Межі дії та тлумачення кримінального процесуального закону

Правила дії кримінального процесуального закону в просторі, часі та щодо осіб викладені у ст.ст. 4-6 КПК.

Кримінальне провадження на території України здійснюється за нормами кримінального процесуального законодавства України незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.

Державною територією є земні поверхні, територіальні та внутрішні води, а також повітряний простір над ними, що знаходяться під суверенітетом відповідної держави і на які поширюється державна влада.

До структури державної території України відносяться: 1) суша, море, ріки, озера й інші водойми, надра землі у межах кордону України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, у тому числі і над територіальними водами (територіальним морем); 2) військові кораблі, які приписані до портів на території України та знаходяться під прапором України у відкритому морі, в територіальних водах іншої держави або портах іншої держави; 3) невійськові кораблі, що знаходяться під прапором України у відкритому морі; 4) військові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на території України та знаходяться під розпізнавальним знаком України у відкритому повітряному просторі, у повітряному просторі або на аеродромі іншої держави; 5) невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на території України та під розпізнавальним знаком України знаходяться за її кордонами у відкритому повітряному просторі; 6) територія дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном.

Крім того, якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено поширення юрисдикції України на особовий склад Збройних Сил України, який перебуває на території іншої держави, то провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених на території іншої держави стосовно особи з такого особового складу, здійснюється в порядку, передбаченому КПК України.

При виконанні на території України окремих процесуальних дій за запитом (дорученням) компетентних органів іноземних держав у рамках міжнародного співробітництва застосовуються положення українського кримінального процесуального законодавства. На прохання компетентного органу іноземної держави під час виконання на території України таких процесуальних дій може застосовуватися процесуальне законодавство іноземної держави, якщо це передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого міжнародного договору України - за умови, що дане прохання не суперечить законодавству України.

Згідно ст. 5 КПК, процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями КПК України, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. Допустимість доказів визначається положеннями кримінального процесуального законодавства, які були чинними на момент їх отримання. Останнє правило має досить важливе значення, особливо в перші роки дії нового КПК України 2012 року, коли ще в провадженні органів досудового розслідування та суду залишатимуться кримінальні справи порушені та розслідувані за «старим» законодавством.

Якщо під час розслідування чи розгляду справи в суді кримінальний процесуальний закон змінюється, доповнюється чи замінюється новим, то після початку його дії використовуються нові процесуальні норми, незалежно від того, коли було вчинено кримінальне правопорушення. Однак нова кримінальна процесуальна норма не може обмежувати об’єм прав і свобод особи, якими вона була вже наділена як учасник кримінального провадження, оскільки згідно ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи (ч. 2 ст. 58 Конституції України). До цього слід добавити, що стосовно кримінального процесу, зворотну силу мають також ті норми, які надають учасникам процесу (крім державних органів та службових осіб, що здійснюють провадження у справі) додаткові права або звільняють від певних обов’язків.

Новий кримінальний процесуальний закон набирає чинності через 10 днів від дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше від дня його опублікування. Закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України оприлюднюються державною мовою у офіційних друкованих виданнях: „Офіційному віснику України”, „Відомостях Верховної Ради України”, „Урядовому кур’єрі”, „Голосі України”. Дуже зручно здійснювати пошук нормативно-правових актів на офіційному веб-сайті Верховної Ради України www.rada.gov.ua, де вони знаходяться в електронному вигляді з останніми змінами та доповненнями.

Кримінальне провадження за правилами КПК України здійснюється щодо будь-якої особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (ст. 6 КПК). Тобто дія закону поширюється на: 1) громадян України; 2) іноземців (за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності); 3) осіб без громадянства.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КПК: «Кримінальне провадження щодо особи, яка користується дипломатичним імунітетом, може здійснюватися за правилами цього Кодексу лише за згодою такої особи або за згодою компетентного органу держави (міжнародної організації), яку представляє така особа, у порядку, передбаченому законодавством України та міжнародними договорами України».

Коло осіб, які користуються дипломатичною недоторканістю, визначено Віденською конвенцією про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961 р. (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради УРСР від 21 березня 1964 р.) і Положенням про дипломатичні представництва та консульські заклади іноземних держав в Україні (затвердженого Указом Президента України від 10 червня 1993 р.).

Також слід додати, що кримінальне провадження відносно окремої категорії осіб:

- народного депутата України;

- судді Конституційного Суду України, професійного судді, а також присяжного і народного засідателя на час здійснення ними правосуддя;

- кандидата у Президенти України;

- Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

- Голови Рахункової палати, його першого заступника, заступника, головного контролера та секретаря Рахункової палати;

- депутата місцевої ради;

- адвоката;

- Генерального прокурора України, його заступника

має деякі особливості, що передбачені главою 37 КПК України. Ці особливості полягають, перш за все, у встановленні додаткових правил притягнення цих осіб до кримінальної відповідальності, враховуючи захищений правовий статус. Наприклад, притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України, його затримання або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту не може бути здійснено без згоди Верховної Ради України (ч. 2 ст. 482 КПК України).

Відсутність у КПК України прямої відповіді на запитання, чи застосовується кримінальний процесуальний закон за аналогією, породжує суперечливість думок у теорії щодо цього правового явища. Як відомо, норми кримінального права не застосовуються за аналогією тому, що особа не може бути піддана покаранню за діяння, яке не визнане державою як суспільно небезпечне, а лише подібне до нього. Тому існують думки про заборону застосування за аналогією й процесуального права. С такою думкою не можна погодитися. Норми кримінального процесуального закону регулюють динамічний процес розслідування та судового розгляду справи. При цьому законодавець не може гарантувати відсутність „білих плям”, прогалин у нормативно-правових актах. Якщо особа, яка здійснює кримінальне провадження, не може знайти норму, що прямо б описувала порядок дій у тій або іншій ситуації, вона все одно повинна прийняти відповідне рішення або вчинити певні процесуальні дії для того, щоб не зупинити судочинство. Саме тому без застосування аналогії в таких випадках не обійтись. У ч. 6 ст. 9 КПК України міститься наступне правило: «У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу». Таким чином, саме засади (принципи) кримінального провадження є орієнтиром при застосуванні аналогії закону. Також при застосуванні кримінального процесуального закону за аналогією необхідно дотримуватися таких правил:1) передбачений кримінальним процесуальним законом випадок повинен бути подібним тому, до якого закон використовується за аналогією;2) не допускається застосування закону за аналогією, якщо це призведе до обмеження процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі, або до покладення на них не передбачених законом обов’язків.

Тлумачення закону, в т.ч. кримінального процесуального – це з‘ясування та визначення змісту правової норми, тобто волі законодавця, відображеної у прийнятому ним законі.

Тлумачення кримінального процесуального закону за суб‘єктом тлумачення поділяється на наступні види: 1) офіційне; 2) судове; 3) доктринальне. До прийняття Конституції України Верховна Рада України мала право тлумачення чинних законів та їх окремих положень. Таке тлумачення мало назву – аутентичне. Тепер законодавчий орган при прийнятті законів за необхідності дає визначення окремих понять та термінів у примітці до самого закону (окремих його частин). У зв‘язку із цим аутентичне тлумачення, під яким прийнято розуміти роз‘яснення закону самим законодавцем, не застосовується.

Офіційне тлумачення згідно ст. 147 Конституції здійснюється Конституційним Судом України. Крім того, слід визнати, що органом, який здійснює офіційне тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (яка є джерелом кримінального процесуального права) є Європейський суд з прав людини.

Судове тлумачення закону відбувається в процесі судового розгляду кримінальних справ. Висновки Верховного Суду України, викладені у його ухвалах, відповідно до ч. 1 ст. 458 КПК України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відповідну норму закону, та для всіх судів України.

Велике значення для правильного з’ясування значення кримінальних процесуальних норм мають Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, в яких роз’яснюється зміст і порядок застосування тих або інших положень КПК. При цьому таке тлумачення не повинно підміняти собою закон, звужувати або розширювати його зміст. Положення, які містяться в таких постановах Пленуму, є рекомендаційними для судів.

Доктринальне тлумачення – це наукове тлумачення, яке дають фахівці в галузі права – вчені та практичні працівники – в монографічних роботах, наукових статтях, коментарях тощо. Доктринальне тлумачення не має обов‘язкової сили, евентуально впливає на формування законодавства та кримінальної правової політики в державі, а також і на свідомість правозастосовувачів та ін.

Тлумачення кримінального процесуального закону за обсягом тлумачення, поділяється на: 1) буквальне (з‘ясування змісту кримінальної процесуальної норми у точній відповідності до тексту закону); 2) поширювальне (надання дії закону ширших меж, ніж це безпосереднє випливає з буквального тлумачення кримінальної процесуальної норми, оскільки певні аспекти цього діяння розуміються контекстуально); 3) обмежене (надання дії закону вужчих меж, ніж це передбачає буквальний зміст певної кримінальної процесуальної норми).

Правозастосовчий орган не вправі вирішувати суперечності між буквою і духом закону. Тому поширювальне або обмежене тлумачення може здійснюватися винятково тим органом, який має право офіційно тлумачити кримінальні процесуальні норми.

У разі суперечностей між двома нормами, які регулюють аналогічні правовідносини (конкуренція норм), слід використовувати наступні правила:

а) суперечності між загальною нормою і окремою (конкретною) вирішуються на користь більш конкретної норми;

б) суперечності між загальними, звичайними правилами і спеціальними (винятковими) підлягають вирішенню на користь спеціальних правил.

Джерельна база: