Тимчасовий доступ до речей і документів

Тимчасовий доступ до речей і документів – це надання стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та, у разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею, судом, вилучити їх (здійснити їх виїмку).

В порядку, визначеному законом, можливий тимчасовий доступ до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю. До них належать:

1) інформація, що знаходиться у володінні засобу масової інформації або журналіста і надана їм за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;

2) відомості, які можуть становити лікарську таємницю;

3) відомості, які можуть становити таємницю вчинення нотаріальних дій;

4) конфіденційна інформація, в тому числі така, що містить комерційну таємницю;

5) відомості, які можуть становити банківську таємницю;

6) особисте листування особи та інші записи особистого характеру;

7) інформація, яка знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій, про зв’язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо;

8) персональні дані особи, що знаходяться у її особистому володінні або в базі персональних даних, яка знаходиться у володільця персональних даних;

9) державна таємниця.

Речі і документи, до яких заборонено доступ:

1) листування або інші форми обміну інформацією між захисником та його клієнтом або будь-якою особою, яка представляє його клієнта, у зв’язку з наданням правової допомоги;

2) об’єкти, які додані до такого листування або інших форм обміну інформацією.

Процесуальний порядок вирішення питання про тимчасовий доступ до речей і документів:

1. Клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів: сторони кримінального провадження мають право звернутися до слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження із клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів, за винятком тих, доступ до яких заборонено. Слідчий має право звернутися із зазначеним клопотанням за погодженням з прокурором.

У клопотанні зазначаються: 1) короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв’язку з яким подається клопотання; 2) правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 3) речі і документи, тимчасовий доступ до яких планується отримати; 4) підстави вважати, що речі і документи перебувають або можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або юридичної особи; 5) значення речей і документів для встановлення обставин у кримінальному провадженні; 6) можливість використання як доказів відомостей, що містяться в речах і документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів, у випадку подання клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю; 7) обґрунтування необхідності вилучення речей і документів, якщо відповідне питання порушується стороною кримінального провадження.

2. Розгляд клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів:

1. Після отримання клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів слідчий суддя, суд здійснює судовий виклик особи, у володінні якої знаходяться такі речі і документи. Якщо сторона кримінального провадження, яка звернулася з клопотанням, доведе наявність достатніх підстав вважати, що існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, клопотання може бути розглянуто слідчим суддею, судом без виклику особи, у володінні якої вони знаходяться. У повістці про судовий виклик, що слідчий суддя, суд надсилає особі, у володінні якої знаходяться речі і документи, зазначається про обов’язок збереження речей і документів у тому вигляді, який вони мають на момент отримання судового виклику.

2. Учасники розгляду клопотання слідчим суддею, судом: за участю сторони кримінального провадження, яка подала клопотання, та особи, у володінні якої знаходяться речі і документи, крім випадків розгляду клопотання без такої особи. Неприбуття за судовим викликом особи, у володінні якої знаходяться речі і документи, без поважних причин або неповідомлення нею про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду клопотання.

3. Рішення щодо питання про тимчасовий доступ до речей і документів:

а) слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, якщо сторона кримінального провадження у своєму клопотанні доведе наявність достатніх підстав вважати, що ці речі або документи: 1) перебувають або можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або юридичної особи; 2) самі по собі або в сукупності з іншими речами і документами кримінального провадження, у зв’язку з яким подається клопотання, мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні; 3) не становлять собою або не включають речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю.

б) слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, якщо сторона кримінального провадження, крім вищенаведених обставин, доведе можливість використання як доказів відомостей, що містяться в цих речах і документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів.

Доступ до речей і документів, що містять відомості, які становлять державну таємницю, не може надаватися особі, що не має до неї допуску відповідно до вимог закону.

в) слідчий суддя, суд в ухвалі про надання тимчасового доступу до речей і документів може дати розпорядження про надання можливості вилучення речей і документів, якщо сторона кримінального провадження доведе наявність достатніх підстав вважати, що без такого вилучення існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, або таке вилучення необхідне для досягнення мети отримання доступу до речей і документів.

В ухвалі про тимчасовий доступ до речей і документів зазначається: 1) прізвище, ім’я та по батькові особи, якій надається право тимчасового доступу до речей і документів; 2) дата постановлення ухвали; 3) положення закону, на підставі якого постановлено ухвалу; 4) прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи або найменування юридичної особи, які мають надати тимчасовий доступ до речей і документів; 5) назва, опис, інші відомості, які дають можливість визначити речі і документи, до яких повинен бути наданий тимчасовий доступ; 6) розпорядження надати (забезпечити) тимчасовий доступ до речей і документів зазначеній в ухвалі особі та надати їй можливість вилучити зазначені речі і документи, якщо відповідне рішення було прийнято слідчим суддею, судом; 7) строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали; 8) положення закону, які передбачають наслідки невиконання ухвали слідчого судді, суду.

Виконання ухвали слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів:

1. Зазначена в ухвалі слідчого судді, суду особа зобов’язана пред’явити особі, яка зазначена в ухвалі як володілець речей і документів, оригінал ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів та вручити її копію.

2. Особа, яка зазначена в ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів як володілець речей або документів, зобов’язана надати тимчасовий доступ до зазначених в ухвалі речей і документів особі, зазначеній у відповідній ухвалі слідчого судді, суду.

3. Особа, яка пред’являє ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів, зобов’язана залишити володільцю речей і документів опис речей і документів, які були вилучені на виконання ухвали слідчого судді, суду.

4. На вимогу володільця особою, яка пред’являє ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів, має бути залишено копію вилучених документів. Копії вилучених документів виготовляються з використанням копіювальної техніки, електронних засобів володільця (за його згодою) або копіювальної техніки, електронних засобів особи, яка пред’являє ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів.

5 У разі невиконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, якій надано право на доступ до речей і документів на підставі ухвали, має право постановити ухвалу про дозвіл на проведення обшуку з метою відшукання та вилучення зазначених речей і документів. У разі якщо дозвіл на проведення обшуку надано за клопотанням сторони захисту, слідчий суддя, суд доручає забезпечення його проведення слідчому, прокурору або органу внутрішніх справ за місцем проведення цих дій. Проведення обшуку здійснюється за участю особи, за клопотанням якої надано дозвіл на його проведення.

Тимчасове вилучення майна

Тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним його майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони:

1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;

2) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення;

3) є предметом кримінального правопорушення, пов’язаного з їх незаконним обігом;

4) набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.

Випадки тимчасового вилучення майна:

а) при законному затриманні особи: тимчасово вилучити майно може кожен, хто законно затримав особу. Кожна особа, яка здійснила законне затримання, зобов’язана одночасно із доставленням затриманої особи до слідчого, прокурора, іншої уповноваженої службової особи передати їй тимчасово вилучене майно. Факт передання тимчасово вилученого майна засвідчується протоколом. Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов’язана скласти відповідний протокол.

б) під час обшуку, огляду: слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов’язана скласти відповідний протокол.

Після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов’язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Припинення тимчасового вилучення майна:

1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним;

2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна;

3) якщо клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано до слідчого судді, суду пізніше наступного робочого дня після вилучення майна;

4) якщо ухвалу про арешт тимчасово вилученого майна слідчий суддя, суд постановив пізніше ніж сімдесят дві години із дня находження до суду клопотання.

Арешт майна

Арешт майна – це тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому законом порядку; а також заборона для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Підстави арешту майна: якщо є достатні підстави вважати, що вони:

1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;

2) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення;

3) є предметом кримінального правопорушення, пов’язаного з їх незаконним обігом;

4) набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.

Мета арешту майна:

1) забезпечення цивільного позову до набрання судовим рішенням законної сили;

2) забезпечення можливої конфіскації майна;

3) попередження настання наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

Майно, на яке може бути накладено арешт: нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, i перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб.

Заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню. Заборона використання житлового приміщення, в якому на законних підставах проживають будь-які особи, не допускається.

Процесуальний порядок вирішення питання про арешт майна:

1. Клопотання про арешт майна: суб’єкти звернення з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду – прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову – також цивільний позивач.

У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави, у зв’язку з якими потрібно здійснити арешт майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати. Додатки: оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

У клопотанні цивільного позивача, слідчого, прокурора про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, іншої особи для забезпечення цивільного позову повинно бути зазначено: 1) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 2) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди. Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, повинна бути співмірною із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Строк подання клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна – не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна. Наслідки пропущення строку – майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.

2. Розгляд клопотання про арешт майна:

1) строк подання клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду;

2) обов’язкові учасники розгляду клопотання: слідчий та/або прокурор, цивільний позивач, якщо клопотання подано ним, підозрюваний, обвинувачений, інший власник майна, і за наявності – захисник, законний представник. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

Клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Під час розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя має право за клопотанням учасників розгляду або за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про арешт майна.

3. Рішення щодо питання про арешт майна:

а) слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про повернення клопотання про арешт майна прокурору, цивільному позивачу для усунення недоліків, якщо воно подано без додержання вимог КПК;

б) слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні клопотання про арешт майна, що тягне за собою негайне повернення особі всього тимчасово вилученого майна;

в) слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про часткове задоволення клопотання про арешт майна, що тягне за собою негайне повернення особі частини тимчасово вилученого майна;

г) слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про арешт майна, в якій зазначається: 1) перелік майна, яке підлягає арешту; 2) підстави застосування арешту майна; 3) перелік тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі; 4) заборону розпоряджатися або користуватися майном у разі її передбачення та вказівку на таке майно; 5) порядок виконання ухвали.

У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов’язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Строк винесення ухвали про арешт тимчасово вилученого майна – не пізніше сімдесяти двох годин із дня находження до суду клопотання; наслідки пропущення строку – майно повертається особі, у якої його було вилучено.

Копія ухвали надсилається слідчому, прокурору, підозрюваному, обвинуваченому, іншим заінтересованим особам не пізніше наступного робочого дня після її постановлення.

4. Вирішення питання про скасування ухвали про арешт майна:

1) за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника, законного представника, іншого власника або володільця майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, – під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження – судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

2. Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно.

3. Прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна.

4. Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.

 

Тема 7. Цивільний позов у кримінальному процесі

1. Поняття, зміст і значення цивільного позову у кримінальному провадженні.

2. Підстави і порядок заявлення цивільного позову.

3. Заходи забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні.

4. Доказування цивільного позову на судовому розгляді.

 

1. Захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження здійснюються у кримінальному судочинстві не лише з метою встановлення винної особи і застосування до неї належної правової процедури. Важливого значення у кримінальному провадженні набуває діяльність слідчого та суду по відшкодуванню фізичній чи юридичній особі завданої їм шкоди, щодо якої цими особами при здійсненні кримінального провадження може бути подано цивільний позов. Заявлення цивільного позову в кримінальній справі ‑ це, в першу чергу, охорона права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності, визначеного у частині першій статті 41 Конституції України.

Об’єктами права власності можуть бути будь-які матеріальні цінності, як викрадені, так і знищені або пошкоджені, грошові кошти, цінні папери та інші об’єкти, не заборонені чинним законодавством України в обігу, що мають визначену вартість. Право власності у кримінальному провадженні забезпечується в інтересах власника у тих випадках, коли шкода, по-перше, виникає у зв’язку з вчиненням кримінального правопорушення, по-друге, носить матеріальний характер. При цьому не важливо, чи є завдана шкода основним наслідком чи супутнім.

Право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди, визначене у пункті 10 частини 1 статті 56 КПК України, мають: фізична чи юридична особа з моменту подання заяви про вчинення щодо них кримінального правопорушення або заяви про їх залучення до провадження як потерпілих (частина 2 статті 55 КПК України), а також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і яка після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого (частина 3 статті 55 КПК України).

Отже, цивільний позов – це вимога правового характеру про відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі в результаті вчинення кримінального правопорушення, що розглядається і вирішується по суті на досудовому розслідуванні і в судовому провадженні у кримінальній справі.

Перевагами заявлення цивільного позову в кримінальному провадженні є:

‑ звільнення позивача від сплати судового збору;

‑ підставою для позову є встановлені обставини кримінального правопорушення, що звільняє цивільного позивача від необхідності їх доказування (частина 1 статті 61, частина 1 статті 128 КПК України);

‑ вид і розмір шкоди включаються до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні і визначаються в процесі досудового розслідування незалежно від заявленого цивільного позову (пункт 3 частини 1 статті 91 КПК України);

‑ неможливість дублювання розгляду справи в кримінальному і цивільному процесі (частини 6-7 статті 128 КПК України).

2. Відповідно до частини 1 статті 61 КПК України, цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред’явила цивільний позов. Цивільний позивач з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду має права та обов’язки, передбачені КПК України для потерпілого в частині, що стосуються цивільного позову, а також має право підтримувати цивільний позов або відмовитися від нього до видалення суду в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення. Цивільний позивач повідомляється про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються цивільного позову, та отримує їх копії у випадках та в порядку, встановлених КПК України для інформування та надіслання копій процесуальних рішень потерпілому.

Відповідно до частини 2 статті 128 КПК України, на захист інтересів неповнолітніх осіб та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, цивільний позов може бути пред’явлений їхніми законними представниками, визначеними згідно зі статтею 59 та іншими нормами КПК України.

Цивільний позов в інтересах держави пред’являється прокурором. Цивільний позов може бути поданий прокурором у випадках, встановлених законом, також в інтересах громадян, які через фізичний чи матеріальний стан, неповноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права (пункт 2 статті 121 Конституції України, пункт 2 частини першої статті 5 Закону України «Про прокуратуру»).

Позовна заява про відшкодування завданої шкоди за своєю формою та змістом повинна відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред’являються у порядку цивільного судочинства, визначеним у статті 119 ЦПК України. Враховуючи специфіку кримінального провадження, до таких вимог можуть бути віднесені наступні з них:

1. Позовна заява подається в письмовій формі та повинна містити:

‑ найменування суду, до якого подається заява;

‑ ім’я (найменування) позивача і відповідача, а також ім’я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв’язку, якщо такі відомі;

‑ зміст позовних вимог;

‑ ціну позову щодо вимог майнового характеру;

‑ виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

‑ зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;

‑ перелік документів, що додаються до заяви.

2. Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подання.

3. Позовна заява повинна відповідати іншим вимогам, встановленим законом.

4. У разі пред’явлення позову особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

5. Якщо позовна заява подається представником позивача, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження.

Згідно з частиною 1 статті 128 КПК України, цивільний позов пред’являється під час кримінального провадження до початку судового розгляду до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Відповідно, така фізична або юридична особа визнається цивільним відповідачем і з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду набуває права та обов’язки, передбачені КПК України для підозрюваного, обвинуваченого в частині, що стосуються цивільного позову, а також має право визнавати позов повністю чи частково або заперечувати проти нього. Цивільний відповідач, як і цивільний позивач, повідомляється про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються цивільного позову, та отримує їх копії у випадках та в порядку, встановлених цим Кодексом для інформування та надіслання копій процесуальних рішень підозрюваному, обвинуваченому.

Щодо підозрюваного чи обвинуваченого, при пред’явленні до них цивільного позову їх процесуальний статус не змінюється.

Для розгляду цивільного позову разом з кримінальною справою необхідна сукупність умов:

1. Роз’яснення потерпілому його процесуальних прав;

2. Наявність позовної заяви органу досудового розслідування або суду;

3. Дієздатність потерпілого як фізичної особи;

4. Додержання встановлених цивільним законодавством України строків позовної давності;

5. Можливість пред’явлення цивільного позову не лише на досудовому розслідуванні, а й до початку судового розгляду;

6. Відсутність судового рішення, яке набрало законної сили, винесеного по спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і за тими самими підставами.

3. Заявлення цивільного позову на досудовому розслідуванні передбачає обов’язок слідчого не лише визначити вид і розмір шкоди, завданої незаконними діями, а й здійснювати процесуальні заходи, спрямовані на забезпечення заявленого позову. До таких заходів, зокрема, відносяться:

1. Клопотання перед слідчим суддею про арешт майна, тимчасово вилученого у підозрюваного. Таке вилучення може бути здійснене кожним, хто законно затримав особу: 1) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення; 2) безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні, з метою вилучення у неї речей, документів, грошей тощо, у тому числі набутих в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходів від них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення. Кожна особа, яка здійснила законне затримання, зобов’язана одночасно із доставленням затриманої особи до слідчого, прокурора, іншої уповноваженої службової особи передати їй тимчасово вилучене майно. Факт передання тимчасово вилученого майна засвідчується протоколом (пункт 4 частини 2 статті 167, частина 1 статті 168, частина 2 статті 207 КПК України).

Відповідно до частини 5 статті 171 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено. Таке майно повертається також і в інших випадках, зокрема: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна (пункти 1-2 частини 1 статті 169 КПК України); при постановленні слідчим суддею ухвали про арешт тимчасово вилученого майна пізніше семи десяти двох годин із дня надходження до суду клопотання (частина 6 статті 173 КПК України).

2. Арешт нерухомого і рухомого майна, майнових прав інтелектуальної власності, грошей у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінних паперів, корпоративних прав, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, i перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову (частина 3 статті 170 КПК України).

З клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову ‑ також цивільний позивач.

У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави, у зв’язку з якими потрібно здійснити арешт майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

У клопотанні цивільного позивача, слідчого, прокурора про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, іншої особи для забезпечення цивільного позову повинно бути зазначено: 1) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 2) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.

Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, повинна бути співмірною із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (частини 1-4 статті 171 КПК України).

Процесуальний порядок розгляду в суді клопотання про арешт майна має диференційований характер. Якщо майно раніше було вилучене, клопотання про його арешт розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності ‑ також захисника, законного представника. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання (частина 1 статті 172 КПК України).

Клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, відповідно до частини 2 статті 172 КПК України може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд згідно з частиною 5 статті 173 КПК України постановляє ухвалу, в якій зазначає: 1) перелік майна, яке підлягає арешту; 2) підстави застосування арешту майна; 3) перелік тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі; 4) заборону розпоряджатися або користуватися майном у разі її передбачення та вказівку на таке майно; 5) порядок виконання ухвали.

Копія ухвали надсилається слідчому, прокурору, підозрюваному, обвинуваченому, іншим заінтересованим особам не пізніше наступного робочого дня після її постановлення.

Ухвала про арешт майна відповідно до частини 1 статті 175 КПК України виконується негайно слідчим, прокурором.

3. Проведення огляду, обшуку, виїмки кореспонденції, слідчого експерименту, інших слідчих дій гласного і негласного характеру з метою встановлення місця знаходження і вилучення речей, документів, грошових коштів, цінних паперів, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони були об’єктами кримінально протиправних дій. Після перевірки належності до обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні такі об’єкти відповідно до статті 98 КПК України визнаються речовими доказами і вирішується питання про місце їх зберігання.

4. Реституція ‑ особлива форма відшкодування збитків, що полягає у повернення речі у законне володіння у разі недійсності правочину (частина 1 статті 216 ЦК України), у кримінальному провадженні передбачена у випадках, коли об’єкти права власності можуть бути повернуті володільцям без шкоди для успішного розгляду справи. Зокрема, відповідно до пункту 1 частини 6 статті 100 КПК України, речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню, повертаються власнику або передаються йому на відповідальне зберігання. Як зазначається у пункті 5 частини 9 цієї ж процесуальної норми, гроші, цінності та інше майно, які були об’єктом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, повертаються законним володільцям, а в разі невстановлення їх ‑ передаються в дохід держави в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

5. Компенсація як спосіб забезпечення відшкодування завданої шкоди полягає у сплаті вартості знищених чи пошкоджених речей, а також коли цивільний позивач відмовляється отримати від незаконного володільця свою річ. Підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична