

Допит німого або глухого свідка проводиться за правилами ст. 167 КПК з участю особи, яка його розуміє. Про участь цієї особи в допиті свідка зазначається в протоколі (ст. 169 КПК). За своїм процесуальним положенням особа, що розуміє знаки німого або глухого (глухонімого), є перекладачем. Про роз'яснення прав і обов'язків особі, що розуміє знаки глухонімого, і про попередження її про відповідальність за від мову виконати обов'язки перекладача, а також за завідомо неправиль ний переклад згідно з вимогами ст. 128 КПК слідчий відбирає від нього підписку.

Про допит свідка складається протокол з дотриманням загальних правил, указаних у статтях 85, 170 КПК. У протоколі допиту вказу ються: прізвище, ім'я та по батькові свідка, його вік, громадянство, національність, освіта, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання, а також відомості про його стосунки з обвинуваченим і потерпілим. Дані анкетного характеру записуються за паспортом або іншим документом, представленим свідком. При відсутності документа, що засвідчує особу, допускається їх заповнення зі слів свідка. У такому разі слідчий має право акцентувати особливу ува гу на тому, що показання свідка і в частині анкетних даних входять у предмет його допиту і за повідомлення завідомо неправдивих відомостей про свою особу може настати кримінальна відповідаль ність за ст. 384 КК.

Крім того, у протоколі допиту можуть бути вказані: дані про до кументи, якими засвідчується особа свідка, рік його народження, місце перебування і місце проживання, рідна мова, номер домашнього, службового і мобільного телефону (якщо є), який навчальний заклад, де і коли свідок закінчив (або вчився, але не закінчив), а якщо вчиться, то в якому навчальному закладі (у якому класі, на якому курсі, факуль теті), тощо.

У необхідних випадках дані про свідка указуються з дотриманням вимог забезпечення його безпеки відповідно до статей 52³,85 КПК.

У протоколі додаткового допиту можна не наводити знову всі дані про особу свідка, вказавши лист кримінальної справи, де вони містяться.

У протоколі допиту робиться відмітка про роз'яснення свідку його прав і обов'язків, а також про те, що він попереджений про обов'язок повідомити все відоме йому по справі і про кримінальну відповідаль ність, передбачену статтями 384 і 385 КК України за відмову від да вання показань і надання завідомо неправдивих показань. Таке роз'яснення його обов'язків засвідчується підписом свідка. У прото колі повинні бути вказані місце провадження, час початку і закінчення допиту, перерви, проведення допиту в нічний час, неробочий день, не в місці провадження досудового розслідування.

По закінченні допиту слідчий пред'являє свідкові протокол для ознайомлення. На прохання свідка протокол може бути йому прочита ний слідчим. Свідок і особи, які були присутні при допиті, мають право просити про внесення доповнень і поправок у протокол. Ці до повнення і поправки заносяться слідчим до протоколу.

Протокол підписують свідок, слідчий і особи, що були присутні при допиті. Свідок повинен підписати кожну сторінку протоколу, до повнення і поправки до нього, а також протокол у цілому. Якщо показання ним написані власноручно, підписання протоколу відбуваєть ся на загальних підставах, з тією лише особливістю, що свідок, перед тим як поставити свій підпис, указує цей факт. Своїми підписами до питуваний засвідчує: факт роз'яснення йому прав і обов'язків, озна йомлення з правильністю запису його показань, правильність уточнень і доповнень.

Якщо в процесі допиту брали участь інші особи, вони ставлять свій підпис перед підписом слідчого, засвідчуючи таким чином правиль ність складання протоколу, запису показань свідка, здатність розуміти поставлені перед свідком запитання тощо (залежно від процесуально го положення присутнього). Наприкінці протоколу свій підпис ставить слідчий. Слід зазначити, що підпис присутніх на допиті прокурора, начальника слідчого відділу, керівника слідчої групи про те, що вони засвідчують правильність запису, не надає показанням наперед вста новленої сили, і вони підлягають оцінці відповідно до загальних по ложень оцінки доказів (ст. 67 КПК).

Якщо при допиті свідка застосовувався звукозапис, кінозйомка, відеозапис, у протоколі допиту це повинно бути зазначено відповідно до вимог статей 85¹ і 85² КПК.

Допит потерпілого проводиться з додержанням вимог, зазначених у частинах 1, 2 і 3 ст. 167, ст. 171 КПК. Спільність природи показань свідка і потерпілого обумовлюється єдністю процесуальних правил провадження їх допиту.

Виклик потерпілого для допиту здійснюється в такому ж порядку, як і виклик свідка (ст. 166 КПК). Явка потерпілого за викликом особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду є обов'язковою (ч. 1 ст. 72 КПК). У разі неявки потерпілого для допиту без поважних при чин до нього може бути застосований привід через органи внутрішніх справ у порядку, передбаченому статтями 135 і 136 КПК.

За злісне ухилення від явки до суду, до органів досудового слідства або дізнання свідок і потерпілий несуть відповідальність відповідно зач. 1 ст. 185³або ст. 185⁴ КУпАП.

Допит потерпілого здійснюється з дотриманням правил допиту свідків. Проте є і деякі особливості. На відміну від свідка, як потерпі лого особу можна допитати лише після винесення постанови про ви знання її таким по кримінальній справі (ч. 2 ст. 49 КПК).

Якщо визнання потерпілим і роз'яснення його прав (ст. 49 КПК) приурочується до першого допиту як потерпілого, про це зазначається у вступній частині протоколу, що засвідчується його підписом.

Дача показань потерпілим є його правом, а не обов'язком (ч. 3 ст. 49 КПК), тому про кримінальну відповідальність за відмову давати показання він не попереджається.

Виклик і допит підозрюваного, обвинуваченого регламентовано статтями 107, 134, 143 КПК і провадиться в основному за тими ж пра вилами, що й допит свідка і потерпілого. Однак є істотні особливості, що визначаються процесуальним становищем підозрюваного, обви нуваченого як осіб, що піддаються кримінальному переслідуванню і мають право на захист.

Якщо підозрюваний (обвинувачений) перебуває під вартою, його виклик здійснюється через адміністрацію місця попереднього ув'язнення (ч. 3 ст. 134 КПК). Якщо підозрюваний (обвинувачений) не перебуває під вартою, порядок його виклику аналогічний порядку ви клику свідка і потерпілого (телефоном, телефонограмою, телеграмою або повісткою) (частини 1, 2 ст. 134 КПК).

Оскільки дача показань не є обов'язком підозрюваного (обвинува ченого), допит може відбутися тільки в тому випадку, коли вони по годяться або самі виявлять бажання давати показання.

Якщо підозрюваний був затриманий або до нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, його допит проводиться негайно, а при неможливості негайного допиту — не пізніше 24 годин після затримання. Такий стислий строк для проведення першого до питу підозрюваного встановлений, у першу чергу, для забезпечення йому права на захист, а також виправданий з тактичних міркувань. При допиті такого підозрюваного присутність захисника є обов'яз ковою (крім того, закон надає можливість їх конфіденційного поба чення ще до першого допиту (статті 21, 43¹, 48 КПК)) за винятком випадків, коли підозрюваний відмовляється від захисника і така від мова прийнята.

Строк, у який повинен бути допитаний підозрюваний, не взятий під варту, законом не встановлений. Перед допитом підозрюваному має бути роз'яснено його права, передбачені ст. 43¹ КПК, а також по відомлено, у вчиненні якого злочину він підозрюється, про що робить ся відмітка в протоколі його допиту.

Предметом показань підозрюваного є обставини, що стали підставою для його затримання, обставини, що стали підставою застосування за побіжного заходу, всі інші відомі йому обставини у справі (ч. 1 ст. 73 КПК).

 

№46 Очна ставка: поняття, мета, порядок проведення, процесуальне оформлення результатів.

Очна ставка

Очна ставка — це одночасний допит у присутності один одного двох раніше допитаних осіб про обставини, відносно яких вони дали суперечливі показання (ст. 172 КПК).

Закон містить три обов'язкові умови для провадження очної став ки: 1) очна ставка може бути проведена між двома особами; 2) вони повинні бути заздалегідь допитані; 3) згідно з протоколами допитів у їх показаннях знайдені суперечності. До основних цілей очної ставки належать усунення суттєвих суперечностей у показаннях двох раніше допитаних осіб, з'ясування їх причин, подолання помилок, викриття неправди; до додаткових — перевірка слідчих версій, отримання нових доказів по справі.

Очна ставка проводиться без попереднього винесення про це по станови. Вона може бути проведена слідчим між будь-якими особами, які раніше були допитані: свідками, потерпілими, підозрюваними, об винуваченими, експертами (наприклад, при суперечливих показаннях, що пояснюють результати експертизи), між обвинуваченим (підозрю ваним) і потерпілим, обвинуваченим (підозрюваним) і свідком, потер пілим і свідком.

Про проведення очної ставки можуть також клопотати учасники процесу: обвинувачений (підозрюваний), його захисник, потерпілий, його представник. Закон не зобов'язує слідчого провести очну ставку, а надає йому таке право. Проте при вирішенні питання про задоволен ня клопотання обвинуваченого про провадження очної ставки слідчий повинен враховувати міжнародно-правовий стандарт, сформульований у п. 3 «d» ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суттю якого є переважне право на очну ставку при клопотанні про це з боку обвинуваченого.

Закон не указує, які саме суперечності в показаннях двох раніше допитаних осіб повинні бути усунуті. Рішення цього питання належить до компетенції слідчого. Проте слід враховувати суттєвість супереч ностей, що є в показаннях допитаних: їх здатність вплинути на повно ту, всебічність і об'єктивність встановлення обставин, що входять до предмета доказування, або на правильність оцінки доказів.

Процесуальний порядок проведення очної ставки передбачений ст. 173 КПК. Маючи всі риси допиту, очна ставка водночас характери зується певною специфікою, яка обумовлюється участю в цій слідчій дії двох допитуваних, а також спірним характером питань, що розгля даються під час неї, що і створює складнішу психологічну атмосферу, ніж при допиті однієї особи.

Викликаним на очну ставку особам пропонується по черзі дати показання про ті обставини, для з'ясування яких і проводиться слідча дія. Черговість надання показань, а також черговість запитань, що ставляться, визначається особою, що проводить слідчу дію, з ураху ванням обставин кримінальної справи.

Першим допитується той з викликаних на очну ставку, хто на пере конання слідчого дає правдиві показання. Послідовність запитань, що ставляться, як і пред'явлення (в окремих випадках) речових доказів, повинні бути сплановані наперед. З дозволу слідчого особи, виклика ні на очну ставку, можуть ставити запитання одна одній.

Практика виробила дві форми складання протоколу очної ставки. Перша форма — коли запитання і відповіді записуються в рядок, у тій послідовності і черговості, як вони давалися. Друга — коли кожна сторінка протоколу вертикальною рискою розділяється на дві рівні частини, в яких відповідно записуються запитання і відповіді на них першого і другого допитуваних. Такий порядок складання протоколу очної ставки допомагає іноді уникнути можливої відмови одного з до питуваних від підписання протоколу, що містить показання другого допитуваного, з якими перший не згоден. У такому разі кожний з до питуваних підписує тільки ту частину сторінки, де містяться його особисті показання.

 

№ 47 Пред`явлення для впізнання: поняття, види, процесуальний порядок проведення.

Пред'явлення для впізнання

Пред'явлення для впізнання — слідча дія, яка полягає в пред'явленні свідку, потерпілому, підозрюваному, обвинуваченому в передбаченому законом порядку певного об'єкта, для того щоб вони могли встановити його тотожність або відмінність з тим об'єктом, який спостерігали раніше, зберегли в пам'яті і про який давали по казання (статті 174-176 КПК).

Залежно від об'єкта розрізняють пред'явлення для впізнання живих осіб (ст. 174 КПК), предметів (ст. 175 КПК), а також трупа.

Пред'явлення для впізнання проводиться без винесення про це спеціальної постанови. У процесі провадження цієї слідчої дії особа, якій пред'являється об'єкт для впізнання, називається впізнаючий. Впізнаючими можуть бути свідки, потерпілі, підозрювані, обвинува чений.

Обов'язковою умовою пред'явлення для впізнання осіб є поперед ній допит впізнаючого про обставини, за яких той бачив особу, що підлягає впізнанню, про її зовнішній вигляд, прикмети, особливості тощо. Допит проводиться за загальними правилами провадження до питу відповідної особи (свідка, потерпілого, підозрюваного, обвину ваченого).

Перед пред'явленням для впізнання особа, що провадить цю слід чу дію, зобов'язана вжити заходів, які виключають зустріч впізнаючо го з особою, що підлягає впізнанню, і будь-які способи впливу на впізнаючого.

Приступаючи до провадження слідчої дії, особа, що провадить ді знання, слідчий повинні роз'яснити права і обов'язки особам, що бе руть у ній участь. Закон вимагає присутності при провадженні цієї слідчої дії не менше двох понятих.

Особа, що підлягає впізнанню, пред'являється впізнаючому разом з іншими особами, яких не може бути менше трьох. Понятий не може бути одночасно і особою, що пред'являється для впізнання. Особи, серед яких пред'являється той, що підлягає впізнанню, повинні бути однієї статі і по можливості схожі з ним за зовнішністю (зріст, вага, статура, форма і колір обліччя, довжина і колір волосся, колір очей) і одягом. Така вимога закону спрямована на те, щоб виключити помил ки при впізнанні. Виконуючи вимоги ч. 3 ст. 174 КПК, необхідно у відсутності впізнаючого запропонувати особі, що пред'являється для впізнання, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, що пред'являються для впізнання. Після цього запрошується впізнаючий і йому після роз'яснення суті слідчої дії, що проводиться, пропонується уважно оглянути громадян, які пред'являються для впізнання, і вказати особу, яку він впізнає.

Якщо саму особу пред'явити для впізнання неможливо, закон до пускає впізнання її за фотографією.

Законом України від 13 січня 2000 року № 1381-ХIV ст. 174 КПК була доповнена частиною 4, що передбачає ряд заходів, спрямованих на забезпечення безпеки особи впізнаючого. У виняткових випадках з метою забезпечення безпеки особи впізнаючого, впізнання може бути проведене поза візуальним спостереженням особи, що підлягає впізнанню. Підстави для провадження такого виду впізнання повинні тлумачитися особою, що провадить дану слідчу дію, поширювально. Тобто таке впізнання може бути проведене не лише для забезпечення безпеки впізнаючого, але і з метою попередження можливих процесу альних порушень з боку особи, яку впізнають.

Трупи для впізнання пред'являються близьким родичам або іншим особам, які добре знали не лише загальні риси зовнішності померлого, але й особливі прикмети. Враховуючи важливі етичні моменти, а також специфічність об'єкта, труп для впізнання може бути пред'явлений лише один.

Пред'явлення для впізнання предметів (а також тварин) проводить ся з додержанням викладених вище умов і порядку проведення впіз нання осіб. Не пред'являються для впізнання предмети, які існують у єдиному примірнику, неповторні (наприклад, картина відомого худож ника), а також які не мають відмінностей від інших предметів (нові речі серійного виробництва, сипучі речі — цукор-пісок, зерно тощо). У таких випадках належить зробити огляд, призначити експертне чи інше спеціальне дослідження або аналіз.

Результатом пред'явлення для впізнання може бути ототожнення (впізнання одиничного конкретного об'єкта), встановлення схожості (віднесення об'єкта до загальної групи), невпізнання.

Хід і результати пред'явлення для впізнання фіксуються в прото колі, який складається відповідно до вимог, вказаних у статтях 85, 176 КПК.

 

№ 48 Обшук: поняття, види, процесуальний порядок проведення.

Обшук проводиться в тих випадках, коли є достатні підстави вва жати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встанов лення істини в справі чи забезпечення цивільного позову, знаходяться в певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи. Обшук про водиться також і в тому випадку, коли є достатні дані про те, що в певному приміщенні або місці знаходяться розшукувані особи, а також трупи чи тварини (частини 1, 2 ст. 177 КПК). Таким чином, обшук — це слідча дія, що являє собою процесуальний примусовий пошук з метою виявлення, вилуч<