Змістовий модуль 2. «основні положення»

 

Тема 5: Докази і доказування у кримінальному процесі

План

1. Загальні положення доказової діяльності в кримінальному провадженні

2. Поняття доказів, та їх основні ознаки

3. Джерела доказів та їх види

 

1. Загальні положення доказової діяльності в кримінальному провадженні

 

Кримінально-процесуальна діяльність це специфічна процесуальна діяльність, яка здійснюється уповноваженими суб’єктами судочинства, шляхом пізнання обставин події правопорушення, що відбувалися в минулому. Пізнання обставин правопорушення здійснюється за допомогою доказів, що збираються, перевіряються й оцінюються під час провадження у справі.

Кожен із суб’єктів, що здійснюють кримінальне провадження, мають те чи інше відношення, як до доказової діяльності, так і до формування доказів у справі.

Доказова діяльність це складний та непереривний процес, який охоплює всі стадії кримінального провадження, здійснюється у визначеній законом процесуальній формі й займає одне з ключових місць у кримінальному судочинстві. Слід зазначити, що на законодавчому рівні не виокремлюється окрема галузь доказового права, хоча, як свідчить теорія та практика, така галузь права, як і окремий інститут права в загальній системі кримінального судочинства існує й розвивається.

Доказове право – це окремий інститут права, який складається з сукупності кримінально-процесуальних норм, що регламентують питання про кримінально-процесуальне доказування, його предмет та межі, докази, їх властивості та джерела, процес доказування і його суб’єктів.

Предметом вивчення теорії доказового права, як частини науки кримінально-процесуального права, є правові та методологічні основи пізнавальної діяльності суб’єктів кримінального судочинства; дослідження правової природи доказів, їх сутності та правових ознак: належності, допустимості, достовірності та достатності; процес доказування, як сукупність практичної та розумової діяльності суб’єкта; окремі види доказів та їх особливості; особливості доказування на окремих стадіях процесу; забезпечення належності та допустимості доказів з метою подальшого використання їх у провадженні. З філософської точки зору доказування у кримінальному провадженні є процесом пізнавальним, під час якого поновлюється об’єктивна картина правопорушення та інших обставин, пов’язаних з ним і які відбувалися в минулому.

Здійснення правопорушення й необхідність встановлення обставин справи й особи, яка його скоїла, потребує певних дій. Це саме та доказова діяльність яка здійснюється під час кримінального провадження за допомогою процесуальних засобів.

Кримінально-процесуальний закон визначає, що доказування полягає в збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (ч.2ст.91 КПК).

Розглядаючи доказування у кримінальному провадженні, слід визначити, що це в першу чергу процесуальна діяльність, тобто така, що визначена законом та така що притаманна тільки конкретним суб’єктам, які мають повноваження на її здійснення – слідчий, прокурор, суд та суддя. Аналізуючи визначення самого поняття доказування звертає на себе увагу послідовність елементів з яких воно складається – збирання, перевірка та оцінка. Іншими словами ми маємо певний послідовний процес провадження, який прийнято називати процесом доказування.

Процес доказування – це регламентована законом процесуальна діяльність уповноважених законом суб’єктів доказування, яка складається з визначених в законі елементів по збиранню, перевірці та оцінці доказів, і яка направлена на встановлення об’єктивної істини.

Але розглядати доказування тільки як визначену законом діяльність суб’єктів є неправильним, оскільки це складна та багатогранна діяльність, яка складається із різних дієвих систем. Основу її складає діяльність по встановленню фактичних обставин події правопорушення, збиранню та закріпленню доказів, що підтверджують цю подію. Ця діяльність завжди пов’язана з пізнанням обставин минулого, а саме тих, очевидцями яких не могли бути слідчий, прокурор, суд, суддя. Це пізнання здійснюється опосередковано через фактичні дані про події, які відбувалися в минулому та залишили певні відбитки в об’єктивному світі. Таким чином, однією із складових доказової діяльності в кримінальному провадженні є і процес пізнання обставин злочину. Пізнання в кримінальному провадженні підкорюється основним правилам пізнавальної діяльності, але відрізняється тим, що будь-які фактичні дані встановлені під час провадження повинні бути перевірені та закріплені у встановленому законом порядку. Пізнавальна діяльність в кримінальному провадженні підкорюючись основним правилам гносеології (пізнання) має особливості, які обумовлені процесуальною регламентацією провадження: 1) процесуальне пізнання може здійснюватися тільки способами визначеними в законі – доказами, і тільки за допомогою засобів, передбачених процесуальною формою; 2) пізнавальна діяльність направлена на встановлення, визначених в законі обставин (предмета доказування), що мають значення для вирішення справи; 3) пізнання здійснюється тільки визначеними в законі суб’єктами.

Таким чином, доказування в кримінальному провадженні має дві складові: безпосередньо процесуальна діяльність (практична діяльність) суб’єктів доказування та пізнавальна діяльність, які тісно пов’язані між собою.

Наявність цих складових знаходить своє втілення в елементах процесу доказування. Деякі з них включають в себе тільки практичну діяльність – збирання доказів, інші тільки розумову (оціночну) – оцінка доказів, а в такому елементі, як перевірка доказів перетинаються й практична діяльність при проведенні перевірочних слідчих дій й розумова (оціночна) при порівнянні, оцінці окремих доказів.

Збирання доказів – це врегульована законом діяльність учасників провадження (сторін), щодо виявлення та фіксації фактичних даних, як доказової інформації у конкретному провадженні.

Закон визначає засоби отримання доказової інформації сторонами провадження – обвинувачення та захисту. Ці засоби є досить різними, як за способами отримання, так і способами їх фіксування.

Сторона обвинувачення має право здійснювати збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій передбачених цим Кодексом.

Крім того на слідчого та прокурора покладається обов’язок розглянути клопотання про проведення певних слідчих (розшукових) дій від сторони захисту й прийняти обґрунтоване рішення, яке фіксується в постанові. Постанова про відмову в такому клопотанні може бути оскаржена.

Сторона захисту має право на інші засоби збирання доказової інформації і може їх здійснювати шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок; ініціювати проведення слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання до суду належних і допустимих доказів.

Оцінка доказів – це елемент процесу доказування, який полягає в розумовій, логічній діяльності слідчого, прокурора, слідчого судді, та суду. Оцінити докази означає визначити їх переконливість, придатність до застосування в кримінальному провадженні, визнати їх правову силу. Оцінка доказів відбувається за внутрішнім переконанням слідчого, прокурора, слідчого cудді, судом на всіх стадіях кримінального провадження (ст.94 КПК). Внутрішнє переконання суб’єкта це не єдиний критерій оцінки доказів. Іншими обов’язковими критеріями оцінки доказів є:

- всебічне, повне й неупереджене дослідження всіх обставин кримінального провадження;

- оцінка доказів, щодо відповідності їх закону;

- кожний доказ оцінюється з точки зору належності, допустимості та достовірності;

- оцінюється сукупність доказів з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного рішення;

- жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Кримінально-процесуальний закон не визначає поняття перевірки доказів. Але перевірка, як один із елементів процесу доказування має місце на всіх стадіях кримінального провадження і має обов’язковий зв’язок з іншими елементами – збиранням та оцінкою доказів та їх процесуальними джерелами. Зв'язок перевірки доказів із збиранням ґрунтується на тому, що перевіряти можна тільки докази, які є в наявності. Крім того під час перевірки доказів є можливість не тільки їх перевірити, але й отримати (зібрати) нові, раніше не відомі докази.

Перевірка доказів завжди передує оцінці доказів. Відмінність між цими двома елементами полягає в засобах їх здійснення. Якщо перевірка може здійснюватися, як за допомогою слідчих (розшукових), судових дій, тобто практичної діяльності суб’єктів доказування, так і за допомогою розумової, логічної діяльності. Перевірка доказів тобто їх дослідження здійснюється шляхом:

- проведення слідчих(розшукових) і судових дій;

- аналізу та порівняння окремих доказів та їх джерел з іншими доказами та їх джерелами.

Оцінка ж доказів здійснюється тільки за допомогою розумової, логічної діяльності.

Метою перевірки доказів та їх джерел є встановлення законності їх отримання, достовірності змісту та повноти.

Таким чином, перевірку доказів можна визначити, як процесуальну діяльність суб’єктів доказування, яка спрямована на підтвердження або заперечення доказової інформації, яка в ньому міститься.

Обов’язок доказування законодавством покладено на слідчого та прокурора, а у справах приватного обвинувачення на особу, що звертається до суду.

 

Предмет та межі доказування

Однією із особливостей доказування в кримінальному провадженні є чітко визначений круг обставин, які в обов’язковому порядку підлягають встановленню у кожному провадженні (ч.1 ст.91 КПК). Без встановлення цих обставин не можливо визначити склад правопорушення. Ці обставини йменують предметом доказування. Закон не дає поняття предмету доказування, але визначає перелік цих обставин. Предмет доказування це ті обставини на встановлення яких направлений весь процес доказування.

Таким чином, предмет доказування вже визначений законом і складається саме з тих обставин, що мають значення у справі і за допомогою яких може бути прийняте правильне рішення. До обставин, що входять до предмету доказування і які повинні бути обов’язково встановлені, закон відносить:

1) події кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

2) винуватість обвинувачуваного у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;

5) Обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Обставини, що входять до предмету доказування обов’язково повинні бути встановлені у кожному кримінальному провадженні. Невстановлення хоча б одного з елементів може тягнути за собою відсутність складу злочину й в подальшому закриття справи (під час досудового розслідування), або виправдовувальним вирок (у судовому засіданні).

Але перелік обставин, що входять до предмету доказування, не виключає під час кримінального провадження встановлення обставин, які не мають значення для доказування складу правопорушення, винуватість чи невинуватість певної особи, але мають допоміжне, забезпечувальне значення, щодо обставин предмету доказування, повідомлення особі про підозру, застосування заходів процесуального забезпечення провадження, зупинення чи закриття провадження.

Поняття предмету доказування тісно пов’язано з поняттям меж доказування. Якщо предмет доказування – це сукупність тих обставин, які дають можливість правильно розглянути й вирішити справу, прийняти обґрунтоване рішення, то межі доказування – це той круг, об’єм доказів, який може забезпечити достовірне й законне встановлення обставин визначених в законі, як предмет доказування і необхідних для правильного вирішення провадження.

Межі доказування – це категорія оціночна і в кожному конкретному випадку суб’єкт доказування визначає їх за своїм внутрішнім переконанням і в залежності від сукупності зібраних під час провадження доказів.

Межі доказування вказують на достатність сукупності доказів для прийняття того чи іншого рішення. Тому можна сказати, що правильне визначення меж доказування забезпечує таку сукупність доказів, яка переконає слідчого, прокурора, суд в об’єктивному існуванні обставин, які утворюють предмет доказування.

Чітко визначаючи предмет доказування, закон визначає й суб’єктів, які мають повноваження, щодо встановлення цих обставин. Обов’язок доказування обставин, передбачених ч.1 ст. 91 КПК покладається на слідчого та прокурора, та у випадках визначених Законом на потерпілого. Крім того закон визначає й деякі питання, що є обов’язковими, якщо сторона подає докази. Саме на цій стороні лежить обов’язок доказувати належність та допустимість доказів, які подаються.