Поняття і завдання кримінального процесу



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття і завдання кримінального процесу



 

Найважливішим завданням правоохоронних органів України є захист демократичних основ держави, прав і свобод людини, боротьба зі злочинністю. Норми кримінального права, які встановлюють підстави кримінальної відповідальності, не можуть бути реалізовані без встановлення правової процедури реагування держави на виявлені злочини. Тому правову основу боротьби зі злочинністю складає також законодавство, яке визначає порядок, правила та принципи кримінального провадження у випадку вчинення суспільно небезпечного діяння.

Кожен випадок встановлення ознак складу кримінального правопорушення тягне відкриття кримінального провадження, де знаходять висвітлення результати дослідження уповноваженими службовими особами держави обставин незаконного діяння. Історично склалося так, що встановлений законом порядок здійснення такої державної діяльності і прийнято називати кримінальним процесом, кримінальним судочинством або кримінальним провадженням.

У пункті 10 статті 3 КПК України вказується, що кримінальне провадження – це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

До прийняття нового КПК України Конституційний Суд України в рішенні № 6-рп від 23 травня 2001 року визначив, що кримінальне судочинство – це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу – підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів[1].

У юридичній літературі поняття кримінального процесу трактується по-різному. У своїх визначеннях автори акцентують увагу на тих або інших рисах даної дефініції. Однак найчастіше у визначення вітчизняного кримінального процесу включають три елементи: 1) діяльність (систему упорядкованих дій) органів досудового розслідування, прокурора, суду й інших учасників кримінального судочинства; 2) правовідносини цих органів і посадових осіб як один з одним, так і з особами, що беруть участь у справі; 3) обов'язкову правову регламентацію діяльності і правовідносин, що виникають на її основі.

Яка ж правова природа такої державної діяльності?

Термін «процес» походить від латинських дієслів «ргосеdеге» – виходити, виступати, рухатися вперед і «processus» – послідовна зміна станів. Він підкреслює рух, розвиток визначеного виду діяльності. І дійсно, кримінальне провадження – це безперервний рух, послідовний перехід від одного етапу вивчення обставин кримінального правопорушення до іншого.

Слово «кримінальний» (від латинського слова «crіmіnalіs» – злочинний) вже традиційно, протягом більш 80 років використовується законодавцем для позначення характеру протиправності правопорушення, з приводу якого і здійснюється юридична діяльність. Варто підкреслити, що воно є для української мови іноземним, що не має слов'янських коренів. На це обґрунтовано вказувалося в юридичній літературі провідними вченими-правознавцями[2].

У теорії немає сталої точки зору щодо поняття (визначення) кримінального процесу. Пояснюється це тим, що, по-перше, це питання є досить складним і дискусійним; по-друге, відсутністю законодавчого визначення вказаного словосполучення; по-третє, вживанням цього терміну у кількох значеннях.

У навчальних і наукових джерелах поняття «кримінальний процес» використовують у наступних значеннях:

1. Специфічний вид правоохоронної (юридичної) діяльності держави,який містить у собі взаємопов’язані та послідовно здійснювані одна за одною її форми – досудове провадження, правосуддя, реалізація (виконання) підсумкових судових рішень у кримінальних справах (вироків і ухвал). У зазначеному термінологічному значеннізамість поняття «кримінальний процес» досить часто використовують, як синоніми, поняття «кримінальне судочинство» або «кримінальне провадження». Спроби розділити смислове навантаження цих словосполучень не були вдалими, оскільки традиційно, з часу судової реформи в Російській імперії (1864 р.) і на сьогодні, у нормативних актах термін «судочинство» охоплює всі без винятку стадії кримінального процесу. Як приклади можна навести такі правові документи, як Статут кримінального судочинства, Основи кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік, Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», Постанова Пленуму Верховного Суду України № 8 від 24.10.2003 р. «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» та ін.

Таким чином, у законодавстві і юридичній літературі терміни «кримінальний процес» і «кримінальне судочинство» вживаються як взаємозамінювані. Однак ототожнення цих двох понять є досить умовним, що може бути виправдано тільки особливою роллю суду в кримінальному процесі, тому що судочинство (провадження в суді) здійснює тільки суд. Ототожнення цих понять має й історичне обґрунтування, оскільки в багатьох процесуальних системах на визначених етапах їхнього розвитку розслідування кримінальних справ не було відділено від судового розгляду – кримінальний процес починався і закінчувався в суді шляхом подачі та розгляду обвинувачення.

Тому, якщо мова йде про діяльність інших учасників кримінального процесу ніж суд, суддя або слідчий суддя, більш правильним з теоретичної точки зору буде використання терміну «кримінальне провадження».

Проте, на наш погляд, все ж таки не має жодного сенсу відмовлятися від тих словосполучень, які вже більше сторіччя існують в юридичній лексиці. Саме тому поняття «кримінальний процес», «кримінальне судочинство», «кримінальне провадження» у цьому підручнику будуть використовуватися як слова-синоніми.

У контексті розмежування близьких за змістом дефініцій також необхідно підкреслити, що «кримінальний процес» і «правосуддя» є суміжними поняттями, але не рівнозначними. Правосуддя, як вид державної діяльності, здійснюється тільки судом і пов'язано воно з розглядом справ різної юридичної природи, у тому числі й у сфері кримінального судочинства. Разом з тим, кримінальний процес охоплює не тільки діяльність суду з розгляду кримінальних справ, але і діяльність інших державних органів, що наділені правом здійснювати досудове розслідування (слідчий, прокурор, оперативні підрозділи). Таким чином, в тій частині, у якій правосуддя пов'язане з розглядом кримінальних справ, воно становить складову частину кримінального процесу.

2. Галузь вітчизняного права.У такому значенні найчастіше вживають термін «кримінальне процесуальне право», яким позначається галузь права, що нормативно регулює порядок кримінального провадження і правовідносини між слідчим, прокурором, судом, слідчим суддею та іншими фізичними та юридичними особами під час досудового розслідування, судового провадження та виконання судових рішень.

3. Правова наука.Наука кримінального процесу – це галузь юридичної науки, яка вивчає суспільні відносини, що виникають у зв'язку з кримінальним провадженням. Вона зосереджує свою увагу на виявленні закономірностей правового регулювання кримінального судочинства, визначенні шляхів його подальшого удосконалення. Погляди й ідеї, що розвиваються в науці кримінального процесу, спрямовані на ефективне забезпечення належного виконання передбачених законом прав і обов'язків усіма учасниками кримінального провадження. Кримінальна процесуальна наука розвивається разом із законодавством і практикою його застосування, здійснюючи, у свою чергу, вплив на їх реформування шляхом розробки найбільш актуальних проблем.

Прийняття Верховною Радою України 13 квітня 2012 року нового Кримінального процесуального кодексу України, поставило перед наукою кримінального процесу нові завдання, які, перш за все, полягають у необхідності розробки методичних рекомендацій з правильного застосування цього кодифікованого нормативно-правового акту.

Як і будь-яка наука, кримінальний процес використовує для дослідження явищ загальнонаукові (діалектичний, аналіз, синтез, узагальнення, індукція, дедукція, аналогія) та спеціальні (логіко-правовий, історико-правовий, порівняльно-правовий, статистичний та ін.) методи пізнання.

Зі спеціальності 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза, оперативно-розшукова діяльність захищаються дисертаційні дослідження на здобуття наукового ступеня кандидата та доктора юридичних наук.

4. Навчальна дисципліна.«Кримінальний процес» – саме таку назву має навчальна дисципліна, яку вивчають курсанти, студенти та слухачі у вищих навчальних закладах юридичного профілю. Основним завданням опанування цієї дисципліни є набуття особами, що навчаються, необхідних знань та навичок для правильного застосування норм кримінального процесуального права в подальшій юридичній діяльності.

Багато норм кримінального процесуального права використовують кримінально-правові терміни, зокрема «склад злочину», «дійове каяття», «строки давності» та інші, тому вивчення дисципліни можливе тільки після успішного складання іспиту (заліку) з кримінального права (загальної частини).

У теорії кримінального процесу терміни «мета» («цілі») й «завдання» вживаються як рівнозначні.

Традиційно виділяють безпосередні та загальносоціальні завдання (цілі).

Безпосередні завдання кримінального процесу прямо перелічені в статті 2 КПК України:

1) захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень;

2) охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження;

3) забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Загальносоціальні завдання логічно випливають з положень ст.2 КПК: захист особистості – її прав і свобод; суспільства – його матеріальних і духовних цінностей; держави – її конституційного ладу, суверенітету і територіальної цілісності.

Разом з тим, перед кримінальним процесом поставлене також завдання сприяти зміцненню законності і правопорядку, попередженню кримінальних правопорушень, охороні інтересів суспільства і свобод громадян, вихованню громадян у дусі неухильного дотримання законів, тому що це загальне завдання властиве діяльності всіх правоохоронних органів.

Виконання таких завдань, головним чином, покладено на державні органи та службових осіб, які здійснюють кримінальне провадження, для чого вони наділені владними повноваженнями (прокурор, слідчий, суд, слідчий суддя).

З огляду на те, що діяльність у сфері кримінального судочинства, пов'язана з можливістю застосування суворих примусових заходів, передбачених, насамперед, кримінальним законодавством, а також істотним обмеженням конституційних прав і свобод громадян законодавець встановлює ретельну правову регламентацію такої діяльності та відносин, що виникають на її основі. Саме тому кримінальна процесуальна діяльність здійснюється у визначеному порядку, з дотриманням установленої процедури.

Кримінальний процес охоплює не тільки систему виконуваних у визначеному порядку дій (діяльності) службових осіб держави, але й інших учасників, що за тих або інших причин залучені в сферу кримінального провадження. Ними можуть бути особи, що вчинили кримінальне правопорушення (підозрювані, обвинувачені), їхні захисники або законні представники; особи, що постраждали в результаті протиправних дій (потерпілі, цивільні позивачі, їхні представники); ті, хто своєю діяльністю сприяють здійсненню кримінального судочинства (спеціалісти, експерти, перекладачі та ін.).

Діяльність таких учасників процесу, пов'язана з реалізацією їх прав і обов'язків, породжує визначений вид суспільних відносин. Будучи урегульованими нормами права, вони виступають як кримінальні процесуальні відносини. Усі ці органи й особи вправі робити ті або інші дії процесуального характеру, що у своїй сукупності і складають зміст кримінального процесу.

Процесуальні відносини завжди мають двосторонній характер, тобто праву одного із суб'єктів завжди відповідає обов'язок іншого, і навпаки.

Одним з основних елементів кримінального процесу є його об'єкт, тобто те, на що спрямована в кінцевому рахунку вся процесуальна діяльність.

Загальним об'єктом процесуальних дій і правовідносин, та, відповідно, кримінального процесу є фактичні обставини, встановлення яких необхідно для прийняття процесуальних рішень (наприклад, вироку, повідомлення про підозру або закриття кримінального провадження). Саме на з'ясуванні (або небажанні з'ясування) цих обставин і зіштовхуються інтереси, тих учасників процесу, які мають у справі власний кримінально-правовий інтерес (підозрюваного (обвинуваченого) і потерпілого).

Таким чином, підсумовування зазначених елементів, що розкривають юридичну специфіку і зміст кримінального процесу, дозволяє дати наступне його визначення.

Кримінальний процес – це урегульована законом система дій і правовідносин слідчого, прокурора, суду, слідчого судді, а також інших учасників (підозрюваного, захисників, потерпілих та ін.), яка пов'язана з досудовим розслідуванням і судовим провадженням кримінальних правопорушень, що має своїм загальним об'єктом фактичні обставини, встановлення яких дозволяє відповісти на запитання про винуватість (невинуватість) особи і вирішити інші завдання, що поставлені перед кримінальним судочинством (ст. 2 КПК України).



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.117.38 (0.009 с.)