Звільнення особи від кримінальної відповідальності неповнолітньої особи із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ч. 1 ст. 97 КК України).

Звернення прокурора до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру – самостійна форма закінчення досудового розслідування (п.3 ч.2 ст.283, ст.291 КПК України).

Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 КК України (ч.1 ст.97 КК).

Відповідно до чинного законодавства примусові заходи виховного характеру можна застосовувати до особи, яка у віці від 14 до 18 років вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, а також до особи, котра у період від 11 років до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що має ознаки дії чи бездіяльності, передбачені Особливою частиною Кримінального кодексу України.

Передумовою звільнення від кримі­нальної відповідальностіза ч.1 ст. 97 КК є вчинення впе­рше злочину невеликої тяжкості особою, яка на час вчи­нення цього злочину і на час прийняття судом рішення про її звільнення від кримінальної відповідальності не досягла вісімнадцяти років.

Підставою звільнення зазначеного неповнолітньо­го від кримінальної відповідальності є висновок суду про те, що виправлення неповнолітнього можливе без застосування покарання.

Прокурор вправі ініціювати звільнення особи, яка не досягла 18 років, від кримінальної відповідальності за вчинений злочин лише у разі встановлення під час досудового розслідування підстав чи обставин, що свідчать про можливість виправлення цього неповнолітнього без застосування покарання. Така можливість повинна випливати з оцінки пове­дінки особи до і після вчинення злочину, його ставлення до скоєного, умов його життя, виховання і поведінки, ставлення до навчання чи праці, обставин, що впливали на виховання неповнолітнього, можливого впливу дорослих, які втягнули його у вчинення злочину, стану здоров'я та рівня загального розвитку неповноліт­нього тощо.

При ухваленні рішення про направлення кримінальної справи до суду прокурор повинен враховувати, що заходи вихов­ного характеру, які суд зобов'язаний застосувати відпо­відно до ч. 1 ст. 97 КК до неповнолітнього, доцільно застосовувати до випадкових або «нестійких» неповнолітніх злочинців, у яких ще відсутні глибокі агресивні, жорстокі, корисливі деформації особис­тості тощо. Й, навпаки, протипоказаннями для звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням приму­сових заходів виховного характеру є, зокрема, глибока деморалізація неповнолітнього; завзятість та жорстокість, що були проявлені при вчиненні злочину; демонстрація неповаги до закону; наполегливі спроби залякати свідків та потерпілих тощо. Недоцільним є застосування зазначених заходів до організаторів умисних злочинів, лідерів груп неповнолітніх з предкримінальною спрямованістю тощо.

7. Звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітньої особи у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 106 ККУкраїни).

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності до осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовується відповідно до статей 49 КК України з урахуванням положень, передбачених ст.106 КК.

Умовою звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 106 КК є вчинення злочину невеликої чи середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого особою у віці до 18 років. Розгляд справи після досягнення особою зазначеного віку не створює перешкод для застосування цієї статті.

Підстава такого звільнення – закінчення строків давності (ч. 2 ст. 106 КК), більшість яких скорочені порівняно зі строками, встановленими для осіб, котрі вчинили злочини у повнолітньому віці (ч. 1 ст. 49 КК).

Щодо осіб, зазначених у частині першій ст.106 КК, встановлюються такі строки давності: 1) два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості; 2) п'ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості; 3) сім років – у разі вчинення тяжкого злочину; 4) десять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

За наявності обставин, передбачених у частинах 1 і 2 ст. 106 та ст. 49 КК, звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років, є обов’язковим.