Поняття та форми закінчення досудового розслідування

 

Досудове розслідування, як цілісна система, складається з декількох підсистем (етапів), об'єднаних загальними завданнями і єдиною процесуальною формою. Вони послідовно змінюють один одного після виконання конкретніших завдань, що підлягають вирішенню на кожному етапі[67].

На думку абсолютної більшості вчених, найбільш вдале визначення етапу розслідування в криміналістичній літературі сформулював І.М. Лузгін: "Этап (или часть) расследования - это такой его элемент, который представляет собой взаимосвязанную систему действий, объединенных единством задач, условиями расследования, спецификой криминалистических приемов."[68].

Отже, закінчення досудового розслідування можна розглядати як складову частину (етап) єдиного цілого – досудового провадження, яке в юридичній літературі традиційно включається в зміст завершального етапу провадження.

У процесуальному аспекті поняття закінчення досудового розслідування пов'язується зі специфічністю процесуальних рішень, що приймаються, і особливостями їх виконання на цьому етапі розслідування.

До змісту заключного етапу досудового розслідування, що є системою взаємопов’язаних дій та рішень, об’єднаних спільністю завдань, правових умов і юридичних прийомів, включають: 1) аналіз і оцінку зібраних у кримінальному провадженні доказів з позиції їх достатності для достовірного висновку про форму закінчення розслідування; 2) систематизацію та належне оформлення матеріалів кримінального провадження; 3) прийняття рішення про форму закінчення провадження в кримінальному провадженні; 4) повідомлення учасників процесу про прийняття рішення (про форму закінчення провадження) та пред’явлення їм сторонами матеріалів закінченого провадження; 5) вирішення клопотань, що надійшли від учасників процесу, які ознайомилися з матеріалами кримінального провадження; 6) пред’явлення учасникам процесу додаткових матеріалів, що з’явилися в результаті задоволення заявлених клопотань; 7) складання підсумкового процесуального документа; 8) направлення (надання) учасникам процесу копії підсумкового процесуального документа та реєстру матеріалів досудового розслідування; 9) направлення матеріалів досудового розслідування та реалізація всіх процесуальних рішень, зумовлених формою закінчення розслідування.

Послідовність здійснення таких дій і прийняття рішення залежить від юридичної ситуації у справі та характеру рішення про форму закінчення провадження.

Рішення про закінчення досудового розслідування може мати законний характер лише в тому випадку, якщо слідчий виконав вимоги закону не тільки про встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (ст.91 КПК України), але й щодо їх усебічного, повного та об’єктивного дослідження (ч.2 ст.9, ч.1 ст. 94 КПК України). Провадження не може вважатися закінченим до тих пір, поки завдання встановлення істини не вирішене.

Відмітна особливість етапу закінчення досудового розслідування полягає в тому, що вперше за час розслідування конкретного кримінального провадження предмет доказування має бути встановлений в необхідних межах доказування. У той же час очевидно, що навіть при найвищому ступені істинності пізнання, досягнутої при розслідуванні, остаточне рішення даного питання є винятковою компетенцією суду (ч.6 ст.22 КПК України).

З позиції положень КПК України 2012 року єдиною функцією прокурора у кримінальному судочинстві є кримінальне переслідування, здійснюване в різних процесуальних формах: на досудовому розслідуванні – в формі нагляду і керівництва ним (пп.1-14 ч.2 ст.36 КПК України); в судовому розгляді – у формі підтримання державного обвинувачення (п.15 ч.2 ст.36 КПК України). Її суть, на думку автора, полягає в обов’язку прокурора вживати передбачені законом заходи до викриття особи, що скоїла злочин, притягненню її до кримінальної відповідальності і застосування до неї необхідних заходів процесуального примусу. Мета такої кримінально-процесуальної діяльності полягає в тому, що б жодна особа, що скоїла злочин, не уникнула кримінальної відповідальності і звільнялася від неї тільки відповідно до закону (cт.2 КПК України).

Форма закінчення досудового розслідування залежить від виду процесуальних рішень, з прийняттям яких може бути остаточно реалізовано функцію кримінального переслідування при провадженні розслідування. Саме вона, будучи основною функцією прокурора та слідчого, опосередковує прийняття рішення про закінчення розслідування і тим самим формує пов’язане з обвинуваченням багатостадійне (центральне) кримінально-процесуальне відношення, що спрямоване на встановлення законних підстав для притягнення особи до кримінальної відповідальності та її засудження[69]. Такий висновок заснований на відповідних положеннях закону.

Так, згідно зі п.2 ст. 283 КПК України «Загальні положення закінчення досудового розслідування» розслідування може бути закінчено у формі:

1) закриття кримінального провадження;

2) звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності;

3) звернення до суду з обвинувальним актом;

4) звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру;

5) звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру.

Вказані форми закінчення досудового розслідування носять універсальний характер. Вони застосовні при закінченні досудового розслідування злочинів (досудового слідства) і кримінальних проступків (дізнання) згідно із загальними правилами, передбаченими КПК України.

Разом с тим, закінчення дізнання здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених ч.2 ст.301 КПК України.

Так, слідчий зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше двадцяти п'яти днів після повідомлення особу про підозру, подати на затвердження прокурору проект рішення про форму закінчення досудового розслідування (закриття кримінального провадження, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру).

Закриття кримінального провадження як форма закінчення досудового розслідування являє собою заключний етап розслідування, на якому прокурор та слідчий підбивають підсумок провадженню, аналізують й оцінюють сукупність зібраних доказів і на їх основі формулюють у постанові висновок про неможливість подальшого провадження через наявність передбачених законом обставин, та вирішують питання, зумовлені рішенням про закриття провадження.

Прийняти рішення про закриття кримінального провадження прокурор та слідчий мають право тільки за наявності передбачених законом підстав (ст. 284 КПК України).

Звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності – інша форма закінчення досудового розслідування, що характеризується процедурами, відмінними від закриття кримінального провадження прокурором та слідчим.

Пленум Верховного Суду України у п. 1 Постанови від 23 грудня 2005 року № 12 "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності" роз’яснив, що звільнення від кримінальної відповідальності – це відмова держави від застосування до особи, котра вчинила злочин, встановлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінального провадження, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України.

Особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ст. 285 КПК України і в порядку ст.286 КПК України.

Конституційні принципи презумпції невинуватості (ст. 62) і підтримання державного обвинувачення в суді (п. 5 ст. 129), по суті, прямо визначають звернення до суду з обвинувальним актом як форму закінчення досудового розслідування, у результаті якого обвинувачений був би поставлений у становище підсудного зі всіма правовими наслідками, що випливають із цього.

Така позиція законодавця, що закріплена в ст.ст. 283 і 291 КПК України, орієнтує прокурора та слідчого на встановлення й викриття особи, яка вчинила злочин, тобто на здійснення функції обвинувачення шляхом звернення до суду для вирішення питання про винуватість особи у скоєнні інкримінованого їй злочину та призначення справедливого покарання.

Досудове розслідування може бути закінчено складанням обвинувального акту тільки за наявності внутрішнього переконання прокурора та слідчого про винуватість особи й необхідність звернення до суду для вирішення питання щодо притягання її до кримінальної відповідальності та засудження. При цьому факти, покладені в основу рішення, що приймається, повинні бути встановлені всебічно, повно й об'єктивно, а саме рішення – відповідати змісту правових положень, бути законним, обґрунтованим і справедливим.

Кримінальний кодекс України передбачає застосування судом примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, котрі вчинили злочини у віці до 18 років або суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Так, примусові заходи виховного характеру, зокрема, застосовують:

· у разі постановлення судом рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 97 КК України;

· до особи, котра до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння (ч. 2 ст. 97 КК України);

· при звільненні неповнолітнього від покарання відповідно до ч. 1 ст. 105 КК України.

Метою застосування таких заходів має бути забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в одержанні не тільки належного виховання, а й освіти, лікування, соціальної, психологічної допомоги, захисту від жорстокого поводження, насильства та експлуатації, а також у наявності можливості адаптуватися до реалій суспільного життя, підвищити загальноосвітній і культурний рівень, набути професії та працевлаштуватися.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру провадиться згідно з правилами, передбаченими гл.38, ст.44, п.1 ч.2 ст.52,ч.1ст.62,ст.64,ч.4 ст.135,ч.3 ст.140,ч.2 ст.213, ст.226,227 КПК України та інш. Таке розслідування здійснюється слідчим, спеціально уповноваженим керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх (ч.1 ст.499 КПК України).

Закон визначає, що за відсутності підстав для закриття кримінального провадження прокурор затверджує складене слідчим або самостійно складає клопотання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду в порядку, передбаченому КПК України (ч.5 ст.499 КПК України).

Таким чином, звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру також самостійна форма закінчення досудового розслідування. Підстави і порядок її застосування регламентовано ст.ст.292,498 і 499 КПК України.

Кримінальне законодавство України допускає застосування судом примусових заходів медичного характеру до осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності, обмеженої осудності або в стані осудності, але захворіли до моменту проголошення вироку на душевну хворобу, яка позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або управляти ними (ст.ст. 19, 20 і 93 КК України, глава 39 КПК України). Ці заходи виконують захисно-реабілітаційну функцію. Маючи єдину соціальну суть, вони активно застосовуються судами для лікування та соціальної реадаптації психічно хворих, запобігання вчиненню нових суспільно небезпечних діянь, а також для охорони їх самих. Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є суспільно небезпечними.

Кримінально-процесуальне законодавство, яке органічно пов’язане з кримінальним правом, передбачає як форму закінчення досудового розслідування звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру. Таке рішення приймається прокурором та слідчим у тому випадку, якщо достовірно буде встановлено психопатологічний стан особи, яка вчинила:

1) суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;

2) кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку (ч.1 ст. 503 КПК України).

Під час провадження досудового розслідування необхідно з достатньою повнотою з’ясувати всі обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи (ст. 91, ч. 3 ст. 503, ст.505 КПК України).

Через особливе правове становище неосудної особи, що не притягується як підозрюваний, ця форма закінчення досудового розслідування пов’язана з остаточною реалізацією функції обвинувачення тільки в процесуальному сенсі. Здійснюється це шляхом складання клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру (ч.1 ст.511 КПК України).

Слід зазначити, що згідно зі ст. 20 КК України особа, що визнана обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності. Досудове розслідування щодо осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення у стані обмеженої осудності, провадиться слідчим згідно із загальними правилами, передбаченими КПК України. Суд, ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусового заходу медичного характеру (ч.2 ст.504 КПК).

Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ч.3 ст.283 КПК).

Таким чином, закінчення досудового розслідування – заключний етап розслідування, у ході якого прокурор та слідчий на підставі зібраних доказів, приймають процесуальні рішення, пов’язані з підбиттям підсумків, а також із подальшим рухом кримінального провадження, спрямованим на остаточну реалізацію функції кримінального переслідування.

Кожна з форм закінчення досудового розслідування має наступну процедурну характеристику, засновану на відповідних вимогах закону[70].