І. Нормативні акти та матеріали правозастосовчої практики

10. Конституція України від 28.06.96 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст.141.

11. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 року. Закон України ”Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України”. – Х.: Одіссей, 2012. – 360 с.

12. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 40. – ст. 356.

13. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20.

14. Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду: Закон України від 1 грудня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 1. – Ст. 1.

15. Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод, прийнята Радою Європи 4 листопада 1950 р. / Конвенція про захист прав людини та основних свобод. Із поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11. Офіційний переклад. – К.: Міністерство юстиції України; Українська правнича фундація, 2002. – 24 с.

16. Наказ Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04.03.96 р. N 6/5/3/41 “Про затвердження Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання,
попереднього слідства, прокуратури і суду".

17. Наказ Міністерства фінансів, Державного казначейства України від 04.02.2008 N 39 “Про затвердження Порядку виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів".

18. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів” від 2 липня 2004 р. № 13.

II. Основна література

22. Безлепкин Б.Т. Возмещение вреда, причиненного гражданину судебно-следственными органами. Учебное пособие. – М.: Академия МВД, 1979. – 203 с.

23. Боярський О.О. Відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями судових органів //Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. - 2007. - Вип. 7. - С. 154-156.

24. Марущак Н.В. Про необхідність нового порядку відшкодування моральної шкоди, завданої особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду // Підприємництво, господарство і право. – 2004. - № 5. – С. 129-132.

25. Мезенцева І., Назарук О. Нагляд прокурора за дотриманням вимог закону щодо відшкодування шкоди, заподіяної злочином у системі конституційних функцій органів прокуратури // Вісник прокуратури. – 2009. - № 9. – С. 17 – 24.

26. Нор В.Т. Имущественная ответственность за неправильные действия должностных лиц. – Львов: Вища школа, 1974. – 216 с.

27. Смирнов В.Т., Собчак А.А. Общее учение о деликтных обязательствах в советском гражданском праве. Учебное посо­бие. – Л.: ЛГУ, 1983. – 152 с.

28. Шумило М.Є. Реабілітація в кримінальному процесі України. - Харків: Арсіс, 2001. - 320 с.

 

III. Додаткова література

29. Демидов В.Н. Уголовный процесс и материальные затраты. - М.: «СПАРК», 1995. – 98с.

30. Жила О.В. Проблеми відшкодування шкоди, завданої посадовими особами податкових органів України //Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць.. – Одеса: Юридична література. – 2007. – Вип. 33. – С. 213–218.

31. Ніжинська І.С. Відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями правоохоронних органів, з Державного бюджету України // Право України. – 2002. - № 11. – С. 40 – 43.

32. Фролов М. М. Розмежування підстав відшкодування шкоди, завданої внаслідок дій (актів) правоохоронних органів // Науковий вісник Юридичної академії МВС України. – 2004. – № 2. – С. 165–173.

 

Тема 30. Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження

План

1. Сутність міжнародного співробітництво під час кримінального провадження.

2. Види (форми) міжнародного співробітництва у кримінальному провадженні.

3. Міжнародне співробітництво при розв’язанні питань про видачу осіб (екстрадиція.)

 

1. Взаємодія держав у сфері кримінального судочинства здійснюється за наступними основними напрямами:

а) взаємодія з питань розробки міжнародних мінімальних стан­дартних правил функціонування правосуддя та звернення до осіб, які приймають у ній участь;

б) взаємодія з питань криміналізації (декриміналізації) міжна­родним товариством окремих суспільно небезпечних діянь та вста­новлення їх як міжнародних злочинів або злочинів міжнародного характеру;

в) формування та спільна участь в діяльності міжнародних юрисдикційних органів юстиції;

г) взаємодія з питань порушення, розслідування та судового роз­гляду кримінальних справ (надання правової допомоги в розсліду ванні, судовому розгляді кримінальних справ; прийняття кримі­нального переслідування (кримінальної справи); видача можливих правопорушників; захист прав та інтересів власних громадян в іно­земній державі);

д) взаємодія з питань виконання вироку та інших судових рі­шень у кримінальних справах (передача засуджених осіб; передача нагляду за умовно засудженими або умовно звільненими особами);

е) взаємодія з питань обміну інформацією та досвідом роботи компетентних органів з попередження, припинення та розкриття злочинів, проведення загальних методичних, навчальних, інфор­маційних, наукових заходів.

Міжнародне співробітництво – це врегульована міжнародними договорами та (або) внутрішньодержавним кримінально-процесуальним законодавством чи заснована на принципі взаємності різноманітна за напрямами і формами взаємодія правоохоронних і судових органів України з відповідними компетентними органами держав або міжнародних організацій, здійснювана на всіх стадіях кримінального процесу, спрямована на вирішення загальних завдань кримінального судочинства, пов’язана з розслідуванням і вирішенням кримінальних справ, а також виконанням прийнятих процесуальних рішень, захистом прав та законних інтересів осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві.

Міжнародне співробітництво правоохоронних органів України з правоохоронними органами іноземних держав здійснюється відповідно до вимог Розділу ІХ КПК, визначається законодавством України та міждержавними угодами і договорами у сфері боротьби зі злочинністю, учасником яких є Україна, а саме: Європейськими Конвенціями «Про видачу правопорушників» 1957 року, «Про взаємну допомогу в кримінальних справах» 1959 року, «Про передачу провадження у кримінальних справах» 1972 року та «Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах» 1993 року країн-учасниць СНД, іншими міжнародними договорами з питань надання правової допомоги в кримінальних справах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

За відсутності міжнародного договору України міжнародна правова допомога чи інше співробітництво може бути надано на підставі запиту іншої держави чи запитано на засадах взаємності. Згідно з цими умовами уповноважений (центральний) орган України (це орган, уповноважений від імені держави розглянути запит компетентного органу іншої держави або міжнародної судової установи і вжити заходів з метою його виконання чи направити до іншої держави запит компетентного органу про надання міжнародної правової допомоги) розглядає запит іноземної держави лише за наявності письмової гарантії запитуючої сторони прийняти і розглянути в майбутньому запит України на засадах взаємності.

Уповноважений (центральний) орган України, направляючи до такої держави запит, письмово гарантує запитуваній стороні розглянути в майбутньому її запит про надання такого самого виду міжнародної правової допомоги.

За відсутності міжнародного договору з відповідною державою уповноважений (центральний) орган України надсилає запит про надання міжнародної правової допомоги до Міністерства закордонних справ України для подальшого передання його компетентному органу запитуваної сторони дипломатичним шляхом.

Центральними органами України є:

1. Генеральна прокуратура України – звертається із запитами про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні під час досудового розслідування та розглядає відповідні запити іноземних компетентних органів.

2. Міністерство юстиції України – звертається із запитами судів про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні під час судового провадження та розглядає відповідні запити судів іноземних держав.

Взаємодія держав у сфері кримінального провадження здійснюється у формі запиту про міжнародне співробітництво. Запит (доручення, клопотання) про міжнародне співробітництво складається органом, який здійснює кримінальне провадження, або уповноваженим ним органом згідно з вимогами КПК та відповідного міжнародного договору України, а за його відсутності – згідно з КПК.

Запит і долучені до нього документи складаються у письмовій формі, засвідчуються підписом уповноваженої особи та печаткою відповідного органу. Зазначені документи супроводжуються засвідченим у встановленому порядку перекладом мовою, визначеною відповідним міжнародним договором України, а за відсутності такого договору – офіційною мовою запитуваної сторони або іншою прийнятною для цієї сторони мовою.

Запит надсилається за кордон поштою, а в невідкладних випадках електронним, факсимільним або іншим засобом зв’язку. У такому разі оригінал запиту надсилається поштою не пізніше трьох днів з моменту його передання електронною поштою, факсимільним або іншим засобом зв’язку.

Уповноважений (центральний) орган України може прийняти до розгляду запит, який надійшов від запитуючої сторони електронним, факсимільним або іншим засобом зв’язку. Виконання такого запиту здійснюється виключно за умови підтвердження надіслання або передачі його оригіналу. Направлення компетентному органу іноземної держави матеріалів виконання запиту можливе тільки після отримання українською стороною оригіналу запиту.

Документи, які направляються у зв’язку із запитом про міжнародне співробітництво, якщо їх складено, засвідчено у відповідній формі офіційною особою компетентного органу запитуючої сторони або запитуваної сторони і скріплено гербовою печаткою компетентного органу, приймаються на території України без додаткового засвідчення (легалізації) у разі, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Відомості, які містяться в матеріалах, отриманих у результаті виконання дій, передбачених у запиті про міжнародне співробітництво, органами іноземної держави та за процедурою, передбаченою законодавством запитуваної держави, не потребують легалізації і визнаються судом допустимими, якщо під час їх отримання не було порушено засади справедливого судочинства, права людини і основоположні свободи. Правовий статус учасників кримінального провадження в іноземній державі не потребує додаткового встановлення за правилами КПК України.

У другому питанні необхідно визначити, що законодавчо встановленими формами міжнародного співробітництва є:

1) надання міжнародної правової допомоги шляхом вручення документів, виконання окремих процесуальних дій. Міжнародна правова допомога – це проведення компетентними органами однієї держави процесуальних дій, виконання яких необхідне для досудового розслідування, судового розгляду або для виконання вироку, ухваленого судом іншої держави або міжнародною судовою установою;

2) видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція) – це видача особи державі, компетентними органами якої ця особа розшукується для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку. Екстрадиція включає: офіційне звернення про встановлення місця перебування на території запитуваної держави особи, яку необхідно видати, та видачу такої особи; перевірку обставин, що можуть перешкоджати видачі; прийняття рішення за запитом; фактичну передачу такої особи під юрисдикцію запитуючої держави;

3) тимчасова передача осіб – це видача на певний строк особи, яка відбуває покарання на території однієї держави, іншій державі для проведення процесуальних дій з її участю та притягнення до кримінальної відповідальності з метою запобігання закінченню строків давності або втраті доказів у кримінальній справі;

4) перейняття кримінального провадження – це здійснення компетентними органами однієї держави розслідування з метою притягнення особи до кримінальної відповідальності за злочини, вчинені на території іншої держави, за її запитом;

5) передача засуджених осіб для відбування покарання на підставі запиту уповноваженого (центрального) органу іноземної держави, звернення засудженого, його законного представника або близьких родичів чи членів сім’ї, а також інших обставин, передбачених законом України або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України;

6) визнання та виконання вироків в Україні міжнародних судових установ.

Міжнародним договором України можуть бути передбачені інші, ніж у КПК, форми співробітництва під час кримінального провадження.

Підготовка до третього питання має включати вивчення наступних положень. Центральними органами України щодо видачі особи (екстрадиції), якщо інше не передбачено міжнародним договором України, є відповідно Генеральна прокуратура України та Міністерство юстиції України. Генеральна прокуратура України є центральним органом України щодо видачі (екстрадиції) підозрюваних, обвинувачених у кримінальних провадженнях під час досудового розслідування. Міністерство юстиції України є центральним органом України щодо видачі (екстрадиції) підсудних, засуджених у кримінальних провадженнях під час судового провадження або виконання вироку.

Центральні органи України щодо видачі особи (екстрадиції):

1) звертаються до компетентних органів іноземних держав із запитами про видачу особи (екстрадицію), тимчасову видачу або транзитне перевезення;

2) розглядають запити компетентних органів іноземних держав про видачу особи (екстрадицію), тимчасову видачу або транзитне перевезення та приймають рішення щодо них;

3) організовують проведення екстрадиційної перевірки. Екстрадиційна перевірка – це діяльність визначених законом органів щодо встановлення та дослідження передбачених міжнародним договором України, іншими актами законодавства України обставин, що можуть перешкоджати видачі особи (екстрадиції), яка вчинила злочин;

4) організовують прийом-передачу осіб, щодо яких прийнято рішення про видачу (екстрадицію), тимчасову видачу чи транзитне перевезення;

5) здійснюють інші повноваження, визначені цим розділом або міжнародним договором про видачу особи (екстрадицію).

Порядок підготовки документів та направлення запитів

Клопотання про видачу особи в Україну готує слідчий, прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, або суд, який розглядає справу чи яким ухвалено вирок, з дотриманням вимог, передбачених КПК та відповідним міжнародним договором України.

Клопотання складається у письмовій формі і повинно містити дані про особу, видача якої вимагається, обставини і кваліфікацію вчиненого нею злочину. До клопотання додаються такі документи:

1) засвідчена копія ухвали слідчого судді або суду про тримання особи під вартою, якщо видача запитується для притягнення до кримінальної відповідальності;

2) копія вироку з підтвердженням набуття ним законної сили, якщо видача запитується для приведення вироку до виконання;

3) довідка про відомості, які вказують на вчинення кримінального правопорушення особою, або довідка про докази, якими підтверджується винуватість розшукуваної особи у його вчиненні;

4) положення статті закону України про кримінальну відповідальність, за яким кваліфікується кримінальне правопорушення;

5) висновок компетентних органів України про громадянство особи, видача якої запитується, складений згідно з вимогами закону про громадянство України;

6) довідка про частину невідбутого покарання, якщо йдеться про видачу особи, яка вже відбула частину призначеного судом покарання;

7) інформація про перебіг строків давності;

8) інші відомості, передбачені міжнародним договором України, який також чинний для іноземної держави, на території якої встановлено розшукувану особу.

Клопотання та додатки підписуються слідчим, прокурором або суддею, засвідчуються печаткою відповідного органу та перекладаються мовою, передбаченою міжнародним договором України.

Клопотання про видачу особи (екстрадицію) передаються до відповідного центрального органу України через прокуратуру Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя, та прирівняні до них прокуратури у десятиденний строк з дня затримання особи на території іноземної держави. У зазначений строк керівник відповідного органу досудового розслідування у складі центрального апарату органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань України безпосередньо передає Генеральній прокуратурі України клопотання про видачу особи (екстрадицію).

Центральний орган України за наявності підстав, передбачених міжнародним договором України, звертається до компетентного органу іноземної держави із запитом про видачу особи в Україну. Запит про видачу направляється керівником центрального органу України або уповноваженою ним особою протягом п’яти днів з дня отримання клопотання.

Екстрадиційний арешт – це застосування запобіжного заходу у вигляді тримання особи під вартою з метою забезпечення її видачі (екстрадиції).

Тимчасовий арешт – це взяття під варту особи, розшукуваної за вчинення злочину за межами України, на строк, визначений цим Кодексом або міжнародним договором України, до отримання запиту про видачу (екстрадицію).

Необхідно проаналізувати главу 43 КПК України і акцентувати увагу на вимогах, що ставляться законодавцем до змісту та формі запиту про міжнародну правову допомогу в кримінальному провадженні. Зміст та форма запиту про міжнародну правову допомогу повинні відповідати вимогам статті 552 КПК України або міжнародного договору України, що застосовується у конкретному випадку. Запит може бути складений у формі доручення.

Запит повинен містити:

1) назву органу, який звертається за допомогою, та компетентного органу запитуваної сторони;

2) посилання на відповідний міжнародний договір або на дотримання засади взаємності;

3) найменування кримінального провадження, щодо якого запитується міжнародна правова допомога;

4) стислий опис кримінального правопорушення, що є предметом кримінального провадження, та його правову кваліфікацію;

5) відомості про повідомлену підозру, обвинувачення з викладенням повного тексту відповідних статей КК України;

6) відомості про відповідну особу, зокрема її ім’я та прізвище, процесуальний статус, місце проживання або перебування, громадянство, інші відомості, які можуть сприяти виконанню запиту, а також зв’язок цієї особи із предметом кримінального провадження;

7) чіткий перелік запитуваних процесуальних дій та обґрунтування їхнього зв’язку із предметом кримінального провадження;

8) відомості про осіб, присутність яких вважається необхідною під час виконання процесуальних дій, і обґрунтування цієї необхідності;

9) інші відомості, які можуть сприяти виконанню запиту або передбачені міжнародним договором чи вимогою компетентного органу запитуваної сторони.

До запиту про допит особи як свідка, потерпілого, експерта, підозрюваного або обвинуваченого додається належним чином засвідчений витяг відповідних статей КПК України з метою роз’яснення особі її процесуальних прав і обов’язків. До запиту також додається перелік питань, які слід поставити особі, або відомості, які необхідно отримати від особи.

До запиту про проведення обшуку, огляду місця події, вилучення, арешту чи конфіскації майна або інших процесуальних дій, дозвіл на проведення яких надається судом згідно з КПК України, додається інформація про докази, які обґрунтовують потребу у відповідних заходах.

На стадії досудового розслідування запит про міжнародну правову допомогу погоджується у письмовій формі прокурором, який здійснює нагляд за дотриманням законів при проведенні досудового розслідування.

 

Література:

1. Березняк В. С. Екстрадиція як інститут кримінально-процесуального права України: автореф. дис.. на здобуття наук. ступеня канд.. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність» / В. С. Березняк. –Дніпропетровськ, 2009. – 20 с.

2. Василяка Д. Визначення поняття міжнародної правової допомоги в кримінальних справах / Д. Василяка // Вісник прокуратури. – 2011. – № 7 (121). – С. 119 – 124.

3. Дроздов О. Екстрадиція в кримінальному судочинстві України / О. Дроздов // Вісник прокуратури. – 2010. – № 11 (112). – С. 49 – 60.

4. Кримінальний процесуальний кодекс України: прийнятий Верховною Радою України Законом № 4651-VI від 13.04.2012 р. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» «4652- VI від 13.04.2012 р. – Х.: Право, 2012. – Розділ ІХ. – 392 с.

5. Кузьмічов В. С. Розслідування злочинів: Міжнародне і національне законодавство. Теорія і практика: Навчальний посібник / В. С. Кузьмічов, Ю. М. Чорноус. – К.: КНТ, 2008. – 448 с.

6. Методичні рекомендації щодо порядку підготовки та направлення звернень до правоохоронних органів іноземних держав з питань надання правової допомоги у кримінальних справах та виконання міжнародно-правових доручень слідчими органів внутрішніх справ України // ГСУ МВС України. – 2006. – 28 с.

7. Мотиль В. І. Поняття, функціональне призначення й межі прокурорського нагляду за законністю екстрадиції особи / В. І. Мотиль // Підприємництво, господарство і право. – 2011. – № 9. – С. 45 – 52.

8. Мотиль В. І. Прокурорський нагляд за екстрадицією особи: автореф. дис.. на здобуття наук. ступеня канд.. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність» / В. І. Мотиль. – Ірпінь., 2012. – 19 с.

9. Про міжнародні стандарти щодо додержання прав людини під час дізнання та досудового слідства // Вказівка МВС України № 2900\Кл від 29.03. 2002 року. – 22 с.

10. Проценко О. Деякі питання діяльності правоохоронних органів в галузі міжнародно-правового співробітництва / О. Проценко // Вісник прокуратури. – 2011. – №. 1 (115). – С. 118 – 122.

11. Смирнов М. Щодо прийняття та оскарження рішення про екстрадицію / М. Смирнов, І. Гловюк // Вісник прокуратури. – №. 2008. – 10 (88). – С. 107 – 113.

12. Старжинський В.С. Інтерпол: навч. посіб. / Старжинський В.С. – Х.: Бурун книга, 2006. – 112 с.