Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги



Реалізація повноважень суду апеляційної інстанції знаходять своє втілення безпосередньо в рішеннях, які ухвалюються ним під час перегляду судових рішень суду першої інстанції за апеляційними скаргами. І вже як результат апеляційного розгляду за скаргою вироку чи іншого рішення суду першої інстанції, апеляційна інстанція має право:

1) залишити вирок чи ухвалу без змін;

2) змінити вирок чи ухвалу;

3) скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок;

4) скасувати ухвалу повністю чи частково та ухвалити нову ухвалу;

5) скасувати вирок або ухвалу і закрити кримінальне провадження;

6) скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції (ч.1ст.407 КПК).

Особливості, щодо провадження на підставі угоди, мають місце й на апеляційній стадії й стосуються повноважень суду. Крім вже перелічених повноважень п.1-5 ч.1 ст.407 КПК, суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок і направити справу:

1) до суду першої інстанції для проведення судового розгляду у загальному порядку, якщо угода була укладена під час судового провадження;

2) до органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угода була укладена під час досудового провадження.

Певні особливості є і в повноваженнях апеляційної інстанції при перегляді за скаргою ухвал слідчого судді. При перегляді таких ухвал суд апеляційної інстанції не має права повертати ухвалу слідчому судді, він має право або залишити ухвалу без змін, або скасувати ухвалу слідчого судді й постановити нову.

Розглядаючи повноваження апеляційної інстанції звертає на себе увагу те, що в кожному конкретному випадку, рішення яке вона приймає, залежить від того чи встановлені порушення вимог закону (матеріального чи процесуального) і які саме. Іншими словами під час апеляційного провадження суд або встановлює наявність підстав для скасування чи зміни судового рішення, або їх відсутність.

Суд апеляційної інстанції залишає вирок чи ухвалу без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення, якщо підстав для скасування чи зміни судового рішення першої інстанції не встановлено і в результаті перегляду рішень суд дійде висновку про їх законність, обгрунтованість та вмотивованість.

Підставами для зміни чи скасування судового рішення є:

1) неповнота судового розгляду;

2) невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження;

3) істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону;

4) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність;

5) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення ( ч.1 і 2 ст.409 КПК).

Визначені таким чином підстави для скасування чи зміни судового рішення є вичерпними й розширювальному тлумаченню не підлягають. Крім того закон визначає сутність перелічених підстав, з метою застосування закону всіма судами однаково.

Неповнота судового розгляду передбачає, що під час судового провадження в суді першої інстанції залишились недослідженими обставини, з’ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого й справедливого рішення (ст.410 КПК). Неповнота означає, що судом не було правильно визначені предмет та межі доказування під час провадження, неповно з’ясовані всі обставини, що підлягають доказуванню, в результаті не зібрана необхідна сукупність доказів для ухвалення законного та обґрунтованого рішення. Виникнення таких процесуальних ситуацій може бути якщо судом відхиленні клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з’ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного та обґрунтованого рішення (п.1ст.410 КПК). Тобто, законом визначені порушення, за яких завжди буде мати місце така підстава, як неповнота судового розгляду: не були допитані певні особи, не були витребувані і досліджені документи, речові та інші докази для підтвердження чи спростування обвинувачення, не проведені інші судові дії, які б могли істотно вплинути на ухвалене судом рішення.

Слід також мати на увазі, що дослідження тієї чи іншої обставини провадження випливає тільки з нових данних, які встановлено вже під час апеляційного розгляду.

Іншою підставою для скасування чи зміни вироку можу стати невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Закон визнає такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження:

1) якщо висновок суду не підтверджується доказами, дослідженими під час судового розгляду.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційна інстанція може встановити, що суд першої інстанції дослідив усі докази, які були представлені сторонами, проте дав їм неправильну оцінку, внаслідок чого викладений у рішенні висновок не підтверджується доказами.

Аналогічний висновок може бути зроблено, якщо рішення суду ґрунтується на доказах, які викликають сумнів, тобто не перевірені належним чином в судовому засіданні, або викладені в журналі судового засідання неповно.

2) якщо суд не взяв до уваги доказів, які могли істотно вплинути на його висновки.

Судове рішення повинно бути ухвалено з урахуванням всіх обставин як тих, що викривають підсудного і обтяжують його відповідальність, як і тих, що виправдовують його або пом’якшують відповідальність чи покарання. Інакше кажучи, при ухваленні судового рішення суд повинен врахувати всю сукупність доказів. У разі, якщо суд не врахував при винесенні рішення докази, які могли істотно вплинути на висновки рішення, то таке рішення повинно бути скасовано або змінено.

Суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу, якщо внаслідок цього не буде погіршено становище засудженого й не будуть порушені його права на захист. Найчастіше вироки змінюються, за вказаної підстави, у зв’язку з неврахуванням судом першої інстанції обставин, що пом’якшують покарання, або кримінальну відповідальність.

3) якщо за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не визначено, чому суд взяв до уваги одні докази й відкинув інші (п.3ч.1ст.411 КПК).

Рішення суду повинно бути обґрунтованим й вмотивованим. Суд першої інстанції повинен мотивувати свої висновки. В мотивувальній частині рішення (вироку, ухвали) суд повинен проаналізувати отримані в судовому засіданні докази й визначитися, на які з них він буде спиратися у своїх висновках, а які відкине. При цьому суд повинен вказати мотиви за якими він спирається на певні докази, а інші докази, що є у матеріалах провадження, відкидає. Якщо в рішенні суду не вказано мотиви за якими суд взяв до уваги одні докази й відкинув інші, апеляційна інстанція позбавлена можливості оцінити правильність зроблених судом першої інстанції висновків. А це дає підстави визнати таке рішення необґрунтованим й скасувати його.

4) якщо висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.

Невідповідність висновків суду може бути пов’язана з логікою, або суперечливістю викладення обставин справи. Навіть якщо докази підтверджують висновки суду, але викладені в рішенні суперечливо, ці суперечності є істотними й дають підстави для сумніву в обґрунтованості висновку. Така суперечливість у викладена у судовому рішенні потребує перевірки доказів, що не можливо зробити без скасування рішення.

В рішенні суду резолютивна частина повинна бути узгодженою з мотивувальною і не нести в собі суперечностей. У протилежному випадку таке рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Підсумовуючи основні положення вказаної підстави, можна зазначити, що вони пов’язані з основними положеннями доказування й доказів: предметом та межами доказування, допустимістю доказів, перевіркою та оцінкою доказів.

Наступна підстава істотні порушення кримінально-процесуального закону у будь-якому разі передбачає скасування рішення суду першої інстанції. Це пов’язано з тим, що такі порушення насамперед тягнуть за собою порушення процесуальної форми, процедури провадження, які забезпечують взагалі провадження у справі, встановлення об’єктивної істини, гарантує права та законні інтереси учасників провадження та законне вирішення справи. Виправлення таких порушень можливо тільки в новому судовому розгляді, за виключенням, коли провадження у справі може бути закрито судом апеляційної інстанції у разі якщо є підстави для закриття провадження, а суд першої інстанції цього не зробив ( п.1ч.2 ст.412 КПК).

Істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону визнаються такі порушення цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення (ч.1ст.412 КПК). Вказана норма закону не пов’язує поняття істотних порушень з наслідками. Вона передбачає скасування судового рішення не тільки коли порушення вплинуло на зміст рішення суду, але й тоді коли такий вплив був можливий. Тобто маються на увазі формальні порушення, які не обов’язково вплинули на зміст рішення ( п.2,3,4,5,6,7 ч.2 ст.412 КПК), але обов’язково визнаються безумовно істотними.

Законодавець визначає перелік безумовно істотних порушень, коли рішення суду обов’язково скасовується:

1) за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито;

2) судове рішення ухвалено незаконним складом суду;

3) судове провадження здійснено за відсутності обвинувачуваного, крім випадків, передбачених ст.381 цього Кодексу, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов’язковою;

4) судове засідання здійснено за відсутності захисника, якщо його участь є обов’язковою;

5) судове засідання проведено без потерпілого, якому належним чином не повідомлено про дату, час і місце судового засідання;

6) порушено правила підсудності;

7) у матеріалах справи відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження у суді першої інстанції.

Перелік же істотних порушень кримінально-процесуального закону закон не визначає. Деякі з порушень можливо виправити безпосередньо в апеляційній інстанції, деякі тільки в судовому засіданні першої інстанції. Але дати повний такий перелік істотних порушень в законі взагалі не можливо. Для визнання порушення істотним достатньо встановити, що воно могло вплинути на рішення суду. Залежить істотність порушень завжди від конкретних обставин справи і тільки за умови, що саме ці порушення перешкоджають прийняттю судом законного, обґрунтованого та вмотивованого рішення.

Ухвалення законного та обґрунтованого рішення судом залежить не тільки від дотримання вимог кримінально-процесуального закону, але й від правильного застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст.413 КПК).

Кримінальний закон має значення у важливих питаннях кримінального провадження, таких, як умови призначення покарання, звільнення від покарання, визначає ознаки конкретних складів злочинів, виходячи з яких суд дає правову оцінку фактам, які встановлені у справі, і приймає рішення про призначення покарання.

Якщо кримінальний закон застосовано неправильно, то це судова помилка, яка є наслідком, або невірного тлумачення кримінального закону, або неправильної оцінки зібраних доказів, що веде до неправильної кваліфікації злочину. Закон визначає, що неправильним застосуванням кримінального закону, яке тягне за собою скасування або зміну судового рішення є (ст.413 КПК):

1) незастосування судом закону , який підлягає застосуванню;

2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;

3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;

4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

 

Невідповідність призначення судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого теж стосується неправильного застосування кримінального Закону, але є самостійною підставою для зміни, або скасування вироку суду. Якщо призначене покарання за скоєний злочин, хоча й не виходить за межі санкції статті кримінального Закону, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м’якість або через суровість. Саме це й визначає сутність цієї підстави, щодо зміни чи скасування вироку. Ключовим у перегляді вироку та його зміни чи скасування за вказаною підставою є поняття справедливості покарання – чи то за м’якістю, чи то за надмірною суворістю призначеного покарання.

Якщо суд апеляційної інстанції встановить, що покарання призначене судом першої інстанції є несправедливим і надто суворим, він може змінити вирок і призначити покарання, яке буде відповідати ступені тяжкості кримінального правопорушення й особі обвинувачуваного.

У разі визнання вироку несправедливим у зв’язку з м’якістю призначеного судом першої інстанції покарання, такий вирок підлягає скасуванню.

Але, і в першому, і в другому випадку, суд апеляційної інстанції має право на скасування чи зміну вироку тільки в межах апеляційною скарги.

 

Особливість провадження в апеляційній інстанції – це можливість скасування судового рішення і ухвалення нового. Але скасування судового рішення судом апеляційної інстанції може мати й інші наслідки, такі як призначення нового судового розгляду в суді першої інстанції. Підставами для нового судового розгляду в суді першої інстанції закон визначає наступні випадки:

1) якщо встановлено порушення вимог кримінально-процесуального закону п.2,3,4,5,6,7 ч.2 ст.412 КПК;

2) якщо в ухвалі судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою;

3) судове рішення ухвалено чи підписано не тим складом суду, який здійснював судовий розгляд.

Висновки й мотиви, з яких скасовані судові рішення, є обов’язковими для суду першої інстанції при новому розгляді. Всі вказівки суду апеляційної інстанції є обов’язковими для суду першої інстанції.

Але призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції в своїй ухвалі не має права наперед ставити питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, перевага одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.

Суд апеляційної інстанції має право на ухвалення вироку, у випадках передбачених п.3 ч.1 ст.407 КПК, а в усіх інших випадках рішення суд приймає у формі ухвали.

Суд апеляційної інстанції при скасуванні вироку, у вказаних випадках, ухвалює свій у разі:

1) якщо є необхідність застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення;

2) необхідності застосування більш суворого покарання;

3) скасування необґрунтованого виправдовувального вироку суду першої інстанції;

4) неправильного звільнення обвинувачуваного від відбування покарання (ч.1ст.420 КПК).

 

Вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Але він має й свої особливості, які стосуються змісту. В самому вироку зазначається зміст вироку суду першої інстанції, та коротко викладається зміст апеляційних скарг та заперечень на них, мотиви ухваленого рішення та рішення по суті вимог апеляційних скарг (ч.2.ст.420 КПК).

Щодо процесуальної форми ухвали суду апеляційної інстанції, то в цьому питанні законодавець є більш конкретним і визначає її структуру та зміст. Структурно ухвала суду апеляційної інстанції має три частини: вступну, мотивувальну й резолютивну (ч.1 ст.419 КПК). В ухвалі суду апеляційної інстанції обов’язково зазначаються підстави, з яких апеляційна скарга визнана необґрунтованою, у разі залишення її без задоволення; вказується які статті закону порушено і в чому ці порушення полягають, або необґрунтованість вироку чи ухвали, якщо рішення суду змінюється чи скасовується.

Має певні особливості й процесуальний порядок перевірки ухвал слідчого судді. Розгляд таких скарг має дуже стислі строки розгляду, всього три дні з дня її надходження до суду апеляційної інстанції. При отриманні скарги на ухвалу слідчого судді, суддя – доповідач невідкладно витребовує з суду першої інстанції відповідні матеріали та не пізніше, як за день повідомляє особу, яка її подала, прокурора та інших заінтересованих осіб про час, дату та місце апеляційного розгляду.

 

 

Джерельна база

І. Нормативні акти та офіційні матеріали

1. Всеобщая декларация прав человека // Международные акты о правах человека: Сборник документов. – М., 2000. – С. 39 – 43.

2. Европейская Конвенция о защите прав человека и основных свобод // Международные акты о правах человека: Сборник документов. – М., 2000. – С. 539 – 570.

3. Закон Украины "О международных договорах" // http://www.rada.gov.ua.

4. Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 2 лютого 2006 р. № 3477-IV // Офіційний вісник України. – 2006. – № 12. – Ст. 792. – С. 16.

5. Кримінальний кодекс України // http://www.rada.gov.ua.

6. Кримінально-процесуальний кодекс України 2012 року // http://www.rada.gov.ua.

7. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права // Юридична інформаційно-пошукова система "Законодавство", версія 2.6.3.

 

ІІ. Основна література

 

8. Алексеев С. С. Проблемы теории права. – М., 2000. – 360 с.

9. Алиев Т. Т., Белоносов В. О., Громов Н. А. Принцип презумпции истинности приговора, вступившего в законную силу // Российский судья. – 2003. – № 7. – С. 18 – 24.

10. Бажанов М. И. Законность и обоснованность основных судебных актов в советском уголовном судопроизводстве: Автореф. дис… д-ра юр. наук. – Харьков, 1967. – 21 с.

11. Беднарская В. М. Пересмотр судебных решений и контроль за ними // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи. Матеріали міжнародної наукової конференції. Харків, 18 – 19 квітня 2002 р. – Х.: Право, 2002. – С. 242 – 246.

12. Бенедик И. В. Стадии в юридическом процессе: общетеоретические исследования: Дис… канд. юр. наук. – Харьков, 1986. – 203 с.

13. Бережной О. І. Преюдиціональність судових рішень у кримінальних справах: Автореф. дис… канд. юр. наук. – Харків, 2003. – 20 с.

14. Бержель Жан-Луи. Общая теория права.– М., 2000. – 575 с.

15. Богословская Л. А. Односторонность и неполнота предварительного или судебного следствия как основание к отмене или изменению приговора: Дис… канд. юр. наук. – Харьков, 1973. – 198 с.

16. Борисова Е. А. Апелляция в гражданском и арбитражном процессе. – М.: Городец, 2000. – 288 с.

17. Брынцев В. Д. Апелляция: кто "за" // Право Украины. – 1992. – № 12. – С. 19 – 21.

18. Глинська Н. В. Обґрунтування рішень в кримінальному процесі: Дис… канд. юр. наук. – Харків, 2003. – 200 с.

19. Грошевой Ю. М. Сущность судебных решений в советском уголовном процессе. – Харьков, 1979. – 145 с.

20. Ємельянова І. Апеляційний і касаційний перегляд судових рішень в цивільному судочинстві: теоретичні та практичні аспекти // Право України. – 2004. – № 2. – С. 17 – 21.

21. Захаров Д. О. Решения апелляционного суда и их правовые свойства // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи. Матеріали міжнародної наукової конференції. Харків, 18 – 19 квітня 2002 р. – Х.: Право, 2002. – С. 273 – 275.

 

Додаткова література

22. Зеленецкий В. С., Глинская Н. В. Теория и практика обоснования решений в уголовном процессе Украины. – Серия «Юридичний радник». – Харьков: Страйд, 2006. – 336 с.

23. Кашепов В. П. О преобразовании статуса суда в уголовном судопроизводстве // Российское право. – 2002. – № 12. – С. 24 – 26 .

24. Коваленко Л., Майстренко О. Правосуддя для всіх, або дещо про суд присяжних // Юридичний журнал. – 2004. – № 5(23). – С. 79 – 81.

25. Коваль В. Актуальні проблеми функціонування судової системи України // Право України. – 2003. – № 12. – С. 20 – 24.

26. Ковтун Н. Н., Александров А. С. Апелляционное производство в уголовном процессе России: проблемы и решения // Государство и право. – 2001. – № 3. – С. 38 – 45.

27. Колоколов Н. А. Судебная реформа. Некоторые проблемы криминологии, судоустройства и уголовного процесса / Сборник статей. – Курск: Курск, 2000. – 276 с.

28. Лазарева В. А. Судебная власть и уголовное судопроизводство // Государство и право. – 2001. – № 5. – С. 50 – 55.

29. Лобач В.П. Роль прокурора і суду в перегляді судових рішень у кримінальних справах // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 3. – С. 45 – 47.

30. Лукьянова Е. Г. Теория процессуального права. – М.: НОРМА, 2003. – 234 с.

31. Лупинская П. Проверка законности и обоснованности приговоров // Советская юстиция. – 1991. – № 16. – С. 18 – 21.

32. Маляренко В. Т. Про публічність та диспозитивність у кримінальному судочинстві України та їх значення // Юридична Україна. – 2004. – № 5. – С. 4 – 16.

33. Мацко А. С., Славитская А. В. Інститут захисту прав людини на звернення та дія принципу пріоритету міжнародно-правових норм у внутрішньому правопорядку України // Часопис Київського університету права. – 2004. – № 1. – С. 94 – 95.

34. Мирошников І. Ю. Особенности судебного следствия апелляционной инстанции // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи. Матеріали міжнародної наукової конференції. Харків, 18 – 19 квітня 2002 р. – Х.: Право, 2002. – С. 276 – 279.

 

35. Мурадьян Э. М. Итерация в судебном процессе // Государство и право. – 2003. – № 4. – С. 55 – 61.

36. Никеров Г. И. Судебная власть в правовом государстве // Государство и право. – 2003. – № 3. – С. 19 – 25.

37. Омельяненко Г. Питання перевірки законності та обгрунтованості вироків вищестоящою судовою інстанцією // Коментар судової практики з кримінальних справ. – Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1996. – № 6. – С. 128 – 169.

38. Омельяненко Г. Поняття, суть і форми перегляду вироків, постанов і ухвал суду в кримінальному судочинстві // Право України. – 2003. – № 10. – С. 90 – 94.

39. Орзих М. Ф. Судебная власть в механизме защиты прав человека: доктрина и практика // Юридический вестник. – 2001. – № 4. – С. 124.

40. Сірий М. Система перегляду судових рішень в Україні: погляд у майбутнє // Юридичний журнал. – 2003. – № 3. – С. 117 – 125.

41. Туманянц А. Р. Судовий контроль за законністю і обгрунтованістю процесуальних рішень органів досудового слідства: Автореф. дис… канд. юр. наук. – Харків, 1998. – 19 с.

42. Шишкін В., Куйбіда Р. Оскарження і перегляд судових рішень в Україні. – Київ: Факт, 2003. – 130 с.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.170.64.36 (0.016 с.)