Кримінальне провадження щодо неповнолітніх як одна з диференційованих форм досудового і судового кримінального провадження: загальні засади, правила та деякі особливості

Кримінальне провадження щодо неповнолітніх є однією з диференційованих форм як досудового, так і судового кримінального провадження, передбачених розділом VІ КПК України для «особливих» видів проваджень.

Для того, щоб зрозуміти особливості передбаченого главою 38 КПК України кримінального провадження щодо неповнолітніх, перш за все треба з’ясувати про яку вікову категорію фізичних осіб саме йдеться.

Тут слід мати на увазі, що, наприклад, Сімейний кодекс України визначає відразу декілька взаємопов’язаних понять: «дитина», «малолітній», «неповнолітній». Так, правовий статус дитини особа має до досягнення нею повноліття. У свою чергу малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (частина перша та друга статті 6).[136]

Однаковий з наведеним вище зміст вкладають в визначення цих понять статті 31, 32 Цивільного кодексу України.[137]

Дещо по іншому трактує поняття «неповнолітній» чинний КПК України. Зокрема, пункт дванадцятий статті 3 КПК України під неповнолітньою розуміє малолітню особу, а також дитину у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, тобто вкладає у це поняття

значно ширший зміст. Крім того, в КПК України прямо зазначається, що положення § 1 («Загальні правила кримінального провадження щодо неповнолітніх») глави 38 КПК України застосовуються у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, вчинених особами, які не досягли вісімнадцятирічного віку.[138]

Отже, саме таке розуміння неповнолітньої особи покладено в основу законодавчого регламентування особливого порядку кримінального провадження.

Виокремлення особливого порядку кримінального провадження щодо неповнолітніх зумовлено декількома чинниками.

Так, Мінімальні стандартні правила Організації Об’єднаних Націй від 29 листопада 1985 р., що стосуються відправлення правосуддя по відношенню до неповнолітніх («Пекінські правила» ) звертають увагу на необхідність «надання максимального сприяння забезпеченню благополуччя неповнолітніх, що звело б до мінімуму необхідність втручання з боку системи правосуддя і зменшило б шкоду, яка може бути заподіяна таким втручанням».Особливий наголос в них зроблено на двох найважливіших завданнях відправлення правосуддя: сприянні благополуччю неповнолітнього та співмірності уживаних заходів впливу як з особливостями особи правопорушника, так і з обставинами вчинення правопорушення (5.1 «Пекінських правил»).

В аспекті ефективного, справедливого і гуманного здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх керівними принципами винесення судового рішення і вибору заходів впливу є такі:

а) заходи впливу повинні бути співрозмірними не тільки з обставинами і тяжкістю правопорушення, а також з потребами суспільства;

б) рішення про обмеження особистої свободи неповнолітнього повинні прийматися тільки після ретельного розгляду питання, і вони повинні бути по можливості зведені до мінімуму;

в) неповнолітнього правопорушника не слід позбавляти особистої свободи, якщо тільки він не визнаний винним у вчиненні серйозного діяння із застосуванням насильства до іншої особи або в неодноразовому вчиненні інших серйозних правопорушень, а також за відсутності інших відповідних заходів впливу (17.1 «Пекінських правил»).

Тримання неповнолітніх під вартою до суду застосовується як крайній захід і по можливості замінюється іншими. альтернативними заходами – постійним наглядом, активною виховною роботою, поміщенням у сім’ю чи виховний заклад або дім (13.2 «Пекінських правил»).

«Пекінські правила» виходять з того, що при розгляді справ неповнолітніх завжди (можливо, за винятком серйозних правопорушень) повинні превалювати інтереси благополуччя і майбутнього молодих людей, орієнтуючи на використання всього діапазону існуючих альтернативних ув’язненню заходів – системи пробації шляхом винесення умовних вироків, відстрочки їх виконання та інших видів судових рішень.

Якщо справа неповнолітнього правопорушника не була закрита, нею займається компетентний орган влади (суд, трибунал, рада, комісія тощо) відповідно до принципів справедливого і неупередженого суду (14.1 «Пекінських правил»).

Судовий розгляд повинен відповідати інтересам неповнолітнього і здійснюватись в атмосфері розуміння, що дозволить неповнолітньому брати участь у ньому та вільно викладати свою точку зору (14.2 «Пекінських правил»).[139]

Крім того, частина четверта статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р., прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН проголошує, що «щодо неповнолітніх процес повинен бути таким, щоб враховувались їх вік і бажаність сприяння їх перевихованню».[140]

Отже, зазначені особливості випливають із вимог наведених вище міжнародно-правових актів, узятих Україною перед світовою спільнотою зобов’язань, та приведених у відповідність зі світовими стандартами, низки законів[141] та інших нормативно-правових актів.[142] Наприклад, частина друга статті 3 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» забороняє використання друкованих засобів масової інформації для: втручання в особисте життя громадян, посягання на їх честь і гідність; розголошення будь-якої інформації, яка може призвести до вказання на особу неповнолітнього правопорушника без його згоди і згоди його представника.[143]

Інший закон (стаття 62 Закону України «Про телебачення і радіомовлення») говорить про необхідність захисту суспільної моралі та забезпечення прав неповнолітніх і юнацтва. Телерадіоорганізаціям забороняється без письмової згоди батьків або осіб, що їх замінюють, а також відповідних правоохоронних органів розголошувати будь-яку інформацію, яка: може сприяти ідентифікації особи неповнолітнього правопорушника; стосується факту самогубства неповнолітнього.[144]

Таким чином, необхідність особливого порядку кримінального провадження щодо неповнолітніх осіб була повною мірою сприйнята українським законодавством, про що прямо зазначається і в частині першій статті 484 КПК України, згідно якої порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх визначається загальними правилами Кримінального процесуального кодексу, але з урахуванням особливостей, передбачених главою 38 цього ж Кодексу.

Якщо виникає необхідність процесуального спілкування з неповнолітнім підозрюваним чи обвинуваченим, то він повідомляється або викликається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом через його батьків або інших законних представників (стаття 489 КПК України).

Крім батьків як законні представники можуть бути залучені усиновлювачі, а в разі їх відсутності – опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім’ї (роз’яснення дано в пункті першому статті 3 КПК України), а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній (частина друга статті 44 КПК України). Про залучення законного представника слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя – постановляє ухвалу, копія якої вручається законному представнику.

Природно, що законний представник користується процесуальними правами особи, інтереси якої він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена представнику.

У той же час якщо дії чи інтереси законного представника суперечать інтересам неповнолітнього, то за рішенням слідчого, прокурора, слідчого судді такий законний представник замінюється іншим з числа осіб, зазначених у частині другій статті 44 КПК України.

Інший порядок виклику неповнолітньої особи в органи досудового розслідування допускається лише в разі, якщо це зумовлюється обставинами, встановленими під час кримінального провадження.

Дуже важливим є положення Кримінального процесуального закону про те, що досудове кримінальне провадження щодо неповнолітньої особи, в тому числі, якщо воно здійснюється щодо декількох осіб, хоча б одна з яких є неповнолітньою, здійснюється слідчим, який спеціально уповноважений керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх (частина друга статті 484 КПК України).

Кримінальне провадження щодо розгляду стосовно неповнолітньої особи обвинувального акта, а також клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності, застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, їх продовження, зміну чи припинення, а також кримінальне провадження в апеляційному чи касаційному порядку щодо перегляду прийнятих із зазначених питань судових рішень здійснюються суддею, уповноваженим згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх