Підстави і форми відшкодування шкоди.

Право на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, виникає у випадках:

§ встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів (стосовно останнього заходу право на відшкодування шкоди виникає у випадках, зазначених вище, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів);

§ закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

§ закриття справи про адміністративне правопорушення, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, конфіскації майна, штрафу).

Необхідно зазначити, що у ст. 1176 ЦК України та ст.ст. 1-2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" правові підстави відшкодування аналізованої шкоди, дещо не співпадають, при цьому не містять істотних суперечностей та взаємодоповнюють одна одну, що уможливлює їх застосування в системному взаємозв’язку.

Якщо кримінальне провадження закрито на підставі закону про амністію або акта про помилування, право на відшкодування шкоди не виникає.

Фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

За своїм змістом поняття “шкода”, що відшкодовується громадянину внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, охоплює:

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, процесуальні витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги;

5) моральну шкоду.

При цьому, як “інші витрати” можуть бути враховані суми, стягнуті з громадянина на виконання вироку в частині задоволеного цивільного позову, суми, внесені ним на відшкодування матеріальної шкоди добровільно тощо.

Моральною шкодою є страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Якщо для з'ясування обставин щодо наявності у громадянина моральної шкоди виявиться потреба в спеціальних знаннях, може бути призначено відповідну експертизу, висновок якої оцінюється поряд з іншими доказами у справі.

Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. При цьому, відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Так, у Рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 лютого 2012 року (головуючий - Кузнєцов В.О.) зазначено, що ” М. звернувся до суду з позовом до прокуратури Волинської області, прокуратури м. Луцька Волинської області, головного управління Державного казначейства України у Волинській області, Державного казначейства України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства. Вимоги за позовом обґрунтовував тим, що вироком Апеляційного суду Волинської області від 10 липня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України від 26 січня 2010 року, його виправдано у зв'язку з недоведеністю його участі у вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 368, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 364, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369 КК України. Оскільки незаконними діями органів досудового слідства йому було завдано матеріальної та моральної шкоди, М. просив суд стягнути на його користь з Державного бюджету 300 000 грн. у рахунок відшкодування витрат на оплату юридичної допомоги та 500 000 грн. компенсації моральної шкоди. Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 9 вересня 2010 року позов задоволено частково: стягнуто з Державного казначейства України за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на користь М. 300 000 грн. витрат на оплату юридичної допомоги та 150 000 грн. компенсації моральної шкоди, а в решті вимог відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 15 жовтня 2010 року рішення суду першої інстанції змінено. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на користь М. 30000 грн. на відшкодування витрат за надання юридичної допомоги та 50000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Суд касаційної інстанції звернув увагу, що М. в цілому перебував під вартою з 22 січня 2009 року по 10 липня 2009 року та надалі під судом до 10 липня 2010 року. При визначенні розміру моральної шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобовязаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (ч. 3 ст. 13 Закону).

Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. За таких обставин, виходячи із засад розумності, поміркованості і справедливості, ураховуючи характер та обсяг моральних страждань, які зазнав позивач у звязку з незаконним порушенням кримінальної справи, незаконним затриманням та обранням міри запобіжного заходу, розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної М. внаслідок незаконних дій органів дізнання, досудового слідства, необхідно зменшити та визначити у розмірі 100000 грн.

Щодо стягнення шкоди за правову допомогу, то колегія суддів також не погоджується з висновками судів та вважає, що дана сума підлягає зменшенню, виходячи з наступного. Статтею 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 01 жовтня 1999 року передбачено, що єдиною допустимою формою отримання адвокатом за надання правової допомоги клієнту є гонорар. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром…При визначенні розміру витрат, повязаних з оплатою правової допомоги суди повинні були врахувати, що розмір гонорару має бути обґрунтованим, а саме, визначеним з врахуванням обсягу часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення.

У резолютивній частині суд касаційної інстанції змінив Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області та Апеляційного суду Волинської області, стягнувши з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на користь М. 50000 гривень на відшкодування витрат за надання юридичної допомоги та 100000 гривень моральної шкоди”.