Порядок і підстави застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру

Слід розрізняти порядок і підстави застосування примусових заходів виховного характеру до таких двох вікових категорій неповнолітніх:

1) осіб які після досягнення одинадцятирічного віку до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинили суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (Кримінального кодексу України та Закону України про кримінальні проступки);

2) осіб які досягли віку з якого може наступити кримінальна відповідальність вчинили кримінальне правопорушення (14 та/або 16 років).

Для першої викової категорії осіб статтею 497 КПК України передбачено, що у разі якщо під час досудового розслідування прокурор дійде висновку про можливість виправлення неповнолітнього, який обвинувачується у вчиненні вперше кримінального проступку, злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості без застосування кримінального покарання, він складає клопотання про застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду. Однак таке клопотання може бути складене і надіслане до суду за умови, що неповнолітній обвинувачений та його законний представник проти цього не заперечують.

За указаних вище підстав (передбачених частиною першою статті 497 КПК України) суд може прийняти рішення про застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

При визначенні можливості виправлення неповнолітнього без застосування покарання необхідно встановити й оцінити дані, які характеризують особу до і після вчинення нею злочину.

Закон (стаття 499 КПК України) передбачає також й певні особливості досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру щодо особи, яка після досягнення одинадцятирічного віку до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Під час досудового розслідування проводяться необхідні процесуальні дії для з’ясування обставин вчинення суспільно небезпечного діяння та особи неповнолітнього, а участь захисника у кримінальному провадженні є обов’язковою.

За наявності достатніх підстав вважати, що така особа вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років, вона може бути поміщена у приймальник-розподільник для дітей на строк до тридцяти днів (на підставі ухвали слідчого судді, суду, постановленої за клопотанням прокурора згідно з правилами, передбаченими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою).

Цей строк (тримання особи у приймальнику-розподільнику для дітей) може бути продовжено ухвалою слідчого судді, суду ще на строк до тридцяти днів, а питання скасування чи продовження строку тримання особи у приймальнику-розподільнику для дітей вирішується в порядку, передбаченому для скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою відповідно.

Якщо відсутні підстави для закриття кримінального провадження прокурор затверджує складене слідчим або самостійно складає клопотання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду.

Клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру має відповідати вимогам статті 291 КПК України, яка регламентує правила складання та зміст обвинувального акта. Воно (клопотання) повинно містити у собі також інформацію про захід виховного характеру, який пропонується застосувати (частина перша статті 292 КПК України).

Прокурор, одночасно з передаванням клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру до суду зобов’язаний під розписку надати його копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів виховного характеру.

Порядок судового розгляду матеріалів кримінального провадження щодо неповнолітніх у віці з одинадцяти років і до віку до з якого може наставати кримінальна відповідальність, наступний:

- по-перше, він здійснюється в судовому засіданні за обов’язковою участю прокурора, законного представника та захисника.

- по-друге, участь представників служби у справах дітей і кримінальної міліції у справах дітей передбачається якщо вони з’явилися за своєю ініціативою або були викликані в судове засідання.

- по-третє, судовий розгляд такого провадження завершується постановленням ухвали про застосування примусових заходів виховного характеру або про відмову в їх застосуванні (стаття 500 КПК України).

Для того,щоб постановити ухвалу в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру суд з’ясовує такі питання:

1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння;

2) чи вчинено це діяння неповнолітнім у віці від одинадцяти років до настання віку, з якого настає кримінальна відповідальність за це діяння;

3) чи слід застосувати до нього примусовий захід виховного характеру і якщо слід, то який саме.

Якщо ж під час судового розгляду не буде доведено однієї з обставин, передбачених у пункті 1 або 2 частини першої статті 501 КПК України, суд зобов’язаний постановити ухвалу про відмову у застосуванні примусових заходів виховного характеру і закрити кримінальне провадження.

Стаття 105 Кримінального кодексу України зазначає, що неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.

У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

При застосуванні до неповнолітнього примусового заходу у вигляді направлення до спеціального навчально-виховного закладу на кримінальну міліцію у справах дітей покладається обов’язок доставити неповнолітнього до спеціального навчально-виховного закладу.

Кримінальний-процесуальний закон (стаття 502 КПК України) передбачає можливість дострокового звільнення неповнолітнього від призначеного судом примусового заходу виховного характеру. Для цього неповнолітньому, його захиснику, законному представнику або прокурору необхідно подати мотивоване клопотання. Під час розгляду клопотання суд з’ясовує думку ради спеціальної навчально-виховної установи, в якій перебуває неповнолітній, щодо можливості його дострокового звільнення від примусового заходу виховного характеру. За наслідками розгляду такого клопотання, у випадку якщо поведінка неповнолітнього під час перебування у навчально-виховній установі свідчить про його перевиховання, може бути постановлена ухвала про дострокове звільнення від примусового заходу виховного характеру.

Ухвала, постановлена за наслідками розгляду клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру, може бути оскаржена в порядку, передбаченому главою 31 КПК України.

 

Рекомендована література